Попередній тиждень скінчився, а новий - розпочався під знаком жанру hard talk. На телеканалі ТВі стартувала вже друга програма в цьому жанрі - «Чорне та біле» з Мустафою Найємом виробництва «Савік Шустер студії».

Якщо говорити про формат (подивитись перший випуск можна тут), то проект зроблено стильно, фокус із грою світла спрацював, однак із мінімалізмом трохи переборщили. Вийшла програма радше для YouTube, найкраще придатна для перегляду в маленькому віконці віджета, тоді як спостерігати на великому екрані темне поле, з якого висвічується частина обличчя демонічного Мустафи або його співрозмовника, трохи моторошно. Картинка гарна, але постійне повторення двох-трьох планів одних і тих самих облич за 45 хвилин набридає - можливо, ілюстративні відеоперебивки тут допомогли б. А так - виходить таке собі телебачення-радіо.

Що ж до змісту, то Мустафа виїжджає на своєму вічному конику - особистій утаємниченості в подробиці внутрішньої політкухні. Витягнути з пітьми свого співрозмовника, Бориса Колесникова, йому почасти вдалося. Але, зважаючи на міру заглиблення в заповідні, небезпечні сфери політичного процесу, на дискомфорт, у якому опиняється герой програми, і на рівень відвертості, якого від нього вимагають, важко уявити, де Мустафа братиме співрозмовників за якихось кілька місяців. Сміливців із повноваженнями мати власну позицію та готовністю до раптового лобового натиску й вишуканих пасток Мустафи серед значущих українських політиків не так багато. Наприклад, той самий Микола Азаров, якого так відверто характеризував на прохання ведучого Колесников, навряд чи наважиться на подібні вільності навзаєм. А чого варта відповідь на запитання «Що Янукович зробив не так?» - «Ну, в нього різні періоди в житті були...»? Нарешті, головна родзинка, виколупана ведучим із розмови - історія про те, як Петро Порошенко в 2005-му попереджав Колесникова про наїзд із метою вибити з багатих регіоналів телеканали, підприємства й місця у списку.. Словом, герой для презентаційного випуску програми Мустафі трапився дуже вдалий, але тримати такий рівень надалі буде непросто.

В Романа Скрипіна - зовсім інший hard talk. Він від початку створює гостеві дискомфортні умови і не дає йому жодного послаблення, місцями доводячи майже до істерики. Роман «мочить» співрозмовника так, наче відчуває за спиною величезну групу підтримки, що волає «давай, давай, бий його, Ромо! За всіх нас!». До речі, й справді - знаю чимало шанувальників «Правди», які політикою взагалі не цікавляться, а ТВі о 21.30 умикають лише для того, щоб помилуватись, як Скрипін розтовче ще одного з «цих».

Позаяк очевидної психологічної гри з метою спровокувати героя на відверті зізнання Роман не веде, в душу йому не лізе, складається враження, що він просто отримує задоволення від процесу. Не намагається він і влізти у тонкощі - так, понеділкова розмова з Олександром Пабатом ґрунтувалась переважно на відомостях, які можна отримати про «найбіднішого» кандидата у президенти шляхом нетривалої ґуґлоскопії. Тож позаяк знання ведучого про гостя поверхові, він не витрачає час на те, аби підбиратись манівцями, а відразу йде на таран, намагаючись розбити штучний образ «чистого» громадського діяча, який нібито нічого спільного ні з політтехнологіями, ні з меркантильними мотивами в політиці не має.

Битва вийшла наскільки запекла, настільки ж подекуди безглузда. Яскравий приклад - суперечка про ртуть: Роман закидав кандидатові, що той зібрав людей на мітинг біля заводу, де розлита ртуть. Далі розмова на підвищених тонах - майже криком - точилася навколо того, чи був кореспондент ТВі на заводі й чи бачив ртуть. «Ваш кореспондент не дійшов! - Наш кореспондент був всередині! - Ртуть на території! - Ні, ртуть у цеху!»... Таким чином Роман спалив досить серйозне звинувачення на адресу Пабата (що він піддав небезпеці здоров'я учасників мітингу), натомість усі, хто дивиться телевізор у фоновому режимі, підбігли до екрану подивитись на сварку. Щиро кажучи, мотивація політиків, які не хочуть бути використаними в ролі боксерської груші й не відгукуються на запрошення програми «Правда Романа Скрипіна», мені зрозуміла й засуджувати їх за боягузтво я б не став.

В результаті півгодинної кориди Скрипін загнав-таки свого «бика», не давши йому пропіаритись та піддавши нищівному сумніву кожне більш-менш змістовне твердження. Пабат, певно, дорогою додому втішав себе тим, що «негативного паблісіті не буває, поганий піар - теж піар», а глядач не довідався нічого нового, проте випустив трохи емоційної пари. Одним словом, ніші в Мустафи й Романа різні, - один збуджує думки, інший емоції, - й уживуться їхні програми на ТВі без проблем. Єдине, що на повноцінну заміну програмі «Наверху» «Чорне та біле», за всієї поваги, не тягне.

На 5-му ж, де колись гриміли студійні битви Романа Скрипіна, нині - болотно-летаргійний наратив «Великої політики» Валентина Трохимчука. Байдужим голосом під сонну музику Валентин повідомляє глядачам, що «перебіг президентської кампанії готовий спантеличити навіть найбільш загартованих», і далі розмірено сипле штампами та фразами, можливо, осмисленими на папері, але безглуздими в ефірі. «Епідемія змусила найпопулярнішу представницю влади взагалі забути про відпочинок», - це про Тимошенко. Епідемія? Змусила? До чого це? «Що ближче до справи беруться лідери соціологічних досліджень, то непомітнішими стають їхні менш рейтингові колеги, для яких ці перегони - можливість заробити якщо не гроші та вдячність важковаговиків, то, принаймні, певний рейтинг»,  це твердження ілюструється Тігіпком. Це хто, Тігіпко стає непомітнішим? Він, здається, не побував на обкладинці хіба що журналу «Пізнайко», і кожне видання, в якому з'являється його суперактуальне інтерв'ю, раптом починає масово рекламуватись на білбордах і сітілайтах. «Фаворити забігу, як і годиться лідерам, намагаються демонструвати спокій і непохитність», «водночас декларативна довіра навіть найшляхетнішому ворогу інколи тягне за собою поразку» - про що ці мудрування? Під кінець програми темп начитки пришвидшується, ніби студент зачитує перед аудиторією свій реферат із політології, а викладач роздратовано вказує на годинник - мовляв, закругляйся! Нудьга...

У «непомітного», на думку Валентина Трохимчука, кандидата Сергія Тігіпка 30 листопада - маленький бенефіс у «Свободі слова» на ICTV. Слід віддати цьому кандидатові належне: на відміну від інших представників першої десятки з примарними шансами на вихід у другий тур, він не поводиться так, наче має всіх нас за дурників, і тверезо оцінює свої шанси. Зокрема вже встиг зізнатись, що для нього ця кампанія - не тільки президентська, але й прем'єрська, позаяк він готовий бути главою уряду після перемоги будь-якого іншого кандидата. Приємно бачити таку тверезу чесність на тлі невпинного повторення іншими кандидатами у відповідь на запитання «що ви робитимете, якщо не вийдете у другий тур?», що, мовляв, такого бути не може і вони неодмінно переможуть якщо не в першому, то в другому точно. Та після того, як Тігіпко з журналістами і експертами з'ясували подробиці поняття «сильний Президент», і в студії почалось обговорення чергових змін до Закону «Про вибори Президента», - знову, чорт забирай, спати хочеться.

Спробуємо перевірити змальовану у «Великій політиці» картину спокійної, мало не пасивної виборчої кампанії, ввімкнувши новини. У «Вікнах» СТБ 1 грудня перший сюжет - про Ющенка (журналісти дарують йому кошеня), другий - про Тимошенко (відвідала Львів і попіарилась там у різних місцях), третій - про Януковича (те саме, що Тимошенко, але на Чернігівщині). Четвертий сюжет - про Міжнародний день боротьби з ВІЛ/Снідом, це вже реверанс у бік власника каналу Віктора Пінчука і його доброчинної родини. Ще один сюжет - пікети боржників, що неспроможні виплачувати банкам кредити. Далі - промо-сюжет програми «Давай одружимося!», на завершення - репортаж про підготовку до Нового року в Черкасах. Оце так картина дня! І це - в новинах, які щороку нагороджують як найкращі на українському телебаченні. За цілий будній день у країні не відбулось нічого, крім агітаційних поїздок, параду людей у презервативах на голові й пікету вкладників. Безперечно, ігрові, жартівливі сюжети на зразок дарування кошеняти Ющенкові є коником СТБ, однак чи дає це право закривати очі на важливі події? Вочевидь, не така вже й млява ця виборча кампанія, якщо її банальні сторінки заступають усі інші теми дня.  

Утім, звинувачувати лише СТБ було б несправедливо - поглянеш на інші новини й бачиш, що там теж нічого іншого не відбувається, окрім передвиборного піару неформатних для мажорної концепції «Вікон» жахів, трагедій і злочинів. У «Вікнах» за 1 грудня лише одне подібне повідомлення - згоріла маршрутка в Києві, ніхто не постраждав. А ось у «Событиях» ТРК «Україна» - цілий букет: випуск починається з затоплення донецьких шахт (цілком можливо, що новина достатньо серйозна, і недооцінена іншими каналами в силу описаного Ігорем Кулясом синдрому лінивого ньюзрума), а далі - впіймали двох підлітків-вандалів, мисливець випадково встрелив іншого мисливця, в Америці чоловік розстріляв чотирьох полісменів і був убитий, там же - машина на повній швидкості влетіла в хімчистку. На такому похмурому тлі усмішки кандидатів, які обіймаються зі своїми виборцями й обіцяють золоті гори за голос, здаються справді найкращим інформаційним приводом. А ось «1+1» знайшов скандал у поїздці Тимошенко до Львова: білборди з рекламою Ющенка в день приїзду прем'єра заклеїли плакатами «Вона переможе». І навіть улаштував із цього приводу пряме включення - настільки актуальною видалась редакторам подія. У ході прямого включення з'ясувалась і кількість переклеєних білбордів - 2. Справді, трафунок загальнонаціонального значення...

Поки лідери перегонів бережуть себе для останніх перед виборами січневих ефірів, демонструючи в новинах свою любов до мешканців регіонів, студіями мандрують кандидати другого-третього ешелонів. В «Українській рулетці» на Першому каналі - Інна Богословська в архетипній рожевій кофточці, з косою і заготовленим удома ґеґом «для мене Тимошенко - це не особистість, а явище, "тимошенничество"». Лінія опонування Юлії Володимирівні завела колишню регіоналку занадто далеко - на запитання «якщо ви президент, то хто ваш прем'єр?» вона автоматично відповідає «точно не Тимошенко, а там розберемось». І лише потім згадує: ой, так у нас парламентська модель, президент прем'єра не призначає. І Тимошенко, до речі, після виборів буде прем'єром, принаймні якийсь час, за будь-якого новообраного президента, крім себе самої.

Перед суддями-журналістами Богословська намагалась бути привітною, багато усміхалась і зовсім вийшла зі звичного для телеглядачів скандально-базарного образу, в якому зазвичай з'являється у «свободах слова». Розповідала, як декілька місяців тому спеціально проїхала в метро в Києві і в Харкові, а також у тролейбусі, щоб знати, як воно там живеться простим людям. Але не переконувала - бали їй, незважаючи на красномовність, ставили доволі низькі. Поміж іншим Інна Германівна висловила думку, співзвучну з постійно повторюваними тезами Віктора Ющенка: мовляв, якщо країна доросла вже до змін - проголосує за мене, а якщо ще не досить свідома - знов обере «цих». Проте загалом відповіді кандидатки були доволі змістовними, за предметністю та адекватністю, либонь, не поступались Гриценковим. І на ключове запитання - «що ви робитимете, якщо програєте?» - Богословська також дала притомну відповідь: мовляв, очолю нову опозицію старій владі. Ось де стає найочевиднішою перевага формату прес-клубу - за відсутності політичних опонентів-подразників навіть у професійних скандалістах може прорізатись зовсім інша, конструктивна й інтелігентна, людина. Мимоволі виникають фантазії: якби всю цю пропащу силу кандидатів нової генерації, всю енергію, що йде переважно на критику тих, хто вже й критики не гідний, об'єднати в одній команді для спільних скоординованих дій... На жаль, поки що це навряд чи можливо.

Тим часом «Інтер» дедалі більше нагадує телевізійне представництво Російської Федерації в Україні. Випуск «Подробностей недели» з Олегом Панютою 29 листопада відкрився інформацією про аварію «Невського експресу» в Росії. Далі - два розлогі сюжети поспіль, присвячені російсько-українським газовим відносинам. «Інтер» не зраджує давні пріоритети - як у старі добрі часи, коли дотепники називали «Інтер» «Фірташ-газ-ТВ». Тепер, щоправда, «Росукренерго» більше немає, а Фірташа замінили Янукович і Ющенко з критикою Кабміну. І знову, як у старі добрі часи, без балансу. Знаковий сюжет про газопроводи, які будує Росія в обхід України: спочатку докладна розповідь про те, які це грандіозні проекти і як скрутно буде нашій країні, коли Північний і Південний потоки запрацюють. Затим - коментар Юрія Бойка, регіонала й екс-міністра палива та енергетики, який практично дублює сказане в тексті сюжету - для зайвої переконливості: газ таки піде в обхід України і нам таки буде погано. Тут нарешті дають слово представникові уряду, але лише для того, щоб він непрямо підтвердив - справді, буде погано: «...певним чином можна назвати, що він буде конкурентом, але все залежить від тих термінів, коли він буде побудований, і від тих обсягів, які будуть транспортуватися в Європу». Нарешті в кінці сюжету Ольги Клюєвої починає прозирати мораль: скоро газотранспортна система України взагалі нічого не коштуватиме (текст між рядками: тож чи не краще продати її Росії, поки та ще пропонує гроші?). Це, наголошую, картина цілого тижня. Хоча є принаймні один плюс - відсутність зведення передвиборної кампанії: куди який кандидат поїхав і що кому пообіцяв.

А щоб президент Віктор Ющенко не засмучувався з приводу того, що на каналі члена його команди Валерія Хорошковського так відверто просуваються інтереси Росії, його умилостивили великим сюжетом про Голодомор - на додачу до п'ятничної «Великої політики», де ця тема вже обговорювалась за участю Ющенка у зручному для нього форматі.  Сюжет із подробицями кримінальної справи, яку розслідує Служба безпеки України, з коментарями керівника останньої Валентина Наливайченка, а також Ющенка, науковців, живих свідків Голодомору. Єдиний натяк на баланс - наявність у сюжеті думки, що судити людей, які давно померли, не комільфо, як і звинувачувати державу, якої вже немає. Згадок про те, що значна частина українців не вірить у спланованість Голодомору або взагалі в Голодомор як історичний факт, і навіть позиції улюбленця «Інтера» Віктора Януковича, що, мовляв, влада використовує трагедію для того, щоб дражнити Росію, в сюжеті немає. Що й дає підстави думати, що знятий він для одного Головного глядача.  І знов незрозуміло: який сенс був прибирати з каналу Ганну Безлюдну та її команду, якщо після нетривалої відлиги інформаційна політика «Інтера» стала абсолютно такою ж, як рік тому?

Випуск «Шустер live» 2 грудня під заголовком «Преса під пресом?» - ще одна змарнована нагода всерйоз обговорити або хоча б донести до широкої аудиторії проблеми українських медіа. Навіть самі учасники дискусії - медійники й близька до медіа Олена Бондаренко, народний депутат від Партії регіонів - не раз відзначали, що обговорювана тема в запропонованому вигляді та ракурсі, скоріш за все, глядачеві неблизька. Не кажучи вже про заступника глави Секретаріату Президента Ігоря Попова та народного депутата Володимира Стретовича,  які мають до медійної тематики віддалений стосунок.

Приводом для обговорення стали парламентські слухання на тему цензури в регіональних ЗМІ, про які намагалась розповісти юрист Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова. Проте майже відразу Олена Бондаренко та Мустафа Найєм перевели розмову з площини аналізу в площину конфлікту й почали з'ясовувати стосунки між політиками й журналістами. Згадали про багатостраждальне суспільне телебачення - воно знов стало предметом звинувачень, з одного боку, та перебріхувань - з іншого. Пані Бондаренко звернулась до аудиторії з проханням підняти руку, хто готовий платити щомісяця 50 гривень податку на утримання суспільного телеканалу - так, наче не знає, що це лише один із багатьох варіантів фінансування СМ, та й навіть його прихильники ніколи не вели мову про настільки велику суму можливого податку. До міфотворчості долучився й сам Савік Шустер, повторивши за Бондаренко, що журналісти «беззубі, тому що в них мало грошей». Ні в кого з присутніх у студії не знайшлося бажання сперечатись із цим твердженням. Незабаром міфотворчість зайшла ще далі: ведучий сказав, що, мовляв, в Україні не лише немає медіабізнесу, а взагалі нікому на думку не спадає (!), що на медіа можна заробляти гроші! Це, мовляв, виключно інструмент впливу.

Тут Савіку, звісно, заперечили - є й телеканали, й газети, які заробляють гроші. Але мало, і взагалі - в телебізнесі, як і всякому бізнесі, працювати тяжко, а Ольга Большакова додала, що насправді ще гірше, бо держава вказує, якою мовою (Ольга все намагалась вставити п'ять копійок про нав'язану мовникам українську мову, але її, хоч як це дивно, не підтримала навіть Бондаренко), скільки реклами... І понеслось. Приблизно таким самим чином учасники дискусії проминали всі моменти, на яких варто було зупинитись детальніше. Натомість із неприхованим задоволенням витратили кілька хвилин на обговорення насущного питання: чи коректно називати опонентів Януковича «демократичними» кандидатами, чи є демократичним сам Янукович і чим Тимошенко демократичніша за нього...

Загалом складається враження, що за два роки, що минули відтоді, як у студії тогочасного шоу Савіка Шустера на «Інтері» свободу слова було означено як «цехову проблему журналістів» (а отже, малоцікаву загалові), ця тема ще дужче віддалилась від суспільства. Насправді ж конфлікт у «Медіадомі», який тоді став приводом для обговорення і такого принизливого визначення, був квіточкою в порівнянні з ягідками, що їх ми маємо тепер. І про які так вільно, з легкою усмішкою цинізму, говорили - або мовчали - учасники «Шустер live».

Про реальні випадки цензури не було сказано ні слова. Про масові звільнення, або не масові, але з явним політичним підтекстом, - наприклад, історію з «Пропало всьо!», - також забули. Не говорили про те, що в програмах більшості  кандидатів на пост президента про медіа - або нічого, або один рядок про свободу слова як велику цінність. А тим часом одні кандидати вважають, що в Україні з вільними медіа все чудово і вбачають у цьому свою заслугу, інші вимагають списки журналістів, що будуть на прямому ефірі, на затвердження і викреслюють звідти незручних (ця інформація, на жаль, підтверджується джерелами ТК, близькими до каналу «Інтер»), а треті радять «не бовтати язиком». Натомість у Мустафи з Оленою Бондаренко знайшовся час на те, щоб обговорити те, чому Янукович не дає інтерв'ю і хто в цьому винен - депутати Партії регіонів чи прес-служба...

Головна загальна проблема цієї, як і всіх попередніх їй подібних, спроби обговорити в ефірі проблеми медіа полягає в тому, що, по-перше, тему не намагаються зробити ближчою глядачеві, пояснивши, чим йому загрожує цензура й журналістська беззубість (для пересічної людини це не так очевидно, як нам може видаватися), і чому взагалі для нього важлива ця тема. Це потрібно, бо, якби в такому ж дусі обговорювались проблеми авіаперевізників, страхових компаній або тракторобудівників, я б і п'яти хвилин не витримав. По-друге, ніхто не пропонує реальних шляхів вирішення. Позаяк головною лінією дискусії стало протистояння журналістів і політиків, немає нічого дивного в тому, що лунали лише пропозиції у стилі «а ось ви прийміть закон!», «а ось ви зустріньтеся з Тимошенко і скажіть їй, щоб роздержавила ЗМІ!». На що самі ж учасники дискусії резонно заперечували, що за відсутності легендарної «політичної волі» ніякого поступу в медійних справах влада не створить. І це не дивно - навіщо міняти те, що тебе влаштовує?

Насамкінець - герой тижня: Арсеній Яценюк. У розмові з «Українською правдою» на запитання, хто з олігархів пропонував йому фінансування, кандидат відповів: «Від того ж Фірташа. Але я відмовився. Ви ж бачите, що мене більше немає на каналі "Інтер"!»

Це ж треба! Фірташ безкорисливо показував Арсенія Петровича з такою інтенсивністю, що той мало не з кожної дірки в ефірі стирчав, а потім зробив непристойну пропозицію, дістав відкоша і показувати припинив.  

Але світ не без добрих людей. Якраз під час «Шустер live» пройшов анонс четвергового випуску програми «Готовий відповідати!». Лише два місяці витримав Арсеній Петрович, який був героєм прем'єрного випуску цього проекту, - і знову забаглось йому постати перед народом і відповідати на запитання. Чи то так сталось, що більше відповідати нікому, й наш герой підставив плече? Що ж, час до виборів є, може встигнути ще й утретє.

Постер - www.pmsbu.com.ua