11 травня 2026 року на ютуб-каналі Такера Карлсона з аудиторією трохи більшою за 5,5 млн підписників зʼявилося півторагодинне інтервʼю з Юлією Мендель, колишньою прессекретаркою Володимира Зеленського періоду 2019—2021 років.

Читайте також: Спецоперація «Дєвочка проти ведмедика»

Українські медіа кинулися коментувати цю, чесно кажучи, погану акторську гру. У моїй фейсбук-бульбашці хіба що ледачий не висловився щодо цього. Але, чесно кажучи, українці навряд чи були цільовою аудиторією цього «шоу». А хто ж тоді був? І з деяким припущенням можна сказати, що, можливо, це був американський глядач. Бо ж сама атмосфера відео, дизайн, тон і навіть паралель із Геббельсом (слухаючи яку Такер Карлсон ледве стримував посмішку) наче робилися під американського глядача. Тільки от дивна річ: жителі США це інтервʼю в масштабах своєї медіасистеми майже не помітили.

Через чотири доби вже можна було зробити перший медіааналітичний підсумок: як саме американський інформаційний простір прийняв цей матеріал. Відповідь коротка і сама по собі вже є відповіддю: майже ніяк. Але про все до ладу.

• Читайте також: Фейкові обкладинки світових газет: як пропаганда «підсилила» інтерв’ю Мендель Карлсону

За формальними ознаками інтервʼю мало б увійти до тижневих топів у американській медіасистемі. Такер Карлсон сам анонсував його як «кінець» політичної кар’єри Зеленського, чим, звісно, розраховував на вірусне поширення. Чому б ні? Тема драматична, в найкращих традиціях Голлівуду: корупція, наркотики, зрада національних інтересів (хіба що поза кадром залишаються секс і рок-н-рол). Спікерка — близька до Зеленського людина у певний період його президентства. Платформа — одна з найбільших політичних авдиторій у правому сегменті американського медіапростору. У будь-який інший момент така комбінація гарантувала б щонайменше тижневий цикл матеріалів-реакцій: спростування, фактчеки, коментарі експертів, аналітичні колонки. Однак цього не сталося, і станом на 15 травня в трьох ключових газетах американського суспільства — а це The New York Times, The Washington Post, The Wall Street Journal — окремих матеріалів про інтервʼю не було. Головні теленовинні мережі, такі як CNN, NBC, ABC, CBS, теж промовчали. Не знайшла я жодної згадки й серед представників журнальної аналітики (The Atlantic, Foreign Affairs, Foreign Policy). Наступного тижня я отримаю свій черговий випуск The New Yorker — і щось мені підказує, що там я теж нічого не знайду.

• Читайте також: Чи можна стримати шкоду від інтерв’ю Мендель та як

Складається враження, що через два роки після двогодинного інтервʼю Такера з Путіним у Москві в лютому 2024 року редакції великих медіа виробили нову тактику стратегічного ігнорування. Якщо контент не вписується в редакційні стандарти верифікації (а тези Мендель за класичною рубрикою журналістських стандартів у нього не вписуються, бо вона артикулює до анонімних джерел, із нульовою документацією і, власне кажучи, є спікеркою поза релевантним інформаційним полем з 2021 року), то простіше не давати такому контенту додаткового поширення. З точки зору редакційного менеджменту це правильна, раціональна позиція. Однак з іншого боку, існує загроза. Тиша з боку великих медіахолдингів дає голос іншій категорії гравців, які формують контекст для американського глядача навколо цього інтервʼю, і вони розподілені вкрай асиметрично.

Для першого, консервативного та трампістського сегмента, Такер Карлсон є органічним центром тяжіння. Наприклад, The Gateway Pundit публікує матеріал під заголовком «An Open Secret…». Видання є американським ультраправим сайтом із авдиторією у 1—3 млн читачів. Видання називає Зеленського лідером київського режиму і продовжує використовувати англійську транслітерацію Києва на російський манір — Kiev. По суті, цей сегмент не аналізує інтерв’ю, а просто його ретранслює і помножує. Цьому сприяє і те, що саме інтервʼю організовано так, щоб із нього легко вирізати вірусні частини: глава про кокаїн виокремлена, таймкоди розставлені, превʼю оптимізовані.

• Читайте також: «Це випад не проти президента, а проти власної країни», — Сибіга про інтерв’ю Мендель

Другий сегмент — російські та проросійські медіа — отримав матеріал майже як подарунок. RT подав сюжет з акцентом на те, що Мендель додали до бази «Миротворця», а російські news-pravda.com і EADaily публікують повні витяги і стверджують, що «світова преса масово цитує» Мендель, посилаючись на вигадані заголовки Bild, Jerusalem Post і деяких португальських видань. Пошук цих заголовків не підтверджує їх наявність, і стає зрозумілим, що проросійський сегмент посилається сам на себе, переплітаючи джерела для створення ефекту «весь світ говорить».

І третій сегмент — це українські видання англійською мовою та профільні аналітики. Наприклад, Kyiv Independent опублікував детальний матеріал із фактчеком, а Kyiv Post зосередився на тому, що жодне ключове твердження не підкріплене доказами. Однак ці видання, попри англомовність і часткову американську аудиторію, за охопленням не співмірні з ютуб-каналом Карлсона. Реакція української медійної спільноти існує, вона змістовна і фактологічно точна, але вона не доходить до того глядача, який, власне, дивився саме інтервʼю.

Ми всі розуміємо, що жодне медійне явище не існує поза політичним контекстом, і це інтервʼю особливо. Воно зʼявилося у момент, коли американсько-українські відносини знову охолонули і відійшли в кращому випадку на третій план після Ірану та Китаю, коли адміністрація Трампа шукає формати завершення війни, які значною мірою влаштовують Москву, і коли російська переговорна позиція (якщо вона дійсно є, в чому всі ми сумніваємось) передбачає капітуляційні умови.

На цьому тлі з’являється публічний голос, який легітимізує «втому від Зеленського», створює певний моральний дозвіл на територіальні поступки та ще й виходить від людини з ідентифікатором «колишня прессекретарка». Такер Карлсон є розумним вибором майданчика саме для такої цілі: він створює комплементарне середовище, в якому твердження Мендель не зустрічають заперечень. Карлсон у цьому інтервʼю не ставить уточнювальних питань, навпаки, він допомагає Мендель упорядковувати наратив.

• Читайте також: Якщо робиться ставка на маячню Юлії Мендель — то у кого ж це зараз немає карт?

Цей приклад цінний як діагностика, а не як епізод. Він показує три структурні характеристики американського медіапростору, в якому Україні, скоріш за все, доведеться жити найближчими роками. По-перше, фрагментація є остаточною. Немає більше єдиного «американського медіа», яке формує консенсусну рамку події. Є щонайменше три паралельні інформаційні всесвіти (мейнстримний центристський, правий популістський і відверто проросійський), які споживаються різними аудиторіями і майже не перетинаються. Інтервʼю, яке для одного всесвіту є «подією року», для іншого просто не існує та залишається за межами порядку денного. По-друге, стратегічне ігнорування мейнстриму стає новою нормою реагування на контент карлсонівського типу, але воно має ціну — монополію правого сегмента на інтерпретацію події всередині своєї аудиторії. Глядач Карлсона не зустрічає контраргументів від The New York Times, бо їх не існує, натомість він зустрічає тези-підсилювачі від Gateway Pundit і ретрансляцію в російському сегменті, який часто потрапляє до нього через соцмережеві алгоритми. По-третє, для української сторони це означає, що покладання на спростування від західної преси більше не працює як стратегія. І якщо реакція на тези Мендель потрібна для американської аудиторії, її доведеться виробляти та дистрибутувати самим через англомовні українські видання, через експертів, які виступають в американських подкастах, через присутність у тих сегментах, де перебуває глядач Карлсона. Сьогодні це вже інша медіалогіка й інші інструменти, аніж ті, які працювали у 2022-му.

А тому інтервʼю Мендель Карлсону можна спокійно вважати інструментом, вмонтованим у конкретний політичний момент і таким, що працює у конкретній архітектурі американського інформаційного поля. Реакція на нього, або точніше, її розподіл, розповідає про цю архітектуру значно більше, ніж сам зміст інтервʼю.

Тетяна Клиніна, PhD, старша наукова співробітниця Університету Техасу в Остіні, аналітикиня Центру контент-аналізу