Вівторок,  5 грудня 2023

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

 Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Кілька днів тому трапилась у мене така історія. Вийшла у кав’ярню попрацювати і забула там свій телефон. Схаменулась через годину-півтори. Побігла у заклад, відчиняю двері, а половина кав’ярні гукає мене з порогу: мовляв, усе добре, не хвилюйтеся, він тут і ми на вас чекали. У цей момент зрозуміла, що я не тривожилась і навіть не думала, що телефон могли вкрасти. Згадала випадкову знайому німкеню, яка колись подарувала мені знання про «цайтгайст» — у перекладі з її мови «подих часу», коли і телефон, і ноутбук, і фотоапарат я залишила в аеропорту Берліна і мені все повернули, гукаючи мало не як пасажирку, що запізнюється на рейс. Видихнула з думкою, як сильно мені подобається ця інтелектуальна мода чи  розумова традиція, що визначає і стандартизує стиль мислення  певної епохи, до якої і я належу. Вийшла з кав’ярні натхненна і сповнена віри в людей та добро — і в ту ж мить стала свідком, як з рук іншої дівчини просто посеред вулиці чоловік вихопив телефон і притьмом зник у натовпі. Подих часу, як він є…? Самозаспокоєння як шлях до катастрофи.

Я не випадково написала цей вступ. «Детектор медіа» докладає багато зусиль, щоб подібні історії бували хіба що на рівні «яке гарне слово — самозаспокоєння» і щоб ми частіше  орієнтувались на наш високий рівень медіаграмотності та критичного мислення.

От, приміром, Вадим Міський із командою зробили вже 10-й спецвипуск «Локшину замовляли?». Цього разу про те, як саме Росія намагається відібрати в України історію Русі. Використовуючи пам’ять про Київську Русь і ототожнюючи її з сучасною Росією, кремлівська пропаганда просуває концепцію «єдиного народу, який розкололи». А також виправдовує війну поверненням «ісконно російських земель», які вже давно входять до складу незалежних держав.

А наші колеги з онлайн-видання «Свідомі», відзначаючи своє 5-річчя, організували форум «Спитай медіа» як майданчик для обговорення актуальних питань і співпраці одне з одним, що особливо важливо під час війни. Ірина Семенюта розмовляла з Юлею Боднар, головною редакторкою «Свідомих», яка розповіла, чи все вдалося на форумі так, як вони планували, як протягом п’яти років шукали нішу для видання, змінювали формати і, врешті, чи досягли бажаних результатів.  Адже «досліджувати сенси» (слоган «Свідомих») — це заявляти про високий рівень експертизи, якості матеріалів і, власне, самих досліджень, які потребують багато часу й фаховості.

І одразу залишу посилання на ще один текст Ірини Семенюти. Він про інстаграм-проєкт, де головний персонаж гендерно нейтральний і переживає підліткову кризу під час війни. Якщо у вас або у ваших знайомих є дитина, почитайте і надішліть тим, кого любите, — такі історії допомагають підліткам пережити зміни в країні та в самих собі. Грамотної комунікації з уже не дітьми, але ще і не з дорослими та розуміння важливості сексуальної освіти і в мирному житті дуже бракує, а в умовах війни й поготів. 

А далі Олег Чорний поділився з читачами «Детектора медіа» думками про повнометражний документальний фільм режисера Івана Сауткіна «Поема про маленьких людей». Це історії про звичайних українців. Прості, «маленькі» люди з фільму відчувають і страх, і втому. Проте, попри всі складнощі та ризики, вони беруть на себе відповідальність і діють. Іван Сауткін показує людей у побуті, а війну без колон військової техніки та масштабних батальних сцен. Він розповідає про вчинки начебто маленьких людей, які постають великими, справжніми громадянами своєї країни. Фільмом уже зацікавилися закордонні цифрові платформи. Режисер сподівається, що майбутні глядачі, а особливо іноземці, зможуть усвідомити, що відчувають звичайні українці.

А ось у наступному тексті — реакція Ольги Погинайко, директорки книгарні «Смолоскип», на  колонку власника книгарні ReadEat Дмитра Феліксова. Колонка з провокативною назвою «Навіщо видавці конкурують із книгарнями» минулого тижня обурила соцмережі. Відповіддю на розмисли Дмитра стала низка публікацій представників книжкового ринку. «Детектор медіа» долучився до дискусії та публікує колонку заступниці директора видавництва «Смолоскип», щоб нашим читачам було зрозуміліше, чому ж видавцям претензії Дмитра здаються дивними.

Так, усе. Про серйозне досить, далі про хороше, веселе та смачне. Марина Крижня опублікувала текст про святе — про український борщ. А точніше, як наш борщ приготував і вихвалявся цим зірка фільмів «Диявол носить Prada» та «Голодні ігри» Стенлі Туччі. Готувати борщ актора навчили українські біженці, з якими він зустрічався в Молдові. Але мене більше вразив інший момент, і Марина на ньому також закцентувала: у коментарях під відео, яке актор опублікував в інстаграмі, я не бачила суперечок між самими українцями про найправильніший рецепт борщу, як це дуже часто буває в наших соцмережах. Як і русні — майже не було. «Дивно, що в коментарях у Стенлі Туччі ми не побачили росіян (може, погано дивилися), які розповідали б, що це саме вони придумали борщ, як Ленін — Україну (дивно, що борщ придумав не Ленін)». 

Наразі це все.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок можете писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Головне фото: форум «Спитай медіа» (Наталя Квітчук, «Свідомі»)