П’ятниця, 15 вересня  2023

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Ви ж пам’ятаєте, я зобов’язалася щоп’ятниці розповідати вам якийсь важливий, але неочевидний факт зі світу медіа і людей у ньому. Сьогодні — інформація «бомба-граната». Це думки і погляди Юлії Мостової, головної редакторки «Дзеркала тижня», на те, як журналісти мають працювати в умовах обмежень війни. Що робити тим, хто не хоче бути пропагандистом, а прагне залишатися в якісній журналістиці? Чому правил журналістської етики війни Росії проти України ще немає, але відповідальні ЗМІ мають бути? Що таке вільна журналістика, і чому без неї не може бути вільної та економічно розвиненої України? Чому право війни на обмеження в журналістиці є і має бути, і коли воно перетворюється на загрозу, а коли виступає безпековим фактором? Зрештою, у тексті і про ті самі золоті яйця, і скандальні куртки, і мізерні ціни на зерно, залите українською кров’ю. Навіть якщо ви не журналіст, але громадянин своєї країни,  прочитайте про те, як статтю про яйця від Міноборони «Дзеркало тижня» опублікувало лише після того, коли контракт показали президенту з надією на його реакцію. Що з того вийшло, ви вже і без мене знаєте.

Музикант Сергій Бабкін попався на плагіаті. На ютуб-каналі співака з’явився трек «Зрада», у якому він критикує українців за зрадофілію. Мовляв, не можна постійно бачити в усьому погане і з кожної дрібниці роздувати істерику. А чужі тексти пісень можна видавати за свої, Сергію? Запитання не риторичне, а дуже конкретизоване. Пояснюю. Текст пісні музиканта Сергія Бабкіна дуже схожий на вірш кількарічної давнини сатирика Юрка Космини. Лєна Чиченіна розібралась і в авторській колонці написала іронічну інструкцію, як, на її думку, «правильно себе закопати» на прикладі музиканта Бабкіна і його директорки та дружини Сніжани.

І щоб закрити тему слів — чужих і недоречних, одразу залишу вам іще одне посилання на текст мого колеги Євгена Брижа «Зазначив, заявив, наголосив — чому ці слова зайві в інформаційному жанрі». А й справді, чому? Якщо більшість медіаспільноти тільки й описує сказане депутатами, урядовцями, представниками влади, а хоч би й футбольними тренерами, як «заяви», «зізнання» і «визнання», тоді як вони насправді такими не є, бо їхні автори всього лишень розповідали комусь щось і без будь-якого емоційного «наголошення».

«Детектор медіа» продовжує власний спецпроєкт про медійників, які за своїм вибором, без примусу, стали поширювати російську пропаганду на тимчасово окупованих територіях. Ми вже публікували тексти про медіаколаборантів Херсонщини та Запорізької області. Цей текст про тих, хто став рупором російської пропаганди в Мелітополі, а саме — працівників телеканалу «За!ТВ».

А  далі переді мною постала дилема: чи правильно я зроблю, якщо текст про телемарафон «Єдині новини» пропонуватиму вам одразу під текстом про рупор роспропаганди в Мелітополі? Робити це чи шукати інше місце цьому тексту в моєму листі до вас, шановні читачі, як мені бути? Чи не маніпуляція це з мого боку? Чи не підштовхуватиму я вас до певних висновків? Чи не переслідую я тут свій зиск? А нехай ця відповідальність буде вашою, зрештою, текст Олега Джолоса про те, як змінювалося ставлення до телемарафону, — це текст на перевірку грамотного медіаспоживання кожного з нас. Почитайте, направду, цікаво.

А тут навіть не сумнівайтесь, бо мої колеги Леся Бідочко та Єгор Брайлян розібрали купу меседжів найсправжнісінької пропаганди від російського агітпропу, щоб пояснити,  які  саме меседжі поширюють пропагандисти про паломництво хасидів, щоб залякати прочан, нашкодити міжнародному іміджу нашої держави і розсварити Україну та Ізраїль. «Росія постійно намагалася вбити клин між нашими народами, а під час війни робить усе можливе, щоб держави світу відмовилися надавати допомогу Україні в боротьбі проти російського вторгнення. Саме тому кожного року у вересні російські пропагандисти намагаються очорнити релігійний туризм хасидів до Умані. Але це лише ще раз підтверджує фашистську природу самої Росії». 

Не знаєте? Тоді ви не читали листа-пояснення журналістки Влади Цуркан. Вона стала локальною знаменитістю після того, як запропонувала «джинсу» проти Юлії Федів, котру нині розглядають як претендентку на очільницю Мінкульту.  Ось тут, як уся ця колотнеча починалась, а тут Лєна Чиченіна розібрала продовження цієї, можна було б сказати, анекдотичної історії, але ж геть зовсім не смішно.

«Нескорені» — документальний фільм про українців, які стали учасниками Ігор нескорених — міжнародних спортивних змагань військовослужбовців і ветеранів, які зазнали травм під час бойових дій. Проєкт стартував на СТБ напередодні самого старту ігор у Німеччини, які прохолодять з 9 по 16 вересня. «Дуже тяжко знайти себе в цивільному житті. Коли ти з пораненням сидиш вдома — мало знаходиш подібних до себе та тих, хто розуміє», — розповідає 31-річний Микола Зарицький, який втратив ногу через розрив міни. Проєкт «Нескорені» намагається зробити так, щоб тих, хто розуміє військових, у нашому суспільстві побільшало. Кожен із героїв розповідає свою історію: як жив до війни, як отримав поранення, як знайшов себе у мирному житті після одужання. Це наша з вами відповідальність — треба читати і дивитися.

Дякую вам, що дочитали і цього листа.

Наразі це все.

Сподіваюся, ви не забуваєте дивитися нові випуски  «Локшину замовляли?» і слухати наш подкаст «Русскій фейк, іді на…». Вадиму Міському завжди вдається розібрати ворожу брехню, яка потрапляє в українські ЗМІ, і знайти  влучні слова, щоб висміяти наших ворогів і тим самим підтримати нас із вами дієвою зброєю — якісним гумором.

А тепер точно все.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок можете також писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Ілюстративне фото: Getty Images