Запитання до Мустафи Найєма
Тема гаряча й актуальна. Одразу зазначу: я не виправдовую дій беркутівців. Але питати треба, в першу чергу, не зі стрілочника-постового, а з командирів, які його вчили-інструктували.
Разом із тим, не хотілося б, щоб усе зводилося до банального «наших б'ють». Завжди треба шукати, кому певний інцидент чи дія вигідна. Тож хотілося поставити декілька запитань Мустафі Найєму.
1. Чи не міг Мустафа вплинути на колегу, щоб вона поводилася толерантніше й не нагнітала ситуацію?
2. Чи не міг би Мустафа не «мотильнути» гаманцем перед обличчям правоохоронця, а надати міліціонеру можливість вивчити документи, що засвідчують особу?
3. Чи не знає Мустафа, що територію України задіяно криміналом для переправляння до країн ЄС нелегальних мігрантів (у т. ч. й представників народів Кавказу)? І що саме це, а не тероризм, як у наших північно-східних сусідів, є відповідним чинником дій правоохоронців щодо з'ясування особи? Невже за стільки років перебування в нашій державі Мустафа так і не збагнув, що Україна - не Росія? (Навіть попри теперішні потуги відомих кіл мавпувати «старшого брата».)
4. Чи не зарано, Мустафо, з'явилися в тебе ознаки «зоряної хвороби»?
Як журналіст, що не раз перебував у критичних ситуаціях, зізнаюсь: іноді свідомо йшов на загострення конфлікту. Тож хочу запитати: Мустафо, перш як вимагати звільнення людини, поклавши руку на серце, скажи - твої дії були геть бездоганними?
Інцидент, що стався, висвітив цілий комплекс проблемних питань у площині взаємин «влада - медіа - суспільство». Одне з них - тепер дуже зручно буде на рівні підсвідомості формувати негативний образ журналіста як такого собі «недоторканого писаки». А там, гляди, можна буде взятися й за «їхню писанину».
І останнє, епатаж - одна з основних складових шоу-бізнесу, політики, але не професійної журналістики. Принаймні так було...
Андрій Михайлик, незалежний журналіст