Цілий шквал нових проектів, який обрушив канал «1+1» на глядачів у новому сезоні, поставив «Детектор медіа» у складне становище. З одного боку, класична формула «зранку в газеті - ввечері в куплеті» вимагає від критиків живого реагування. З іншого - ми вимушені бути незбалансованими у своїй увазі до різних телеканалів, не всі з яких, на жаль, настільки активні у представленні прем'єр. Тож просимо вибачення у наших телеколег за деякий перебір уваги до одних, сподіваємося - з вашою ж допомогою - виправити його в майбутньому... Ну а колег із «1+1» просимо пам'ятати про одне: завдання телекритиків і телебізнесменів найчастіше протилежні за своєю суттю. Що корисно для громадянського суспільства та розвитку самого медіабізнесу, хоча й навряд чи слугує встановленню аж занадто дружніх стосунків між власне критиками та виробниками телепродукту. Але ж урешті-решт ми всі робимо одну справу :).

Еволюція моїх вражень від «експериментального гумористичного шоу ГПУ» на каналі «1+1» (а в ефірі програма вже побувала тричі) простягається від співчуття до глибокого співчуття.

Але співчуття моє не бездонне, і тому я спробую його систематизувати. Протягом багатьох років усілякого газетярства мені довелося написати кілька некрологів, але ніколи я не приступав до роботи з таким тяжким серцем.

Для початку дозвольте висловити співчуття каналу «1+1», який так захопився відтворенням успішних форматів, наче саме слово формат - це морфологічна видозміна заклинання «крібле-крабле-бумс». Проте фальшивий Хотабич може вирвати всю свою бороду, вищипати брови і найменші волосинки у вухах та ніздрях - і дива не станеться. Гоблін під машкарою Оле-Лукоє залишиться гобліном: від його молока навіть у хороших дітей заболить живіт і почнуться страшні галюцинації.

Я співчуваю російській програмі «Прожекторперісхілтон», із чиєї розтерзаної плоті вилучили весь генетичний матеріал «ГПУ». І не треба порівнювати вино з оцтом: овечка Доллі прожила шість з половиною років і привела шістьох ягнят - ось у чім річ.

Я співчуваю газеті «Говорить і показує Україна», котра давно втратила ім'я своє. А те, що валяється, - підібране буде, і стане посміховиськом для нащадків, і «Газета по-українськи» напише про це. Принагідно співчуваю Генеральній прокуратурі України, в якої з'явився водночас і конкурент, і кадровий резерв.

Я співчуваю ведучим, гостям програми та спеціальним сміховикам у залі, в чиїх серцях угніздився господь сучасного телевізійного гумору - масний камеді-дятел; його відбійний здьоб заповнений вульгаризмами, а погляд здобрений геніталіями. Навіть якщо він мовчить - то неодмінно показує, як треба вдути, надути, підійти ззаду. Голубий колір доводить його до шалу, а мер столиці - до космічних банальностей.

Я співчуваю Андрію Богдановичу, який після катастрофічного «Насправді шоу» на каналі «Україна» знову долучився до творення програми, назва якої починається на літеру «г».

Співчуваю Потапу, який переріс поняття «зірки», але не бачить різниці між пивницею й телевізійною студією (а втім, її справді немає). Карма «крєпкіх орєшков» - злий бульдог його свідомості, а все навколо - лише кістки.

Співчуваю «дяді Жорі», якого вже у першій програмі «нємножко вирубіло» від потоку ментальних хохмориглів на тему «даішники та їхні палочки».

Спеціальне співчуття висловлюю Юрію Горбунову, який сумлінно виконує роль гоголівського малороса й опановує дедалі пронизливіші методики сміховидобування. Його знущання над суржиком перетворюється на екзекуцію. Адже за своїм походженням гумор - це архаїчний уральський гном, і він не розуміє української, бо це жалобна мова, придатна лише для промов Президента і тужливих пісень. Наважуся на дружню пораду: Юрію, не нада засівати студію мертвими солов'ями, від них плохо пахне.

Я співчуваю «главній бе України» Олі Поляковій, яку «в послєднєє время только на такіє-вот вєщі і пріглашают».

Співчуваю світлому образу мовчазної Гелі, яка переродилася в Альону й у перших двох програмах слугувала за додаткове джерело живлення для генітальних жартів. Коли імпровізація виснажує імпровізаторів, а шила домашніх заготовок і порепаних анекдотів стирчать із мішка шоу так, що всім хочеться швидше виміняти цю ношу на яке-небудь хазяйське мило (адже хазяйство - воістину смішне слово), Альона стає мішенню, засобом, метою - й куди тільки зирять феміністичні організації?

Ще і ще я глибоко співчуваю окремим словам та висловам, які пролунали в перших трьох випусках Головної Програми України.

Співчуваю словам «жопа» та «підараси», цим прекрасним метафорам сучасності, які були осквернені вустами Потапа й цинічно використані у прямому значенні. Принагідно співчуваю Борису Апрєлю, котрий не так давно постраждав усього лише за цнотливу «дупу» в ефірі.

Я співчуваю слову «апріорі» (за той лише факт, що воно побувало в Потаповому роті) й слову «когнітивний», котре, на превеликий жаль, ще не вилітало звідти.

Моє окреме співчуття - усім мислимим і немислимим поєднанням трьох літер, а особливо найдотепнішому та найсмішнішому з них.

Я співчуваю чаркам та розміщеному в студії бару - вони не можуть виконати своє пряме призначення й припинити це все.