Останнім часом Фідель Кастро знову почав активно з'являтися на телебаченні. Хоча навіть під час свої вимушеної відсутності на телеекранах через хворобу Кастро не припиняв писати свої колонки у ЗМІ, розвінчуючи американський «імперіалізм» і союзників США.

Можна сказати, що 84-річний Фідель Кастро вже настільки звик до уваги публіки, що всі ці 4 роки майже повної відсутності на телебаченні йому, скоріше за все, було не менш важко переживати, ніж саму хворобу. Нині ж він намагається надолужити упущене. Так, днями кубинське телебачення показало новий сюжет за участю Фіделя Кастро. «Вічний революціонер» зустрівся в аеропорту Гавани з кубинськими медиками, котрі повернулися на батьківщину після відрядження до Болівії.

Кастро подарував кубинським лікарям свою останню книгу, причому кожен подарований її екземпляр було позначено автографом самого команданте. А виступаючи з промовою, лідер кубинської революції подякував медикам за їхню інтернаціональну допомогу братському болівійському народу. Проте, як і завжди, Фідель Кастро не втримався зробити декілька різких політичних заяв, зокрема на адресу Сполучених Штатів Америки.

Загальновідомо, що Кастро полюбляє довго говорити, чого навчився у нього його учень і прихильник президент Венесуели Уго Чавес. Однак після хвороби він уже просто фізично не здатен промовляти до народу, як колись - по 7 чи 8 годин, і тому змушений обмежуватися значно коротшими і більш стислими виступами.

Балакучий і здоровий на вигляд Кастро може говорити про що завгодно, але не про звільнення політичних ув'язнених на Кубі чи про свободу слова для кубинського народу. Ці теми є очевидними табу для внутрішнього глядача, і про них «залізний Фідель» просто уникає говорити. Ніби це не лише його не стосується, а немов подібних проблем взагалі ніколи не існувало й не може існувати в кубинському суспільстві. Фідель Кастро може говорити про екологію, Іран, Сполучені Штати, але не про саму Кубу. Адже кубинський телевізор усе витерпить, коли фактично немає альтернативних доступних джерел достовірної інформації ззовні.

Теперішній Фідель із усіх сил намагається грати роль такого собі мудрого лідера нації, котрий хоча вже й не обтяжений владними обов'язками, але все одно відіграє вирішальну роль у розробці ідеологічного шляху, яким піде в майбутнє кубинська нація. І як мудрий лідер він уже більше не спирається на силу своєї колишньої посади, аналізує ситуацію нібито неупереджено і прагне силою комуністичних переконань довести свою правоту.

Своїми нинішніми публічними виступами на телебаченні Кастро прагне прикрити ідеологічні й політичні провали нинішнього кубинського керівництва. Видаючи за ідеологію комуністичні міфи, замість того щоб запропонувати кожному громадянину своєї країни об'єктивне вивчення фактів, без нав'язування упереджених думок чи переконань.

Раніше все, що б не сказав Фідель Кастро, мало сприйматися на Кубі як істина в останній інстанції і не мало підлягати жодним сумнівам. Таким чином ідеологія мусила заміняти собою істину і переконання вироблятися нібито автоматично з ідеологічних причин. Схвалення урядової версії подій (що, до речі, знову намагаються нав'язати нам сьогодні в Україні) на Кубі давно вже стало для більшості працівників кубинських ЗМІ (котрих ретельно відфільтровано й відібрано владою) єдиним критерієм інтелектуальних підходів до більшості поточних кубинських питань.

Власне, вся біографія колишнього кубинського лідера - це постійний зв'язок із телебаченням і невпинне зомбування свідомості кубинців через засоби масової інформації. Звісно, декілька років тому Кастро виглядав зовсім не так, як 1977 року, коли він уперше дав інтерв'ю відомій американській телеведучій, журналістці й письменниці Барбарі Уолтерс для ABC Evening News. Через двадцять років Барбара Уолтерс побачила перед собою зовсім іншу людину.

Але Фідель Кастро як завжди напористий і свято вірить у свої комуністичні переконання, що б у відповідь йому не казала Барбара Уолтерс. Він, як і раніше, заперечує, що на Кубі існують утискання і несвобода засобів масової інформації, газет, телебачення і радіо. Його аргументи дуже нагадують аргументи режиму «януковичів», котрі намагаються переконати весь світ у тому, що з лютого 2010 року в Україні зовсім не зникла, навіть не зменшилася свобода слова, а українські ЗМІ, телебачення і радіо за президента Януковича вільні, як ніколи.

На Кубі режим братів Кастро, як і режим «донецьких» у нас, має підтримку меншості, але комуністи завжди подавали свою владу як вираження волі власного народу. Можливо, ідеологам нинішньої української влади варто було би пройти стажування на Кубі, щоби повчитися краще видавати злидні переважної більшості кубинського народу за щасливе життя за соціалізму, а відверту диктатуру й жорстоку боротьбу з тими, хто думає інакше, - за розквіт демократії по-кубинському? Хоча дехто вже таке стажування, здається, пройшов...

Звісно, в Януковича немає й близько тих ораторських здібностей, котрі має Фідель Кастро, і тієї харизми, яку мав колишній кубинський лідер у країнах «третього світу», але придушення інакодумства, яке нині вже почав культивувати режим «януковичів», наштовхує на думку, що не один лише Уго Чавес зміг чогось навчитися в Кастро.

Кастро був людиною величезного інтелекту (хоча й руйнівного) і непохитної волі (чого не скажеш про Януковича), хоча від самого першого моменту його революція була театром одного актора.

Кастро піднімав кубинський народ в ім'я справедливості й надії на блискуче майбутнє. І все це в дійсності збулося. Тільки... для політичного клану братів Кастро. Фідель Кастро отримав все, що хотів, - владу, славу, велич революційного героїзму, але так і не спромігся за всі ці роки при владі втамувати в собі жагу бути телезіркою. Звісно, політичною.

Думаю, варто звернути увагу на той факт, що в одному з листів до своїх близьких ще в червні 1958 року Кастро підкреслив: «Щойно закінчиться ця боротьба, я починатиму реальну боротьбу в моєму житті. Я вестиму боротьбу проти Сполучених Штатів. Я вважаю, що це моє справжнє призначення». І що цікаво, жодного слова про боротьбу за добробут власного народу. Це «залізному Фіделю» було просто нецікаво, бо не давало змоги (як і тепер Уго Чавесу) заявляти про свою виняткову роль борця з американським «імперіалізмом» на міжнародній арені.

Після тріумфу кубинської революції інтелектуали сподівалися на досягнення соціальної справедливості не тільки на Кубі, але й для інших країн «третього світу». На жаль, ці надії не справдилися. Незабаром стало зрозуміло, що світ отримав ще одного диктатора, нічим не кращого за свого попередника Батисту. Політичні репресії проти інакодумців (дисидентів кидали у в'язниці, катували і вбивали) стали політичною реальністю очікуваної свободи, до якої так прагнув кубинський народ.

Те, що Кастро помітно відновив своє здоров'я, - дуже добре. Проте дуже сумнівно, що історія виправдає все, що приніс кубинцям Фідель Кастро за всі ці роки. Адже кубинці втомилися від страждань, жертв і того, що все вирішували за народ без його участі. Хоча спадок Фіделя міг бути зовсім інакшим...

Кубинські уроки варто було б урахувати й у нас, в Україні. Адже сьогодні ми вже опинилися за півкроку до диктатури режиму «януковичів». Віктор Янукович, як і Фідель Кастро, нині заполонив усі екрани телевізорів. З нього так само ліплять мудрого лідера нації, котрий насправді цій нації не може дати нічого, крім злиднів і невпевненості у завтрашньому дні.

Віктор Янукович має великий пієтет до Фіделя Кастро. Варто пригадати, що вже на другий місяць по приходу до влади Янукович нагородив Фіделя Кастро і його брата Рауля Кастро українськими орденами. Обидва брати, згідно з офіційним формулюванням, були нагороджені за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-кубинської співпраці. При цьому Фіделю Кастро дістався орден «За заслуги» I ступеня, а його братові - одна з найвищих нагород України, орден Ярослава Мудрого I ступеня.

Ще залишається нагородити й венесуельського диктатора Уго Чавеса - як близьку демократичну душу. А там, можливо, і «Хамас» із «Хезболлою»? Тим більше, що рідна Януковичу Росія зовсім не вважає ці ісламістські угрупування терористичними організаціями.

Однак, як би там не було, Фідель Кастро - останній герой сучасної комуністичної історії. І таким його зробило великою мірою телебачення. Кастро і після фактичного завершення своєї політичної кар'єри ніяк не може відвикнути від «наркотику» публічних виступів, навіть тоді, коли все суттєво важливе давно вже виголошено і проголошено.

Віктора Януковича, котрий останнім часом просто-таки тотально заполонив собою екрани українського телебачення, цілком може чекати доля антигероя. Адже він і його команда вправно і невпинно, як салямі, відрізають по шматочку на користь Росії український суверенітет. Але ж Фідель Кастро принаймні не бажав ні до кого приєднуватись і завжди тримав дистанцію від Кремля. Подейкують, правда, що він додав до свого прізвища додаток Рус, щоб показати керівництву Радянського Союзу свою відданість комунізму. Так це чи ні, не беруся судити. Та за будь-яких обставин, можливо, краще б і Янукович став Януковичем-Русом (щоб ще більше сподобатися Путіну), але перестав би при цьому знищувати українську державність?