Є в народі думка, - не всі її, звісно, поділяють, але вона є, - що з такими темпами здачі національних інтересів не мине багато років, доки в України від її незалежності залишиться тільки гімн, прапор, герб і свято - День Незалежності. Гімн прибічники чинної влади вже активно пропонують змінити, прапор і герб, напевно, теж кращі придумають, але свято - це святе. Його треба святкувати, святково так, щоб було відразу ясно: Україна - держава незалежна.

Напередодні першого Дня Незалежності, який Віктор Янукович і Микола Азаров відзначатимуть у статусі президента й прем'єр-міністра, а Валерій Хорошковський - голови Служби безпеки, головний провладний телеканал «Інтер» запустив цікавий соціальний проект. У серії з кільканадцятьох 100-секундних сюжетних роликів представники різних народів, що живуть в Україні, співають національний гімн у перекладі своєю мовою. Ролики для «Інтера» зняв головний кіношник Першого національного (цікаво, чи у вільний від державної роботи час?) Марк Гресь разом зі своєю сестрою Ганною Гресь. Кожен ролик закінчується титром «З Днем народження Україно!» (згодом, напевно, під тиском прискіпливих педантів на зразок вашого автора, кому перед «Україно» таки вставили) і слоганами «Україна - батьківщина для *** тисяч українських ***», «Ми різні, але ми єдині!».

Мета цього соціального проекту зрозуміла й лежить на поверхні: нагадати, що Україна - країна багатонаціональна. А разом із тим (можете звинувачувати мене в параної, скільки хочете) натякнути народові, що на противагу попередній, яка дбала лише про титульну націю з її Голодоморами, Батуринами й дублюванням кінофільмів, нинішня влада має намір попіклуватися про всі народи України. Росіянам, наприклад, регіонально-офіційно-державний статус російської мови. Іншим... Кгм-м, іншим, напевно, те ж саме. Тобто, статус російської мови. А ще скасування візового режиму з Ізраїлем для євреїв і визнання Абхазії з Південною Осетією для грузинів... Чи це теж для росіян? Щось я заплутався.

Спершу ролики було запущено в інтернет як вірус. Платили за вірусне розповсюдження чи ні, я не знаю, проводити розслідування не буду, скажу лише, що постів із цими роликами у блогах було по-справжньому багато, а їх обговорення вийшло бурхливим, із протилежними, але в абсолютній кількості зворушеними, вдячними й схвальними думками. Переважно позитивні відгуки зводилися до «красиво»: гарні костюми, привабливі хлопці й дівчата, красиво співають, мелодійно звучить мова. Що й казати: щира правда. І ще раз демонструє, що принаймні в освіченій своїй частині українці не є аж такими ксенофобами, як багато кому здається.

Одначе придивімось уважніше.

Ось як говорить про свою концепцію Гресь: «Я старался подобрать образ, с которым у нас ассоциируются те или иные нации. Скажем, венгры ассоциируются с гуляшом, армяне - с сапожниками, до сих пор в Киеве большая часть диаспоры занимается сапожничеством. Перед написанием я общался с общинами - еврейской, армянской и так далее. Ведь я не хотел принизить ничью национальную гордость».

Немає сумніву, що з представниками російської діаспори Гресь поспілкувався плідно. Після цієї зустрічі, певно, головному героєві «російського» ролика й довелося спросоння пити розсіл. Я ж процитую думку представника діаспори, з яким сценарист не зустрівся, висловлену на севастопольському форумі:

«Марк Гресь скромно умолчал о том, с чем ассоциируются у него представители русского населения. Для этого нужно посмотреть "гениальное творение" интеровцев. Начинается сюжет с того, что утром просыпается заросший мужик в тельняшке (???), явно с бодуна, чешет пузо. Девка в сарафане подносит ему миску с рассолом. Потом появляется "сброд блатных и шайка нищих" - какие-то бабы в задрипанных сарафанах, здоровенный парень с гармошкой. Все радостные. Гармошка рвётся. Мужик в тельнике орёт: "19-й праздник, 19-я гармошка!"

Парню вручают новый баян. Тут все эти убогие начинают петь. Лица крупными планами - впечатление, что специально дебилов набирали (это в отличие от колоритных и красивых цыганок, армянского хора!).

Отъезд камеры, общий план - стоит сброд, посреди - заросший мужик в тельняшке и поют про еще не умершую Украину...».

Або ось іще:

«Воображение работников телеканала "Интер" выдало настолько карикатурные образы русских, что не знаешь, смеяться или плакать. Тут вам и гармонь, и косоворотка, и тельняшка, и самовар с бубликами. Еще бы включили в набор медведя с балалайкой, и - в Голливуд. Тамошние киношники тоже любят показать русских эдакими полудикими кретинами. Мне кажется, что видеоролик телеканала "Интер" оскорбляет русских граждан Украины и формирует ошибочный образ одной из самых крупных этнических групп страны. Русские Украины - трудолюбивые и образованные люди, которые уже лет сто как не рядятся в сарафаны и косоворотки.

Современные русские одинаково успешны в политике, бизнесе, творчестве и общественной жизни. Мы мобильны, легко управляемся с техническими новинками, много путешествуем и ценим хороший отдых. К тому же мы знаем несколько языков и следим за литературными новинками. Вот это - адекватный образ русского Украины. А на видео телеканала "Интер" - оскорбительная пародия».

Можливо, деякі формулювання авторів цитат занадто різкі, але в цілому не можна не погодитися. Вашому автору доводилося знати сотні громадян України російського походження, багато й таких, що (незалежно від походження) з гордістю називали себе росіянами, декларували свою причетність до російської культури, російського інформаційного, ментального простору. Російський національний костюм наживо доводилося бачити лише раз - на танцях у львівському палаці культури імені Хоткевича, під час виконання народного танцю «Плясуньи». Що й не дивно, оскільки переважна більшість українських росіян, окрім ізольованих громад нащадків старовірів, давніх переселенців і сільського населення Криму, є урбанізованим. Можливо, десь на сумському прикордонні можна знайти отаких, із гармошкою й автентичним южноруським [г], але це - екзотика.

Так що добряче попалилася наша влада (а з-за спини державно-інтерівського документаліста Греся тут, хай там як, стирчать пропагандистські вуха влади). Оце таке в неї уявлення про великий російський народ, представники якого становлять 17% громадян України? Гармошка? Тільняшка? Дзбан із розсолом із похмілля? Ні, їй-богу, не можу зрозуміти, чому придуркуваті, здеградовані образи було обрано саме для зображення найчисленнішої меншини - росіян, чия мова й культура є рідною для більшості українських можновладців. Самокритика?

А євреї? Це, звісно, тема небезпечна, можуть в антисемітизмі звинуватити. Тому поспішаю засвідчити представникам цього народу свою повагу, а деяким - навіть гарячу приязнь. Разом із тим, ситуація, коли діти в духовній єврейській школі говорять мовою ідиш, якою в Україні сьогодні володіють нечисленні старі люди, мовознавці та нечисленні ентузіасти, виглядає фантастичною. І це ж хтось не полінився перекласти ідишем гімн! Хоча наголос на освіті, як ключовій домінанті національного характеру євреїв, таки влучний.

В інших роликах, якщо сприймати їх не поверхово-емоційно, а уважніше, ненатуральщини ще більше. Шевці-вірмени, грузини з приклеєними вусами... Цигани/роми на пікніку з кіньми... Білоруси, що дискутують про бульбу, начистивши її ціле цебро... Українцям, які добре знають, що таке «шароварщина» і як вона співвідноситься з реальною, справжньою народною культурою, неважко відчути фальш. А вже тим, хто справді живе поруч із вірменами, грузинами, циганами, євреями, білорусами, росіянами, чиї сусіди - угорці, румуни чи азербайджанці, й поготів.

У принципі, й не дивно, що намагання змалювати малі (і не дуже) народи України за допомогою стереотипних уявлень вилилось у пародію, для декого навіть образливу. Чому замість цього не можна було зібрати представників - чи то пересічних, чи то видатних, відомих загалові, - усіх цих народів, показати їхнє життя (нехай вони не носять національний одяг, у побуті говорять не своєю національною, а іншою мовою, і взагалі мало чим відрізняються від українців), попросити їх заспівати гімн? Хоча, Бог із ним, нехай гімн співають професійні народні хори, але ж не можна не розуміти, що всі ці народні ансамблі та лубочні сценки з життя лише посилюють стереотипи, від природи зчеплені з упередженнями... Звідки недалеко до ксенофобії.

Ох, і намудрив, скажете ви. Вдягнені в національні костюми хлопці й дівчата, співаючи гімн, провокують ксенофобію? Маячня.

Може, й маячня. Але ж насправді різність, яка не суперечить єдності, - безперечно, хороша ідея, - полягає зовсім не в національних костюмах, гуляші й бульбі. Можливо, для пана Греся закарпатських угорців відрізняє від решти населення України саме гуляш і паприка; насправді ж головна їхня відмінність полягає у здоровому консерватизмі, який дозволив трьом поколінням, що виросли, відірвані від історичної батьківшини кордонами, не стати совками й залишитися європейцями. Як показати це в 100-секундному ролику? Не знаю, напевно, є художні засоби. Напевно, не дуже прості. Значно легше звести білоруський національний характер і колорит до бульби. Але видатні кінематографісти, брат і сестра Гресі, могли б і постаратися, якби за всім цим стояли щирі наміри.

Ні, ви не подумайте. Мене теж зворушує, що всі ці люди співають наш гімн; не чуже мені замилування красивими обличчями й фігурами, яскравими костюмами й мелодійним хоровим співом. Як і симпатія до всіх, хто знаходить у собі сили, належачи до меншини, зберігати свою національну ідентичність і водночас відчувати повагу до держави, її символів, титульної нації, інших народів (не лише українських). І я зовсім не проти, щоби влада справді подбала про національні меншини. Наприклад, повернула кримським татарам землю їхніх депортованих батьків, і не солончакові пустирища, а на Південному березі, оту саму, що парканами обнесена. Побудувала дамби, щоб будинки румунів та угорців не плавали в воді після кожного великого дощу. Спростила і здешевила процедуру оформлення реставрації давніх будівель і пам'яток - вірменських, караїмських, єврейських, татарських, польських тощо, щоб громади не мусили витрачати роки й сотні тисяч гривень на отримання дозволу щось відновити власним коштом. Надала податкові пільги для видавців, які друкують книжки мовами малих народів. Або хоча б програму про культуру, історію та побут національних меншин на державному телебаченні забезпечила, замість «Нащадків піонерів» чи Поплавського з дочкою Арфуша.

Але, на жаль, це з розряду фантастики. Насправді ж ми знаємо, що цій владі зовсім не вигідно, щоби представники меншин (тут я не про росіян, білорусів і євреїв, звісно) активніше комунікували з сусідами, вивчали українську й інші мови, здобували освіту, вели культурне життя. Бо тоді не можна буде приїхати в село й пояснити, що оцей от на фото - наш мадярський цімбор, Янош Ковач, і за нього треба голосувати. «Порозуміння» з лідерами місцевих громад у місцях компактного поселення нацменшин, які потім проводять серед своєї пастви роз'яснювальну роботу і забезпечують «правильне» волевиявлення, - технологія, якою команда Януковича незмінно користується з 2004-го. Така вона, їхня національна політика.

Тому, хоч як гарно співають грузини у знятому придворними кінематографістами Януковича ролику, а у вухах усе одно звучить Кучмине «грузін, бля».