Між подробиць

11 Серпня 2010
35235
11 Серпня 2010
15:40

Між подробиць

35235
«Докладно з…» на «Інтері»: досить вдалий старт дає надію, що канал розвиватиме публіцистичний проект постпрайму
Між подробиць

Докладними телерепортажами український глядач не балуваний: програм, у яких журналісти мають можливість донести до глядача розгорнену інформацію проблемного чи оглядового характеру, небагато. Як приклад можна було навести програму «ТСН-варта», яка припинила своє існування на початку 2010 року, ще живі «серіали» репортажів на одну й ту ж тему у випусках ТСН телеканалу «1+1». Цикл публіцистичних програм соціальної тематики представлено у проекті СТБ «Правила життя», журналістські розслідування як жанр реалізовано в таких програмах, як «Знак оклику» на ТВі та «Агенти впливу» на НТН.

 

Нещодавно цей перелік доповнив проект «Докладно з...», що стартував на телеканалі «Інтер» 22 липня 2010 року та виходитиме по четвергах о 23.25.

 

Концепція виникла у найприродніший для телебачення спосіб: під час зйомок у рамках відряджень у кореспондентів «Подробиць» та «Подробиць тижня» лишалося багато відзнятого матеріалу та цікавої інформації, якої було забагато для вузьких рамок новинних сюжетів, тому їм виділили ще по 26 хвилин для розширених репортажів. Як зазначено у концепції, «журналісти Акім Галімов, Лариса Задорожна, Геннадій Вівденко, Руслан Ярмолюк та інші покажуть деталі того, що відбувається навколо нас у нашому місті, у нашій країні та за її межами».

 

За даними GFK, ці «деталі» виявилися не зайвими. В середньому за три тижні ефіру проект мав рейтинг 2,41% та частку 15,66% за аудиторією «18+» панелі «50 тисяч+». При цьому більший інтерес проект викликав у маленьких містах, тому його частка за загальнонаціональною панеллю вища - 18,87%.

 

Таким чином, попри те, що проект має нижчу частку за середню «Інтера» у липні 2010 року (16,9%), він підвищив частку слоту 23:45 - 24:00. У середньому о цій порі «Інтер» має показник 13,83% за комерційною аудиторією каналу.

 

Частка трьох випусків «Докладно з...» за аудиторією «18+»

у містах із населенням «50 тисяч +»:

 

 

Дані GFK

 

Як свідчать дані, найвищі показники були у програмі за участю Акіма Галімова, трохи нижчі - в ефірі з матеріалом Геннадія Вівденка. Однак чи відображає статистика якісні характеристики пілотних репортажів?

 

 

                                                           Киргизстан мовою куль

 

Розпочався проект із репортажу Акіма Галімова, що вийшов в ефір 22 липня. Журналіст працює на «Інтері» з 2008 року, за цей час глядачі встигли вивчити його «почерк» за численними репортажами з різних країн світу. Має досвід роботи в документальному кіно: автор фільму «Примушені до війни» (2008) про військові події у Грузії та розгорнутого репортажу про вибух газу у Дніпропетровську (2008). Серію його репортажів про військовий конфлікт у Грузії цього року висунуто на здобуття премії «Телетріумф».

 

Репортаж «KG: южная ошибка» присвячено заворушенням у південному центрі Киргизстану, де проживає значна частина етнічних узбеків. Оператором виступив Вадим Ревун, знайомий глядачам «Інтера» за репортажами з кореспондентом каналу Андрієм Цаплієнком та сюжетами для програми «Лінія вогню». Монтаж здійснювала режисер Ірина Дьяченко.

 

За стилем викладу репортаж Галімова - на межі документального кіно та власне репортажу. Розповідь журналіста подано в кількох мініатюрах, назва кожної з яких метафорично підкреслює суть подій: «Джамалдин» - розповідь від імені місцевого жителя Оша, «Граница» - історична довідка про схожі події в Оші у 1990 році, «1,27» - калібр патронів, якими обстрілювали квартали узбеків, тощо.

 

Метафоричними часто є і ракурси, обрані Вадимом Ревуном:

 

 

 

 

 

 

Батьки юнака демонструють, як військові били їхнього сина прикладом у ділянку серця

 

 

Розповідаючи про перебіг подій, Акім Галімов звертається до їх учасників - етнічних узбеків, які демонструють йому пробиті кулями ворота і стіни, проводять по забарикадованих вулицях та цвинтарях. Він сам у кадрі з'являється нечасто: зі здебільшого короткими фразами, які кидає мало не через плече: «Граница». Поза кадром, абсолютно позбавленим емоцій голосом зауважує скупі за кількістю слів висновки: «Резня прекратилась, но вражда осталась»

 

 

 

Військові рятують немовлят із виру сутички

 

Герої репортажу - здебільшого типажі, які «представляють» у кадрі десятки схожих на них учасників подій. Один із них, лікар у шпиталі, порівнює ситуацію із сутичками у 1990 році, розповідаючи, що 20 років тому таких сильних поранень не було. Інший персонаж - повар, в одному з кадрів заклопотано готує «кашу» з макаронів для цілого кварталу, а в наступні 20 секунд біля згаслого вогнища вже лише Акім Галімов: героя його репортажу забрали до в'язниці.

 

Етнічний колорит передано за допомогою узбецького слова махалля - ним позначається частина міста, де є церква і проводяться зібрання за участі місцевих органів самоуправління, - виділення окремих деталей побуту та звичаїв мусульман.

 

Важливою складовою репортажу є емоційне навантаження: на відео його створюють понівечені тіла та пригнічені розпачем постраждалі. Евакуйовані узбеки не просто демонструють Алімову зім'яті поліетиленові пакети з прихопленими нашвидкуруч речами, а крізь плач питають у журналіста: «За что?» - ніби він і є саме той мудрець, який знає всі відповіді.

 

Автор не обмежується оцінкою подій червня-2010, він довго з'ясовує, яка ситуація в місті нині: триває «тиха різня» і під час зачисток убивають по дві-три людини за ніч. Висновок Галімова - від авторської журналістики. Кореспондент переконаний, що хоча конфлікт цього року й ущух, узбеків та киргизів він чи навряд чогось навчить, як не навчив за попередні 20 років.

 

Зворушлива камера

 

Наступним в ефір вийшов репортаж «Взрослое детство» Лариси Задорожної. Вона - одна з найдосвідченіших спецкорів «Подробиць», справжня відмінниця, яка не змигнувши оком пережила навіть події кадрової революції на «Інтері» у 2007 році. Адже тоді, коли у 2007-му році на «Інтер» вдруге прийшла Ганна Безлюдна, співробітників ньюзруму попросили з каналу - за винятком кількох. Спеціалізація в Лариси Задорожної доволі широка: вона не раз виступала автором сюжетів на соціально-політичні теми, репортажів із економічної галузі тощо.

 

Свої 26 хвилин у межах «Докладно з...» Лариса Задорожна використала для розповіді про матерів і дітей в умовах виправних закладів. Лише по закінченню репортажу схильний до образного мислення глядач починає розуміти: назва має подвійне значення, адже в матеріалі йдеться не лише про занадто дорослих дітей, а й про їхніх позбавлених відповідальності та часто здорового глузду мам (про тат у репортажі навіть мови немає).

 

Особливо цікаво образ «недорослої матері» показано через долю однієї з героїнь, Земфіри, чия мама, циганка, перебуває за ґратами і не має ані спеціальності, ані житла, тож і перспектив забрати доньку з дитбудинку. «А сорочка мамина біла-біла/ А сорочка мамина серцю мила/ А сорочка мамина зігріває/ Я її до серденька пригортаю», - двічі звучить приспів пісні у виконанні дитини. І коли вона виконує приспів удруге, слова про білу сорочку набувають іншого змісту.

 

Свою розповідь Лариса Задорожна побудувала на болючих для держави аспектах, вив'язуючи їх із клубка проблем тюремного «бебі-буму». Вона з'ясовує, яким чином вагітні народжують у виправних закладах, що входить до їхнього раціону та чи стає їм свіжого повітря. Далі глядач має побачити, в якій камері перебувають породіллі, якими іграшками граються їхні діти і яке майбутнє на них чекає.

 

 

 

«Жизнь здесь не измеряется минутами, часами или сутками, в счет - года. Год как переступила порог, год до окончания срока, год до освобождения. А еще - три года, когда заберут твоего ребенка»

 

Виявляється, ув'язненим може бути вигідно народжувати дітей - щоби пом'якшити вирок, перебувати протягом деякого часу у кращих умовах. Виявляти материнську турботу вони мають лише до трирічного віку малюків, а далі нерідко намагаються їх позбутися. І хлопчики та дівчатка лишаються напризволяще у дитбудинках: за законом усиновити їх не можна, а біологічні батьки у 99% випадків навіть не пишуть їм листів.

 

Попри безнадійно депресивну тему, Задорожна подає її в пастельних тонах. Її репортаж корисно було б подивитися блогеру Олександру Володарському - який пише такі-от неприємні листи президенту Віктору Януковичу.

 

На противагу страхам, про які невдячні українські правозахисники інформують весь світ, Лариса Задорожна віднайшла такі милі оку заклади, що аж душа співає.

 

Взяти хоча б камеру «люкс» для породіль у Харківському СІЗО:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Така атмосфера на дитячому майданчику Чернігівської виправної колонії №44:

 

 

 

 

Не страхає «парашею» й камера Харківського слідчого ізолятора, де вагітні перебувають разом з іншими затриманими жінками:

 

 

 

 

 

 

 

При цьому авторка репортажу не уточнює: чи проводилося в камерах генеральне прибирання до приїзду знімальної групи, як і не порівнює (хоча б усно) «інтер'єри» зі станом справ у решті виправних колоній. Лише зауважує, що Прилуцький дошкільний навчальний заклад «Дитячий будинок інтернатного типу» є зразковим.

 

 

 

 

Територія дитячого будинок інтернатного типу у Прилуках, де виховують дітей ув'язнених

 

Водночас автор піднімає безліч проблем, які стосуються і психологічної реабілітації мам після виходу на волю, і поширених захворювань нервової системи у немовлят - через спадковість тощо.

 

«Они становятся взрослыми очень рано», - резюмує Лариса Задорожна, спонукаючи суспільство звернути увагу на маленьких особистостей, приречених на складні біографії. Але її узагальнення звучить надто риторично.

 

Часом репортаж Лариси Задорожної примушує задуматися про новий напрямок - затишну журналістику, яка, як та ж романтична проза, має право на існування і цікава як жанр, але оминає серйозні речі на користь рожевих фіраночок та квітучих клумб.

 

Артхаусна революція

 

Третім «докладним» репортажем став матеріал «Красный Бангкок» Геннадія Вівденка. Він є кореспондентом «Подробиць» з грудня 2003 року. За цей час здобув чимало відзнак - від Національного банку, Державної податкової адміністрації України і навіть Президента України Віктора Ющенка. Про всі ці нагороди розповідає неохоче і підкреслює, що своїм репортажем для «Докладно з...» не надто задоволений - могло б бути краще.

 

«Красный Бангкок» - перша його серйозна «повноформатна» робота. Раніше Вівденко набивав руку на таких матеріалах, як «Кубок регати Вадима Гетьмана» для УТ-2 (2002 рік), розгорнутих матеріалах про міжнародні вантажоперевезення тощо.

 

Для підготовки репортажу про «жовто-червону» революцію репортер спеціально вирушив до Таїланду, де три дні зйомок присвятив столиці країни. До складу знімальної групи увійшов також Іван Єрмаков. Режисер монтажу  - Максим Степаненко.

 

За словами Вівденка, він відкривав Таїланд за допомогою українців і для українців - як екзотичну державу, принадний спокій якої безпечний лише на перший погляд. Цю ідею почав втілювати з перших кадрів, подавши одночасно з усною преамбулою до репортажу паралельну «розшифровку» назви Бангкоку тайською та російською мовами:

 

 

 

 

На цьому артхаусні експерименти Вівденка не закінчуються: під час репортажу він «згадує» кадри з відомих фільмів про Таїланд, додає образності за допомогою специфічних рухів місцевих котів, звертається до екзотичної музики та ефектного відеоряду - хай то повстання чи маска місцевого «диявола», який переслідує тайців, із переходом на такий-от реалістичний кадр:

 

 

 

Усі ці «вибрики», либонь, не для розваги: змальовуючи перебіг подій 2010-го, журналіст змушений був урізноманітнити архівне відео, якість якого виявилася нерівною.

 

Незважаючи на економічну спеціалізацію автора, він подає свій текст не сухо, а навіть урочисто, як екзотичний фрукт. Вівденко смакує такі літературні обороти, як «то ли пикеты, то ли пикники», «впервые почти за 20 лет тайцы стреляют в тайцев. Грань перейдена», з цікавістю порівнює життєві кредо вихідців із небагатих північно-східних районів Таїланду. Частина  «прибульців» є радикально налаштованими представниками «червоних»,  частина - повіями.

 

 

 

«Экс-премьера Таксина Чинавата обвиняли в коррупции»

 

Треба віддати належне журналісту: прибувши до незнайомої країни, він навіть не намагається вдавати з себе експерта, який зуби з'їв на політичних «спеціях» «жовтих», «червоних» і «чорних» повстанців. Натомість Вівденко звертається до місцевих українців, які розповідають про власне бачення ситуації зсередини.

 

 

 

 

 

 

«Сотни демонстрантов сдают кровь, в бутылках несут ее к резиденции премьера

и выливают под стены»

 

Їхні враження репортер доповнює документальною «хронікою» і попереджає: Таїланд - не безхмарна країна. Іронізує, що тайці відмічають місця «революційних» підпалів на карті Бангкока жовтими вогниками - як вуличні «пам'ятки» для туристів.

 

Незважаючи на вільний стиль викладу, репортаж не можна назвати розважальним чи інфантильним. Подаючи інформацію цікаво, автор не пом'якшує трагізму подій, під час висвітлення яких загинули його колеги - японський журналіст і оператор Reuters Хіро Мурамото та італійський фотокореспондент Фабіо Поленьї.

 

«Руслан Ярмолюк та інші»?

 

Наступною темою «Докладно з...» стане сюжет Руслана Ярмолюка - про старовинні ікони в Західній Україні, про які глядачам майже нічого не відомо. Серед титулів Ярмолюка - заслужений журналіст України. Його роботи увійшли до об'єднаного відео «Подробиць» щодо висвітлення конфліктів у гарячих точках, яку було нагороджено другою премією «Еммі» у 2009 році. Руслан Ярмолюк - автор документальних фільмів «Осетинский дневник» (2009), «Андижан. Полевые записки» (2005), а його публікація на «Детектор медіа» «Записки из Цхинвали» викликала бурхливе обговорення, що вмістило 146 сторінок коментарів.

 

Хто буде наступним учасником проекту, ні «Інтер», ні НІС, що є виробником «Докладно з...», не анонсує.

 

Усі три матеріали, що вже вийшли в ефір «Докладно з...», близькі за стилем до сюжетів «Подробиць», однак у 26-хвилинних репортажах журналісти виявили більше індивідуальності та зацікавлення темами, які обрали. Разом із тим, дебютні випуски - це лише початок, про справжню глибину та якість проекту будемо робити висновки пізніше.

 

Ілюстрація - us.fotolia.com

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
35235
Читайте також
13.12.2010 07:09
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
40 408
15.10.2010 12:00
Олена Коркодим
35 075
03.08.2010 17:55
Олена Коркодим
, Тетяна Веремчук
21 058
01.04.2010 13:14
Олена Коркодим
36 113
09.03.2010 11:32
Олена Коркодим
34 092
12.02.2010 08:50
Олена Коркодим
13 458
02.02.2010 09:41
Олена Коркодим
47 480
10.12.2009 12:27
Олена Коркодим
23 804
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Авоцбуд
5012 дн. тому
Видно, що автор пропустив ці сюжети крізь серце. До чого тут джинса? Хіба винен автор у тому, що йому сподобалось те, що робить «Інтер»? І якщо ці матеріали когось по справжньому вражають до чого тут це цинічне зубоскальство?
GemorroyTV
5012 дн. тому
Браво, Телекритика! Эту статью смело можно использовать как образец для учебника платных "джинсовых" материалов. Только уважаемый автор плохо знаком с историей Интера. Цитата: "Адже тоді, коли кар'єру на каналі розпочала Ганна Безлюдна, співробітники ньюзруму масово залишили «Інтер» - за винятком кількох." Вообще-то, Безлюдная на Интере была с момента его основания, и именно тогда она начала (как в прочем и сам канал) там свою интеровскую карьеру. А не во втрой свой приход на этот канал. Кстати, правильно сделала, что разогнала это стадо. Новости были препаскуднейшие и неинтересные.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду