У чому принципова відмінність «Неформату» від, скажімо, «В гостях у Дмитра Гордона» чи однієї з непомітних прем'єр червня - програми Оксани Корнійчук «На вашому місці», яка щотижня з'являється на ТРК «Київ»? Кожна блоха, звісно, має свої неповторні підкови, проте старий пес чухатиметься від них однаково: скрізь є ведучий і візаві, є затишна і неконфліктна бесіда, без незручних запитань чи бажання спровокувати дискусію на рівному місці; ця розмова може відбуватися і в студії, і на лавочці в парку, і на справжній чи імітованій кухні. Власне, такий формат древніший, ніж людство, бо й мавпи іноді отако сидять одна навпроти одної, ніжаться, дбають про своє спільне щастя й насолоджуються цілковитим порозумінням.

Різницю між цими програмами визначають не типові чи оригінальні фішки, не хронометраж і не періодичність, не «зоряний» масштаб гостей, ба навіть не самі ведучі. Різниця полягає навіть не в тому, хто саме сидить навпроти і відповідає на запитання про творчі плани, а тільки в тому, хто може опинитися навпроти ведучого, а хто - нібито ніколи. Наприклад, чергова об'ява Кобзона у програмі Гордона може здивувати хіба що самого Кобзона. До Оксани Корнійчук, хочеться вірити, теж рано чи пізно прийде Кобзон.

Але чомусь дуже не хочеться дочекатися того дня, коли Кобзон сяде навпроти Олександра Єгорова, і той спитає його: «Скажіть, будь ласка, як же ж Вам вдалося стільки років залишатися лідером андеграунду?» (про всяк випадок зазначу, що Кобзон у цьому випадку - лише метафора, а не реальний персонаж). Найсмішніше, що все це може трапитися у програмі «Неформат», бо й так відбувається з більшим чи меншим успіхом.

Штука от у чому: я багато років поспіль сподіваюся на те, що в українському телеефірі з'явиться бодай одна телепрограма, де ніколи не буде Кобзона. Тобто, мрію про таку програму, в якій Кобзон був би однозначним неформатом. Щоб у цьому не було нічого особистого, а лише турбота про свою авдиторію, - як на ефем-радіостанціях, що крутять лише шансон.

Програма «Неформат» - одне з таких наближень до моєї світлої мрії, хоча вже зрозуміло, що Кобзон чекає десь у коридорі. Поки що він тільки дає експертні коментарі (вустами Андрія Данилка, приміром). Але телебачення - це такий хитрий млин, який перетворить на борошно все: формат, неформат і навіть будь-який антиформат. Для цього не потрібно докладати особливих зусиль: будь-який управний ведучий за двадцять секунд доведе, що більшого неформату, ніж Мадонна і Майкл Джексон, в історії музики ніколи й не було.

Олександр Єгоров, на щастя, все ж таки музикант, а не журналіст, і тому ремеслом інформаційного маніпулювання не зловживає. Пощастило йому записати програму з легендарним Джоном Лордом - і слава Богу, хай уже колишній засновник Deep Purple буде неформатом, я готовий змиритися з цією концептуальною нісенітницею. І нехай це всього лише суто фанатська розмова (цілком у форматі Оксани Корнійчук), в якій левову частку запитань можна було б і не ставити («Як стати таким, як ви?, «Як вам наша країна?», «Звідки берете натхнення?», «В чому ваш феномен?», «У вас є хобі?»). Факт у тому, що й справді трапляються випадки, коли можна і варто знехтувати радикальним поділом світу на «формат» і «неформат». Надто якщо сам Джон Лорд охоче підтримує цю гру, зазначивши: «Deep Purple теж свого часу були неформатом, тому я знаю, що це таке». Переконаний, що і Кобзон міг сподобитися на аналогічну сентенцію.

Зрозуміло, що в сучасному світі поняття «неформат» чи «андеграунд» - марні спроби вловити вітер поміж дерев, зрубаних чверть століття тому. З іншого боку, це єдина можливість світоглядно відмежуватися від Кобзона.

Олександр Єгоров чесно намагається дотримуватися чорно-білих правил, мовляв, «гості програми в своїй більшості належать до андеграунду», й цього достатньо. І якщо мені, наприклад, ніяк не вдається асоціювати Марію Бурмаку чи гурт Green Grey із поняттям «андеграунд», а завсідника всіляких рейтингових телепроектів Олега Михайлюту з ТНМК - зі словом «неформат», це вже моя проблема. Зрештою, після «неформатного» Джона Лорда всі дефініції летять к чортам.

Поки в коридорі чекає Кобзон, Єгоров зі своїми гостями все намагається з'ясувати, як вберегти від остаточного руйнування лінію Маннергейма, як втримати цей клятий «неформат» від радісного злягання з навколишнім світом гламуру, добробуту й примітиву. Більшість погоджується з Олексієм Коганом: досить цих балачок про формат-неформат, попсу і непопсу, - давайте просто погодимося, що існує якісна музика і неякісна. Та й чи варто у споживацькому суспільстві міркувати по-іншому? Може, й справді, не варто. Але тоді вже точно доведеться запрошувати у «Неформат» Кобзона.