Що ж, вийшло все, як у відомому анекдоті. Ганна Герман мала рацію, кілька разів упродовж телевізійного вечора 20 березня сказавши про перемогу демократії. Борис Бахтєєв мав рацію, висловивши сумнів у своїй статті «"Євробачення" й демократія» як стосовно припустимості застосування цього терміну до пісенного конкурсу, так і щодо реальної прозорості й чесності конкурсної процедури, в яку безцеремонно вдерлася влада. Мабуть, і автор цих рядків має рацію, не сумніваючись у недемократичності ігрищ навколо «Євробачення-2010». І всі інші матимуть рацію, хто б що не сказав про всенародно-телевізійну відбіркову процедуру.

А причина одна, і дуже проста: демократія по-українськи, яка в нас на очах стверджується в усіх сферах суспільного життя, має чимало спільних формальних ознак із демократією справжньою та небагато змістовних збігів із нею - не має значення, вживаємо ми термін «демократія» у прямому чи переносному сенсах, як-от у випадку з «Євробаченнням».

Ясна річ, Василя Лазаровича було призначено «світочем української естради» не за найбільш прозорою і чесною процедурою: цей мало кому відомий персонаж з'явився чи то з чиєїсь керівної волі, чи то внаслідок якихось залаштункових інтриг. Але хіба не так само часто-густо призначалися і призначаються міністри і навіть віце-прем'єри України - що за президентства Ющенка, що за президентства Януковича? Хіба не за принципом «для своїх, і найбільше» роздавалися нагороди в останні місяці каденції Віктора Андрійовича? То хіба варто дивуватися з того, що Лазарович вдало вписався у загальне річище?

Так само він і «виписався» з цього річища при зміні влади - коли знімали та знімають із посад тільки за те, що ти «не свій», незалежно від професійних якостей. І хоча Лазарович був начебто й «свій» (оскільки виступав на передвиборних концертах Партії регіонів) - але ж чи то не мав власної «волохатої руки» нагорі, чи, швидше за все, став взірцево-показовою офірною жертвою, покликаною продемонструвати торжество «справжньої демократії».

Що ж, вийшло все справді зразково-показово.

По-перше, було наочно продемонстровано: без активної участі чільних представників нової адміністрації й вода не освятиться, тобто влада бере на себе (як і в радянські часи) місію оцінки творчих процесів. Із захмарних Печерських пагорбів (ну, не з Парнасу ж...) на грішну землю десантувалося журі і... Далі ви все бачили самі.

По-друге, з переможницею - співачкою Alyosha - вийшов так до кінця і не прояснений конфуз. Одні твердять, що її пісня є плагіатом, інші - що вона була, всупереч правилам, ще два роки тому оприлюднена в інтернеті... Одне слово, в результаті представлення належних документів Європейській мовленнєвій спілці затяглося, й Україну в особі НТКУ було оштрафовано. А хіба вперше казуси такого роду? Згадаймо, скільки разів наші політики та бізнесмени і члени їхніх сімей потрапляли в пікантні ситуації за кордоном, бо ніяк не здатні зрозуміти: визначення демократії включає в себе процедуру. Без унормованої процедури буває тільки пролетарська демократія... а чи й сучасна демократія по-українськи.

По-третє, в результаті зі співачкою Alyosha трапилося те, що трапляється з більшістю українських політиків. Глядачі відбіркового телешоу голосували за конкретну персону, яка виконувала конкретну пісню. Тепер же залишилася персона, але... без пісні. Пісня буде інша. Один до одного метода формування «коаліції тушок», коли туди набігло кільканадцять депутатів, готових дружно співати під дудку Партії регіонів, але обраних із зовсім іншими піснями (пробачте, партійними програмами).

По-четверте, Василь Лазарович та його адвокат і директор стверджують: про демократичність і прозорість добору представника України на «Євробачення-2010» можна говорити тільки в разі представлення протоколів SMS-голосування. Але, як каже Лазарович, цих протоколів ніхто не показує. Це знов-таки щось нагадує з наших найдемократичніших парламентських та президентських виборів останніх років, чи не так?

По-п'яте, Василь Лазарович збирається судитися з НТКУ, оскільки ніхто так і не оформив юридично «розлучення» з ним: «Якщо нас не почують українські суди - ми звернемось до Європейського суду і будемо боротися за те, щоб винних покарали за грубі порушення, довели нелегітимність проведення національного відбору та все ж таки залишили мою кандидатуру як легітимну кандидатуру представника на "Євробачення-2010" від України». Знов-таки, нічого нового - Україна є одним із рекордсменів за числом програних державою справ у Європейському суді з прав людини, тільки ж грошове відшкодування тим нашим співгромадянам, котрі постраждали від нашої Феміди, платять не колеги «колядника» Романа Зварича, а ми всі як більш чи менш справні платники податків...

До речі: в НТКУ переконані, що штрафи (вже нарахований і новий, у разі, якщо 26 березня всі документи не буде подано) можна буде сплатити вже після закінчення «Євробачення-2010», тобто не за рахунок державних коштів (іншими словами, знов-таки з наших кишень), а з грошей, які буде перераховано міжнародними спонсорами телеконкурсу. Хочеться повірити, але ніяк не вдається, знаючи, хто є who в керівництві НТКУ і якою є міра відповідальності цих персонажів (власне, і їхніх попередників також...). Тому варто готуватися до позачергового вилучення енної суми гривень з наших кишень. Та хіба це вперше і востаннє?

Нарешті, ще одна вельми прикметна деталь. Те, що віце-гендиректор НТКУ Валід Арфуш не володіє українською мовою, ба більше, ставиться до неї, скажімо так, із певним скепсисом, добре відомо. З цього приводу лунало вже чимало гнівних інвектив, а разом із тим - цілком прагматичних запитань: як же він без знання мови буде здатен оцінити продукцію своїх підлеглих? Якби ж то не було у Верховній Раді депутатів, котрі, не володіючи жодною мовою (йдеться, ясна річ, про мову літературну, а не вуличну), творять вітчизняне законодавство, і стільки натворили всього, що постійно доводиться звертатися до Конституційного Суду, щоби той розтлумачив, що ж значить та чи інша стаття того чи іншого закону. Я вже не кажу про те, що призначення на посаду високого державного чиновника, котрий не володіє державною мовою, прямо суперечить чинному законодавству; та хіба в нас немає купи ще вищих чиновників, які одержали посади також усупереч законам? І не лише Закону про мови, між іншим...

Власне, і сама Alyosha не засвідчила свого володіння українською. Якщо вона справді вважає це непотрібним для себе, то матимемо ще одне підтвердження єдності поп-музики й політики в Україні. Я зовсім не стверджую, що все має бути виключно україномовним; але переконаний і наполягаю на тому, що без української мови не можна бути ані українським політиком, ані співаком. Не буду торкатися тут феномена Кличків - це тема окремої розмови, - але зауважу принагідно, що навіяне якимись бовдурами-радниками небажання Віталія Кличка публічно спілкуватися українською, якою він приватно, між іншим, цілком здатен розмовляти, хоч і не завжди досконало, вже коштувало йому посади київського мера - і приведе його до політичного фіаско. Якщо, звісно, не зміниться психологічна настанова депутата й боксера.

Але повернімося на наші співочі телеполя. Власне, що відбулося, якщо відволіктися від зовнішньої процедури і звернути увагу на змістовний бік справи? «Нестандартного» Лазаровича замінила цілком «стандартна» Alyosha. Демократія по-українськи перемогла. Але переконаний, вона аж нічим не допоможе перемозі українських представників на «Євробаченні-2010». Бо там усе ж таки потрібні талант плюс уміння його гідно представити. І все.

Фото - www.catapult.com.ua