Британські вчені^TM підрахували, що іпохондрики становлять 5-7% людської популяції, причому з віком їхня частка відчутно зростає. Помножте цей відсоток на 46 мільйонів українців, і ви побачите, яку солідну армію становлять невротично обтяжені думками про власне здоров'я. На початку 2010-го на їхній вулиці почалося свято: їм більше не доводиться задовольнятися переглядом програм російського деміурга-уринотерапевта Геннадія Малахова й буржуйськими медичними серіалами. Телеканали «Інтер» і «1+1» запустили шоу власного виробництва спеціально для людей, яким у кайф віднаходити в себе свіжі симптоми.

Тим глядачам-пацієнтам телеклініки, які вважають себе цілком здоровими, не варто ображатися. Без сумніву, соціальний запит на підвищення медичної грамотності є, та ще й який. Радянська безкоштовна медицина, яка після розпаду Союзу перестала бути безкоштовною, але стала ще більш радянською, створила й підтримує в народі стійку традицію самолікування. Однак радянські медичні енциклопедії та рецептурні довідники, з яких черпалися знання, давно здані на барахолку чи стали анахронічними, натомість джерелом інформації про те, що і як лікувати, є реклама. Мета якої - продати товар, а не вилікувати людину, тож вона й пропонує лікувати грип парацетамолом, а аденому самі знаєте чого - сиропом подорожника. І з цим таки справді треба щось робити - якщо не тотально-заборонними методами, які пропонують деякі депутати, то хоча б просвітницькими. Разом із тим логіка та емпіричний досвід підказують нам, що для здорової людини в перегляді медичного шоу десь стільки ж резону, скільки для людини, в якої ніхто не помер, - у відвідуванні бюро ритуальних послуг. Ситуативно хвора людина також радше сходить до лікаря, ніж проводитиме час перед телевізором щодня, вичікуючи, коли «дорогая передача» нарешті приділить увагу саме її проблемі. Залишаються ті, хто цікавиться медициною для загального розвитку, ті, хто дивиться все підряд, бо не має більше чим себе зайняти, й ті-таки хроніки-іпохондрики. Перша категорія нечисленна, друга і третя часто збігаються.

Попри спільність головної ідеї та концепції, програми адресовані різним аудиторіям і під них належним чином відформатовані. Сама назва інтерівського шоу «Знахарі» відсилає нас до темної сторони колективно-пенсіонерського несвідомого, яке перебуває на піку активності якраз о 14-й годині. Натомість «Справжні лікарі» на «1+1» виходять у слоті 17.30 - 18.30, коли, за ідеєю, біля екранів уже має шанс опинитись глядач і непенсійного віку (цільова «Плюсів» - 18-54). Якщо на «Інтері» сльозливих жіночих програм і без того чимало («Жди меня», «Ключовий момент», «Зрозуміти. Пробачити» - те, що на сайті «Інтера» називається «для душі»), то на «1+1» ця  ніша незайнята вже давно. «Інтер» пішов консервативним і порівняно безпрограшним шляхом, орієнтуючись на аудиторію, яка й без того вся - його; «Плюси» наважились на експеримент, зробивши крок убік від своєї молодіжно-розважальної концепції останніх часів. Результати ж їхні зійшлись в одній екзистенційній точці, оскільки обидва проекти прищеплюють глядачеві додаткову потребу споживання надлишку необов'язкової й не завжди безпечної у нефаховому використанні медичної інформації.

Ведуча «Знахарів» - Ольга Богомолець-Шереметьєва, професор, депутат і взагалі всебічно обдарована особа, - із першої ж хвилини першого випуску потішила вашого автора фразою «родимки - дуже актуальна проблема нашого сьогодення». Після цього героїня-пацієнтка шоу, демонструючи глядачам місце, в якому в неї виріс підозрілий naevus maternus, не могла приховати гордості.

Оці люди готові брати участь у сценках на зразок «Лікарю, в мене таке... - Дайте, подивлюся... О, Боже!», становлять окремий феномен. Героїня стрічки Педро Альмодовара «Повернення» погодилась (хоча потім, у процесі, все ж відмовилась) виповісти свої болячки й нещастя в обмін на путівку до закордонної клініки, де могли б вилікувати її рак. Та навряд чи українське телебачення на нинішньому етапі свого розвитку може запропонувати героям офф-праймового шоу подібну винагороду. Що ж до грошей, то важко уявити, за яку суму пересічна українка погодиться стати для всієї околиці «тією з псоріазом». Здається, справа тут не в грошах, а в ментальних особливостях людей із певним психотипом.

Але повернімося до «Знахарів»: співведучими Ольги Богомолець у проекті є народна цілителька Наталія Земна - голова громадянського об'єднання, мережі аптек і політичної партії «Зелена планета», - і олімпійський рекордсмен Олександр Крикун. Три компоненти побутово-медичного світогляду пересічного українця похилого віку - традиційна медицина, народна медицина і здоровий спосіб життя (останній перемішаний із дотепними порадами на зразок «мозгов еще никто не отменял»). Формат програми - бесіда з гостями-пацієнтами, лікарями та іншими зацікавленими особами у студії, що переривається тематичними сюжетами. Меланхолійно-сонний темпоритм, моралі-проповіді про здоров'я, вишиванка пані Земної та старозавітне оформлення студії не залишають сумнівів у тому, що програма розрахована в першу чергу на «тих, кому сильно за». Відтак, оксюморонно виглядають герої з геть не геронтологічними проблемами, на зразок молодика, який вирішив накачати м'язи «як Шварценеґґер», щоб подобатися своїй дівчині (любить, мовляв, тільки качків). Ольга Богомолець, до речі, розважливо порадила юнакові заради жінки аж так не напружуватися.

Попри наявність цілительки серед ведучих програми, в ній немає ні надмірної етноботанічної фіксації, ні мракобісся, ні всяких там контактерів із космосом (хоча запрошують різну публіку, часом і доволі шарлатанського вигляду). Немає, принаймні, очевидної прихованої реклами торгівельних марок. Категорично виключена пропаганда народної медицини на заміну, а не в доповнення до традиційної, себто пацієнта замість операційної до ворожки не пошлють. Та все ж «Знахарі» - програма не для того, хто має намір вилікуватись і бути здоровим, а радше для тих, хто любить, плекає й випещує свої проблеми. Як, утім, і «Справжні лікарі».

На відміну від «Знахарів», «Лікарі», як спроба залучити молодшу аудиторію, значно динамічніші. Тут уже ні заговорювання зубів, ні пранаями з водолікуванням, лише сучасна офіційна медицина. Назва проекту цілком виправдана, адже всі його ведучі мають медичну освіту: Андрій Бабик - мамолог, Валерія Горелик - дитячий хірург, Олег Маланчук - гінеколог, і навіть Валентина Хамайко, знайома телеглядачам за роботою на телеканалі М1 та ролями в телесеріалах, виявляється, провізор. Телегенічності медикам не бракує, вони вільно оперують термінологією і, на противагу інтерівським конкурентам, дозволяють собі вольності - суперечки, жарти, скепсис, представлення теми в проблемному, навіть конфліктному розрізі. Ах, то ви гірудотерапевт? Тоді ось вам гірудоскептик, який, змушуючи піддослідну дівчину з п'явкою на шиї бліднути, розповість про небезпеку цього методу. «Лікарі» свідомі того, що їхня аудиторія трохи більш зайнята й менш придатна для годинного висиджування перед телевізором, тож намагаються в якийсь спосіб пожвавити перебіг програми, надати їй видовищності й драйву.

Проте, якщо не враховувати свіжішого екстер'єру ведучих та сучаснішого інтер'єру студії, різниця між екзерсисами «Плюсів» та інтерівською відеоверсією газети «Бабушка» не така вже й велика. «Навчити людей елементарній грамотності у питаннях лікування... Дати їм максимум професійної та всебічної інформації про проблему і рекомендації з її вирішення, причому у легкій, доступній формі», - такою, за словами Дмитра Котеленця, директора ISTIL Studios - продакшна, що виробляє «Знахарів», - є мета проекту. В анотації до «Справжніх лікарів», натомість, обійшлися без зайвого пафосу: запрошуємо, мовляв, до обговорення різних медичних тем. Хронометраж обох програм відверто затягнутий - витримати годину (мінус реклама) інтенсивного говоріння на три-чотири різні навколомедичні теми нелегко, а вже після тижня регулярного перегляду аудиторія має в голові кашу й знову починає плутати гайморит із гемороєм. А позаяк обидва проекти поки що надають перевагу якомога більш прикладним питанням (дієта, зайва вага, підвищений тиск, головний біль, відбілювання зубів, випадіння волосся, лупа, прищі і тому подібне), рано чи пізно їм доведеться або повторюватись, або занурюватись у малоцікаві екзотичні нетрі.

«Коли на візит до лікаря немає часу, а для самостійного вирішення проблеми бракує необхідних знань, пройти "прийом", до того ж у кількох спеціалістів одразу, можна не відходячи від телевізора», - в цьому весь сенс телемедицини. Нею мають утішатися ті, кому медицина реальна недоступна в силу матеріальних, психологічних («немає часу на візит до лікаря» - яскравий симптом) або якихось інших обмежень.

Якби це все справді було просвітництвом, починати треба було б не з того, як виводити прищі чи масажувати за аюрведою, а з роз'яснення, як користуватися вітчизняною системою охорони здоров'я. Які права й обов'язки є в пацієнтів та лікарів; наскільки легальними є платні медичні послуги і яка реальна перевага платної медицини в порівнянні з умовно-безкоштовною; як не нарватися на непотрібні платні процедури, що їх призначають для викачування грошей із пацієнтів; які медикаменти пацієнт має шанс отримати в лікарні, а якими варто запастися самому; як і де можна отримати альтернативну консультацію для перевірки діагнозу; чим відрізняється швидка медична допомога від невідкладної і в яких випадках яку викликати; як убезпечитися від придбання фальсифікованих препаратів. До якої поліклініки, лікарні, ба навіть - не смійтесь, це серйозна проблема, - до якого лікаря звертатись із якою хворобою. А ще ж щеплення, про які вже знов ніхто не говорить, хоча українці далі вірять у те, що їх намагаються отруїти екстрактом із індійських трупів. Можна було б і далі продовжувати перелік знань і відомостей, потрібних людині для того, щоби правильно взаємодіяти з медициною, вилікуватися, бути здоровою, убезпеченою й більше ніколи не мати потреби дивитись українські малахов-шоу. Та останнє навряд чи входить у плани телеканалів «Інтер» і «1+1».

Втім, потреба домогосподарок і пенсіонерів у жанрі «просто поговорити про медицину», здається, трохи перебільшена. Успіх позапраймового шоу - річ дуже відносна, однак поки що ні «Знахарі», ні «Лікарі» не тішать свої канали високими рейтингами. Якщо так піде далі, по завершенні телесезону експеримент згорнуть, і вітчизняні іпохондрики муситимуть возз'єднатися з Малаховим, а якщо пощастить, то й Кашпіровським. Залишаючи питання медичної грамотності, а також сумісності системи охорони здоров'я з пацієнтом відкритими. Хоча, звісно, реальна медицина - це зовсім не так цікаво, як мрії про дивовижне зцілення телевізором.

Фото - www.wordpress.com