Не будучи споживачем усього, що пов'язане зі спортом, ваш автор, тим не менше, зачепився поглядом за фільм студії «07 продакшн» «Віталій Кличко. Монолог переможця», заявлений в програмі «Інтеру» 12 грудня о 16.50. Чому саме в цей день його показали, можна легко здогадатися: тієї суботи ввечері «Інтер» транслював бій Віталія Кличка на прізвисько Залізний Кулак із Кевіном Джонсоном на прізвисько Головна Фігура. Тому 30-хвилинна документальна біографічна стрічка виконувала своєрідну розігріваючу роль. А тому всім, кому не цікавий спорт, монологи чемпіона світу з боксу, нехай він і українець, можна було не слухати.

Проте є одна обставина, яку я, будучи справді далеким від спорту, для себе відзначив. Готуючи для «Фоліо» невеличкі книжечки, котрі наповнюють серію «Знамениті українці», серед кількох персоналій отримав пропозицію написати також про Віталія Кличка. Були обіцяні і, як водиться, не надані необхідні інформаційні матеріали, з яких компілюються подібні книжки. Підписавши контракт, вирішив не відступати і поліз по інформацію в Інтернет.

Жодне з джерел інформації, де містилися потрібні мені відомості про знаменитого боксера, не містило в собі негативу на його адресу.

Маючи кількарічний досвід роботи з подібною інформацією, з таким випадком зіткнувся вперше. Навіть невинні публікації про ту ж княгиню Ольгу часто подають крім усім відомої інформації ще й авторську позицію: одні вважають її жорстокою самодуркою, інші - сильною жінкою, треті взагалі обзивають чиєюсь там наложницею. Дискусії ні до чого не призводять, як і дискусії на будь-яку тему в Україні - кожен впевнений у справедливості лише власних тверджень. Чого далеко ходити - спробуйте підібрати інформацію про Юлію Тимошенко так, аби не зайняти нічию позицію і по можливості вичистити з раболіпних, хвалебних чи звинувачувальних абзаців раціональне речення, котре можна було б без зайвого ризику додати до її біографічної довідки, яка претендує на об'єктивність. Або підемо ближче до спорту: Андрія Шевченка з однаковим завзяттям у пресі та Інтернеті хвалять, лають і просто обзивають для годиться. Про те, що Лілія Подкопаєва мала колись спортивні успіхи, журналісти давно забули, бо тепер вона - скандально розлучена світська левиця.

Нічого подібного про Віталія Кличка я не знайшов. Хоч шукав дуже ретельно: не тому, що мені чимось не подобається Віталій Володимирович, а лише з нормального бажання врівноважити позитив негативом у своїй голові та чорнових нотатках, аби вимити потім об'єктивне золото середини. Висновок - про Кличка в Україні (як і в Росії), не пишуть і не говорять погано.

Маємо несподіваний феномен: стовідсоткового позитивного героя інформаційного простору України. Навіть якщо виробництво стрічки «Віталій Кличко. Монолог переможця» було замовлене структурою на кшталт «Фонду братів Кличків», я не схильний думати, що сама по собі «07 продакшн» чи хтось інший міг би показати Віталія Володимировича в якомусь інакшому світлі, під якимось іншим, несподіваним кутом зору. Скажімо, наступного дня після бою Кличко-Джонсон чув знайому навіть ненависникам футболу фразу: «Як там наші зіграли?» У кожного вболівальника - свої «наші», але всі вони не до кінця впевнені в перемозі «своїх». Особливо якщо стосується київського «Динамо» - це так, зі спостережень людини, яка не любить футбол. Але як людина, байдужа також і до боксу, постійно ловлю себе на думці: стосовно прогнозів щодо чергового двобою Віталія Кличка двох думок не виникає. Наш - і тут уже без жодних лапок - переможе. Цьому радієш, це знаєш і цьому не дивуєшся.

Тому, коли в кадрі дружина знаменитого спортсмена каже: «Україні потрібен чемпіон, а не політик», я обома руками «за». Україні не потрібні політики, тим більше такі, як Кличко: адже двобій із Леонідом Черновецьким, майстром спортивних пробіжок, шанувальником турніка, любителем виступати перед журналістами без штанів і чемпіоном по кількості згадувань в негативному контексті і просто - всує, чемпіон світу з боксу програв. Бо таки дійсно, погодившись на чиюсь пропозицію і пішовши в політику, опинився в середовищі, де спортивна форма, гра за правилами, тренування і щоденне (!!!!!) самовдосконалення не мають жодної ваги. Навіть не вважаються чеснотами, як і звичайна грамотність. Політик в Україні не може завоювати авторитет - боксер зі світовим іменем може. Через те, лишаючись чемпіоном і здобуваючи чергову прогнозовану перемогу, Віталій Кличко має загалом більший вплив, ніж Тимошенко, Янукович, Ющенко та Черновецький разом узяті. З однією обмовкою: вплив та авторитет знаменитий боксер має доти, доки не займається політикою.

Україні потрібні приклади успішних людей. І політики такими не є. Вони, можливо, успішні бізнесмени, але як політики - погані.

Хоча в своїх монологах сам герой стрічки наголошує на своєму бажанні битися й на політичному рингу, відстоюючи різні ідеали, це бажання зрозуміле, проте - не здійсненне. Битися за ідеали можна лише з тим супротивником, який має інші ідеали. Політики, в опозиції до яких став лідер Блоку Віталія Кличка, не мають як своїх ідеалів, так і не сповідують чужі. Не можна навіть сказати, що ці політики борються за владу чи вплив: кожен із них, навіть не будучи народним депутатом чогось там, усе одно має владу та вплив, потрібні для постійного поліпшення якості власного життя. Через те Віталій Кличко ризикує почати обростати негативною інформацією, якщо залишиться в тому, що в Україні називається «політика».

Сил піти з невластивого і некомфортного для нього політичного життя в Кличка повинно вистачити. І це знову підтверджує «Монолог переможця». Признавшись на камеру, що в нього була колись «зоряна хвороба» (правда, не уточнивши, коли і як вона проявлялася), Віталій Володимирович швидко пояснив, як боляче було падати з висот і як небезпечно мати «зірчанку». А відразу після того почав упевнено стверджувати: ті дві поразки, які має його спортивна кар'єра, насправді не поразки, а перемоги (приблизно те ж саме говорить Олесь Уляненко з приводу розв'язання конфлікту з НЕК). Зокрема, якби під час історичної сутички з Ленноксом Льюїсом наш боксер не отримав би травму і рефері не зупинив би поєдинок, ще невідомо, чия б узяла. Насправді ж у поразках нема проблем, якщо після них іде череда перемог.

З подібними життєвими настановами Кличкові слід іти з політики. Зовсім. Не чемпіонська це справа, не лідерська. Не гідна переможця, який доводить: перспективи Великого Білого Чоловіка в цьому світі ще не втрачені. Свої поразки на різного роду виборах можна пояснити нечесною грою супротивників, що, між іншим, буде правдою. Не паритися з політикою боксерові радять у фільмі його тренери, особливо - німецькі. А Кличко, як я переконався з набору позитивної інформації про нього, тренерів завжди слухає, навіть в своєму нинішньому чемпіонському статусі.

Феномен Віталія Кличка, як на мене, полягає у тому, що він являє собою образ стовідсоткового Героя. Справжнього героя України, без зайвого пафосу і перемог на «Євробаченні». Це - великий сильний чоловік, з яким пов'язані певні надії: хоч хтось рятує імідж нашої країни в світі. І дегероїзація образу відбудеться саме завдяки політичним процесам, у які Кличко втягнутий. Можливо, саме такого результату хтось домагається, включаючи позитивного героя в політичний контекст.

Фото - timer.od.ua