Чи можна уявити роботу, легшу, ніж дивитися політичні ток-шоу? Сиди й дивися.

Та вже після другої спроби чесно виконати редакційне завдання «Детектор медіа» я переконався, що не можу дати раду потребам свого організму: засинаю - і все.

Виспатися перед ефіром, напитися кави на ніч - не допомагає. Важко бути «жайворонком» у світі, де все вирішують «сови».

Феномен зв'язку між монотонним бурмотінням та здоровим сном я почав осягати ще в університеті. Там я завжди засинав на лекціях із історії світової літератури, яку читала викладачка з голосом, схожим на лагідний сутінковий морський прибій. Якщо вона робила бодай кількасекундну паузу у своєму вуркотінні (це траплялось нечасто), я рефлекторно прокидався й починав водити ручкою по зошиті, ніби щось нотуючи.

А з інших університетських дисциплін мені запам'яталося, що сучасне телебачення побудоване на протиставленні головам, які говорять у кадрі і не роблять більше нічого.

Така специфіка жанру ток-шоу, - заперечите ви. Справді, talk значить «говорити», show ж у сучасній англійській мові не має того відтінку значення «видовищності», яке ми додали до цього слова, запозичивши його. Це просто будь-яка телепрограма, телесеріал або навіть фільм. Програма-говорильня. Але разом із тим прірва відділяє успішні зразки ток-шоу на телебаченні розвинених країн від того занудного радіо-по-телевізору, яке маємо ми.

Це ясно, що в політичному ток-шоу, для якого характерний сюжет розвитку думки, а не дії, особливо нічого не покажеш, крім великих, середніх і загальних планів людей, які говорять і слухають. Саме тому творці успішних ток-шоу знаходять найрізноманітніші способи зробити так, щоб було не нудно. Батько сучасних українських політичних ток-шоу (так званих «Свобод») Савік Шустер навіть до того, як оздобив свою програму піснями-танцями та іншими розважальними рюшиками, досягав потрібного результату - щоб було не нудно - засобами як драматургії, так і власної акторської майстерності. Хоча саме він почав надавати політикам 10-15 хвилин ефірного часу для безперервного слововиділення, чого звикла до кліпової естетики сучасного телебачення глядацька свідомість закономірно не сприймає. А вже його наступники довели хронометраж безперебійного токування політичних глухарів мало не до півгодини.

Та були в нашій історії щонайменше два випадки, коли звичайна розмова двох людей у студії, помірно конфліктна і не надто динамічна, мляво модерована совковим ведучим, зібрала біля екранів понад половину населення України. Я про президентські теледебати між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем перед другим і «третім» турами виборів 2004 року. Тоді успішність трансляції пояснювалася не якістю продукту, а ексклюзивністю та актуальністю. Саме ті особи, які в той час цікавили більшість українців, у прямому ефірі з'ясовували важливі для всіх питання. Конфлікт, що лежав в основі цієї розмови, нікого не залишив байдужим, і це спрацювало.

Тема програми «Я так думаю з Анною Безулик» на 5-му каналі 27 серпня була також у певному аспекті важлива для всіх: що відбувається з банками, де лежать наші гроші, із нашою гривнею і не менш милим нашому серцю доларом.

Для обговорення цієї теми до студії було покликано виконувача обов'язків міністра фінансів Ігоря Уманського та першого заступника глави Секретаріату президента Олександра Шлапака. Ці люди, по-перше, не надто публічні й вправні в ораторському мистецтві, по-друге, до розряду тих, хто приймає ключові рішення, не належать, і фактично виступали лише речниками свого начальства. У студії також були присутні люди, причетні до Національного та комерційних банків, зокрема в. о. голови Нацбанку Анатолій Шаповалов, який говорити на камеру не вміє взагалі, тож коли в розмову вступав він, деколи від ніяковості хотілося прикрити голову подушкою. Учасники ток-шоу негайно взялися з'ясовувати стосунки між урядом, Нацбанком і Банковою. Частота вживання термінів на зразок «фідуціарної емісії» та «критеріїв рекапіталізації» зашкалювала. У глибині вузькоспеціалізованих знань із фінансово-кредитної сфери з гостями змагалася ведуча. Словом, програму варто було дивитися зі словником.

«З'ясовувати стосунки», втім, не означало щось з'ясувати. Наприклад, ми всі добре знаємо, що примноження нічим не забезпеченої грошової маси - це погано. Ось і пан Шлапак звинуватив уряд у намаганні «запустити друкарський верстат» для забезпечення своїх зобов'язань щодо фінансування підготовки до «Євро-2012». На що пан Уманський безбарвним тоном відповів, що одним із джерел залучення коштів справді може бути якась там (спеціальний термін, вибачте, не запам'ятав) емісія, і це нормально, нічого страшного тут немає. Ведуча промовчала, і розмова тривала далі, залишивши вашого автора в глибокому нерозумінні: так друкувати нові гроші - це нормально чи погано?

Можливо, на противагу вимогам свого колишнього роботодавця, на 5-му каналі Анна Безулик принципово робить програму «не для барбоса». Але чому вона вирішила, що єдиною альтернативою глядачу-барбосу є глядач - кандидат економічних наук? Чому замість справді шукати відповіді на запитання, важливі для суспільства, треба дозволяти представникам різних гілок влади занудно й незрозуміло дискутувати про свій внутрішній конфлікт - про те, як вони не можуть домовитися щодо шляхів вирішення наших із вами проблем!?

Ніби й не пізно йде шоу Анни Безулик (21.40 - 23.40), але на середині ефіру вони мене втратили.

Наступна спроба. Перший у сезоні 2009/2010 ефір «Свободи слова» на ICTV з Андрієм Куликовим - ведучим, якому, напевно, найменше дістається від ТК. Початок програми перенесено на 23.00 - «найкращий час для серйозних розмов»... Тема програми - загострення українсько-російських відносин («Шо, апять?» - цитуючи відомого героя радянського мультфільму... Ну, що ж, на великих телемайданчиках ця тема ще не обговорювалась). Які люди в студії! Інна Богословська, Вадим Колісниченко, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок! Сьогодні, думаю, точно не дадуть заснути...

Авжеж. Перший доповідач - посол України в Росії Костянтин Грищенко. Говорить довго-довго й поволі, з тривалими паузами, по-дипломатськи зважуючи кожне слово. «Ми... мабуть... повинні... не стільки обмінюватися заявами... скільки допомагати... молодим людям... розуміти...». За спиною пана Грищенка так само повільно зміяться дві лінії - червона й синя. Ведучий вперше перебив промовця запитанням на 12-й хвилині його монологу.

При цьому посол говорив подекуди дуже цікаві й важливі речі, крім того, він є справді компетентним у питаннях, що обговорюються. Але ж Андрій, без сумніву, багато разів бачив в ефірі пана Грищенка й міг прогнозувати, якого темпоритму задасть програмі такий початок!

На 19-й хвилині я навіть підбадьорився - в розмову вступив Віталій Портников, який має свій компетентний погляд на всю цю історію з медведєвським листом, і сказав кілька розумних і доволі провокаційних речей: мовляв, на лист не треба зважати, він не означає погіршення стосунків із усією Росією, адже Тимошенко зустрічається з Путіним, а між прем'єром і президентом РФ триває боротьба за владу... Підкреслено проігнорувавши політичну частину умовиводів Портникова, Грищенко вхопився за його слова про те, що в Росії є впливові прихильники конструктивних відносин із Україною. Й програма, на жаль, повернулась у занудно-помірковане русло. І навіть Тягнибок не допоміг. Грищенко продовжував казати мудрі речі - наприклад, що ми повинні поважати вибір росіян щодо суспільно-політичного устрою і взамін сподіватися від них поваги до нашого вибору; але дискусія в студії ніяк не зав'язувалась.

Надія на наступного промовця - Вадима Колісниченка. «Насильственная украинизация, русскоязычная Украина, оболванивание детей неродным языком, русский мир перекрывает две трети земного шара...». Справді, відбулося деяке пожвавлення. Уже за кілька хвилин ведучий спробував заперечити у відповідь на якусь аж занадто відверту спекуляцію, проте регіонал проігнорував його репліку. Далі Колісниченко заявив, що Медведєв не звертався до українського чи російського народу, а звернувся з листом до Президента України (що не відповідає дійсності, оскільки відеозвернення, навколо якого здійнявся шум, було саме адресованим широкому загалу коментарем до листа Ющенку). Після того, як регіонал залишив практично без відповіді пряме й різке запитання ведучого про заяву лідера кримської ПР Цекова, у якій той паплюжив українську незалежність, замість цього ще раз повторивши якусь нісенітницю про примусову асиміляцію кримчан, надію на притомний діалог у студії було втрачено.

Кого представляла у студії «Свободи слова» ця неввічлива і малоприємна людина? Партію регіонів? Навряд чи, адже останнім часом у цієї політичної сили та її лідера, що готується боротись за серця виборців, значно м'якша риторика з питань мови, Криму, НАТО і т. п. Самого себе? Невже в обговоренні такої серйозної, хоч і затяганої останнім часом теми, як відносини між Україною і Росією, цікава думка клоуна-маргінала із дипломом Уманського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «вчений-агроном», який перед обранням до ВР сім років (!) «тимчасово ніде не працював», зате тепер три роки поспіль на всіх ефірах бубонить одні й ті самі «авторитетні» коментарі? Порядковий номер пана Вадима у виборчому списку ПР - 175 - відображає його істинну впливовість та значущість у середовищі регіоналів. За що цій людині стільки честі?

Фонтан добродія Колісниченка перервало пряме включення Джеймса Шерра, керівника програм із питань Росії та Євразії британського Королівського інституту міжнародних відносин, із Оксфорда. Пан Шерр, поважна людина в окулярах із товстими скельцями, хоч і експерт із питань Росії, читає російською поганенько, тому його включення стало справжньою тортурою: деякі слова зі свого папірця він відтворював по одній літері. Дуже ймовірно, що за змістом те, що він мав намір сказати, було цікавим та важливим, але тоді слід було дозволити експерту говорити рідною мовою та перекладати його українською. «Раздельения... российской... културы... стал пашти... не... пре... делимый!» - на цій фразі камера показала, як Вадим Колісниченко та Олег Тягнибок розгублено кліпають очима. «Я опасаюсь том, что... там влияют всегда... среди... это очень то... среди... узкий, узкого... государственной элиты... не совсем рациональные факторы, и неправильно всьегда работает... межведомственный процесс, например, приобретение, признание независимости Южная Осетия и Абхазия... МИДа... не приняли власти... по поводу вступления в ВТО протьест был очень хаотичным... и никто из переговорщиков узнал о действительной позиции до объявления премьер-министра Путина...»...

«Ти спиш?» - суворо запитала мене дружина, попередньо поінформована про те, що цього разу заснути мені не можна в жодному разі.

Добре, не сплю. У відповідь на запитання Анатолія Гриценка про недружні до України заяви пан Шерр намагався сказати щось розумне, проте в силу кепського володіння російською та відсутності писаної відповіді на папірці його відповідь практично неможливо було розібрати. Ще гіршою була спроба відповісти на запитання Інни Богословської. Коли нарешті знущання з британця скінчилося, до мікрофона було запрошено пана Гриценка. Його позиція в цілому зводилася до того, що головна загроза Україні не зовнішня, а внутрішня - бардак і корупція чинної влади. Цю думку пан Гриценко досить багатослівно розтлумачував до і після «короткої» рекламної паузи. Біля мікрофону його змінила позафракційний народний депутат і майбутній кандидат у президенти Інна Богословська.

Ведучий поставив їй запитання про білборди «Хватит делить Севастополь! Дадим городу статус украинско-российской территории!». У відповідь на це Інна Германівна з усмішкою заявила, що хотіла б говорити про українсько-російські відносини, тому відповість на запитання «немного шире, чем вам хотелось бы». Ведучий спокійно проковтнув відмову політика відповідати на запитання і дозволив розвернути хід програми у вигідному Богословській напрямку. Коли за десять хвилин Андрій Куликов нарешті видобув із неї пояснення щодо статусу Севастополя як спільної території, між ним та Богословською спалахнула перепалка на тему, чи знає ведучий значення слова «кондомініум» і до якої держави належить Андорра. На думку Богословської, Андорра одночасно входить до складу Іспанії і Франції. Насправді депутатка пошилася в дурні (чи дурепи), позаяк Андорра - суверенна держава, главами якої є водночас президент Франції та урхельський єпископ (так само, як англійська королева є главою низки держав Співдружності, що аж ніяк не робить їх частиною Великої Британії). Але про єпископа мадам Богословська слухати не захотіла, наголосивши, що знає краще, що там і як в Андоррі...

Останнє, що я чітко пам'ятаю з програми, - обмін анекдотами про чоловічі статеві органи між Володимиром Скачком та Інною Богословською. Причому якщо анекдот Скачка («Мамо, ми в школі мірялись статевими органами, так у мене найдовший. Це тому, що я патріот?» - «Ні, це тому, що ти дебіл і 8 років сидиш у першому класі») був більш-менш доречний у контексті його репліки, то Богословській «так, музика навіяла»: «Я просто хотела рассказать следующий анекдот: "Мама, не теребенькайте, бо ми програємо процес"». На жодну алегорію українсько-російських відносин процитована депутаткою похабщина не тягнула. Можливо, якби учасники програми продовжили змагатись у знанні анекдотів «про ЭТО», я б чесно допильнував до 01.15, коли завершився ефір. Крізь сон долинав голос Олега Тягнибока...

А це мені, напевно, вже снилося. Інна Богословська: «Я просто хочу нагадати, що завтра перше вересня... (Голоси за кадром: «Сьогодні!» - «Сьогодні... вже сьогодні...» - «Осінь прийшла»...). Це день підписання пакту Мол... Це... Це початок Другої світової війни. І для України це означає, що до того був підписаний пакт Молотова-Робентропа, практично за тиждень, да? І для Галиції це було рівнозначно тому, що на їх землю прийшли вороги. (Голос Тягнибока за кадром: «Ви хотіли сказати "Галичина", так?»)... Для Галичини, Галиції... Для Галичини... І з цього складається проблема сучасної України».

Чотири роки, відколи в цій самій студії ICTV з телеглядачами привітався Савік Шустер, триває необмежена демонстрація в телеефірі так званих публічних політиків (себто таких, які ніяк не впливають на життя держави й країни і чия функція полягає у висловлюванні точки зору). І весь цей час нас заспокоюють - нехай собі, «дабы дурь каждого была видна». А чи не достатньо ми за цей час надивилися на «дурь»? Це вже давно не смішно. Можливо, пора робити висновки щодо «дури» й рівня компетентності всіх цих «робентропів»? Скільки десятків, сотень разів політик повинен засвідчити свою вбогість, зацикленість, неосвіченість, схильність до демагогії та хамства, аби замість нього в ефір почали запрошувати більш гідних нашої уваги персонажів?

І, з іншого боку, якщо самоціль телевізійної дискусії - «дабы дурь была видна», то що можна сказати про людей, яким начебто щоразу цікаво споглядати цю «дурь»?

Наступного ранку мені довелося шукати пояснень своїй дивній сонливості у спеціальній літературі. Розумні книжки пишуть, що сон - захисний механізм психіки, зокрема й у відповідь на перевантаження малоцінною аудіовізуальною інформацією.

Досада бере: адже обидві теми важливі й актуальні, а обоє авторів-ведучих - високопрофесійні, як і їхні команди. Невже Анна не розуміє, що обговорювати серйозні явища в економіці із залученням фахівців можна й в іншій, зрозумілішій і ближчій для пересічної людини, площині? Невже Андрій не може відірватися від невідомо ким встановленої парадигми обговорення теми міжнародних відносин, коли найбільше говорять не ті, хто ці відносини творить, а маргінали, які паразитують на відкритих ранах суспільства?

Спросоння в голову лізуть дурні риторичні запитання :).

Моніторинг здійснено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.