22 - 23 серпня нинішнього року ця стара формула ув'язнених сталінських таборів, тюрем і «шарашок» знову стає актуальною. Для тих вільних людей, які нині в силу тих чи інших причин вмикають телевізори і дивляться чи то російські (будь-які) чи то деякі вітчизняні телеканали. Адже ці два дні на телебаченні беззастережно домінуватимуть певного ґатунку історики і політологи в цивільному, котрі прорікатимуть брехливі на 50%, 70% і навіть 105% твердження. А ще погрожуватимуть усілякими карами, від земних до небесних тим, хто їм (себто їхнім луб'янсько-кремлівським настановам) матиме сміливість суперечити. І не в останню чергу, ясна річ, - українським націоналістам (обов'язковий раніше прикметник «буржуазний» стосовно навіть Винниченка з Грушевським нинішні чекісти сором'язливо прибрали).

І вся ця веремія - у зв'язку з 70-ліття Пакту Молотова-Ріббентропа.

Переконаний, якщо поклацати перемикачем з каналу на канал, ми у ці дні почуємо дуже цікаві речі. Навіть екстравагантні - мовляв, ніякого Пакту не було, а існувала тільки угода про ненапад і таємний протокол до неї з дуже розмитим змістом, про якісь сфери впливу. Чи що Пакт був благом для двох народів, німецького і радянського, а підлі підступи заокеанських плутократів призвели до згубної війни між ними...

Але це екзотика. Офіційна ж версія Москви нині дуже проста. Виявляється, бувають «погані» й «хороші» тоталітарні режими (до останніх, звісна річ, відносять сталінський); «хороші» не зовсім гуманними методами рятують людство від всіляких неймовірних лих, з якими нездатні упоратися прогнилі західні демократії. Саме ці демократії і відкрили Мюнхенською угодою шлюзи воєнній лавини, а потім свідомо зірвали переговори з Москвою про спільну відсіч агресорам. У тій ситуації СРСР вчинив мужній і правильний крок - підписав угоду про ненапад із нацистами, бо це за тих обставин було єдино можливим засобом самооборони.

А щодо територіальних набутків, то тут зовсім просто: «братні народи» тяжко страждали у ярмі, їхні кращі представники мучилися у в'язницях, прийшла Червона армія і всіх порятувала. А на додачу відсунула кордон на Захід, не давши нацистам використати ці території як плацдарм для нападу на СРСР.

І взагалі: саме СРСР виграв війну з нацистами, всі інші у кращому разі йому допомагали, тому ми, Кремль і нинішня Росія, навіки перебуваємо поза зоною критики, а от на західних демократіях гріхів чимало.

Ясна річ, на телеекранах у ці дні ми не побачимо (а якщо побачимо, то лише на хвильку, на дві-три фрази) Володимира Бешанова, Андрія Буровського, Олександра Гогуна, Ірину Павлову, Бориса Соколова, Марка Солоніна, Дмитра Хмельницького і (свят-свят!) головного супостата-фальсифікатора Віктора Суворова (Різуна). А ті, хто там буде представлений, вестимуть мову про «ефективного менеджера» Й.В.Сталіна та виплеканих ним полководців і вождів соціндустрії. Мовляв, саме для того, щоб виростити в походах і боях оцю генерацію «сталінських соколів», освоїти нові території, приєднані до СРСР, дати практику Червоній армії та НКВС, випробувати нові види озброєнь і був підписаний Пакт. Іншими словами, сам цей договір був виявом сталінської мудрості, він вивів більшовицьку Росію на нові рубежі, і десь 1942-43 року товариш Сталін був би готовий зламати хребет нацистам, але підступи англо-американських імперіалістів спровокували дочасну війну...

І гарантовано будуть промовляти з екранів такі спеціалісти з діяльності певного ґатунку, як військовий історик Олег Вішлєв, котрий стверджує, наче «ані за договором, ані за протоколом СРСР не брав на себе зобов'язань вести війну проти Польщі, брати участь у війні Німеччини проти Польщі чи допомагати німецьким збройним силам у веденні бойових дій проти польської армії». Відтак дії СРСР не можуть розглядатися як участь у ліквідації польської держави і її розділі, бо «командування Червоної армії не розробляло спільно з командуванням вермахту оперативних планів... не планувало спільних з німецькими збройними силами бойових операцій... і не проводило таких». А висування радянських військ у східні райони Польщі зовсім не передбачалося таємним протоколом і було викликане побоюванням радянського керівництва, що Німеччина спробує окупувати всю Польщу и по завершенні бойових дій не відведе свої війська на заздалегідь узгоджену лінію розмежування державних інтересів, пише Олег Вішлєв.

А от чого майже точно не розкажуть - так це того, що Друга світова війна розпочалася наступного дня після ратифікації Верховною Радою СРСР Пакту; що у виступі під час процедури ратифікації Молотов на весь світ заявив: «Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною є поворотним пунктом в історії Європи, та і не тільки Європи»; що за три дні до війни Червона армія була приведена у стан бойової готовності, що 4-5 вересня розпочалася мобілізація до її лав, а 9 вересня у війська пішла директива наркома оборони Ворошилова і начальника Генштабу Шапошникова: «До кінця дня 11 вересня 1939 року потайно зосередитися і бути готовими до рішучого наступу з метою блискавичним ударом розгромити протистійні  війська противника».

Тобто - Польщі, яка вела війну з нацизмом...

А 5 вересня польський посол у Москві Гжибовський звернувся до Молотова з проханням дозволити транзит військових матеріалів і закупівлю військового спорядження в СРСР. Молотов, зрозуміло, відмовив, водночас давши дозвіл німецькій стороні використовувати радянські порти для військових вантажів.

На базі Білоруського і Київського військових округів були створені два фронти - Білоруський та Український. У німців запросили розвіддані про польську армію. За командою Кремля у всіх ЗМІ проводилася думка, що головним ворогом СССР стали Велика Британія та Франція - «імперіалістичні держави» і «палії війни». Це негайно помітили в німецькому посольстві. 6 вересня посол Німеччини у Москві Шуленбург доповів у Берлін, що в СССР робиться все можливе, щоб змінити недоброзичливе ставлення населення до Німеччини: «Пресу наче підмінили. Не тільки припинилися всі випади проти Німеччини, а і описувані тепер події зовнішньої політики ґрунтуються переважно на німецьких повідомленнях, а антинімецька література вилучається з книжкової торгівлі тощо».

Можна і далі розповідати дуже цікаві подробиці про події, які стали прямим наслідком Пакту і які вочевидь не будуть предметом уваги російського телебачення у ці дні. Але зауважу тільки, що 28 вересня німецькі війська захопили Варшаву, а повністю регулярна польська армія припинила опір 5 жовтня, Окрема оперативна група «Полісся» генерала Клеберга, атакована одночасно німецькими і радянськими військами, здалася Вермахту. Це було торжество «дружби, скріпленої кров'ю», як трохи пізніше, у грудні 1939 року, оцінив Сталін спільні радянсько-німецькі бойові дії проти Польщі. Було проведено кілька спільних «парадів перемоги», в тому числі й у Бресті, поряд із фортецею, яку перед цим війська двох держав успішно спільно здобули...

Та досить про те, про що не розповість російське телебачення у найближчі кілька десятків років, поки нинішня «тандемократія» не перетвориться на банальну геронтократію і кремлівський режим з гуркотом не впаде (хоча, звісно, у разі раптового різкого зниження світових цін на нафту і газ це падіння станеться значно раніше). Мова про інше: про банальну істину, або ж трюїзм: без цілісного інформаційного простору, без потужного й ефективного національного телебачення, без залучення до формування історичної свідомості кращих експертів-науковців України, Росії (тих, кого там в ефір не пускають і не пустять) та Європи нічого у нас з нашою країною гарного не вийде. І далі мільйони наших співгромадян, які не керуються принципом «не читати більшовицьких газет і не дивитися луб'янське телебачення», віритимуть у всі казки «істориків у цивільному». Вони й далі «знатимуть», що тільки СРСР 1939 року був послідовним противником фашизму, на відміну від «брехливих західних демократій», хоча насправді це радянський прем'єр Молотов виголосив тоді на адресу Англії і Франції: «Не тільки не має сенсу, але і злочинно вести таку війну, як війна за "знищення гітлеризму", прикриту фальшивим стягом боротьби за "демократію"». Але...

Але вірно сказано: не вір, не бійся, не проси у луб'янських ні хліба, ні істини.

Сергій Грабовський,кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників