Увімкнувши телевізор увечері 29 липня і перемкнувши його на Перший національний, одразу наткнувся на коротенький анонс нового фільму Тарантіно. Уже сам факт не лише того, що на Першому говорять про Тарантіно, а й моє щире здивування цією обставиною свідчить: я нечасто дивлюся цей канал. Я не один у своєму небажанні дивитися Перший національний системно, і винне в цьому керівництво каналу. Маючи унікальну можливість виходити за межі Києва й обласних центрів і заходити в кожну українську хату (Перший канал ловить навіть на звичайний цвях старенький телевізор у глухому селі) - керівництво державного телеканалу чомусь уперто не хоче зосереджуватися на проблемах, котрі б напевне зацікавили власників цих самих стареньких телевізорів.

Тарантіно - це добре. Та ризикну припустити: в нас є кому і де розказувати людям про Тарантіно й інші «просунуті» речі. Тим більше, що в селах та маленьких містах, де живе потенційна цільова аудиторія Першого національного, інформація про дату прем'єри останнього фільму цього режисера не потрібна - там немає кінотеатрів. Натомість програм формату «людям про людей» на державному телебаченні помітно бракує.

У тому, що 29 липня о 22.00 в ефір вийшла остання програма циклу «Відкрита зона», після чого автор і ведуча Наталка Фіцич попрощалася з глядачами, Перший національний не винен. Більше того, на каналі наполягають на продовженні контракту із «ЗЗ». Проект закрито рішенням продюсерського центру «Закрита зона» - за браком грошей. Наталя Фіцич констатує прикрий факт: соціальна журналістика і публіцистика не викликають захоплення ані з боку спонсорів, ані з боку телеканалів. І додає: раз уже так співпало, то й вона за три роки існування «Відкритої зони» втомилася стояти на місці і прагне розвиватися далі. Хоча так і не зрозуміло, чи залишився би цей соціальний проект в ефірі Першого національного, якби в нього й далі було фінансування...

«Проект не закривається. Будуть продовжувати виходити найкращі програми, які викликали позитивну реакцію у глядача та створили резонанс», - прокоментували ТК в прес-службі НТКУ. Що означає лише одне: Перший національний не знає, чим наповнити слот, в якому виходила «Відкрита зона» і, очевидно, шкодує про припинення співпраці.

Майже одночасно з закриттям «Відкритої зони», програми з циклу якої ваш автор дивився несистемно й епізодично, було оголошено про закриття ще одного телевізійного проекту соціальної орієнтації - «За вікнами», чи не найрезонанснішої за останній час програми власного виробництва каналу СТБ з категорії соціально орієнтованих. Тут офіційна причина закриття - відсутність тем, тобто вичерпаність соціальної проблематики. Таку причину назвав голова правління телеканалу СТБ Володимир Бородянський.

Отже, закрито два, як на мене, потужних професійних телепроекти, що торкалися соціальної тематики. І якщо «За вікнами» ваш автор назвав би «чорною соціалкою», то «Відкриту зону» - навпаки, «білою соціалкою». Зникли одразу обидва кольори.

Наведу приклад для ілюстрації своїх думок. З останніх випусків тієї ж «Відкритої зони» мене найбільше зачепив фільм під назвою «Розриті могили». Тема - «чорна археологія», одна з улюблених для журналістських розслідувань і таврувань. Якби за цю тему взялися «За вікнами», журналісти програми зайнялись би гнівним викриттям цих самих розкрадачів безіменних могил, для яких немає нічого святого і які живуть у світі чистогану. Тоді як принцип «Відкритої зони» - шукати лише позитив навіть у тотальному негативі, показувати інший, - вибачте за пафос, - світлий, життєствердний бік проблеми. Через те «Розриті могили» - про людей, котрі, якщо можна так висловитися, прибирають за «чорними археологами»: займаються урочистим перепохованням останків, шукають і знаходять родичів загиблих, з'єднують родини.

Або, наприклад, інший фільм «Відкритої зони» - «На біс!», про аматорський театр села Козлів на Волині. Трактористи й доярки ставлять українську сценічну класику в неопалюваному й обдертому сільському клубі. Якби цією темою зайнялися «За вікнами», неодмінно почали б шукати, хто краде кошти, виділені на опалення клубу, і взагалі - хто і що краде як у селі Козлів, так і в довколишніх селах. У команди Наталки Фіцич принципово інший підхід: люди не здаються і перемагають. Щойно спало на думку: по суті, ці та інші випуски «Відкритої зони» показують те ж саме, що й «Україна має талант!». Тільки не в форматі яскравого шоу, а в вигляді спокійного, аж надто спокійного як для наших нервово-кризових часів, документального кіно.

В центрі уваги «Відкритої зони» були звичайні громадяни України, які живуть звичним для себе і трошки незвичним для нас із вами життям. При цьому ні на що не скаржаться, хоча й долають труднощі. Той, хто дивився «Відкриту зону» всі три роки системно, а не епізодично, як ваш автор, мусив звернути увагу: труднощі, котрі долають наші люди, не мають нічого спільного з хворобами, відсутністю грошей, повенями, пожежами й іншими стихійними лихами. Українські труднощі - це неопалювані клуби, відсутність гарячої води, несправна каналізація, недосконалі закони, брак ідей та цінностей, які б робили життя осмисленим.

Тому герої програм циклу «Відкрита зона» - громадяни України, котрі знайшли в своєму житті смисл. І готові заради цього відмовитися від якихось благ або змиритися з тими незручностями, які є. Зокрема, авторові цих рядків важко, практично неможливо переламати себе й погодитися жити десь на Трипільських пагорбах у громаді, члени якої споживають лише овочі й соєві битки і не бачать проблеми в тому, що сортир на вулиці. Хоча Україна - центр Європи, Трипілля - центр давньої цивілізації, надворі - третє тисячоліття, а освіта в членів громади - здебільшого вища. Про цих людей розповідалося в програмі «Небожителі». Найцікавіше - це не релігійна громада і навіть не типові відлюдники: це держава в державі. Так само, як міні-Січ, закладена на Буковині чоловіками, котрі вирішили буквально перейняти традиції запорізьких козаків («Шлях воїна»).

Мені цікаво, чому, раз люди збилися в громаду, вони відмовляються від м'яса з рибою. Невже окремо від жорстокого великого світу не можна жити, одночасно споживаючи м'ясо? Мені так само цікаво, чому хлопці, котрі на буковинській Січі відточують свою бойову майстерність, переконані: лише так вони зберігають честь і звитягу, віру й патріотизм. А що, людина в інвалідному візку не може буди сильною, не здатна стати доблесним патріотом? Культ фізичної сили, не підкріпленої бодай поверховою освітою, не завжди безпечний... Проте відповіді на ці та інші питання Наталка Фіцич у «Відкритій зоні» не давала. Більше того - програма їх навіть не ставила. І те, що подібні запитання виникають, вже свідчить про затребуваність соціальних проектів суспільством.

Причому не стільки «чорних», викривальних, із суспільними виразками та свинцевою мерзенністю (вислів Максима Горького) нашого життя, скільки таких, «білих». Де замість безвиході - надія. Замість «гуманітарної» риби для голодного - вудка, якою той мусить навчитися користуватися, щоби більше ніколи не голодувати.

Тим не менше, в новому сезоні на українському телебаченні стане на два соціально орієнтованих проекти менше. Нарікання керівництва СТБ на відсутність тем почасти виправдане: скільки разів можна показувати божевільню, бомжів, котрі жеруть собак, лохотронщиків, повій, наркоманів, хабарників? Чим, скажімо, хабарник із Донбасу відрізняється від хабарника зі Львова? Хіба однаковою безкарністю...

І в цьому - інший бік проблеми: не відсутність тем, а відсутність результату роботи. Тобто, навіть скандальний репортаж Лесі Штогрин із психіатричної лікарні, знятий прихованою камерою, ситуації суттєво не змінив. Бо те, що зафіксувала її камера в лікарні під Києвом, напевне має місце і в лікарні будь-якого іншого міста. Значить, справа в чому завгодно, тільки не у відсутності тем, - адже «Критична точка», «Агенти впливу» і «Знак оклику» не закриваються. Навпаки, тепер вони втратили, як на мене, головного конкурента. Результат їхнього «очорнення» дійсності буде таким самим, тобто нікого з винуватців покарано не буде. Але про брак тем керівники згаданих проектів не говорять. Бо ці програми працюють на зовсім інший результат - формат дозволяє назвати проблему, та зовсім не дає героям сюжетів та глядачам авансу стосовно того, що «показали по телевізору - вирішили питання». Тоді як «За вікнами» подібні амбіції мала, але підкріпити ці справді достойні поваги амбіції можна лише збудувавши міцніший фінансовий фундамент. Такої можливості немає. Отже, лишати «За вікнами» в нинішньому вигляді - значить не розвивати його. Тому краще закрити.

В цьому плані закриття «Відкритої зони» якраз через брак фінансування звучить щонайменше чесно. Бо Україна справді велика, і вдячних тем - хоч греблю гати. Щоправда, для того, щоби піднімати їх, треба справді серйозних грошей. Адже знімають тут не сюжети, а документальне кіно хронометражем 25 хвилин, такий собі розгорнутий теленарис. Чому б СТБ не переформатувати «За вікнами» з «чорної» орієнтації на «білу»? Правильно, це менш вдячно. Зате кількість тем одразу почне зашкалювати, бо хороших людей, як довела «Відкрита зона», в Україні таки більше, ніж поганих.

Нарешті, повернімося до Першого національного. Здається, державному каналу з найбільшим у країні покриттям все одно, що з ефіру зникає не лише соціальний проект, а соціальний проект, налаштований на позитив. Альтернативи не запропоновано. Більш рейтинговий продукт в ефірі не з'явиться, бо Перший національний може дозволити собі взагалі не заморочуватися рейтингами. А отже, випускати той продукт, який потрібен, - знову вибачте за пафос, - суспільству. Відповідно, пріоритети мусять бути саме за соціальними проектами. Бо комерційні канали, такі, наприклад, як «1+1», своїми «соціальними танцями для тебе» не лише загублять шоу, а й знівелюють соціалку.

Проте навряд чи Перший національний запропонує «Відкритій зоні» знову відкритися. Аби не писати далі багато речень, вкотре наголошуючи на факті, що в нас усе не так і через одне місце, краще трошки пофантазую. Скажімо, є в нас Перший діловий, Перший автомобільний, кілька спортивних, кілька музичних каналів, навіть неофіційно Перший політичний (це я про 5 канал). Коли й кому спаде на думку створити або переформатувати котрийсь із наявних каналів під Перший соціальний? Де б знайшлося місце як «чорній», так і «білій» соціалці, і де б вона могла врівноважувати одна одну... Ну, і зовсім уже мрії ідіота: коли спонсорів і телеканали перестануть цікавити політичні програми? Адже їх місце з таким самим, якщо не з більшим успіхом, могли б зайняти соціальні.