У самому кінці трагічно-життєствердної стрічки іспанського кінорежисера Педро Альмодовара «Все про мою маму» вміщено посвяту: «Жінкам. І чоловікам, які хочуть бути жінками».

 

Мистецтво травесті - давнє і містичне, і сьогодні популярне як ніколи. А Вірка Сердючка - віртуозна його представниця, бо поєднує не лише суто зовнішні показники - гротескні одяг і макіяж, але і те, що дається тільки артистичною природою - глибинний внутрішній стиль. Щоразу, як її рука злітає до дужки затемнених окулярів і торкається її стуленими в колечко вказівним і великим пальцями, бездоганна кітчевість жесту примушує на хвилину забути, що це - Київ, і переносить до... Лондона, Нью-Йорка чи Ріо де Жанейро, бо з екрану ТРК «Україна» на нас дивиться громадянка світу, а це - величезна рідкість для сучасної української культури.

 

Британський дебют Вірки відбувся навесні 2007 року, коли вона заявила про себе заголовком у газеті Дейлі Телеграф: «Drag Queen Starts Eurovision 'Cold War'». Не ризикну перекладати «drag queen» (травесті, або чоловік переодягнений у жінку з особливим цинізмом), але загалом у статті ішлося про те, що суперечливі звучання і зміст Вірчиної пісні «Дансінг Лаша Тумбай» погрожують перетворити Східну Європу на нову гарячу точку.

 

Тему підхопило і поважне ранкове шоу на Бі-Бі-Сі Радіо 4, програма «Тудей», і заходилося в суботньому огляді преси обговорювати тонкощі монгольської лінгвістики. Сердючка полюбилася іронією і, як сказала одна кореспондентка Бі-Бі-Сі, чистісіньким божевіллям. Яка Монголія? Яке масло? Але у країні, яка створила Монті Пайтона, монгольське масло оцінили дуже високо.

 

У британській традиції абсурду є персонаж, паралелі з яким просто просяться, - це травесті австралійського походження Дама Една Еверідж. Її кар’єра триває кілька десятиліть. Усі молоді коміки з великими амбіціями мають зауважити наскільки вигідно обирати собі за персонаж жінку невизначеного віку, яка носить багато косметики, і/або - так само як Една і Вірка - хронічно в окулярах.

 

Една Еверідж - одна з найвідоміших і найпопулярніших у Британії ведучих теле-токшоу, зараз менш активна, бо розквіт її кар’єри припав на 70-ті, 80-ті і 90-ті. Неймовірна гостроязика і жорстка, вона безкінечно глузувала з гостей і з самої себе, і була пародією на все підряд - як на жанр токшоу і конкретних осіб, так і на цілі соціокультурні парадигми.

 

 

Една називає Баррі Хамріза (з яким в неї приблизно такі ж відносини як у Вірки Сердючки з Андрієм Данилком) своїм антрепренером і менеджером. Переодягання чоловіків у жіночий одяг задля розваги публіки Една вважає огидним і аморальним. У Едни Еверідж фіолетове волосся - вона каже, що це природній колір - так само, як Вірка стверджує, що її «мама» справді колись її народила, а тато був космонавт. У Едни гарні ноги, які вона любить демонструвати у розрізі своїх поцяцькованих стразами вечірніх суконь гучних кольорів - Вірин поділ також помітно піднявся за останні роки і чому б і ні? Їй є чим пишатися.

 

У Едни четверо дітей, а чоловік помер 20 років тому. Один із синів, Кенні, має «партнера», Кліфорда Смейла, але до гомосексуалізму Една ставиться вкрай критично. Вона товаришує з королевою Єлизаветою ІІ, багато подорожує - адже має будинки в Лос-Анджелесі, Лондоні, Сиднеї і навіть на американському курорті Мартаз Вінеярд. 1979 року про Едну на Бі-Бі-Сі було знято документальний фільм «Дама з гладіолусами». У фразі «дама з гладіолусами» нічого смішного буцімто немає, але спробуйте повторити її про себе кілька разів.

  

На запитання, чому австралійці так гарно грають у різні види спорту, Една Еверідж відповідає: «Хороше харчування і дієта. Свіже повітряне життя. Соковиті відбивні. Сонце - і повна відсутність інтелектуальних розваг».

 

2007 рік став щасливим для Едни - у її рідному Мельбурні її ім’ям було названо площу. Сама Една не приїхала на церемонію, натомість там були присутні десять її двійників. А її менеджера Баррі Хамріза того ж 2007-го зробили командором Ордену Британської імперії за внесок до розважальної індустрії. Велика сила мистецтва!

 

Розлогий екскурс у комічні паралелі покликаний сказати: Сердючка - не одна. І, хоча її персональність нерозривно пов’язана з пострадянськими реаліями, у неї є дуже чіткий шлях далі, за межі «Всьо будет хорошо!», яке, до речі, однаково гарно лунає що на армійських проводах в українському селі, так і на дискотеці в лондонському Сохо. І своє шоу у форматі троє гостей плюс музичне оформлення (стандартний набір подібних західних програм) правильний крок на цьому чіткому шляху.

 

Щодо власне шоу - переглянувши пару випусків в інтернеті, я чекала саме четверга, аби всотати увесь комплекс розваги з телеекрану в комплекті з півгодинною рекламною паузою (яка дала нагоду відзначити поступ у якості телереклами, незначний, але поступ), так от - шоу несподівано вражає.

 

Коли минає перший шок від щирого багатства оформлення і засліплюючої суми грошей, яка має бути вкладена у такий продукт, стає зрозумілою добре вибудувана і дотепна структура програми. Меду у цій куті, як на мене, «перЕдано», бо Сердючка витягла б і набагато скромніший сет-ап. Але, можливо, логіка в тому, що це довгограючий проект і, чим більше складових, тим більше шансів їх замінювати на нові, постійно регенеруючи програму.

 

Шоу справді гарно вдягнене - музика і чашка чаю, яку Віра попиває закинувши ногу на ногу, чомусь нагадує про «Сніданок у Тіффані». Килим, який Вірка недбало штовхає ніжкою і потім так само недбало іде по ньому, символізує її впевненість у собі. Цікаві і влучно мінімалістичні віньєтки - Віра в кіно, Віра в театрі, де повним чином реалізується тандем з мамою і природа гумору тут - суто мімічна.

 

Кухня мені особисто подобається найменше - так, з Юрієм Лозою (це мені так здалося, чи він справді виглядає як кращий варіант Жерара Депардьє?) і гітарою вона спрацювала, хоча горілка на столі була зайва; чому він не приніс пляшку болгарського вина, з винограду, вирощеного неподалік містечка, де він живе - «Геленджик 30 лет назад», а Вірка могла б пригостити його вином українським? Чи там приготованою мамою настоянкою... А от Андрія Разіна з попередньої програми, чия статура і так асоціюється передовсім зі споживанням їжі, було б краще посадити саме на диван (а не їсти олів’є на кухні) і примусити оцінити якість кавера на «Бєлиє Рози» від групи «Тік».

 

Ані Лорак, з її заслуханою «Шейді Лейді» і історією романтичного кохання з турком-нареченим, було дано новий подих життя. Вона розповідала ту саму історію, яку якимось чином багато разів чула навіть я (з обмеженим доступом до розважальних елементів українських ЗМІ) - як вони вперше побачилися, як провели три дні, тримаючись за руки, як прощалися одним-єдиним поцілунком в губи... Віра коментує: «Як красіво... А я ж так люблю красу...». І співчуття і стьоб в її інтонації переплетені настільки тісно, що звинуватити її в сентиментальності неможливо, так само, як неможливо назвати цинічною.

 

Помітний у цій програмі і прогрес гостей - Юрій Лоза і Роман Віктюк (якого, правда хотілося б трішечки більше) вже однією ногою стоять ЗА територією, визначеною кордонами попси і абсолютно геніальними є заключні слова вчорашньої програми, які лунають саме з вуст Віктюка: «А хто така взагалі Ані Лорак?», коли екран розділено навпіл і в одній половинці Ані з хлопчиками співають і танцюють, а в другій - Вірка і Віктюк у затишному будуарі з ухилом в бібліотеку згадують про Раневську.

 

Я певна, що за кілька тижнів/місяців на Вірчиному дивані логічно виглядатимуть не лише традиційні телеобличчя, але і несподівані і більш віддалені від загалу знаменитості - письменники, науковці, бізнесмени.

  

А що далі для Сердючки? Своя книжка - або поради, як стати такою вродливою і успішною, як вона, або Збірка віршів: «Кохання і не лише». Свої парфуми - гостро-квіткові, у фіолетовому флаконі з зіркоподібною кришечкою. Своя лінія нижньої білизни - на ярличку перевернуті догори розставлені жіночі ноги у латинській літері «V», а поруч змієподібне S, змія кокетливо підморгує. І, нарешті, - камео-роль у фільмі від того ж таки Альмодовара.

 

Велика сила мистецтва може стати тільки більшою, особливо якщо попрацювати над іноземними мовами, хоча би англійською.