На каналі «Плюс плюс» вийшов другий сезон дитячого мультсеріалу «Україна. Нескорені міста», що створює «1+1 media» у партнерстві зі Smart Angel і VoxCheck за підтримки Євросоюзу. Творцям, напевно, знадобилася певна мужність, щоб зробити ці п’ять епізодів про Донецьк, Луганськ, Херсон, Крим і Маріуполь. Не просто міста (і місця, бо Крим охоплений загалом), а символи російської агресії. Хоча і з першим сезоном, прем’єра якого відбулася торік у вересні, навряд чи було легше.

Попри те, що він присвячений містам, що не були окуповані — Києву, Чернігову, Одесі, Запоріжжю та Львову. Адже мультсеріал розповідає про російсько-українську війну та російські історичні фейки. Головними героями серіалу є троє дітей — два хлопчики та дівчинка, які подорожують у просторі та часі й дізнаються справжню історію українських міст. Розповідь веде невидимий диктор.

«Україна. Нескорені міста» — це класичний 2D-мультфільм. За інформацією пресслужби «1+1 media», творці навмисно обрали стару технологію. Таким чином вони запобігли реалістичності сучасної комп’ютерної графіки, яка могла додатково травмувати дітей. У серіалі є сцени руйнування будівель, переховування у підвалах від обстрілів, атак російського флоту тощо. Втім, художники цілком виправдано вирішили зробити загрозу підкреслено мультяшною. На справжні розвалини діти й у вікно подивляться.

Кожна серія починається і закінчується оптимістично.

«Ми завжди жили в неймовірній країні. Але у 2014 році Росія захопила Крим та розв’язала війну на сході України. А у 2022 році війна прийшла у кожне українське місто. Але наше минуле нагадує, що ми вистоїмо проти будь-якого зла», — говорить на початку кожної серії герой, а завершує завжди фразою: «Всі ми віримо у світло після темряви, адже цьому вчить наша історія».

Я не є дитячим психологом, але думаю, що це вдала ідея. Дітям вкрай важливо знати, що війна не буде тривати вічно, а справедливість переможе.

Ще одне досягнення мульта — ази медіаграмотності, вбудовані в сюжет.

— Багато хто помилково вважає Херсон молодим містом, заснованим імператрицею Катериною Другою. Тому що Росія завжди поширювала цей фейк, — каже голос за кадром.

— Фейк? Що це таке? — питають юні герої.

— Це неправдива історія, тобто брехня, — пояснює їм «старший».

— А ти знаєш, що твоя стріла з пластику? — тут же підколюють друзі свого товариша, який колекціонує артефакти.

— Не може бути! — лякається той.

— Це і був фейк, стріла справжня, — закріплюють матеріал герої.

Кожна серія умовно розділена на дві частини: у першій герої дізнаються стародавню історію міста, про яке йдеться, його культурні й історичні пам’ятки. А в другій — про те, що сталося з ним після початку російської агресії у 2014 році та повномасштабного вторгнення у 2022-му.

Наскрізною ідеєю історичної частини є спростування ворожих тез про вирішальне значення «російській цивілізації» для розвитку України.

«Росія поширює багато вигадок про нашу історію. Мовляв, більшість міст на сході та півдні України з’явилися завдяки росіянам», — каже диктор і розповідає, хто насправді заснував те чи те місто. Росіян у переліку немає.

Треба віддати належне авторам сценарію, бо вони, попри стислий хронометраж, вийшли за рамки простих заяв типу «Донецьк заснував британець Джон Юз» або «Луганськ розвинувся навколо заводу, що побудував шотландець Чарльз Гаскойн». Мультфільм показує, що всі великі підприємства, які дали поштовх розвитку міст, відкривалися на давно заселених землях. Подекуди йдеться про тисячоліття розвиненої культури. Наприклад, про святилище Мергелева гряда на Луганщині — унікальний для Східної Європи поховальний комплекс віком близько 5 тисяч років. Мультик для наочності називає цю археологічну пам’ятку Луганським Стоунхенджем.

Найскладнішою, як на мене, була тема історії Криму. Але з нею автори впоралися гідно. В епізоді розповідають, що цивілізація прийшла на півострів разом із греками ще до нашої ери, що «кримські татари — справжній народ Криму», який був депортований із півострова радянською владою, і що Крим — це Україна з точки зору всього цивілізованого світу.

Період поточної війни показаний у серіалі вкрай обережно, без жахів і жертв. Автори зробили наголос на героїчних подіях і вчинках. Наприклад, у серії про Чернігів це була історія вчительки, яка врятувала дітей з-під обстрілів, у серії про Донецьк — історія оборони Донецького аеропорту, в серії про Херсон — українські мітинги в окупації та порятунок людей і тварин під час підриву греблі Каховської ГЕС тощо.

Серія про Маріуполь була останньою в другому сезоні — і я чекала на неї з побоюваннями. Певною мірою вони справдилися, але в несподіваний спосіб. Річ у тім, що творці вирішили взагалі не розповідати про знищення міста, а звели історію його падіння до оборони «Азовсталі».

«Гігантський завод “Азовсталь” був одним із символів міста та надавав тисячі робочих місць. У 2022 році Росія вкотре вдерлася на землю Маріуполя. Тоді підземні сховища заводу стали прихистком для тисяч мирних жителів і солдатів. Наші воїни з “Азовсталі” 86 днів героїчно протистояли російським військам, чиї сили були значно більшими. І хоч Росія намагалася виставити українських захисників злодіями, світ у це не повірив», — ось і вся історія захоплення міста, що її розповів серіал.

Я розумію складність теми, але «Азовсталь» — це не весь Маріуполь. Як, власне, і аеропорт — не весь Донецьк. Але якщо в останньому випадку скупість тексту можна хоча б пояснити тим, що місто вже 10 років — у окупації, і сучасні діти мало що про нього чули, то з Маріуполем так не вийде. Захоплення міста відбувалося буквально онлайн. Після окупації в ютубі та по телебаченню вийшла купа проєктів про цю трагедію, а фільм «20 днів у Маріуполі» отримав Оскара. Тому дивна вибірковість у мультфільмі буде помітна навіть маленьким дітям. А вік цільової авдиторії серіалу «Україна. Нескорені міста» заявлений як 6–12 років, тобто проєкт розрахований на вже цілком свідомих дітей. Чому автори не вставили хоча б одну обережну фразу про оточення Маріуполя, його бомбардування та руйнацію, мені невідомо. Тим більше, що в першому сезоні вони хоч як, але розповідали про ракетні обстріли міст і навіть малювали на екрані їхні наслідки. Такий підхід до висвітлення подій у Маріуполі здався мені прикрою помилкою, адже підзаголовок другого сезону — «Правдива історія». Бажано, щоб вона була правдивою не лише в частині про заснування, а й про сьогодення.

До речі, про сьогодення. Подекуди закадровий текст ставав занадто пафосним як для дитячого мультика. «Нам також є що запропонувати світу. І це не тільки історична спадщина, а й потужний голос сьогодення», — урочисто оголосив диктор у першій серії першого сезону, що присвячена Києву.

Зазвичай діти будь-якого віку після таких пасажів профілактично «вимикаються», бо вважають, що зараз буде незрозуміло й нудно, як на шкільній лінійці. Це ще раз доводить, що свою авдиторію творці серіалу знають не дуже добре.

Утім, загалом поява мультсеріалу «Україна. Нескорені міста» — це видатна подія. Спробуйте за п’ять хвилин — а стільки триває одна серія — пояснити дитині, що насправді відбувається. Повага до людей, що взялися це зробити, зросте сторазово. А творці все ж таки з задачею спростування найвідоміших російських фейків упоралися. Не гріх і дорослим подивитися.

Ну, і головне. Серіал про нескорені міста — це український контент для українських дітей. Доволі дефіцитний і цінний товар, без якого «святе місце» в дитячих головах посіла б російська продукція з її всюдисущою пропагандою.