Про «Опале листя», котре наразі успішно йде в українському прокаті, кажуть, що воно продовжує так звану пролетарську трилогію режисера, складену «Тінями в раю» (1986), «Аріелем» (1988) і «Дівчиною з сірникової фабрики» (1990). Але таке означення видається тавтологією: більша частина фільмів Каурісмякі так чи так про бідняків, пролетарів, ізгоїв; такими і є герої «Листя»: прибиральниця в супермаркеті Анса (Альма Пейсті) та різнороб Голаппа (Юссі Ватанен).

Обидва — невдахи, що весь час втрачають роботу. Анса — через недобросовісних начальників, Голаппа — через начальників і пияцтво. Але пригноблення й нерівність є радше тлом для лав-сторі, котра в настільки дистильованому вигляді постає в Каурісмякі вперше за бозна-скільки років.

• Читайте також: Схід Наполеона, комедія в стилі «Шанель» і любов фінських пролетарів: що подивитись у кінотеатрах у листопаді

Правда, середовище не сприяє ніжним почуттям. Місто у Каурісмякі — це завжди нетрища, задвірки. Звісно, ця обшарпана реальність ще й достобіса аналогова й навіть старомодна. Вічні 1970-ті в стилі фільму-нуар, світ, загорнутий у тіні, підсвічений жовтими ліхтарями, розпиханий по забігайлівках, де кожний персонаж наче намальований Отто Діксом у рідкісну хвилину душевного спокою, а бармен схожий на шумерського бога в жилетці. Каурісмякі неохоче — фабула потребує цієї жертви — вводить у гру мобільний телефон і ноутбук, однак накидає на них пута марноти: номер мобільного губиться, а прокат ноута коштує аж 10 євро за пів години.

Анса, власне, і живе в крихітній квартирі з мінімумом зручностей. Повертається з роботи, намагається спожити прострочене їдло, принесене з супермаркету. З посуду в неї одна тарілка й один столовий набір.

Голаппа — істинне дитя непривітних вулиць. Живе в будівельному вагончику. Працює зварювальником чи на будівництві. Чому пиячить — неясно, але за пляшку чіпляється з просто екзистенційною люттю. Ходить з другом у бар. Друг тяжіє до розширення соціальних зв’язків, навіть співає караоке (доволі непогано). Голлапа вийти на естраду відмовляється: «Круті пацани не співають».

І, звісно, в той самий караоке-шинок заходять Анса з подругою.

Загалом, те, наскільки блискуче врівноважена Пейсті в ролі Анси, робить ще помітнішою поламаність Ватанена-Голаппи, проте акторська взаємодія між ними достатня, аби не виникало питань «Що вона в ньому знайшла?»: ідеально контрастна пара.

Знаменита стриманість акторів Каурісмякі тут до речі: адже, стоячи лише на сходинку вище дна, варто берегти слова й сили. Ось вони й заощаджують на міміці, фразах, жестах — але, як істинні праправнуки Бастера Кітона, лишаються невідпорно кумедними. Та все ж не ця трагіфарсова серйозність розчиняє токсини буттєвої втоми.

Насправді в «Опалому листі» є два протилежні мотиви, два різнозаряджені полюси: можна назвати їх райським і пекельним.

Рай — це кіно. На першому побаченні Анса й Голаппа йдуть у кінотеатр на зомбі-комедію Джима Джармуша «Мертві не помирають»  (звісно, Каурісмякі не міг забути про свого друга). На виході з кінотеатру пара мудрованих синефілів виявляє в цьому жанровому бешкеті впливи Годара (?) і Брессона (?!). Біля того ж кінотеатру Анса й Голаппа знову знаходять одне одного, коли, здавалося б, шанси на повторну зустріч утрачені. В кадр час від часу потрапляють афіші класичних стрічок на кшталт «Рокко та його брати» Вісконті чи «Безумний П’єро» того ж Годара.

А пекло живе в радіоприймачі. Новини з України прориваються майже у всіх ключових сценах у першій половині фільму. Авіаудари по пологовому та дитячій лікарні в Маріуполі. Розбомблений ТРЦ у Кременчуку, 18 людей загинуло. Понад 150 ракет випущено по Україні за тиждень. Понад 20 людей убито внаслідок обстрілу Чаплиного. Каурісмякі, при всіх його лівих сентиментах, не коливався ані миті, на чий бік стати 24 лютого 2022 року. Але це — більше ніж знак підтримки.

Насправді страшні повідомлення виконують роль окремої ноти безвиході, такого собі приспіву дегуманізації, роблячи ситуацію Анси й Голаппи ще нестерпнішою — так, до речі, в «Дівчині з сірникової фабрики» недобрим рефреном у квартирі Айріс звучали теленовини про розстріл студентів на площі Тяньаньмень у Пекіні.  І так само як у фільмі 1990 року, ця кривава музика уривається, коли героїня чи герой вирішує докорінно змінити своє життя. Айріс стає на шлях помсти кривдникам. Голаппа — кидає пити. Що важливо, не тому, що його рятує добрий ангел Анса, а тому що вирішив сам. Пішов проти течії, почав битися, дав відсіч ентропії.

І хмари розступаються.

Любов узяла гору над війною. Хоча би для двох людей, хоча би в одній точці цієї стоклятої планети.

Автор дякує Ігорю Завгородньому за допомогу в роботі над рецензією.