«Рашизм обумовлений абсолютно конкретними речами, що відбувалися з росіянами протягом століть. Ми намагалися розшукати й показати цей зв’язок. Зрештою, щоб вилікувати якусь хворобу (а рашизм — це хвороба), потрібно знайти її причину», — так пояснив ідею свого нового проєкту «Рашизм. Історія хвороби» продюсер Акім Галімов. Допремʼєрний показ відбувся 20 червня, премʼєра — 23 червня у вечірньому праймі «1+1». Є підозра: тема не закрита і не буде такою ще дуже довго. Доказ тому — «Анатомія рашизму», яка вийшла в ефірі Суспільного місяць тому. Для пошуків більше відео за цією темою різного хронометражу та різної якості ласкаво прошу на ютуб: там чимало охочих препарувати рашизм як офіційно визначену державну ідеологію Росії.

Чому перспективи закриття теми дорівнюють нулю? Хоча би з тієї причини, з якої не закрито тему Чорнобиля, причин і наслідків аварії, короткострокових і віддалених, Зони відчуження, словом — усього масиву. Я не можу пригадати жодного року від моменту катастрофи, коли б телевізійники та виробники кіно в різний спосіб, у різних форматах не згадували чорнобильський контекст. У пізньому СРСР я, до речі, дуже любив концерти на замовлення ліквідаторів, бо звучали лише хіти…

Рашизм зараз виглядає геометричною фігурою, здатною набути будь-якої форми. І цю форму кожен, хто того забажає й матиме ресурс, вивчатиме всебічно. Формалізм, формотворчість — улюблений творчий метод українців ось уже сто років, від 1920-х, коли відбувався недовгий, але бурхливий процес національного й культурного Відродження. Форма зручна можливістю наповнити її тим змістом, тим матеріалом, який є зручним для автора чи групи авторів. Саме тому кожен наступний фільм про німецький нацизм за наявності однакових ліній і подібних тематичних елементів усе одно не схожий на попередні. Різниця в авторському підході, ледь помітних деталях, світоглядних нюансах, куті зору.

• Читайте також: Рашизм як явище. Від мему до наукового та юридичного терміна

З наявними та прийдешніми стрічками про рашизм уже відбувається або неодмінно відбудеться те саме. Це як із жанровим кіно. Детективи й мелодрами мають сталі схеми. І хтось керується ними, не відходячи й на пів кроку, а хтось розповідає знайому історію іншими словами. Причому в обох випадках результат передбачуваний, бажаний — і саме за таке жанрові історії люблять. У детективі злочин розкрито, злочинця покарано. У мелодрамі люблячі серця здолали перешкоди й поєдналися. Дослідники рашизму у фіналі доходять висновку: ось Зло, яке було перед очима всього світу, — але світ прокинувся й прозрів лише тепер. Та й то не весь світ поки що. Тому є потреба у великій кількості досліджень природи рашизму.

«Рашизм. Історія хвороби» відрізняється від «Анатомії рашизму» передусім візуалізацією. Вирішено задіяти графіку й частково перевести оповідь у формат мальованої історії, коміксу. Як пояснює Акім Галімов, ілюструвати матеріал реальними зйомками реальних росіян неможливо. Від себе додам: під час перегляду відчувалося вперте небажання авторів використовувати для візуалу російське відео з того ж ютуба, чим регулярно користуються, наприклад, творці «Таємничого життя матрьошки» на каналі «FreeДом» — та хіба ж тільки вони. Дивитися на недолугих громадян Росії, переважно з глибинки, які напівголі й повністю пʼяні творять різну дичину й самі собою задоволені, смішно й десь повчально. Але прагнення створити оригінальний контент, мінімально запозичуючи вороже відео й ілюструючи ним хіба найактуальніше, зрозумілі й варті поваги.

• Читайте також: Рашизм: чи не час називати речі їхніми справжніми іменами?

Графіку в коміксовому стилі вже опанували на ютуб-каналі «WAS: Популярна історія» — і це дуже добре працює. Ще раніше, 2014 року, схожий прийом застосувала письменниця Ірена Капра в мультсеріалі «Ватник обращонний». Але значно ближче тут свіжіший мультик «Життя та смерть», випущений Волонтерською анімацією України наприкінці минулого року.

Типовий архетипний русскій Ваня, герой мальованої частини фільму «Рашизм. Історія хвороби», виглядає розширеною версією згаданого невеличкого мультфільму. На його прикладі досліджуються покоління росіян, котрі навіть не з року в рік, а від століття до століття поволі втрачали критичне мислення, адекватність сприйняття світу й відповідно — людську подобу. Це виправдовує хронометраж — 90 хвилин часом виглядає навіть замало, аби розкласти на атоми всі джерела та складові рашизму. Їх більше, ніж у марксизму: товариш Ленін у своїй фундаментальній праці виділив таких джерел три. Але, як непрямо свідчить «Рашизм. Історія хвороби», вчення Карла Маркса знайшло благодатний ґрунт саме на російській території й у ретельно угноєних російських умах.

«Анатомія рашизму» обмежується у своєму дослідженні переважно пострадянським періодом історії Росії. «Рашизм. Історія хвороби», враховуючи досвід команди створювати історичні проєкти й провадити історичні дослідження, бере ширше. Тут фільм перегукується з новою книжкою історика й політолога Вадима Денисенка «Як зруйнувати русскій мір», де він починає відлік становлення рашизму від часів Івана Грозного.

• Читайте також: «Рашизм і фашизм — це просто гра слів. Сутність та ж сама», — режисер фільму про становлення режиму в Росії

Та автори стрічки пішли ще далі — в ординські часи. Саме тоді — й ці слова підтверджені запрошеними спікерами, пул яких доволі представницький — Москва й москвини почали вивищуватися посеред інших завдяки більшому доступу до грошових потоків. Фокус у походженні грошей: вони крадені. Точніше, силоміць забрані представниками московської знаті у своїх же підданих рангом менше як данина, яку Москва акуратно сплачувала Золотій Орді.

Лексикон ХХ століття під час Другої світової війни поповнився німецьким словом «гауляйтер». Російсько-українська війна ХХІ століття перенесла це значення в контекст рашизму. Нинішні гауляйтери — це українські громадяни, котрі зрадили свою країну, служать російським окупантам та обкрадають населення на окупованих територіях. Не забуваючи нажитися на цьому, діючи так само, як колись москвини: завищуючи вартість данини. Різниця шелестить у кишені.

Тому основна риса російських правителів будь-якого масштабу ще до часів Грозного визначається категорично: дрібні рекетири. Рекет як кримінальний метод незаконного привласнення чужого характерний чистим, ні під що не замаскованим насильством. Насильство, своєю чергою, стає єдиним прийнятним способом як державної політики, так і суспільного ладу. Найперше йдеться про формулу «б’є — значить любить», і саме в Росії чоловік із важкими кулаками вважається досі бажаною парою. Він підіб’є око під гарячу руку — але ж це побічне явище. Бо ще сильніше він дасть тому, в кого забере здобич. Такий устрій і суспільний договір характерний для первіснообщинного ладу. Росія відійшла від нього недалеко.

Тому одна зі складових рашизму як хвороби, на чому не наголошувалося раніше — зневага до власного народу. А ще — брехня. На початку фільму патологічним брехуном представлений Володимир Путін. Автори демонструють, як він раз по раз інакше розповідає власну біографію. Проте постійно, на автоматі брехати є ознакою пересічного, архетипного росіянина. Ця риса червоною ниткою позначена в характері Данила Багрова, простого російського хлопця з дилогії Олексія Балабанова «Брат» і «Брат-2». Російське вторгнення, непідвладні здоровому глузду масштаби воєнних злочинів в Україні та кристалізація рашизму як способу життя, манери поведінки й особливостей спілкування зі світом змусила глянути на культові колись стрічки по-новому. Та нарешті побачити: герой Сергія Бодрова спокійно бреше вже на перших хвилинах першого фільму. Брехня — не обман для порятунку життя чи військова хитрість. Брехати — це природа, а вірити брехні — неписані правила хорошого тону в Росії споконвіку дотепер.

Манія величі, згадана у фільмі як іще одна ознака рашизму, прямо породжена державною брехнею. Там, де здобутків та успіхів нема, їх вигадують, аби виправдати й водночас прикрити скоєні злочини. Манія російської величі сформована паралельною реальністю, яку тамтешня влада успішно творить і в яку занурює росіян не роками чи десятиліттями, а століттями.

Російському Вані можна згодувати будь-що, і він споживатиме без ознак критичного мислення. Адже ще одна ознака хвороби — ототожнення влади з Богом. Російське православ’я вже давно не церковна інституція, а один із важелів державної політики. Влада в Росії від Бога, і все, що вона робить, угодне Богу. Саме тому рашистські церковники благословляють солдатів на грабежі, зґвалтування, вбивства в Україні. Саме тому вони освячують знаряддя вбивства.

Звісно, за півтори години глядачам розказали й показали на прикладі типового Вані значно більше. Та під фінал логічно запитати самого себе, чи справді з хворобою Україна й цивілізований світ мають справу. Хвороба — набуте внаслідок підхопленої десь інфекції. Хвороба масового ураження — епідемія, пандемія. Проте це одного разу лікується. Хворобою варто вважати італійський фашизм, як і німецький нацизм. По завершенню Другої світової ці народи оклигали й здивувалися самі собі: як ми могли підхопити таке — ми, представники культурних націй і розвинених цивілізацій?

Натомість рашизм, можливо, був хворобою на початках, у зародку. Її не виявили, бо не могли й не хотіли. Нинішні ж покоління росіян уже інфіковані попередніми поколіннями. Тому ліків проти подібних вроджених патологій досі нема. Проте досліджувати їх треба, аби не допустити в себе. «Рашизм. Історія хвороби» виконує саме таку місію.