Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?

Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?

10 Жовтня 2020
7322
10 Жовтня 2020
14:00

Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?

7322
Цьогорічний одеський кінофестиваль не лише запросив до онлайн-кінотеатру фестивального світового й українського кіно. Він також показав актуальний телевізійний контент – серіали з однойменної програми. Глядачі мали змогу порівняти продукти з України і трьох європейських країн.
Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?
Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?

Серіальна програма фестивалю дещо здивувала добором продукту: поряд із прем'єрними проєктами демонстрували й відверто застаріли зразки, 2019-го і навіть 2018 років. За ситуації одночасного, щотижневого й навіть щоденного виходу тисяч нових серій по всьому світу й можливості їх перегляду українським глядачем через офіційні або піратські інтернет-бази, такий варіант не є дуже вдалим. Тут виходить на перший план намагання фестивалю сказати про легальний контент, і це цілком слушно, хоч і непрактично. Втім, фестиваль також переслідував – і таки наздогнав – ще дві цілі: географію виробників і поєднання різних учасників кінопроцесу задля створення одного продукту.

У програмі було чотири зразки телевізійної творчості: з Данії, Естонії, Чехії та України. Доволі вдало підібрані, вони демонстрували не лише різний національний підхід до виробництва й тем, а й певну спільність. Комедійні драми, кримінальні та шпигунські детективи – це, власне, найбільш розповсюджений жанровий контент і в Україні (звісно, якщо не згадувати комедії з мелодрамами, а також екшени). А їх виробництво принципово не відрізняється від нашого й може бути нами наслідувано. Чому все-таки це практично нереально в українських телевізійних реаліях, скажемо в підсумку. А поки – до прикладів.

Данський серіал «За і проти», дві серії з десяти якого можна було переглянути в межах Одеського фесту, вийшов ще 2018 року на каналі TV3 (мережа) з локалізацію одночасно в трьох країнах – Данії, Швеції та Норвегії. Канал є частиною скандинавського медіагіганта Nordic Entertainment Group, власника теле-, радіо- і стримінгових каналів та виробничих компаній у 17 країнах світу. «За і проти» знятий однією з таких і показаний на національних каналах в означених країнах. Усе в межах одного холдингу. Це зручно. Але є нюанс. Частково він знімався в Іспанії, на що йому давалися свої податкові пільги, суттєво здешевлюючи виробництво. 2019 року, після показу на комерційних каналах TV3 і доступності через стримінг Viaplay у Скандинавії, серіал був проданий для світового поширення групі StudioCanal, і вже цього року офіційно вийшов на DVD. Це ідеальна система.

Серіал «За і проти» гідний такого поширення. Дуже якісна драма з елементами комедії, ніби існуючи в межах не надто оригінальних історій, демонструє соціально акуталізовану й серйозну драматургію та жваву, вправну режисуру. Історія стосується подружжя некривавих злодюжок, які зривають куш і вирішують осісти родиною. Але після 17 років спільного життя й народження двох дітей усе, що вони мають, – це дім поруч із залізницею та постійний пошук чоловіком роботи. Його, здатного перевтілитися і в будівельника, і в розвідника, знаходить колишня замовниця кримінальних справ. Її пропозиція – навіть з огляду на незадоволення його дружини – йому підходить: «стати» таємничим мільйонером і обчистити нечисту на руки фармкомпанію. Кайф серіалу – в атмосфері й деталях, де потрібна напруга створюється зламаною посудомийною машиною, вошами в сина й адюльтером дружини. А ще цікавий момент, що в данській версії телеканалу TV3, коли донька показала батькам середній палець, палець був заблюрений. У міжнародній же версії, зокрема, показаній і під час Одеського кінофестивалю, палець чіткий і виразний. Національна специфіка показу, словом.

Другим у серіальній збірці Одеси був естонський шпигунський детектив «Зрадник» 2019 року, де події розвиваються двома паралельними лініями. Одна оповідає про перебіжчика з латвійської сторони, що втік від переслідувачів до Естонії через співпрацю з Росією. Друга – про чоловіка, який починає співпрацювати з росіянами, ламаючись через ситуацію нещодавнього звільнення з поліції та дрібного шантажу його ж власною заявою в КДБ, написаною ще за радянських часів. Серіал виглядає сюжетно значущим і навіть актуальним, зважаючи на агресію Росії та її шпигунські дії та вбивства в багатьох сусідніх із нею країнах. Утім, драматургійно він примітивний, і це особливо добре видно в порівнянні з попереднім серіалом з Данії «За і проти».

І в цьому сенсі «Зрадник» відіграє дуже позитивну, повчальну роль, показуючи різницю в підході данського виробництва й естонського. Відчутно дешевший, серіал з Естонії оперує довгими планами, довшими розмовами і стандартизованими «вісімками» діалогів. Це дуже по-українськи знятий серіал, на який, імовірно, виділялося 4-5 днів на серію, знімаючи по 10-12 екранних хвилин на день, що знецінює роботу режисерів і повністю нівелює продукт, який перестає бути привабливим для світового поширення. (Власне, це одна з причин, чому українських серіалів, за винятком «Нюхача» та «Схованок», немає у світі, – вони просто нецікаві призвичаєній до іншого публіці.)

Чеський кримінальний трилер «Щури» (прикметно, що знову мова про зраду, бо в оригіналі назва перекладається як «Зрадники») – серіал 2020 року, 6 серій якого виходили з кінця лютого по кінець березня. Зроблений на замовлення центрального телеканалу країни, Ceská Televize, він стосується великої проблеми – наркоторгівлі, точніше, масштабної контрабанди до Чехії метамфітамінів із В'єтнаму. Хоча для героя серіалу наркотики – це такий самий «національний скарб, як замок Карлштейн, м'ятний лікер і українські повії на площі Вацлава». Але щоб дізнатися, як цей скарб множиться, герой починає працювати під прикриттям і залазить по вуха в кримінальну структуру наркоторговців.

Як і в серіалі «За і проти», особливість «Щурів» – а тому й популярність серед національної аудиторії – у «розв'язаних руках» виробників, не скутих правилами зйомки й мінімізацією знімальних днів. Трохи аматорський і дуже молодіжний тип режисури, з використанням ручних камер, крупних і гіперкрупних кадрів, хайпового стилю героя звертатися до глядача та закадрового пояснення від першої особи – усе це виокремлює з основної, найбільш активної аудиторії 18‒54 цільову аудиторію підлітків та молоді до 30 років. У серіалі є дошкульні, шокові та драматичні моменти – наприклад, розміщення нарколабораторії в закинутому басейні закинутої школи, а поліцейського відділку в приміщенні старої церкви. Водночас історія з «хлопцем під прикриттям» інтегрована в контекст родини, де елемент довіри глядача створюється через занурення в сімейне життя та його подробиці, в чеському варіанті максимально щирі, буденні та комічні.

Четвертий представлений на ОМКФ серіал, українська «Сага», демонструє, наскільки наше виробництво відрізняється від усього світу й наскільки ми не спроможні конкурувати з ним. Вироблений компанією «Три-Я-Да Продакшн» за підтримки Міністерства культури і демонстрований із 5 жовтня на телеканалі «Україна», він оповідає історію однієї родини Луганщини, починаючи від 1914 року, і, як обіцяють, протягом сторіччя до наших днів у заявлених 12 серіях. Але такий розмах і, відповідно, така відповідальність за епоху, ніскілечки не примусили виробників бути уважними до матеріалу й деталей.

У селі сторічної давнини всі місцеві ходять у новеньких строях, вишиванках чи «гімнастерках». Історії героїв, як і вони самі, пласкі, обрізані, без минулого, без психологічної обробки та пояснення їхніх дій, натомість із прямолінійністю і незламністю роботів. Так, за ці роки, нарешті, мова стала більш-менш доброю, без звичного надміру русизмів, але й без адаптації під час і місцевість. Акторів ми маємо вправних, тому приємно дивитися на роботу Даші Плахтій, Олександра Печериці, Віктора Жданова чи Дениса Шевченка. Але й потому – більше немає на що. Формування історичної драми, позбавленої контексту та наявної лише в балаканині, дрібній у своїй суті, ставить серіал на рівень аудиторії невибагливої, «для домогосподарок». Та й сам продакшен, у дрібницях – від неприродно занадто освітленого кадру, до режисури – просто нежиттєдайний.

Звісно, можна шукати причину в якихось предметних обставинах, на кшталт бюджету, який в українських реаліях, як правило, коливається в межах до 50 тисяч доларів за серію. Втім, «Сага» виглядає «багатшою», хоча би зважаючи на кількість пошитих костюмів (понад 500) і задіяних акторів (близько 300). Тому причина такої якості всіх наших серіалів в іншому – і тут в основі лежить те, на що натякалося на початку: в системі управління та конкретних управлінцях.

Система українського телевиробництва одразу була вертикально інтегрована, як і система всіх компаній олігархічного підпорядкування. А «велика шістка» українського телебачення перебуває у власності саме олігархів, де кожний рівень ієрархічної структури підпорядковується вищому, і лише найвищий – власникові. Кожен у цій структурі боїться зробити зайвий крок, який може бути ризикованим і мати наслідки у вигляді догани. Через цей страх один із директорів виробництва одного з найбільших каналів свого часу за рік роботи не запустив жодного продукту. А те, що запускається на інших каналах, суворо робиться в межах уже раніше створених жанрових, формальних, сенсовних межах. «Не надо нам умные сериалы», – колись мені напряму відповіли у виробничому відділі одного каналу. І відсутність такої потреби цілком вписується у специфіку існування телебачення в Україні, бо канали існують не для глядачів, а для власників, для яких важливим є вплив, а не гроші.

Телеканали в Україні не є бізнесом, вони є інструментом для досягнення політичних цілей на виборах або перед ними. Тому й немає потреби вкладати гроші в розвиток продукту і його подальше просування на інші, закордонні ринки, як це робиться у світі. Допоки вся українська система, й телевізійна зокрема, є сталою, допоки буде вертикальна структура управління, а її начальники будуть скуті шаблонами, телепродукту на кшталт данського серіалу «За і проти» або чеського «Щури» в нас не з’явиться.

~insertother~

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7322
Читайте також
09.12.2020 14:08
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
5 225
04.12.2020 13:20
«Детектор медіа»
4 392
29.11.2020 12:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 921
28.11.2020 12:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 573
08.11.2020 13:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
«Детектор медіа»
1 560
22.10.2020 15:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
1 798
11.10.2020 12:01
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
6 282
07.10.2020 10:36
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектор медіа»
2 713
06.10.2020 12:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 496
03.10.2020 16:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 644
05.09.2020 13:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 413
29.08.2020 11:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 527
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду