«Принцип насолоди» насолодою не став

«Принцип насолоди» насолодою не став

6 Серпня 2020
6894
6 Серпня 2020
13:15

«Принцип насолоди» насолодою не став

6894
Драматургійна ідея була оригінальна, і маса смачнючок присутня в артистичному виконанні – та цього виявилося замало.
«Принцип насолоди» насолодою не став
«Принцип насолоди» насолодою не став

Серіал «Принцип насолоди», створений у копродукції України, Польщі та Чехії, наприкінці липня почали показувати на італійському телеканалі RAI 4. Тож Італія стала першою країною, де серіал транслювався за межами країн-творців. Хоча українські глядачі проєкту ще не бачили: його невдовзі покаже «1+1», але дату прем’єри поки що не розголошує.

Серіал датований ще 2019 роком – його було презентовано на 10-му Одеському кінофестивалі, про що «Детектор медіа» вже писав. Тоді демонструвалася пілотна серія з 10 заявлених. Та саме перегляд усього матеріал може відкрити картину цього, без сумніву, перспективного, але не шедеврального «великого стрибка». Фінанси, сили, надії пішли на створення більш-менш стандартизованого детективу, чий рівень, очевидно і безперечно, вищий за рівень вітчизняних телевізійних продуктів, та при цьому не дотягує до рівня аналогічних за жанром і конфігурацією серіалів про серійних маніяків та їхніх переслідувачів, на кшталт, скажімо, «Мосту», «Вістингу» чи «Перевалу». Чому?

Звісно, порівнювати з вищезгаданими скандинавськими та німецькими серіалами нечесно – і через те, що вони є ледь не найвищого професійного та художнього рівня, і через те, що кіноіндустрія в цих регіонах давно і продуктивно працює, а чітка система роботи завжди додає будь-якому матеріалу виробничої швидкості, таким чином вигідно позначаючись на часі, кількості знімальних днів і, зрозуміло, бюджеті.

Втім, розуміючи вихідні параметри, можна корелювати критику не з технічними ознаками «Принципу насолоди», а з художніми, що й визначить – чи є сенс гравцям вітчизняного ринку рухатися до ринків європейських?

Якщо згадати 8-серійний трилер Ірини Громозди «Схованки» від компанії Film.ua, відповідь є очевидною – ми здатні зробити, принаймні, бодай щось, що є адекватне розумінню якості й може порівнюватися із закордонними аналогами. Але якщо при цьому згадати, що уможливив появу «Схованок» винятковий і неможливий для інших виробників бюджет і що подібного до «Схованок» продукту в Україні ніколи не було, то «здатність» до виробництва продукту, «адекватного розумінню якості», буде заперечена через одиничність прикладу, з легким його трактуванням як випадковість.

Власне, «Принцип насолоди» робився паралельно «Схованкам», і законно позиціонувався як «перша в історії міжнародна серіальна копродукція країн Східної Європи», що було зазначено минулого року в польській пресі. Не дивне позиціонування серіалу як прайм-таймового продукту на польському супутниковому філіалі французького гіганта Canal+. Продюсером стала перша польська незалежна кіно- й телевізійна компанія Apple Film Production, чий засновник був й ініціатором проекту – польський продюсер Даріуш Яблонський, доволі відомий в Україні, зокрема і своєю роботою над копродукційними українськими фільмами «Земля забуття» Мішель Боганім, «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк і «Номери» Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва. Яблонський став і режисером серіалу, сценарій до якого написав інший відомий поляк, Мачей Мацієвський (не плутати з актором Мачеєм Мацієвським, його батьком), чий серіал «Мент» (Glina) у 2000-х був одним з найпомітніших на телебаченні. Від чеської сторони партнерами виступила Ceská Televize (і як спільний виробник), а від української – Star Media.

На три країни і був «розкиданий» сюжет. Починається все з України, де на одному з пляжів Одеси знаходять тіло загиблої молодої жінки без руки. Далі, у польській столиці Варшаві знаходять жіночу руку. І ще пізніше – ще одну руку жінки вже в чеській столиці Празі. А наприкінці першої серії – ще одне тіло у Варшаві... Якщо відсторонитися від намагання розібрати сюжет так, щоб було відразу, після першої ж серії зрозуміло, що до чого (а це непросто, хоч, може, і не надто потрібно), дивним видається незіграна розпочата «гра в міста». Ніби робилося все за принципом «одне дитя – не дитя, двоє дітей – пів дитяти, троє – одне дитя», але все одно не одне. Бо в трьох містах три тіла – чи три руки – відразу не знайшлися, – «комплект» з тіл та їхніх частин зібрали тільки згодом.

Трохи нерівномірно розподілені й увага камери та екранний час: польська частина відчутно більша за чеську і значно більша за українську. Хоча тасування міст і деталей зберігаються, як конструкт, зводячи разом трьох головних героїв, слідчих, тільки в п’ятій серії. Ця гра, коли сюжет кожні п’ять хвилин переходить з однієї країни в іншу, видається найбільш вдалою знахідкою: глядач не встигає втомитися від однієї лінії й отримує географічне, ледь не туристичне, задоволення від зміни локацій. Ось Приморський бульвар чи готель «Бристоль» в Одесі, ось Національний театр (Národní divadlo) в Празі та фантастична панорама нічного міста, а ось варшавський аеропорт Шопена та Палац культури та науки, відомий як «дім Сталіна». Інтелектуальна гра «поєднай три країни» і «не забудь помічати деталі» теж дає ефект захоплення: наприклад, одна із загиблих у Польщі, Валена, була стипендіаткою з Києва; інша загибла, в Одесі, була полькою; у Варшаві є район, який називається Прага; у Празі, на знаменитому Карловому мосту робить свою пантоміму мім у костюмі смерті-скелета, підкреслюючи, що смерть тут – повсюдно. Власне, й український герой, слідчий Сергій Франко (Сергій Стрельніков, «Страсті за Чапаєм») – теж родом з гри смерті: його батько, працівник карного розшуку, у свій час зловив «останнього серійного вбивцю в Україні», але той встиг перед цим вбити його дружину, тобто матір нашого героя.

На превеликий жаль, ось такі проговорені, а не показані деталі (а це ж усе-таки кіно, а не література) є поодинокими характеристиками трьох головних персонажів «Принципу насолоди». Персонажі практично не розкриті, їхні мотиви зрозумілі доволі поверхово, а історії життя – і поготів, мов ковдра з клаптів. Чому, наприклад, польська слідча, Марія Соколовска (Малгожата Бучковска, «Колискова»), є такою цинічною, чому не має сім’ї та зневажає чоловіків, хоч активно з ними спить – тільки лише тому, що батько колись кинув сім’ю й одружився з молодою дівчиною? Чому український слідчий повністю закритий і не може відкритися своїй дівчині, до якої ходить раз на гамана – тільки тому, що його маму вбив маніяк? А персонаж із Праги? Чудовий актор, Карел Роден («Перевага Борна»), відіграє роль скоріше власною харизмою, власним навіюванням, аніж за «історією» свого персонажа. Так і Бучковска: попри відсутність ґрунтовної «легенди», вона грає таку собі Кларісу Старлінг, але з переконливо і яскраво виявленим лібідо, аж тішишся, як на очах рятується проект, позбавлений бекграунду. Стрельніков у цьому триптиху програє в суху – він мачо, він крутий, але це все сховане, малоемоційне, без міміки, а інших акторських інструментів він чомусь не залучає.

Українська частина загалом «сіра». Ніби зірковий Станіслав Боклан тут без сяйва відіграє просто незрозумілу роль начальника героя Стрельнікова – бундючний, він з незадоволенням і явно неадекватно реагує на вбивства, усім свої виглядом і сварливим тоном перекидаючи «вину» на слідчого (аналогія з Жаном Габеном, який звинувачував Алена Делона, не має змісту, бо там начальник мав причини, і вони були прописані в сценарії). Одеса показана похапцем (окрім Дюка), і рятують українську частину лише переконливий акторський епізод у виконанні Альони Іллєнко та квітуча Даша Плахтій, і це при тому, що її роль журналістки – коханки українського слідчого, так само, як і всі решта ролей, не прописана.

Навіть якщо не копати глибоко – концепція серіалу виглядає квадратно-гніздовою. Герої поговорили в одному місті, потім в іншому, потім переїхали і знову поговорили, у подробицях оповідаючи про події. І в цій балаканині не залишається часу, щоби перевести подих, щоби прислухатися, просто подивитися – на ландшафт, на декорації, врешті на самих акторів. Адже тут усе повітря висмоктано базіканням. Кілька емоцій, трохи життя в реакціях, пара дотепних історій, декілька рухів і поглядів – і все життя, яке б могло вміститися в 10-хвилинну короткометражку, а не бути розтягнутим на 10-годинний телемувік.

Навіть інтимні моменти, доторки-поцілунки зі швидкоплинним зляганням, виглядають так, немов у кадрі поставлені манекени і знімають їх для манекенів. Кому потрібний цей формалізм, який ні оку, ні фантазії нічого не дає? Граючись у віковий рейтинг «чим більшої аудиторії», творці нівелювали стать героїв з природними, статевими проявами і вихолостили свій твір до рівня «дитячий садочок, друга чверть». І це при тому, що назва серіалу претензійна, та повністю вивалюється з уваги масового глядача, ні в який спосіб не здатна примусити його пошукати етимологію психоаналітичного терміну Зігмунда Фройда.

Так само повз сюжет пройшла і вражаюча сама по собі музика Міхала Лоренца. Настільки невідповідного музичного тла важко згадати. Від третьої серії музика в детективному трилері для чогось намагається створити враження, що перед тобою серіал в історичному жанрі з епічними і драматичними подіями в кадрі і зараз ти побачиш данців з «Останнього королівства», хрестоносців з «Робіна Гуда» чи шотландських воїнів з «Макбета».

Резюмуючи «Принцип насолоди», треба констатувати провал наміру – насолоди досягти не вдалося. Хоча драматургійна ідея була оригінальна, і маса смачнючок присутня в артистичному виконанні. Та цього замало, щоб робити серіал кінематографічної якості, як роблять кіновиробники в тих самих Скандинавії та Німеччині. Та може, творці й не збиралися готувати екстравагантну страву з інтелектуальним смаком на тарілці, заповненій порожнечею і крапелькою екстракту мудрості в центрі. Можливо, їм ішлося про ранкову яєчню з беконом чи вечірнє пиво з чіпсами. Тоді можна забути все вище написане.

Фото: кадр із серіалу

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6894
Читайте також
29.11.2020 12:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
6 743
28.11.2020 12:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 298
08.11.2020 13:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
«Детектор медіа»
2 407
27.08.2020 12:39
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 420
31.07.2019 17:50
Ярослав Підгора-Гвяздовський
«Детектор медіа»
3 512
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду