кінокритик, член експертних комісій Держкіно
17:50
Середа, 31 Липня 2019

Що українського в копродукційних серіалах?

Презентовані в Одесі пілотні серії «Маркуса» і «Принципу насолоди» змушують говорити не лише про мистецько-виробничу якість, а й ступінь українськості.
Що українського в копродукційних серіалах?
Що українського в копродукційних серіалах?

На 10-му Одеському кінофестивалі вже традиційною була показана програма «Серіали», де цього року представили два українські копродукційні проекти – україно-латвійську мелодраму «Маркус» і україно-польсько-чеський кримінальний детектив «Принцип насолоди». Два з п’яти представлених загалом у програмі – рахунок непоганий. Утім, кількісний показник у цьому випаду нічого не означав, зважаючи на якість показаних пілотних серій.

Російськомовний «Маркус» не сильно жанрово чи стилістично відрізняється від інших, попередніх продуктів телеканалу «Україна». Крім хіба що копродукційної складової: як запевнив автор ідеї та продюсер серіалу Ігор Волков, він зроблений із залученням коштів, акторів і виробничої потужності латвійських колег з компанії Helio Media. Восьмисерійний мелодраматичний мінісеріал розповість історію про вчительку англійської мови Поліну, що випадково в новинах бачить свого сина, Марка, викраденого ще п’ять років тому. Тепер усі її думки стосуються одного – як повернути хлопчика, адже новини були з іншої країни – зі столиці Латвії, Риги, хлопчика тепер звати Маркус ,і в нього є нова сім’я... Паралельно ведуться інші дві сюжетні лінії: одна – учениці Поліни, чий батько наполегливо хоче повернути увагу доньки після півтора року свого розлучення, друга – нової родини Маркуса.

Та попри соціально важливу тему серіалу, три сюжетні лінії та участь таких відомих українських акторів і телеведучих, як Михайло Кукуюк та Лілія Ребрик, продукт вийшов цілковито безпорадним. Це проявилося в шаблонності всіх героїв і якомусь гіпнотичному виконанні ролей. Ребрик, завжди така активна й жива в шоу, тут стала забронзовілим пам’ятником, позбавленим усілякої міміки. Красива й сексуальна Євгенія Розанова (недоречно сексуальна як для образу мами, що втратила дитину) є ніби екранною сестрою героїні Ребрик – емоції проявляє так ощадливо, ніби за радянських часів, коли «сексу не було», хоча носить костюми та плаття з доволі відвертим і закличним декольте. Кукуюк, який грає чоловіка героїні Ребрик, показує до сміху точно такі ж викрутаси, як у популярних «Свінгерах». А актор Кіріл Рубцов, граючи батька дівчинки з класу Поліни та колишнього чоловіка героїні Ребрик, настільки подібний до робота, що навіть якось незручно робиться за реальних акторів... Чому так усі грають? Точніше питання можна сформулювати так: чому всі НЕ грають?

І це не найголовніше питання, адже й серед акторських робіт у «Маркусі» трапилися два прикметних винятки – двоє дітей, донька героїні Ребрик і син героїні Розанової, були єдиними живими в цьому царстві мертвих. Але це аж ніяк не може допомогти, коли дивишся сцени, зняті як у документальному кіно, одним планом. Коли цей план ледь не завжди середній. Коли камера – а значить режисер і оператор у парі – нічого не робить, аби підсилити ситуацію якоюсь емоцією, тобто виділити емоцію, скажімо, крупним планом. Не кажучи вже про те, щоб трохи дати «повітря» в цьому спертому сценами просторі – проїхатися камерою за мовчазною героїнею, яка переживає, що поліція не хоче повторно відкривати справу щодо зникнення її сина; показати злість героя, якому не дають бачитися з його донькою тощо.

Безпорадно й непрофесійно знята екшн-сцена на початку, коли герой Рубцова з напарником переслідують злочинця. Не віриш у жодний рух ні поліцейських, ні того, кого вони переслідують, а смерть напарника викликає сміх, а не співчуття, настільки криво, непереконливо це знято. Таке враження, ніби режисер Антон Азаров нічого не знає про те, як знімати, як виражати, акцентувати, як кадрувати, як показувати, а не говорити. Бо ж телебачення – це не радіо. І не театр. Ніби не існує у світі десятків тисяч телесерій, вироблених або куплених каналами HBO, BBC, Netflix, Sky, Nordisk, Starz, ShowTime та інших, що йдуть у сотнях країн світу. І які дивляться в Україні також. Натомість, маємо навмисну примітивізацію. Що, певно, виходить з двох передумов: виробничого бюджету і відповідального за виробництво. Відповідальною була, вочевидь, головна подюсерка департаменту кіносеріального виробництва каналу Наталія Стрибук. А бюджет і саме виробництво такі, що кожна 45-хвилинна серія вироблялася (за свідченням Ігоря Волкова) впродовж лише 5-5,5 днів.

У «Маркусі» виявилась і ще одна прикметна річ. Попри очевидні зйомки коптером у Києві (знайомі будинки «нових Липок» на Печерську або будинок на Великій Житомирській) нема жодних указівок, жодних слів героїв про Київ чи Україну. Більше того, ніяк не названа «служба» Рубцова, у нього нема жодних нашивок на формі чи бронежилеті навіть під час спецоперації (на яких неможливо бути без нашивок, бо за інструкцією будь-хто у воєнізованому одязі без розпізнавальних знаків «свій-чужий» автоматично вважається тим, хто має потенційну загрозу і проти якого можна вести вогонь на ураження). На поставлене мною питання, чому так, Ігор Волков відповів риторичним питанням у відповідь: «Зачем вы спрашиваете, вы же и так все понимаете?». Сценаристка серіалу додала, що взагалі-то в першому драфті сценарію Київ був прописаний, а Волков продовжив: «...просто потом все сгладилось». А все ж мою цікавість про нашивки і назву служби героя він задовольнив дуже промовистою відповіддю: «Зачем политизировать?».

Додати тут варто й те, що виконавці двох головних ролей, Євгенія Розанова і Кіріл Рубцов, є російськими акторами. А серіали, вироблені компаніями, близькими до телеканалу «Україна», активно продаються в Росії, яка й диктує умови: головні ролі виконують тільки російські актори, і жодних згадок про Україну – знімати можна, тільки не називати... Як за такого ставлення буде цей продукт сприйнятий нашим глядачем, ми зможемо дізнатися 7 жовтня на каналі «Україна».

Інший телевізійний продукт – дві пілотні серії «Принципу насолоди», показані в конкурсі «Серіалів» на Одеському кінофестивалі, – створений компанією Star Media, відомою як найбільший виробник серіалів для РФ. Цей серіал створений у копродукції України, Польщі та Чехії, а його події розгортаються в Одесі, Варшаві та Празі. У центрі кримінально-детективної історії – дії маніяка-вбивці, який розкидає в трьох містах трупи жінок, з однаковими слідами вбивства і без однієї руки, а поліцейські трьох країн спочатку самотужки, а потім, певно, разом, намагаються зрозуміти, хто ці жінки і чому так чинить маніяк.

Треба сказати, що це перший поліцейський «процедурал» з українською участю у створенні, який не соромно дивитися. Спродюсований, написаний і поставлений поляком Даріушем Яблонським (продюсер з польської сторони фільму Марисі Нікітюк «Коли падають дерева»), він, можливо, саме тому і виглядає краще, бо зроблений за принципами бізнесу, коли треба зацікавити глядача, а не олігарха, який володіє телеканалом, і не електорат, якому треба давати ту саму жуйку, що жується з року в рік без змін і без життя. У Польщі телеканали засновані на бізнесових принципах, в Україні – на політичних: якщо польські телеканали заробляють на своїй продукції, то українські працюють на вдоволення певної аудиторії, не знайомої зі зразками світового телевиробництва, міцно посадженої на голку мелодраматизму радянського ґатунку, певних виборців для подальшого впливу на них задля їх правильного голосування на виборах. Зрозуміло, що Яблонський знаходиться за межами таких розкладів, він більш інтелектуальний і більш вільний у своїх діях. Цим, на відміну від нього, не володіють наші режисери і сценаристи – мені особисто розказували сценаристи, як продюсери і редактори каналу просили їх: «Пишіть не так розумно! Нашому глядачу таке не треба».

І ніби як підтвердження цього, українська третина «Принципу насолоди» виглядає значно меншою та кволішою за польську й чеську третини. Тут є й елементарна неточність сюжету: уже в першій сцені люди на пляжі бавляться в плавках і купальниках, а вже коли знаходять човна з убитою і на пляж прибувають поліцейські, всі опиняються в куртках і плащах. Та головна проблема нашої частини, як і у випадку з «Маркусом», у флегматичності героїв: навіть якщо вони за кимось ганяються, втікачі реагують ледь не з покірністю. Приміром, слідчий з української сторони Сергій Франко (Сергій Стрельніков) трохи причмелений, а причина цього, ймовірно, буде пояснена згодом, але не відразу, мінімально зацікавлюючи глядача харизмою мачо. Його напарник Богдан (Дмитро Олешко) більш експресивний, жвавіший, хоча й переграє. Та найбільш дивна роль серед українських – у Станіслава Боклана: зірка українського телеекрана грає начальника Франка, який з’являється в кадрі двічі, та й то – на хвилину екранного часу, причому в основному хмикає, незадоволено крутить носом і піджимає губи...

Левова частина уваги прикута до варшавських локацій, де слідча Марія Соколовска (Малгожата Бучовска) впевнено і вправно кохається і так само провадить розслідування, при цьому не любить камер (може в них стрельнути, якщо вже зовсім дістали) і не морщиться від вигляду трупа (розчавленого колесами рефрижератора). Очевидно, що Яблонський зумисне видав їй більше часу, педалюючи свою, польську частину. І це навіть краще для копродукційного серіалу, певною мірою експериментального, подальша доля якого в Україні залежить від нашого ж глядача. На мій погляд, нашому глядачеві важливо дати саме орієнтований на Європу продукт – і для демонстрації, як «у них», і для розуміння, що ми «з ними» і що це можна об’єднати.

Чеська частина заслужено тримається на Карелі Родені, який грає слідчого празької поліції Віктора Сейферта. Не даремно він так часто з’являється в епізодах голлівудських фільмів, на кшталт «Блейда 2», «Хеллбоя» чи «Рок-н-рольщика»: Роден – класний актор, і його міміка, дикція і взагалі рухи притягують увагу так сильно, що глядач розчиняється в зображенні, що й є головним показником якості. Будучи меншою за польську чи українську, чеська частина твердо зайняла друге місце у впливі на глядача. Чому так і чому частини нерівнозначні за екранним часом? Певно, все залежить від артистичного потенціалі та суми вкладу: з Роденом і Бучовскою продукт легше продати в Європі, ніж зі Стрельниковим, але StarMedia значно більша і старша за щойно під серіал створену польську Apple Film Production або з 2011 року створену чеську Moloko Film.

Як між партнерами були розподілені інвестиції – точно не відомо. Відомо, що серіал уже куплений польським каналом Canal+ Polska (прем’єра в серпні) й українським «1+1» (прем’єра у вересні). Певно, він буде проданий і в інші країни, а оскільки наша частина знімалася російською мовою (і дубльована українською), припускаю, що «Принцип насолоди» потенційно готувався і для ринку РФ.

Фото: канал «Україна»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
813
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду