13:00
П'ятниця, 15 Листопада 2019

«Схованки» і знахідки

Серіал «Схованки», його формат, є знахідкою і просто вдалою професійною роботою. Натомість...
«Схованки» і знахідки
«Схованки» і знахідки

«У мене є оптимістичний настрій на новий серіальний рівень!» Несподіваний допис 11 листопада у фейсбуку від популярної актриси і громадської діячки Ірми Вітовської-Ванца. Зазвичай вона коли скептично, а коли різко критично оцінює серіали власного виробництва українських каналів. Найперше — за домінування російської мови. Потім — за відсутність питомо українських смислів. З актрисою важко сперечатися. Але несподіванка ось: у своєму дописі Ірма Вітовська-Ванца згадала три нових серіали, рівень яких приємно вразив.

Один — україномовний, «Перші ластівки». Два інших створені російською. Один із цих двох — багатосезонний «Нюхач», телевізійний старожил. Другий — восьмисерійний «Схованки» («Прятки») виробництва компанії «Film UA». І позитивна реакція людини, котра зазвичай активно пропагує саме україномовний популярний продукт, варта окремої уваги. Бо «Схованки» справді пропонує українським глядачам іншу якість української телевізійної історії. При цьому — парадокс — максимально позбавляючи її будь-яких питомо українських ідентифікаційних кодів. Як мені прокоментував один колега, причетний до кіновиробництва: «Нарешті хоч не зчитується Росія — і це вже добре».

Прем'єра «Хованок» відбулася 29 жовтня в ефірі ICTV. Це українська прем'єра, бо раніше його придбали для показу в Німеччині. Продюсер проекту Віктор Мирський опустив над знімальним процесом завісу таємниці. Причому не приховував, що від самого початку цілився на західний ринок, чим пояснюється зведення історії до такої собі універсальності, яку водночас можна назвати безликістю. Хоча тут краще повторити фазу про усвідомлену відсутність країни походження. Натомість почерк режисера, роботи акторів, незвично якісна для типового українського продукту редакторська праця, особливо в роботі над діалогами й загалом стиль запам'ятовуються. Історія має першоджерела, взяті за референс, та про це — трохи нижче.

Режисерка — Ірина Громозда, але рука постановниці не по-жіночому жорстка. Представляючи свою роботу, вона наголошує: це нуар, незвичний для українського глядача стиль. У ньому головне — атмосфера, візуальні рішення виходять на перший план, камера має передати в епізоді не так дію чи подію, як внутрішній емоційний стан героя.

Сам стиль являє собою суміш німецького експресіонізму, французького психологізму, американського «чорного» роману й виник у 1930-ті роки спершу в літературі, потім — у коміксах та кіно. Появу спричинила повоєнна, а за нею — економічна криза в першій чверті минулого століття. Коли міська людина — а нуар породження урбаністичної культури мегаполісів, — опинилася сам на сам зі своїми проблемами, переживає внутрішню кризу й водночас намагається знайти вихід із критичної, часто ірраціональної ситуації.

У «Хованках» таку ситуацію пропонують одразу з перших кадрів. Розлучений тато в погано обставленій, зате великій квартирі, пропонує доньці зіграти в схованки. Він не дуже хоче, в нього вистачає власних проблем. Рахувати і йти шукати вимагає швидше батьківський обов'язок, аніж справді бажання погратися з дитиною. Але донька зникає без сліду із зачиненої зсередини квартири.

За справу береться поліцейська слідча із простим прізвищем Наумова й оригінальним іменем Варта (Юлія Абдель Фаттах). Вона — жертва зґвалтування, яка відмовилася від дитини. Ходить у чорних рукавичках, вдягається абияк, на голові — кучма волосся, що робить її подібною до клоуна. Її напарник — Павло Шумов (Петро Риков), син сильно питущого відставного поліцейського. Він живе з батьком і мучиться почуттям провини через загибель у дитинстві брата-близнюка, звинувачуючи в цьому себе. Друг Шумова — коп-наркоман, вбивство якого певний час вважають справою рук маніяка, що викрадає дітей одного за одним. І який потім викладає онлайн-трансляцію із полоненими в мережу. Діти, за його задумом, подають сищикам знаки-підказки. Маніяк хоче, аби дітей знайшли, граючи з детективами в отакі жорстокі схованки.

Історії про лови маніяків самі по собі не рідкісні для українських виробників телевізійного кіно. Варто почати із серійного вбивці в першому телехіті «День народження Буржуя» Анатолія Матешка. Нещодавно він поставив новий серіал про двобій із маніяком — «Хто ти?». Є епізоди із серійними вбивцями в «Агентах справедливості», «Невиправних», насмілюся згадати «Потрійний захист», до якого був причетний. Але «Схованки», як зазначалося вище, відрізняється від згаданих і незгаданих стрічок саме орієнтацією на чистий нуар. Справді, це перший візит історії подібного стилю в український телеефір.

Та Ірина Громозда помиляється, коли каже, що стиль незвичний для українського глядача. Варто уточнити: глядача саме ефірних каналів, до яких належать «Україна», «1+1», «ICTV» та інші складові великих медіхолдінгів. Є ще український глядач, який дивиться «Справжній детектив», «Мисливців за розумом», і, звісно ж, фірмові скандинавські нуари — «Вбивство», «Вістинг», «Міст». Саме «Міст» дав сценаристові Симору Гласенку згадані вище референси, став джерелом натхнення, й автор чесно в цьому зізнається.

Та у випадку з «Хованками» маємо той прецедент, про який той український глядач, який вилизаний, вихолощений, кастрований ефірний продукт ігнорує, давно мріє й постійно говорить. А ще частіше пише в соцмережах, вимагаючи від вітчизняного виробника аналогів «Гри престолів» і то негайно. Просунуті глядачі американських та європейських серіалів готові почекати з «Престолами», проте підозрюють — до «скандинавських» форматів у нас давно готові. Правильно підозрюють, підозри справдилися.

Єдине, що напружує: «Міст» є однією з візиткою скандинавських серіалів, котрі є, без перебільшення, феноменом десятиліття. Вони задають тон. Але місце дії «Мосту» — данське місто Копенгаген і шведське місто Мальме, розділені великим мостом. «Сага Нурен, поліція Мальме», — героїню серіалу заїло на цій фразі, вона стала її візитівкою, глядач уже чекає на неї. А Варта Наумова — вона з поліції якого міста? Павло Шумов — із поліції якої країни?

У кадрі немає або дуже мало написів кирилицею, навіть на фасаді поліцейського управління. Безликі казенні кабінети. Майже однакові квартири, за винятком апартаментів кількох заможних людей і баржі, на якій живе прокурор. Промзони, одноманітні похмурі екстер'єри спальних районів, сіра погода, дощ, туман і смог, як у Готемі. Все це дуже атмосферно, стильно, відповідає обраному жанру і грає в кадрі разом із персонажами, є додатковим навантаженням на них і для них.

І все одно скандинавський серіал репрезентує країну-виробника. Ви ні з чим його не сплутаєте. Американці перезняли «Вбивство», росіяни — «Міст», і місце дії в ремейках — відповідно США й Росія. Натомість «Схованки» є радше форматом, таким самим, як «Нюхач», уже проданий у кілька країн. Там теж не ясно походження героїв та місце основної дії. У підсумку сам серіал «Схованки», його формат, є знахідкою і просто вдалою професійною роботою. Натомість країна Україна в ньому разом із реаліями грається із глядачами в схованки.

Фото: Film.ua

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1242
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду