Ярослав Підгора-Гвяздовський
кінокритик, член експертних комісій Держкіно та УКФ
12:39
Четвер, 27 Серпня 2020

«Тенет» — найбільша здача позицій Нолана

2 274
Нолан убиває свою концепцію «розумного кіно»…
«Тенет» — найбільша здача позицій Нолана
«Тенет» — найбільша здача позицій Нолана

В український прокат вийшов один з найочікуваніших фільмів року — «Тенет» (Tenet) Крістофера Нолана, у сюжеті якого згадується Україна. Одразу два автори «Детектора медіа» подивилися премєру та поділилися своїми враженнями. Сьогодні ми публікуємо рецензію кінокритика Ярослава Підгори-Гвяздовського, завтра чекайте на матеріал медіакритика Ярослава Зубченка.

Перша прем'єра великого голлівудського фільму стала значною подією для обговорення, й зокрема для України, хоча б тому, що частково події відбуваються в «Національній опері», з українською «поліцією» в кадрі та конкретизованою фразою про артефакт «воно у Служби безпеки України». І це при тому, що зйомки в Україні не відбувалися (виробники передумали й перенесли їх до Таллінна, Естонії, але сценарій і вироблену форму, нашивки й назву «опери» вже не міняли). Втім, важливіше інше: фільм має назву, утворену режисером від власне українського слова — «тенета», у значенні «сітка», «пастка», «лещата», а це, погодьтеся, безпрецедентна подія, принаймні для нас. Звідки Нолан почув це слово, що його так спонукало назвати ним свій, американський, фільм, поки не відомо. Втім, це факт, який він добре розіграв, спочатку приховуючи сюжет, немов коди входу до Форт Ноксу, потім типу знімальний процес у Києві, а тепер і довгоочікувану й таку драматичну прем'єру під час злощасної пандемії коронавірусу.



Інтригу він зберіг, викохуючи бажання глядачів піти в кінотеатри, попри страх перед «короною». Ця інтрига фактично була одним із головних козирів зіграти в ледь не вперше ним розпочату гру із глядачем і одночасно з великими продюсерськими й виробничими компаніями, щоби переконати й тих, і тих, що насправді кіно — це не просто розвага, а відвідувачі кінотеатру — не бездумні споживачі попкорну-з-бажанням-убити-час. Починаючи від «Темного лицаря», Нолан цю боротьбу за «розумного» глядача щоразу вигравав, коли його недурні фільми збирали шокуючу для мейжерів суму в понад 500-600 мільйонів доларів.

«Тенет» стоїть міцно в цій обоймі, мов патрон у магазині однотипних набоїв, розрахованих на пробивання «інтелектуальної» броні, випльовуючи зі швидкістю кулемета непересічні ідеї, теорії й факти. Улюблена Ноланом ідея часу, ще від «Пам'ятай» 2000 року, тут поставлена на шасі потужного екшенізованого позашляховика, що таранить усі можливі розумові перешкоди глядача, упевнено досягаючи свого, навіть якщо глядач не встигає збагнути, про що йдеться. Так, у цьому сенсі Нолан веде гру нечесно, беручи своє нахрапом, із боєм, веде вогонь на ураження, й виграє. Бо навіть попри нерозуміння — коли елементарно не встигаєш усе збагнути, запам'ятати, проаналізувати, — інтрига зберігається, базуючись на вхідній інформації: люди з майбутнього хочуть нас, теперішніх, знищити, як наразі того хочуть енвайронменталісти, вважаючи людей заразою на землі. Нолан розводить локації по всьому світу, від «Києва» (Таллінна) до Лондона, Мумбаї й до Сибіру, використовує український підрозділ поліції особливого призначення «Корд», СБУ, ЦРУ, армію й найманців, тасує час, мов колоду карт, і літературна інверсія стає йому в темпоральній пригоді. Ах, чого тільки не зробиш із бюджетом у понад 200 мільйонів доларів, і Джона Девіда Вашингтона запросиш із Робертом Паттінсоном, і Кеннета Брана з Елізабет Дебікі, а яхти, катамарани й БМВ з вертольотами — це вже мов хліб з ікрою, банально. Та все це — бісер перед свинями, аби був вражений масовий глядач цим «шиком і блиском» Еллочки-людожерки. Перельоти між країнами, армійські масовки, погоні на трасах із перекинутими машинами, вибухи й постійний рух-мерехтіння — тільки би глядач не заснув, тільки б його рот, роззяви, не закривався. І тоді, як у тому романі Альфреда Бестера, герой «ще встигне на експрес, і побачить ту дівчину, чиє обличчя мов квітка, а тіло створене для пристрасті». І цим Нолан убиває свою концепцію «розумного кіно», кидаючи її під ноги на поталу масовому глядачу, якому плювати на ідеї, теорії й на Нолана також — а хто це такий? — перетворюючись на жертву системи «і вашим, і нашим». У цьому контексті «Тенет» — найбільша здача позицій Нолана, бо коли женешся за бажанням втішити всіх, не втішаєш нікого.

Щасливий помилитися, зважаючи все ж на постійні й шалені успіхи режисера, фільми якого (й «Початок», і «Інтерстеллар», і «Дюнкерк») ставали блокбастерами, повністю — й дивовижним чином — своїми серед чужих і рідними для своїх. А поки 7 за 10-бальною шкалою.

Фото: multiplex.ua

~insertother~

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2274
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду