«Українська нова хвиля» ставить незручні запитання

«Українська нова хвиля» ставить незручні запитання

18 Липня 2020
1830
18 Липня 2020
11:00

«Українська нова хвиля» ставить незручні запитання

1830
Українське кіно повертається до наново відкритих після карантину кінотеатрів — із 16 липня у прокат вийшов альманах короткометражних фільмів «Українська нова хвиля 2020», представлений дистрибутором — Центром Довженка.
«Українська нова хвиля» ставить незручні запитання
«Українська нова хвиля» ставить незручні запитання

Збірки короткометражок «Українська нова хвиля» Центр Довженка робить щорічно, починаючи з 2012-го. Цього року виходить уже сьомий альманах. Його шість короткометражок є частиною великого доробку наших режисерів 2019 року, присутніх на українських та міжнародних кінофестивалях та форумах чи відзначених на них преміями. Із хронометражем від 5 до 20 хвилин вони складуть програму в 1 год 40 хв, і достатній час, щоби порушити духовну дистанцію, яку люди вибудували між собою та іншими, ховаючи голову в пісок, відсторонюючись чи просто не звертаючи уваги на проблематику окремих людей чи суспільства. Соціально активні фільми «Української нової хвилі» — це незручні запитання, запаковані в ігрову, документальну чи анімаційну форму.

Власне, найтитулованіший наш мультфільм — «Кохання» Микити Лиськова (таке собі короткометражне «Плем’я» за рівнем поширення — учасник і лауреат понад півсотні фестивалів світу) — не є лише комічним, дивним і абсурдистським витвором оригінальної уяви режисера. Це цілком предметне, конкретне і яскраве змалювання специфічного нового світу України, з тотальним занепадом культури, жахом антисоціальності та руйнуванням інституцій. І якщо «пацанчики» у спортивках і з безкінечним лузанням насіння — це може бути тривалий у часі факт, народжений ще в 90-х ХХ сторіччя. То поліетиленові пакети, що літають, мов зграї птахів, падають на голову і стають безкінечними масками людей, — яскравий образ саме останніх, 10-х років сторіччя ХХІ. Передавання грошей у маршрутках, які їздять як-попало-накресленими-і-збудованими маршрутами і дорогами, втрапляючи в аварії через ями і відкриті каналізаційні люки — ще-одне-наше-всьо. І Лиськов назбирав чимало характерних ознак дійсності за вікном, в іронічній та гротескні формі втілюючи це на екрані. Певно, така дійсність цілком зрозуміла та гомерично смішна (чи смішна крізь сльози) не тільки українцям, якщо вже по всій Європі, в Південній Америці та Китаї його преміювали.

Інше питання, чи зрозуміла була б за межами України проблематика короткометражки «Колір фасаду: синій» Олексія Радинського, де забудовник, будуючи торговий центр на Либідській, цілком серйозно і при чому безапеляційно вимагав пофарбувати один із найвідоміших у Києві архітектурних проектів, «Літаючу тарілку», в синій колір, і лише на тій підставі, що це його улюблений колір? Незапланований, і тому особливо разючий епізод фільму, коли сам архітектор, Флоріан Юр’єв, на черговому обговоренні громадськості та самих будівельників запропонував «по-людськи» зустрітися з інвестором і натомість у відповідь отримав сміх. Смішний абсурд «Кохання», «Кольору фасаду: синього» — що далі?

Насправді, альманах — це не до сміху. Над цим пропонують подумати, і часом самі роздуми є важкими, як у випадку фільму «Плюс один» Мирослави Клочко. Як сприйняти інформацію, коли тобі кажуть, що дитина в утробі розвивається не нормально, відповідно є можливість народження людини з проблемами? А з якими проблемами? А якщо вона буде мати додаткову хромосому чи, навпаки, однієї хромосоми буде позбавлена? Якою вона буде, як із нею знаходити спільну мову, як на неї реагуватимуть інші люди? А власний чоловік? Морально й фізично важко це дивитися, про це думати й особливо ставити себе на місце героїв. А режисерка не соромиться спонукати глядача до цього, використовуючи довгі кадри, великі паузи, заглядаючи героям в очі, чи це «сонячні» діти, чи сумні люди. Проблема не така вже й унікальна — вона затребувана і втілювана в кіно: минулого року в українському прокаті було два повнометражних фільми з такими героями. Один із них — українського виробництва, «Історія Лізи» Олександра Жовни, а інший — американський «Арахісовий сокіл» Тейлора Нілсона і Майкла Шварца — цілком виправдано зарахувати до найкращих фільмів світу. «Плюс один» Клочко урізноманітнює тему новим ракурсом — щодо народження «сонячних» дітей.

«Нормальна» Діани Горбань та Ірини Громоцької загалом продовжує тему «нормальності». Ця короткометражка цілком може шокувати, як мінімум здивувати, зіштовхуючи глядача з усвідомленням, що будь-яка чужа душа — темний ліс. У сенсі terra incognita, непочатий край роботи для намагання зрозуміти. Ось ти танцюєш із привабливою дівчиною, а ось вона підходить до першої ліпшої дівчини в парку на лавиці й намагається заговорити, і не тому що дивна, нарвана чи лесбійка, а тому що поговорити елементарно нема з ким, а їй дах рве, що може перерости в божевілля, самогубство або вбивство. То ліпше завадити цьому, коли знайти, з ким проспівати вночі «Плач Єремії». Якщо ще не пізно і випадкова знайома не вигадана, як наслідок раніше не знайденої компанії, друга, спільної пісні. Саме в такому ключі й варто розуміти «Нормальну», яка сама відрізняється від норми лише тим, що розуміється не відразу й не обов’язково позитивно. Та, розкладаючи на складові ідею, можна далеко піти, згадуючи, до чого призводять клінічна ненормальність або як вона міняє суспільства і навіть світ.

Навіть у грайливій, на перший погляд, 5-хвилинній анімаційній короткометражці «Петрівка-реквієм» Катерини Возниці є приховані й іноді спливаючі — у прямому сенсі — образи серйозних тем, у дусі ностальгії за минулим, яке вимивається теперішнім. Зокрема, переназивання станцій київського метрополітену, виявляється, не всіма сприймається однозначно, і нова назва станції «Петрівка» — «Почайна» — змусила режисерку вдатися до творчості, аби проілюструвати її рефлексії з цього приводу, неоднозначно втілені, але на злобу дня.

Аби дати слово режисерам — щоб вони пояснили свої мотиви та ідеї — організатори альманаху провели в столичному кінотеатрі «42» 9, 11 і 15 липня зустрічі з кількома творцями. На меті в організаторів продовжувати такі зустрічі. Прокат триватиме в липні та серпні, і за планом пройде у Львові, Харкові, Одесі, Житомирі та Вінниці.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1830
Читайте також
30.08.2020 11:00
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
4 539
27.08.2020 12:39
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 755
31.07.2020 11:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 001
28.07.2020 15:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 796
21.07.2020 10:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 159
17.07.2020 15:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 326
30.05.2020 11:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
9 199
24.05.2020 14:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
1 932
10.05.2020 14:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 338
09.05.2020 13:04
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 424
06.05.2020 13:32
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 993
04.05.2020 13:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 115
30.04.2020 13:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 046
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду