Реліктове випромінення авангарду. Новий фільм Буковського про Сильвестрова

Реліктове випромінення авангарду. Новий фільм Буковського про Сильвестрова

25 Березня 2020
3206
25 Березня 2020
13:35

Реліктове випромінення авангарду. Новий фільм Буковського про Сильвестрова

3206
Фільм Сергія Буковського концептуально поєднує звуки із зображенням, де дивовижна музики Валентина Сильвестрова з кадрами Сергія Михальчука складає пазл портрета композитора.
Реліктове випромінення авангарду. Новий фільм Буковського про Сильвестрова
Реліктове випромінення авангарду. Новий фільм Буковського про Сильвестрова

Прямо зараз, з 20 по 29 березня, в Києві мав би проходити Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, але, як і всі громадські заходи, його скасували і перенесли на посткарантинний час. А під час нього мала відбутися прем’єра нового фільму Сергія Буковського «В. Сильвестров». Втім, «святе місце порожнє не буває» – є сенс заповнити його рецензією на фільм, аби хоч трохи розважити потенційного (майбутнього) глядача і фактичного (знудженого) читача.

Після смерті минулого року грузинського композитора Гія Канчелі, друга Валентина Сильвестрова, наш маестро залишився в цьому світі єдиним з великих представників своєї авангардової формації XX сторіччя. Тут варто взяти вислів Сильвестрова, влучно промовлений ним щодо своїх творів, але використати щодо нього самого, бо він справді є «реліктовим випроміненням авангарду». 82-річний, він доволі енергійний, приязний. Із-за окуляр стирчать кущі брів. Сиві короткі пасма волосся. На гладенько поголеному обличчі – тонкі губи з короткими посмішками. І жодного натяку на слабкість в очах... А руки, ці руки в постійному русі!

Розділений на три частини фільм показує нам іпостасі Сильвестрова, у яких він існує: записує твір з дорослим хором, провадить інтерв’ю про своє минуле і слухає виконання свого твору хором дитячим, за яким – майбутнє. Але між усім цим міжчасовинням режисер вставляє кадри життя, рухаючись від минулорічної зими у лісі Ворзеля і через замерзлі канали на Березняках до весіннього дощу, літніх площ із фонтанами, самотніх будинків і постійного, ніби знакового туди-сюди-руху метро-поїздів-електрички. І камера оператора Сергія Михальчука ці стани ритмічно й метафорично дуже точно вибирає з пейзажів природи, з урбаністичних пейзажів, знаходячи самотню продавчиню меду, закинутий Будинок творчості, бабцю, що активно розминається, а потім довго кашляє. З цього складається документалістика часу, в якому є Сильвестров, людина з минулого, але яка займалася «передовою» музикою.

Саме зараз, під час карантину, особливо цікаво дивитися фільм із зображенням залюднених київських вулиць, вагітних без масок і дітей з вудками. А хори – перший у кількості 30-40 дорослих людей, і другий у кількості 20 дітей, зібраних кожний в одному місці, де між людьми не більше п’яти сантиметрів дистанції – і поготів неймовірна наразі ситуація. Та очевидно, що Сергій Буковський не вкладав у фільм таких значень, про які навіть не йшлося на момент його створення.

Режисерові йшлося про композитора та людину Сильвестрова, не надто популярного в радянській епосі через «дивний» вибір стилю виконання (з Москви приїздили і вмовляли маму Сильвестрова, щоб вона вплинула на сина і відмовила від несучасної на той момент музики). Буковський дає слово інакшому сприйняттю, інакшому ставленню до звуку й до успіху. Дає слово тому, хто залишився тут, хоча міг переїхати на Захід, хто майже не писав на замовлення; кого виконували Гідон Кремер і Олег Криса; хто має непопулярний песимістичний погляд на розвиток цивілізації, хто каже, що «абсурд – нарастает» і що пророкують «крах победоносный».

Сильвестров справді постає іншим – ми ніби відкриваємо його. А щоб ми його «побачили», режисер направляє глядача в певний керунок. Наприклад, десь на початку фільму Буковський поза кадром задає чудне як до композитора запитання – про його улюблений звук. Але й отримує від маестро неочікувану й важливу відповідь: «У Данте в описанні музики використовується термін “дольче” (“ніжно”) – звук, узятий обережно і легко». І саме такою відчувається музика Сильвестрова, чий твір опробовує хор: музика ніжна, духовна, радісна за своєю звуковою природою.

У першій частині фільму, в репетиційній кімнаті (ймовірно, на базі хору імені Верьовки), маестро слухає й поправляє хор. Часом жартує із себе. Репетиція курсує навколо покладеного на музику вірша «Садок вишневий коло хати». Сильвестров просить хормейстера додати-переробити-акцентувати деякі деталі, а одного разу каже, що тут ось цей такт спеціально зроблений, бо ним промовляє сам Шевченко – колись молодий тенор. «Уяви собі, Женя, – каже сучасному тенору хормейстер, – як ти маєш перевтілитися в цей момент?»

До Шевченка композитор звертається не вперше: уже були піснеспіви на слова Шевченка, кантата на його вірші, псалми. І Шевченківську премію Сильвестров теж отримував. Його «Садок вишневий коло хати» виходить якимось символічним, бо Буковський візуалізує його кадрами Києва, ще бурхливого та сповненого людьми, а разом із символізмом виникає відчуття позачасовості. Композитор каже про вірші Шевченка: «Це не вірші – це псалми, їх треба співати». І вони, вплетені в хоральний, акапельний спів, набувають зовсім іншого життя, життя з паралельного виміру, з глибокого минулого або небаченого майбутнього.

Тобто фільм концептуально поєднує звуки із зображенням, де дивовижна музики Сильвестрова, з його додекафонічними композиціями, у додатку зі знайденими кадрами Михальчука, складає пазл портрета композитора, портрета в сіруватій гамі, ніби демонструючи ставлення композитора до сучасності, сірої для нього. Втім, оптика, використана для зйомок, ракурси, повільні проїзди і заглядання в обличчя роблять сучасність формально цікавою. А коли запаралелюють дощ із фортепіанною атональністю, ця форма стає подібною до експериментальних музичних кліпів, таким чином вкладаючи у фільм важливе візуальне нюансування, щоби підкреслити – мова про просту людину, здатну творити непросте.

«Будь-який стиль вимагає того часу, для якого він є актуальним», – каже Сильвестров, і задумуєшся про точність визначення. От тільки який стиль, яка музика, яке звучання придатне до нашого, карантинного часу? Певно, не звук, а пауза між ними. Весь світ став на паузу. Цілком імовірно, потім, після світового карантину, хтось інший придумає музику про цей час, цей стан. А може цей стан і мав на увазі композитор, песимістично зазираючи в майбутнє? Тобто фільм «В. Сильвестров» Буковського можна розглядати як пророчий?

Самокритика композитора і відсутність зверхності, природні страхи за життя близьких, але інтелектуальне небажання пишатися власними досягненнями – таким показаний Буковським Сильвестров. Він вимогливий стосовно виконання власного твору, але байдужий до свого зовнішнього вигляду, майстер у видобуванні звуку та цілковитий аматор у мистецтві слова. Чи може навпаки – постійне збивання і перебивання себе, неможливість промовити жодного повноцінного речення, перескакування з теми на тему – це і є характеристика його музики? «Мысль изреченная есть ложь, – цитує Сильвестров Тютчева у фінальній фразі, – и я как раз нахожусь в этом изречении». І вимикає світло. І думай тепер, що це означає, і наскільки глибокий був вкладений ним зміст. І що ховається за цією на позір самоіронією... Все не так просто, як здається. Про це фільм.

«В. Сильвестров» очікуватиме на свого глядача – і під час просто перенесеного фестивалю Docudays, і під час уже запланованого кінопрокату. Адже реліктове випромінення з часів Великого вибуху незнищенне, і продовжує тішити своїм далеким звуком.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3206
Читайте також
20.06.2023 13:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
3 765
21.12.2020 10:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
9 331
10.05.2020 14:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 115
09.05.2020 13:04
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 242
23.04.2020 14:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 087
25.02.2020 18:23
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 913
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду