«Фокстер і Макс»: коли пес переграв людей, а спецефекти — сценарій

«Фокстер і Макс»: коли пес переграв людей, а спецефекти — сценарій

21 Вересня 2019
6157
21 Вересня 2019
12:00

«Фокстер і Макс»: коли пес переграв людей, а спецефекти — сценарій

6157
В український прокат вийшов «Фокстер і Макс» Анатолія Матешка: розумні наноботи, слабкі підлітки й перекачані бандюки. Нове намагання українських кінематографістів відтворити на екрані адекватний для сучасних дітей продукт, який хотілося б дивитися й не було би прикро порівнювати. Чи вийшло?
«Фокстер і Макс»: коли пес переграв людей, а спецефекти — сценарій
«Фокстер і Макс»: коли пес переграв людей, а спецефекти — сценарій

Позиціонування фільму як сімейне кіно, з додатками пригод і наукової фантастики, цілком правильний тренд. Особливо в нас, де потреба в подібному й далекоглядне комерційне бачення зумовлені незабутнім минулим кіно для «детей и их родителей» і наявністю великої кількості нових глядачів. Тому спроби соціалізуватися в київській школі у 12-13 річного героя Макса (дебютант Богдан Козій) і заволодіти увагою гарненької дівчинки Соні (дебютантка Віталія Турчин), паралельно залишаючись здоровим, і не згубити своє чоловіче реноме під впливом місцевого довбня, — правильна сюжетна лінія. Але щоб довести серйозність пропозиції «дивитися своє, аби не було соромно перед іншими», творці додали комп’ютерну графіку, вартої найвищої оцінки — створений за її допомогою пес суттєво підвищив градус очікувань, що продовжив і справжній, живий пес породи джек-рассел-тер’єр, учасник передачі «Україна має таланти: Діти» на прізвисько Амадей... І тут образливим виявилося те, що будь-яке нелюдське — чи спецефекти, чи пес — були кращими за акторів.

За сюжетом ледь не головний герой фільму — наноботи, міріади наночастинок, поєднані в суперлабораторії в одне ціле волею науковця (Дар’я Полуніна). Викрадений контейнер із ними випадково потрапляє до рук безталанного хлопця Макса, який сприймає знахідку як аерозольний балончик, і в приступі креативного виявлення бажання малює на стіні пса, якого, певно, йому й не вистачало для щастя. Розпилені як графіті наноботи, чомусь сприймаючи хлопця за нового хазяїна (?), матеріалізуються спочатку в комп’ютерного тер’єра, а з часом фільму й у справжнього, допомагаючи Максу в усіх його пубертатних курйозах — чи вправно перемогти в бійці компанію посіпак одного довбня, чи завести і кермувати машиною, чи, врешті, здобути суперсилу.

«Фокстер і Макс» продемонстрував черговий — скільки їх уже?! — парадокс в українському кіно: в кінематографії, яка в новітній час лише шукає себе, на перший план виступають технічні викрутаси, похідні після людських, артистичних якостей, а головною перевагою фільму для дітей замість акторських робіт дітей-виконавців стає домашня тваринка. Цьому можна було подивуватися, якби така «дивина» не була би прозою нашого життя.

Втім, щодо фільму Анатолія Матешка гріх цілковито журитися. Навпаки: як і було зазначено, «Фокстер і Макс» дав певну кількість приємних несподіванок, вкотре примушуючи звернути увагу продюсерів на знахідки, які в нашій ситуації — немов вода на Місяці. Намальовані на комп’ютері наноботи, а згодом і пес Фокстер — це те, за чим глядач і йде до кінотеатру, отримуючи задоволення від споглядання, і віри в майстерно сконструйовану ілюзію життя. Бо світлотіні на голові пса, коли він говорить, здатні вразити навіть за присутності в пам’яті сотень «ілюзорних» об’єктів. Сюди ж можна додати і спецефекти «розмови» живого пса, після яких «Доктора Дуллітла» з гордістю можна визнати пройденим для нашої заздрості матеріалом. А, певно, чемпіоном серед досягнень фільму є операторська винахідливість (Дмитро Недря) і режисура екшен-сцен, у які донедавна повірити абсолютно неможливо було би — сцени так круто поставлені, зняті і змонтовані, що аж губи стискаєш у мимовільному русі подиву і захвату. На жаль, таких сцен небагато, не більше десяти на весь фільм, але під час них хочеться плескати в долоні і свистіти.

Для креатури, подібної до «Дітей шпигунів», «Громобоя» чи «Агента Коді Бенкса», такі ефекти і така екшен-постановка органічна, сказати б законна. Та органічність складається як пазл, коли одна жанрова складова пасує до іншої, коли історія зрозуміла й не викликає безлічі змістовних питань, залишених без відповіді так само, як глядач — дурнем. Імовірно, сценаристи розраховували на всезнаючого глядача, якому не потрібні титри-підказки, закадровий голос чи хоча би передмова, щоб кількома словами дали інформацію про футуристичний одяг у героїв, звідки взялися в компанії роботи на коліщатках, хто і як займається в Києві наноботами й коли встигли непомітно для інших винайти штучний інтелект.

Добре, коли голлівудські жанрові лекала використовують в Україні, погано, що їх використовують так непродумано. Адже «Фокстер і Макс» не складається на 100 % із пса й екшену, й акторам часом доводиться говорити, але їхні діалоги є приголомшливо слабкою частиною фільму й актори, на превелику шкоду, анічогісінько не можуть із цим зробити. Непрофесійні виконавці двох головних дитячих ролей викликають сум, а під фінал і сміх.

Поодинокий позитив — фізіологічно вправне й цікаве в міміці виконання другорядної ролі героя Геко (Максим Самчик, який вперше засвітився в Марисі Нікітюк у «Коли падають дерева»), але його роль викрадача наноботів така ж непродумана, як і все решта у фільмі: працюючи на бандюка Мірона (польський актор Томаш Освецінські), він має відробляти за свого батька, але про що йдеться — не відомо. Сам Мірон, завдяки артистизму Освецінського (відкритий вундеркіндом польського прокату режисером Патріком Вегою), є найбільш колоритною фігурою «Фокстера і Макса», але він часом переграє так, що його фарсова манера скочується у гротеск, а це вже проблема режисера, що не зміг поговорити з актором, не зміг його направити в потрібне русло. І більшість акторських невдач у фільмі лежать на совісті саме режисера: чому хороший театральний актор Роман Халаїмов у ролі помічника Мірона так ніяк зіграв; чому вправний телевізійний актор Владислав Мамчур у ролі батька виглядав дебютантом; чому Анастасія Матешко, красуня в житті, тут, у кадрі, граючи маму Макса, виглядала манекеном?

Квола текстова частина (про сценарій під час преспоказу чулися критичні відгуки) фактично зіпсувала стрічку. Ніщо із промовленого акторами-людьми не можна сприйняти на віру, настільки воно непереконливе, по формі дуже нагадує відомий радянський мультик про кролика-столяра: «І так піде», — каже він, прив’язуючи відламану ніжку до стільця, і, звісно, той, хто сідає на таку конструкцію, падає. Але кролик так гарно виглядав і так впевнено говорив зі своїми клієнтами! «Фокстер і Макс» приблизно такий самий — збоку він добре доглянутий, з крутими машинами BMW, з бісером спецефектів і такою милою та заповзятою тваринкою, але тільки хтось відкриє рота, тільки посидиш трошки, спостерігаючи за акторською грою — і вся ілюзія розвалюється.

Місцями технічно вправний, із придатними для поодинокого схвального погляду, як кінематографічне ціле «Фокстер і Макс» став невдачею в жанрі «сімейного кіно», черговою після минулорічного «Бобота»... Та попри це, ймовірно, він може стати глядацьким феноменом в українському прокаті, адже українцям хочеться дивитися своє, і в нашій природі закривати очі на проблеми, з вірою, що все добре, і так піде.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6157
Читайте також
05.11.2019 12:02
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 694
29.10.2019 15:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 880
22.10.2019 11:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 700
18.10.2019 10:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 186
26.09.2019 17:33
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
4 447
15.07.2019 12:12
Лілія Апостолова
«Детектор медіа»
3 798
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду