Якщо вірити бездушним цифрам, старт програми «Нащадки», який було дано в ефірі Першого національного 25 серпня о 16.00, відбувся вдало. Не маючи жодного наміру оскаржувати ці результати, хочу зробити лише одну поправку, яка, переконаний, може це пояснити. Не зовсім, мабуть, розуміючи призначення державного телебачення, продукт якого вробляється за бюджетні кошти, нове, активне й креативне керівництво Першого офіційного пішло до успіху найкоротшим шляхом: закрило справді серйозну проблему яскравою картинкою та забалаболило хорошу ідею, використавши для цього персонажів, котрі в першій же програмі визнають і демонструють у прямому ефірі, як їм:

- важко з першого разу вимовити назву «Міністерство освіти та науки України»;

- складно не лише відтворити, а й зрозуміти слово «гендерний»;

- слово «замислитись» доводиться промовляти по складах.

Ідеться про той самий рейтинговий перший ефір, який вела парочка кумирів української молоді Володимир Дантес і Вадим Олійник. Прізвища ваш майже 40-річний автор, звісно, чув, але щоб дізнатися, чим же вони знамениті, поліз в інтернет. Вилізши з його безмежного павутиння, я ще раз відтворив у пам'яті рейтинговий ефір і дійшов висновку: Дантес&Олійник несумісні з веденням телевізійної програми, яка претендує на соціальну значущість та нерозважальний характер.

«Зараз ми говоримо про підліткові аборти», - каже Дантес, і після коротких роздумів на кшталт: «Я не знаю, треба показувати це чи не треба», - досягає гармонії з самим собою: «Треба чи не треба - але ми це покажемо!». Трохи пізніше його колега Олійник, звертаючись до чергової гості студії, досягає аналогічного консенсусу: «Я до тебе говорю українською... Але якщо тобі зручніше російською - будемо говорити російською. Это прямой эфир, мы можем делать, что хотим!». Отже, повна свобода творчості, модернізована махновщина в живому ефірі: роблять усе, що хочуть, окрім, здається, того, чого можуть вимагати керівники проекту та продюсери в студії.

Це я так бадьоро процитував те, що різануло вухо. Хоча насправді там різало не лише вуха, а й очі від тотальної непрофесійності, яку виявляють поза сценічними шоу та розважальними «фабриками» кумири українських підлітків. Дантес і Олійник не просто мало розуміють предмет розмови, важливість та соціальну значущість теми підліткових абортів - вони елементарно не готові вести подібні ток-шоу в прямому ефірі! Можливо, в якості гостей такої студії пацани протрималися б хвилин десять-п'ятнадцять. Проте в якості господарів не витримують заданих 45 хвилин, і програму, без перебільшення, витягують експерти, герої, відеовізитівки та гості. До яких Дантесу&Олійнику зручніше було б звертатися слоганом: «Я не вижу ваших рук!».

Ні, з артистів естради, навіть молодих, цілком можуть вийти хороші ведучі. Але коли ставка робиться лише на появу одноразових підліткових кумирів у новій іпостасі, нічого хорошого з цього не вийде. Рейтинги будуть. Вони, власне, і є - керівництво задоволене. Проте шановні Дантес та Олійник мусять якщо не краще готуватися, то хоча б зайнятися поверховою самоосвітою. Почитати щось, навіть в інтернеті (крім коментів на своєму сайті). Чи подивитися хороше кіно, не обов'язково інтелектуальне, просто якісне. Якість відкладеться в підсвідомості, як і прагнення до неї.

Трошки краще враження справив ефір «Нащадків» 26 серпня. Хоча б тому, що цього разу пара ведучих Тимур Мірошниченко - Ніка Сінічкіна не мали аж такого культового статусу, як їхні попередники, трималися більш упевнено, і хоча й намагалися поводити себе «по-молодіжному», змогли більш-менш жваво, не забовтуючи, впоратися з прямим ефіром на тему про сучасні способи знайомства, котрі передбачають як новомодний пікап, так і створення міцної, сексуально гармонійної пари однодумців. Достатньо вільних, щоби прийти в студію поговорити про свій секс, і водночас досить поміркованих, щоби не робити зі своєї розкутості додаткового шоу. Але все ж таки ведучі під кінець прокололися, зливши глядачам справжню мету «Нащадків» - показати не нагальні проблеми, які цікавлять та хвилюють молодь, а їхніх кумирів у всій красі. Інакше як розцінити заклик Тимура Мірошниченка: «У наступній програмі буде Борис Апрєль!».

Це що - єдина причина дивитися наступний випуск «Нащадків»? Тим більше, що, як обіцяли керівники проекту, Борис Апрєль вестиме найгостріші теми. То глядача повинні цікавити теми чи ведучі? І чи впорається шановний Борис Апрєль із незвичною для себе роллю?

Ефір 27 серпня показав: упорався в більшій мірі, ніж Дантес&Олійник, хоча б тому, що більше мовчав, без особливого бою віддавши Ніці Сінічкіній кермо прямого ефіру, де говорили про труднощі, з якими стикаються підлітки в літніх таборах. Справді, з огляду на минулорічну «справу педофілів», тема таки одна з найгостріших. Саме тому скромне самоусунення Апрєля від жвавого обговорення цієї соціальної проблеми викликає певну повагу. І виглядав він у студії тим, ким його та інших «фабрикантів» запросили попрацювати креативні продюсери - декорацією, привабливою для молодіжної аудиторії.

Хоча про аудиторію - теж питання. У прямий ефір надходили дзвінки переважно від старших людей і переважно обурливі. Пенсіонерів, котрі сидять у цей час перед телевізорами й котрі (я наполягаю на цьому) є головною цільовою аудиторією Першого національного, принаймні - в тому слоті, в якому стоять «Нащадки», мало хвилює, Апрєль у студії чи Дантес. Їх цікавить насамперед тематика і те, чому в студії молоді дівчата сидять у коротких спідничках.

Отже, попадання в молодіжну аудиторію відбувається за допомогою візуальних ефектів на кшталт Апрєля в новому іміджі. Але ток-шоу не тільки дивляться, а й слухають. Послухати ж із цікавістю можна не нащадків піонерів, а самих колишніх піонерів - тобто експертів, людей із певним досвідом. Та замість того, щоб акцентувати увагу на них, керівники проекту роблять ставки на нащадків. Яким, без сумніву, є що сказати світові, але вони ще не вміють.

Або вміють, але не в якості ведучих соціально орієнтованих проектів, а радше як естрадні співаки.