Другий день у журналістській спільноті не вщухає обговорення вчинку інформаційного агентства УНІАН, яке розкрило джерело офрекордз-інформації про відставку Табачника.

Коротко нагадаємо цю історію. 31 серпня УНІАН оприлюднив новину про вірогідність відставки міністра освіти Дмитра Табачника. Про це повідомив, як зазначено в новині, глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін на зустрічі з окремими журналістами. Як відомо, такі зустрічі у форматі офрекордз проводяться главою Адміністрації періодично. Одразу після появи новини на УНІАНі у Facebook спалахнула дискусія. Одні вважали, що інформаційна агенція вчинила правильно, інші ж (серед них і учасники закритої зустрічі з Льовочкіним) переконані, що розголошення джерела інформації, яку було повідомлено не для запису, є порушенням журналістських стандартів і професійної етики.

У коментарі «Детектор медіа» заступник головного редактора УНІАНу й автор новини Володимир Ільченко висловив думку, що читачі не пробачили б їм приховування суспільно важливої інформації. На його думку, в таких речах завжди є певна суперечність між професійними інтересами журналіста та інтересами джерела, в даному випадку чиновника, який видає певну інформацію. На головне запитання, навіщо було розголошувати джерело інформації, Володимир Ільченко пояснив: соціальна значущість цієї інформації не в тому, що знімають Табачника («про це і так знають усі»), а в тому, що її виголосив глава Адміністрації. «Деякі журналісти плутають роботу з джерелами й інформацію, отриману на брифінгу. Це була інформація, отримана саме на брифінгу (закритому чи відкритому - немає різниці). Джерела не в такий спосіб зливають інформацію», - заявив він.

Чи справді суспільна важливість інформації та, конкретно, її джерела в цьому випадку переважили принципи журналістської етики і чи взагалі йдеться в цьому випадку про професійну етику і стандарти? Як журналістський цех ставиться до вчинку Володимира Ільченка та як це позначиться на подальшому спілкуванні Сергія Льовочкіна з пресою - розмірковують експерти.

На запитання «Детектор медіа» відповідають учасники зустрічі Ірина Соломко, Валерій Калниш і Олександр Мартиненко, члени Комісії з журналістської етики Валерій Іванов і Володимир Мостовий, медіаексперти Ігор Куляс та Олександр Піддубний, шеф-редактор «Детектор медіа» Наталія Лигачова.

- Як ви оцінюєте те, що УНІАН оприлюднив джерело інформації про відставку Табачника (Сергія Львочкіна), озвучену офрекордз на зустрічі з журналістами?

Ірина Соломко, оглядач тижневика «Корреспондент»:

- Це питання розуміння суті форматів співпраці з журналістами і питання принципів та стандартів журналістики.

Зустріч глави Адміністрації президента Сергія Льовочкіна складалася з двох частин - офіційної й офрекордз. Метою брифінгу було донести певні офіційні меседжі перш за все до представників інформаційних агентств - мене як журналіста такі новини цікавлять не для публікації, а радше для глибшого розуміння трохи інших речей. До речі, в інформації, яку можна було використовувати з прямим посиланням, ішлося про речі не менш актуальні, ніж відставка Табачника.

Під час спілкування офрекордз відбувалася спільна робота журналістів. Запитань було дуже багато. І, власне, запитання про відставку Табачника поставив не Володимир Ільченко (заступник головного редактора УНІАН. - ТК), тож навіть з точки зору коректності це була інформація, яку добув не УНІАН. І я не погоджуся з твердженням УНІАНу, що це «суспільно важлива інформація». По-перше, розмови про відставку Табачника ведуться досить давно. По-друге, під час офрекордз-частини йшлося про відставку не лише Табачника. І, видавалося, Льовочкін дуже не хотів називати конкретних прізвищ і того «Табачника» з нього витиснули журналісти. Принаймні, не виглядало, що він палав бажанням про це говорити. Тож твердження, що Льовочків «був зацікавлений в оприлюдненні інформації офрекордз від його імені» абсолютно не відповідає ситуації, свідком якої я була. Якби Льовочкін був зацікавлений в оприлюдненні цієї інформації, він би акцентував на даних щодо звільнення в офіційній частині, де йшлося про кадрові зміни.

Я дуже вдячна «Детектор медіа», що вона підняла цю дискусію. Адже ми, журналісти, постійно говоримо про те, що політики мають бути чесними, що у країні має бути прозоре правосуддя. Чому ж ми щодо себе не маємо таких само претензій, стандартів і вимог? Гадаю, що офрекордз-інформація про відставки у Кабміні і Табачника потрапила б у ЗМІ в будь-якому випадку, лише без посилання на джерело. Просто Ільченко, мабуть, хотів бути найрозумнішим і найпершим, зробити рейтингову новину з посиланням на Льовочкіна. Інші не зробили: є певні правила, залізобетонні, і, як каже Олексій Мустафін, є таке поняття, як гігієна. І якщо журналіст не дотримується гігієни у своїй професії, це абсолютно неправильно. І якщо ми хочемо, щоб нашу професію поважали і не називали журналістів продажними, безвідповідальними, це треба розуміти. Дана ситуація, на жаль, показала, що це розуміють не всі.

Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «Коммерсантъ Украина»:

- Я к этому отношусь абсолютно негативно. До этого всегда правила игры соблюдались: информацию из «открытой части» мы выдавали со ссылкой на Лёвочкина. Информация, которая была в закрытой части, использовалась нами по своему усмотрению. «По своему усмотрению» подразумевает, что мы не открывали в качестве источника Лёвочкина, это такое было «джентльменское соглашение».

Мне не совсем понятна формулировка УНИАНа по поводу того, что он руководствовался «суспільним інтересом». Но я честно могу сказать, что этот «общественный интерес» прошёл в информационных сообщениях, как песок сквозь пальцы. То есть в этих новостях не было общественного интереса. Абсолютно. В формате офрекордс прозвучали серьёзные общественно интересные новости, но они не отражены в информсообщениях УНИАНа. К примеру, это маленький нюанс о газе - действительно общественно важное заявление, развивать которое УНИАН не стал.

В чём смысл офрекордса со стороны Лёвочкина для журналистов? Получить информацию для понимания, не для цитирования. Если чиновник высшего ранга о чём-то сообщает, то эта информация в любом случае имеет под собой основания. И значит, можно уже «рыть» в этом направлении. События по отставке Табачника должны произойти через неделю, и общественный резонанс в этой новости есть, только это можно было бы обставить гораздо тоньше. Я понимаю, страсть к сенсации - такая всепоглощающая страсть. Скажем, у нас сегодня на центре первой действительно вышел Табачник (информация о скорой отставке министра со ссылкой на Сергея Лёвочкина и уточнением, что эту новость с закрытой части встречи с журналистами обнародовало одно из информагентств. - ТК). Заметка о его возможной отставке была бы опубликована в любом случае. Только была бы «центром» не первой, а третьей полосы - «общественной».

Я ни в коей мере не защищаю Лёвочкина. Но, опять же, между нами было заключено некое джентльменское соглашение. И не имеет значения, сказал о Табачнике Лёвочкин или кто-то другой. Просто по-человечески это не очень красиво выглядит.

- Какие последствия поступка Владимира Ильченко могут быть для общения Лёвочкина в подобном формате с журналистами? Станет ли меньше представителей прессы на офрекордс-мероприятиях с главой АП?

- Я был, по-моему, на второй подобной встрече Лёвочкина с журналистами. Он довольно долго, полгода почти, не встречался с представителями СМИ в таком формате. И по сравнению с предыдущим мероприятием, на этом журналистов было примерно вдовое больше: если раньше мы помещались за одним столом, то теперь пресса занимала весь зал.

Мне кажется, Лёвочкин не откажется в дальнейшем от подобного формата общения. Думаю, скорее всего, он пойдёт по пути сокращения журналистов. Но это его право: ведь в случае неофициального брифинга главы Администрации президента он встречается с теми, с кем считает нужным. И это не демонстрация того, что он встречается только с лояльными людьми. Напротив меня сидел Серёга Лещенко - уж кого-кого, а его нельзя назвать лояльным по отношению к Лёвочкину. И между ними довольно плотная велась дискуссия, которая, я уверен, рано или поздно будет отражена в материалах Лещенко. Но что важнее - сиюминутно процитировать важный источник или же использовать эту информацию для написания более глобального материала? «Украинска правда» дала новость о Табачнике со ссылкой на УНИАН. Это притом что Лещенко там был, Лещенко это слышал. И - Лещенко один из оппозиционно настроенных к главе Администрации журналистов. Но почему-то для него моральные принципы оказались важнее, чем погоня за сенсационностью. Но сенсационность - это сиюминутная выгода и слишком лёгкая победа. Слишком лёгкая.

Олександр Піддубний, медіаексперт:

- Якщо коротко - я оцінюю цей вчинок УНІАНу позитивно. Позаяк я не бачу в цьому порушення базових стандартів журналістики, а радше - морально-етичний вимір.

Так ось, виходячи зі своєї морально-етичності, кожен доводить свою думку - чим є «офрекордз», а чим він не є.

Чим він є? Коли інформатор, який не бажає оприлюднення свого імені (бо йдеться про його безпеку), зустрічається з журналістом офрекордз - це один аспект. Це випадок, коли журналіст не має жодного права підставляти іншу людину.

Чим він не є? Коли глава АП збирає з десяток журналістів офрекордз - це схоже на оприлюднення «секретів Полішинеля».

Якщо розширити відповідь, то кожен має своє морально-етичне ставлення до чиновників та політиків. Рівень довіри суспільства до українських політиків ілюструє поширену думку, що завдання українських політиків не керувати державою, а досягати своїх власних інтересів. Завдання журналістів - бути невід'ємною частиною суспільства і захищати його, викриваючи політиків та чиновників. Якщо журналіст регулярно «ганяє чаї» з такими політиками і чиновниками, отримує від них інформацію, яку не може оприлюднити, він нічим не відрізняється від таких політиків і чиновників.

Корінь проблем взаємин політиків, чиновників та журналістів полягає в суттєвій деформації українських реалій. Журналіст повинен мати всі механізми для відкритого отримання інформації, а політики та чиновники нести кримінальну відповідальність за приховування інформації. З таких умов представники журналістського цеху не шукали б «варіацій на тему взаємин» типу «регулярний офрекордз».

Схоже, що такий офрекордз влаштовує як пана Льовочкіна, так і журналістів. Перший шукає і знаходить ниточки (зверніть увагу, як про Льовочкіна мало пишуть). Другі перетворюються на таку собі внутрішньоцехову касту «причетних» - їм довіряють, гладять по голівці, і байдуже, що про це не можна писати. «Причетні» - це насамперед розкол у журналістському середовищі (і дискусія навколо УНІАНу це підтверджує). Нічого не нагадує?

Олександр Мартиненко, генеральний директор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна»:

- По-перше, інформацію про відставку Табачника було подано абсолютно не так, як її було висловлено. На зустрічі, крім слів, що відставка відбудеться, було сказано, що вона може відбутися будь-коли. Це по-перше.

По-друге, мені здається, що справа не в Табачнику. Там було набагато більше й іншої інформації, в тому числі стосовно газових відносин із Росією. Про це чомусь не згадують, а тільки про Табачника. А дарма. Бо це справді серйозна річ, вона стосується міжнародних відносин.

Я ставлюся до того, що було видано джерело інформації, погано. Цього робити не можна. Коли проводяться такі зустрічі, ми всі прекрасно знаємо, що йде розрахунок на порядність тих, хто бере в них участь. І, як правило, раніше всі цього дотримувалися. Тобто люди, які приходили на такі зустрічі, виконували умови, все було добре. Що сталося вчора, мені сказати важко. Чому людина вирішила це зробити, я сказати не можу.

Стосовно інформації про газові контракти. Ми, чесно кажучи, узгодили інформацію про позицію України по газу з кількома кореспондентами з міжнародних видань, які розуміють, наскільки це важливо. А саме текст у частині офрекодз, у тому числі в частині посилання. Наскільки мені відомо, так зробили і Reuter's, і Agence France-Presse, і «Інтерфакс-Україна». І після цього виходить текст від кореспондента інформагентства УНІАН. Я вважаю, що таким чином він зашкодив і Україні теж, яку, за його словами, він дуже любить.

Ігор Куляс, медіаексперт, медіатренер:

- Це питання стосується не журналістських стандартів, а етики. І ситуація з офрекордз, з моєї точки зору, є найбільш дискусійною. Я знаю думки багатьох журналістів із цього приводу. Є дві різні позиції. Одні кажуть, що це принцип довіри, і ми просто користуємося інсайдерською інформацію, а інші - що коли публічна особа щось каже журналісту, незалежно ні від чого, вона повинна розуміти, з ким спілкується.

Є основний етичний принцип журналістики: журналіст не має права оцінювати будь-яку інформацію з точки зору якихось наслідків для когось. Ми повинні оприлюднювати будь-яку суспільно важливу інформацію. Я дотримуюсь оцієї другої точки зору, а саме, що публічна особа повинна розуміти, що вона відповідає за будь-які дії і слова, незалежно від того, якими красивими застереженнями вона їх обставляє: чи це не для друку, чи для друку. Все для друку. Суспільство буде знати інформацію, якщо її повідомлять журналісти.

Валерій Іванов, президент Академії української преси, член Комісії з журналістської етики, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

- Я считаю, что это грубое нарушение стандартов журналистики. Если Владимир Ильченко не хотел эту информацию слушать, он мог просто выйти. Но если он согласился ее выслушать в режиме офрекордс, то не имел права ее публиковать. Понимаете, есть общие принципы. Естественно, если политик говорит информацию, то, как правило, это общественно важная информация. И прикрываться общественной важностью информации для того, чтобы обнародовать ее источник при договоренности о режиме офрекордс - непрофессионально. Если Владимир Ильченко, которого я хорошо знаю и уважаю, хотел все-таки эту информацию опубликовать, то он должен был искать ее в других, открытых, источниках, без режима офрекордс, или же дать информацию, полученную на данной встрече, но без обозначения источника.

Есть общие правила взаимоотношений между журналистами и публичными людьми, и эти правила предусматривают некое джентльменское соглашение. Чтобы гарантировать определенную степень доверия. И вот именно эту степень доверия гарантирует, в частности, режим офрекордс. Журналисту никто не запрещает отказаться от этого режима, но это нужно сделать до того, как эту информацию политик или другое публичное лицо высказал, а не после этого.

Во всех кодексах, которые я знаю, однозначно интерпретируется, что журналист, согласившись выслушать информацию в режиме офрекордс, не имеет права ее публиковать, а тем более ссылаться на источник.

В данном случае я не вижу большой общественной значимости этой информации. Слухи об отставке Табачника постоянно носятся в воздухе, и то, что это сказал еще один чиновник из Администрации президента, ничего не значит. Уже говорила об этом заместитель Левочкина. Какая была острая необходимость это публиковать? Я считаю, что никакой. Думаю, что Владимир ошибся.

Володимир Мостовий, голова Комісії з журналістської етики:

- Я солідарний з Валерієм Івановим. І не має значення, чи було на зустрічі 20, чи 100 журналістів. Якщо домовлено, що офрекодз, значить офрекордз. Якби Юлія Мостова чи Сергій Рахманін усе, що одержують офрекордз, друкували, то знаєте, їм би більше ніхто нічого не сказав. Оприлюднення інформації після домовленості офрекордз підриває довіру до журналістів і журналістики.

Наталія Лигачова, шеф-редактор «Детектор медіа»:

- Как редактор «Детектор медіа», я имела возможность ознакомиться со всеми ответами опрошенных нами экспертов и, разумеется, с дискуссией в соцсетях. Таким образом, у меня есть картинка всех аргументов - как сторонников, так и противников поступка Владимира Ильченко. 

Я принимаю аргументы Игоря Куляса, который говорит о том, что «журналіст не має права оцінювати будь-яку інформацію з точки зору якихось наслідків для когось.. Все для друку. Суспільство буде знати інформацію, якщо її повідомлять журналісти». Очевидно, что это так, если бы не одно НО. А именно: весьма сомнительная социальная значимость именно информации о Табачнике, даже в связи с ее привязкой к Левочкину. Об этом говорили многие эксперты - и, как мне кажется, именно это в конкретном случае должно было для редактора УНИАН стать определяющим фактором при принятии решения как о ее публикации, так и о, тем более, ссылке на источник информации. От того, что «сам» Левочкин сказал о возможной отставке Табачника - реально ничего не изменится в стране. Изменится только в случае, если эта отставка таки состоится! Так в чем же «социальная значимость» данной «новости»? По-моему, это просто «отмазка» - и в этом-то и суть данной ситуации.

Одновременно дискуссия, как мне кажется, высветила и еще одну любопытную тему: в отличие от уважаемого мною Александра Поддубного, я считаю, что для журналистов общение, в том числе - доверительное - с представителями власти (как и с представителями оппозиции) отнюдь не порок, а, напротив, очень важный инструмент получения информации для понимания мотивов действий политиков и государственных мужей, причинно-следственных связей происходящих процессов, что необходимо для качественного собственного анализа ситуаций. Да и, в конце концов, любую информацию, полученную даже в режиме офрекордс, на самом деле можно найти способ опубликовать - то ли без ссылки на конкретный источник, то ли найдя ее подтверждение в открытых источниках. И поэтому, мне кажется, всегда надо учитывать и этот фактор: а не погубит ли стремление к сиюминутной сенсации, о котором говорил Валерий Калныш, возможность такого общения с випами, которое важно для журналистов и с точки зрения выполнения ими как раз их гражданской миссии. И «сжигать мосты» только в том случае, если таки да - важность конкретной информации для общества перевешивает все остальное.

Фото - arn.net.ua, vlada.com, Сергія Старостенка та з архіву ТК

Ілюстрація - gazetavv.com