Львівський круглий стіл на тему «Відповідальність журналіста напередодні виборів» розпочався з курйозу в стилі репортажів із майбутнього від «Дела» та «Экономических известий». Поширений між учасниками та гостями прес-реліз, у якому захід описано в минулому часі, з подробицями й навіть цитатами, начебто озвученими в ході дискусії, викликав своєрідне відчуття приреченості. Щоправда, позаяк це вже не перший захід у рамках інформаційної кампанії «Гідність журналіста», автори прес-релізу досить точно спрогнозували перебіг подій та зміст висловлювань, та однаково цікаво буде простежити, в яких із місцевих видань з'являться «цитати», запозичені з футурологічного документа.

Відкрив дискусію Костянтин Квурт, голова правління міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна», яка разом із посольством Німеччини є організатором просвітницької акції, спрямованої на підвищення соціальної відповідальності журналістів. «Ми маємо справу з безвідповідальними політиками, які намагаються використати нас на 300%, - сказав він, - Це відбувається м'якше, ніж 5 років тому, усе в цьому процесі змащено грішми. Відсутність аналітичності, поверховість медіа дає політикам можливість легко маніпулювати громадською думкою». Протистояти цьому тискові можна, за словами пана Квурта, усвідомивши власну відповідальність.

Його слова були проілюстровані пропагандистським відеороликом, спеціально підготовленим у рамках кампанії, та уривками зі стрічки Sometimes in April про руандійський геноцид, що мали показати аудиторії, якими страшними наслідками загрожує суспільству служіння журналістів неправедним політикам. Судячи з реплік, якими тихцем обмінювались студенти журфаку Львівського національного університету, - саме вони становили більшість присутніх на заході, - не всі вони розуміли зв'язок між заявленою темою обговорення та кривавим епізодом історії Руанди, однак кіно дивились із задоволенням. По завершенні перегляду учасники круглого столу запевнили, що Україна, звісно, не Руанда, але передумови для виникнення серйозних конфліктів, роздмухуваних політиками, в нас таки є.

«Розумні аргументи на українських журналістів не діють, - сказав ведучий програми «Українська рулетка» на Першому національному телеканалі Вахтанг Кіпіані. - Так само вже давно немає, і навряд чи будуть найближчим часом, аргументів юридичних. Потрібна секта "журналістів сьомого дня", адже порятуватись можемо тільки за допомогою моральних аргументів». Він проілюстрував серйозність загрози, що стоїть перед суспільством, прикладами відверто ксенофобських висловлювань кандидатів у президенти, на які держава жодним чином не реагує, а журналісти - спокійно ретранслюють.

«Якщо ми не реагуємо на зло, зла стає більше. Коли ви, наприклад, не можете опублікувати правду у своєму виданні - публікуйте її в інтернеті, у своїх блогах або в чужому блозі. Але не мовчіть - якщо ви знаєте правду й мовчите, ви примножуєте зло!», - закликав присутніх пан Кіпіані. Він наголосив на тому, що кількарічний виборчий марафон, що триває в Україні й закінчиться, в найкращому разі, в 2011-му, повинен привести журналістів до розуміння того, що обслуговування політиків суперечить їхній професійній місії та гідності.

Окремо журналіст зупинився на відмінності між легальною політичною рекламою та джинсою. За його спостереженнями, в регіональних газетах багатьох областей виходять ідентичні тексти, спродуковані виборчими штабами й підписані різними псевдонімами. «Звісно, дуже важливо, щоб медіа заробляли. Беріть із політиків гроші за рекламу, але обов'язково позначайте її як рекламу!», - звернувся до колег Вахтанг Кіпіані.

«Форми тиску стають м'якшими, - погодився із Костянтином Квуртом ведучий програми «Свобода слова» на каналі ICTV Андрій Куликов, - але тим важче йому протистояти. Коли тобі кажуть "пиши це й не пиши цього", ти можеш цьому опиратися. Але коли тобі підкидають смачну, цікаву інформацію, ти починаєш писати, й лише потім замислюєшся - а чи правда це все?». Як приклад він навів так звану «справу педофілів», яку ЗМІ обговорювали протягом двох тижнів, а потім дружно про неї забули, зламавши життя дітям і, можливо, несправедливо звинуваченим людям. «Ми руйнуємо і знищуємо репутації, заважаємо робити нормальні справи, - застеріг пан Куликов. - Коли починається гонитва за сенсацією без думки про те, як твоє слово потім повернеться».

Також Андрій Куликов наголосив на тому, що журналісти повинні активно протистояти спробам політиків взяти їх під контроль, і бути готовими до того, аби тимчасово розпрощатись із професією або, принаймні, змінити роботу. Зокрема, студентам-журналістам він порадив мати другу професію, яка у разі втрати роботи в медіа зможе їх прогодувати. «Якщо ми працюємо в умовах, які нам нав'язані, під час виборів, - сказав він, - то як ми житимемо потім, коли це все скінчиться?».

В ролі своєрідного «адвоката диявола» в дискусію вступив доцент ЛНУ та директор видавництва «Астролябія» Олег Фешовець. «Перетворитись на сектанта й піти в пустелю - значить знати, що твої ідеї переможуть десь так років за 300-400», - заперечив він Вахтангові Кіпіані. На думку пана Фешовця, установка на те, щоб не піддаватись тискові політиків, означає для журналіста неминучу втрату професії та «виживальницьку еміграцію». «На журналістику не можна покладати завелику відповідальність перед суспільством, якщо в суспільстві змішані всі карти, переплутане добро і зло, - сформулював він свою позицію. - Все одно максимум, що може собі зараз дозволити журналіст - це напівправда. Скрізь, де він чинитиме опір, чутиме від керівництва або власника: "Не хочеш - не працюй"».

Думка пана Фешовця, хоч і дисонувала з цінностями, які пропагували київські гості, полеміки не спричинила. Натомість модератор заходу, керівник медіапроектів львівського Прес-клубу Роман Шостак надав слово представникам громадських організацій, присутнім на заході, аби ті сформулювали вимоги громадськості до медіа. Лише після того, як вони висловили низку загальних суджень, слово знову взяв Андрій Куликов, аби заперечити Олегові Фешовцю. Словам «не хочеш - не працюй», на думку ведучого ICTV, журналіст може протиставити високий рівень професіоналізму. Адже фахівців на ринку не так багато, їм нелегко знайти заміну. Тому, будучи професіоналом і зробивши собі ім'я, можна ставити роботодавцеві зустрічні вимоги - не втручатись у вашу роботу і не нав'язувати вам речей, які для вас неприйнятні. «Тоді можна продавати свої вміння та навички, - сказав Андрій Куликов. - А це зовсім не те саме, що продаватись».

Останнім акордом дискусії стала промова неназваної дівчини, яка, назвавшись студенткою-третьокурсницею Львівського національного університету, закинула організаторам заходу сексизм (справді, всі запрошені та місцеві учасники круглого столу були чоловіками) й наполягла на праві жіноцтва висловити свою позицію. В її короткому виступі йшлося про недоліки вітчизняної журналістської освіти - мовляв, чого нас можуть навчити сімдесятирічні викладачі, виховані у радянській системі... «Ви не знаєте її? - пожвавився літній чоловік, що сидів серед студентів і старанно нотував усе сказане. - Ви не знаєте цю третьокурсницю? Як її прізвище?». Ніхто з майбутніх журналістів свою не видав. Хочеться сподіватись, що в дисидентки з ЛНУ все буде гаразд.

На фото: Вахтанг Кіпіані, Андрій Куликов, Костянтин Квурт, Олег Фешовець

Фото автора