Новокаховський журналіст Сергій Цигіпа скористався правом на відповідь і відреагував на статтю херсонської кореспондентки ТРК «Україна» Олесі Маркитан, яка звинуватила його у наклепі.

Дещо про з'ясування стосунків  

Кожен журналіст, якщо він відпрацьовує більш-менш серйозні теми, рано чи пізно зтикається з проблемами морально-етичного плану. І тут справа не тільки в грошах, хоча вони, звісно, завжди і всюди присутні, бо таке вже наше «шалене життя».  Йдеться про ставлення до своєї справи та до колег по цеху.

На мою думку, справжній «профі» лише за виняткових обставин може публічно апелювати до журналістської спільноти із тими чи тими закидами на адресу когось зі своїх колег, використовуючи при цьому сучасні засоби комунікації. Адже словосполучення «колеги по цеху» має давню історію, з якої згодом і виникли сучасні професійні спілки.

Саме тому, мабуть, конфліктні ситуації, що виникають іноді між колегами, повинні вирішуватися у своєму середовищі, де всі - рівні, але де, згідно з нормами демократії, є й перший серед рівних. Можливо, ці суперечки мають з'ясовуватися за «зачиненими дверима». А потім, якщо конфлікт має суспільний резонанс, то про результат такого «з'ясування стосунків» журналістську спільноту слід повідомити у прийнятний спосіб. Зробити це, певно, має авторитетний орган, якому, до того ж, були би надані певні повноваження.

Саме таким органом, який повинен відігравати ту ж саму суспільну роль, що й третейський суд у колі бізнесменів та підприємців, може стати Всеукраїнська комісія з журналістської етики. І діяти вона повинна, як і третейський суд, за згодою обох сторін конфлікту. Тоді не виникатиме зайвих образ на чиюсь там упередженість, та й рішення комісії з журналістської етики буде обов'язковим до виконання. Хоча максимум, на який можуть сподіватися потенційні апелянти, - це публічне вибачення перед колегою, в спосіб, визначений комісією.

Викликаю комісію на себе

Апробацію такої ініціативи пропоную почати з себе. А приводом є публікація  на «Детектор медіа» матеріалу «После вашей публикации меня отстранили от эфира», де один із моїх матеріалів названий по суті «наклепом», а сам я звинувачуюсь чи не у звільненні пані М. із посади власкора ТРК «Україна».  Свідомо прізвище цієї пані не згадую, бо, вибачте, таке вже в мене до неї ставлення після всього почутого на свою адресу.

Не маю жодного бажання вступати в полеміку з цим типовим представником «джинсової» журналістики, а прошу публічно Всеукраїнську комісію з журналістської етики розібратися в питанні: хто з нас двох є брехуном та паплюжить звання журналіста - пані М. чи Цигіпа.

Якщо питання - у площині професійності підготовки матеріалів про нелегальних мігрантів, яких уже півтора року державні органи не можуть, усупереч кільком судовим рішенням, не тільки виселити з чужого будинку, але й депортувати з України, то я готовий надати комісії всі офіційні документи щодо цього. А зацікавлені особи можуть ознайомитись із матеріалом «Как крышуют нелегалов», що був надрукований у «Дзеркалі тижня».

Якщо комісія з журналістської етики визнає мене винним у перекручуванні фактів та «наклепі» на пані М., то я готовий публічно принести свої вибачення та офіційно скласти повноваження члена Національної спілки журналістів України. Проте якщо висновок комісії буде протилежним, я вимагатиму аналогічних дій від свого опонента - пані М.

Зрештою, за свої дії та слова потрібно відповідати, чи не так? Саме тому цей матеріал прошу вважати офіційним зверненням до Всеукраїнської комісії з журналістської етики, бо вважаю її незаангажованим та найбільш авторитетним органом в українському журналістському середовищі.

І ще. Пані М. шкодує за втраченим місцем роботи. Це, мабуть, повинно викликати співчуття. Але не в мене. Адже після виходу в ефір її телевізійного сюжету головний герой - бабуся Кузнєцова - попала до міської лікарні із гіпертонічним кризом. А ще пані М. натякає на якесь там її власне розслідування, проведене в Новій Каховці, а також якісь матеріали про «бабусю-аферистку» та «добрих нелегалів», що з'явилися в одному із херсонських видань.

Хочу офіційно повідомити всю журналістську спільноту України, що автор згаданного матеріалу - пані С., яка в Новій Каховці представлялася кореспондентом херсонської обласної газети «Гривна»,  спричинила бабусі Кузнєцовій тілесні ушкодження під час повторного виселення «нелегалів» з її будинку 16 травня. І це відбулося у присутності співробітників міліції! Кузнєцова в результаті такого «спілкування» з представником ЗМІ знову опинилася в лікарні. Щоправда, цього разу вже з діагнозом «струс мозку».

Мало того, ця так звана колега трохи раніше брала участь у судових засіданнях в ролі... представника нелегального мігранта Гр-ян на підставі довіренності. Проте під час виселення родини Гр-ян із чужого будинку пані С. уже демонструвала міліціянтам свої журналістські посвідчення. Майстер перевтілення, чи не так?

А ось надати адресу вказаної пані редактор газети «Гривна» відмовився, на що, мабуть, мав право. Але навряд чи ця обставина стане на заваді судовому позову бабусі Кузнєцової до «журналістки» С. за ст. 125 КК України за нанесення легких тілесних ушкоджень. Гадаю, що ці дії ще однієї херсонської «акули пера» також повинні дістати певну оцінку комісії з журналістської етики. 

Є ще в нас «захисники» від журналістики, після дій яких страждають і морально, і фізично персонажі їхніх матеріалів - телевізійних та друкованих. 

Інформація для роздумів  

Можливо, є сенс журналістській спільноті України в подальшому перейняти досвід Франції, де кожен журналіст отримує так звану акредитаційну картку. Володіння нею дає її володарю не тільки права, скажімо, на вільний доступ до інформації та відвідування різноманітних заходів без попереднього узгоджування, але й накладає певні обов'язки. Наприклад, за порушення журналістської етики, зафіксоване відповідною комісією, журналіст може бути позбавлений картки на певний термін чи довічно. Це, можливо, і не зовсім демократичний спосіб, але, напевно, досить дієвий.

«Резюме» від СБУ чи від мера?

В кінці статті «После вашей публикации меня отстранили от эфира» є ще одна досить цікава частина з поміткою P.S. Але мені не зовсім зрозуміло: який був сенс розміщувати на сайті «ТК» своєрідне «резюме» Цигіпи, підготоване для пані М., за її зізнанням, «добровільними помічниками» з СБУ?  Задля того, щоб розказати журналістам, що Цигіпа був співавтором ідеї фестивалю «Таврійські ігри»? Або що програв вибори на посаду мера Нової Каховки у 2001-му (!) році? А ще пан Цигіпа, виявляється, є чи не найголовнішим в Україні спеціалістом із «чорного піару»! За цю новину авторам-анонімам, до речі, окреме спасибі.

Це суб'єктивне та складене з певними упередженими акцентами «резюме» «тягне» аж на 4 тисячі знаків. Тобто попрацювали професіонали. Чесно кажучи, не знаю, наскільки цікаво вивчати життєвий шлях «провінційного скандаліста», поданий у редакції анонімних авторів, за якими дуже добре простежується конкретний замовник. Але вирахувати, кому саме заважає опозиційний журналіст, керівник бюро журналістських розслідувань та водночас керівник громадської асоціації, яка вже заявила про свій намір брати участь у наступних виборах до міської ради та виборах мера, - справа нескладна.  

А якщо врахувати той факт, що мер Нової Каховки пан Коваленко вже другий рік поспіль входить до першої п'ятірки найбільш одіозних політиканів, яких журналістська спільнота України найменувала «ворогами преси», то відповідь про замовника цього «резюме» лежить на поверхні. До того ж, пан мер нещодавно офіційно допитаний співробітниками міліції як свідок за фактом хуліганського нападу на мене, скоєного у березні минулого року.

Про застосування цієї процедури до мера міста в мене є офіційний лист від керівництва міськвідділу внутрішніх справ. А для тих, хто знається на правовідносинах та може читати між рядками, цей факт багато про що говорить. Адже коли посадова особа, яка є фігурантом кількох журналістських розслідувань, так чи так пов'язана з кримінальною справою щодо нападу саме на автора журналістських розслідувань, то виникають досить слушні та логічні запитання.

Тому я не наївний хлопчисько, щоби повірити пані М., яка начебто «безвинно» постраждала від моєї публікації у січні цього року, а за півроку вирішила розказати всю зібрану її «добровільними помічниками» правду про провінційного «наклепника» та «скандаліста» Цигіпу.

Це все свідчить про одне: хтось мене все ж таки побоюється. Але навряд чи цією особою є мер Києва, нардеп-власник Таврійських ігор чи прем'єр-міністр. А ось новокаховський міський голова навіть в інтерв'ю «ТК» скаржиться на двох місцевих журналістів, які заважають йому працювати та наполегливо «рекомендують» його кандидатуру до антирейтингу.

Цей пан доволі прозоро натякає на всю Україну, що один зі згаданих журналістів - несповна розуму, бо стоїть «на обліку самі знаєте, де», а інший «закодувався». Марно місцеві журналісти під час святкування професійного свята у мерії намагалися дістати правдиву відповідь на цей загадковий пасаж - від прямої відповіді міський голова ухилився. 

Мабуть, ця людина також доклала певних зусиль до складання мого «резюме», бо сподівається, що поширена інформація буде належним чином «легалізовна» - із обов'язковим посиланням на джерело інформації (а в нашому випадку це сайт «Детектор медіа»).

Чомусь ці пани вважають, що після цього моя репутація в очах новокаховчан обов'язково має постраждати. І це, наприклад, може статися під час наступних мерських перегонів на початку 2010 року, чому б ні?

Проте хочу зауважити: у світі є вже приклад обрання найодіознішого і найскандальнішого журналіста мером міста. Минулого року на посаду мера Лондона балотувався Борис Джонсон, який допік місцеву владу і своїми статтями, й зовнішним виглядом. І ось результат: Джонсон із великим відривом виграв виборчі перегони і очолив мерію чи не найбільшого мегаполіса світу. Зрозуміло, що Нова Каховка - це не Лондон, але ж люди всюди однакові, і не треба ніколи казати «ніколи». 

Думки вголос

Мені спочатку, звичайно, хотілося дорікнути колегам із «Детектор медіа», що вони могли би цю упереджену мою характеристику від анонімних авторів і не публікувати. Але потім, зваживши всі «за» та «проти», вирішив, що колеги, мабуть, таки мали рацію і діяли, як кажуть, у межах своїх повноважень.

Було в мене бажання зробити аналогічний хід щодо опонентки та розказати - за яких саме обставин пані М. звільнялася (чи була звільнена) з посади власкора з чотирьох чи з п'яти центральних телеканалів.  Але навряд чи це буде таким цікавим, як, скажімо, моє «резюме», бо висновки там майже однакові. Тобто по суті вони не дуже відрізняються від рішення ТРК «Україна».

Тому я вирішив публічно звернутися до комісії з журналістської етики, щоби вона зробила свій авторитетний висновок. І тоді колеги по журналістському цеху дізнаються, хто правий в цьому випадку: безвинна «джинса» чи підступний «наклепник».

Сергій Цигіпа