За останні пів року оновлена команда Міністерства культури працює за різними напрямками — від запуску нових програм підтримки культури та реформування системи оплати праці до міжнародної кампанії проти повернення Росії на світові культурні майданчики. Одним із проєктів стала державна програма «Тисячовесна», яку в уряді називають одним із головних інструментів підтримки українського культурного продукту та формування стратегії національної ідентичності.

В ексклюзивному інтерв’ю «Детектору медіа» міністерка культури та віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна розповіла про те, як відбирали експертів «Тисячовесни», коли чекати реформу зарплат у сфері культури, як просувається евакуація музейних фондів із прифронтових регіонів і як Україна домагається обмеження участі Росії у Венеційській бієнале й інших міжнародних культурних подіях.

— Пані Тетяно, я б хотіла почати розмову з запитання про програму «Тисячовесна». Міністерство культури в останні тижні поетапно презентує склад експертів, які оцінюватимуть заявки Чи могли б ви назвати ще якісь імена? Та поясніть, як їх відбирали — зокрема чи брали участь у відборі представники Офісу президента, оскільки президент Володимир Зеленський особисто курує «Тисячовесну»?

— Я часто повторюю на зустрічах у рамках програми «Тисячовесна» (а їх ми нині проводимо багато для представників різних секторів культури — зокрема для музичної, мистецької, кіноспільноти тощо), що успіх цієї програми залежить від наших спільних зусиль. Ми як держава робимо максимум для того, щоб правила були прозорі, а над оцінюванням заявок працювали найкращі експерти з великим досвідом і бездоганною репутацією. Місія ж культурної спільноти тут — допомогти державі відібрати якісний культурний продукт. І «Тисячовесна» зможе відбутися як успішний і результативний проєкт тільки якщо буде відповідний попит від галузі, якщо буде багато класних якісних заявок. Ми ж із командою міністерства нині активно працюємо над тим, аби ця програма працювала на всі 100%.

Повертаючись до вашого запитання про експертів. Для мене є величезним задоволенням щоразу «привідкривати» завісу й називати публічно нові імена зі складу експертів програми. Сподіваюся, невдовзі ми врешті зможемо назвати повний перелік експертів, зараз же я можу назвати ще кілька нових імен. Це режисер Павло Остріков, кінознавиця Альона Пензій, кінопродюсерка Наталя Лібет, продюсер Максим Асадчий, актор і блогер Віталій Городієнко, засновник кінофестивалю Kyiv International Short Film Festival Кирило Марікуца, генеральний продюсер радіохолдінгу «Тавр Медіа» Віталій Дроздов, артменеджер Ігор Абрамович, кліпмейкер і режисер Алан Бадоєв й автор ютуб-проєкту «Хащі» Володимир Кохан.

При виборі експертів для нас були важливі не лише досвід, реальний внесок у розвиток сектору, репутація та відсутність конфлікту інтересів. Ми формували пул кандидатів на основі рекомендацій від індустрії, профільних інституцій, професійних спільнот. Ми зробили все, аби серед експертів були люди, які знають, як відрізнити потенційно успішний культурний продукт від неуспішного.

— Кілька тижнів тому під час години запитань до уряду у Верховній Раді ви звітували щодо досягнень міністерства за ключовими напрямками роботи за останні пів року. Більшість цих напрямків є частиною стратегії культури до 2030 року. Які ключові результати її реалізації за рік і які наступні стратегічні кроки на цьому треку?

— Я надзвичайно вдячна колегам із міністерства, які працювали над цією стратегією на етапі її ухвалення. Ще в Міністерстві економіки я долучалася до допомоги з пунктом стосовно реформування заробітних плат у сфері культури. І зараз ми з командою продовжуємо над цим працювати.

Важливим досягненням є те, що за рік після ухвалення стратегії про культуру на державному рівні почали говорити зовсім по-іншому — як про величезний актив для держави та важливу складову її національної безпеки. І я дуже рада, що і прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, і Президент Володимир Зеленський, і весь уряд зараз дуже ретельно ставляться до конкретних рішень у культурній сфері.

Якщо говорити цифрами, то на 2025 рік операційним планом до стратегії культури було передбачено виконання 64 заходів, із яких у нас повністю виконано 33, частково виконано 10 і ще 21 перебуває в процесі виконання.

Серед ключових досягнень на шляху до реалізації стратегії культури-2030, звісно ж, і запуск Українського фонду культурної спадщини. За останній рік у цьому напрямку було зроблено дуже багато важливих кроків: це і відкриття юридичної особи в Бельгії, і створення рахунку, і переговори зі стейкхолдерами та залучення перших внесків тощо. Була також проведена серйозна юридична робота з аналізу оптимальної юрисдикції для створення цієї інституції. Це справді величезний шлях. І зараз, перед цьогорічною Ukraine Recovery Conference, що має відбутися вже в червні в Гданську, ми плануємо оголосити конкретні проєкти, що стануть першими від моменту започаткування Українського фонду культурної спадщини.

Окремий напрям у розбудові УФКС — це формування governing bodies фонду, зокрема міжнародної ради директорів, до якої ввійшло восьмеро провідних європейських фахівців, зокрема директором цього борду став колишній представник Франції по відбудові України П’єр Хайльбронн.

Також було зроблено багато кроків для активізації евакуації музейних фондів із загрожених регіонів. Зокрема ухвалено постанову щодо їхньої обов’язкової евакуації з 50-кілометрової зони від лінії бойового зіткнення. Я тут дуже вдячна першому заступнику міністра Івану Вербицькому, який активно працював із музеями в різних регіонах.

Так само у нас було багато пілотних проєктів і в сфері цифровізації культурної спадщини: зокрема ми запустили музейний реєстр і реєстр нерухомих пам’яток культурної спадщини. Я завжди за те, щоб рішення були сталими й працювали незалежно від того, хто очолюватиме міністерство в майбутньому. Саме тому процедури та правила — це те, як ми працюємо в Міністерстві культури.

Наступний важливий трек — це законопроєкт про меценатство. Звісно, хотілося б, аби цей процес рухався швидше, але тут естафета передана Верховній Раді. Я дуже сподіваюся, що на одному з наступних пленарних засідань він буде внесений до порядку денного.

З іншого боку, ми розуміємо, що законопроєкт про меценатство буде справді дієвий лише тоді, коли він передбачатиме й фінансові стимули. Але для цього потрібно внести зміни до податкового кодексу, що просто зараз зробити неможливо. Тому ми будемо впроваджувати фінансові стимули для меценатів «експериментальним шляхом» — через ухвалення постанови Кабміну, яка дозволить меценатам частину внеску (орієнтовно 10%) залишати на своєму депозитному податковому рахунку й спрямовувати на сплату податків.

— Це справді важливий законопроєкт, на який культурна спільнота чекала багато років.

— Так і є. Але я вважаю, що найуспішнішою реформою нашої команди буде реформа у сфері заробітної плати в культурі. І це надзвичайно важливо, адже галузь тримається передусім на якісних кадрах, які працюють із величезною пристрастю та відданістю. За роки повномасштабної війни культурна сфера втратила 27% свого кадрового потенціалу, тому нам дуже важливо втримати в ній фахових і пасіонарних людей. І, звісно, фактор гідних заробітних плат тут грає не останню роль.

Складність тут полягає в тому, що є заклади культури різних рівнів підпорядкування — державні, обласні, місцеві. І встановити справедливу оплату праці для всіх — справді великий виклик. Але в історії нашої держави є хороший прецедент — це реформа заробітної плати на державній службі. Якщо за попередньою моделлю гарантована частина окладу становила приблизно 20%, а варіативна — близько 80%, то після реформи ця пропорція змінилася на користь передбачуваної частини у пропорції приблизно 70% на 30%. Це справді успішний приклад, і думаю, ми будемо брати його за зразок, впроваджуючи реформу заробітної плати в культурній галузі. Принаймні, це один із варіантів, які розглядатиме робоча група.

Ще один важливий документ, який вдалося ухвалити за останні місяці — це постанова про платні послуги для культурної інституції. Завдяки цьому інституції вже отримують додаткові кошти та мотивовані заробляти більше.

— Ви згадали про ухвалення постанови про обов’язкову евакуацію музейних фондів із 50-кілометрової зони від лінії бойового зіткнення. Як наразі рухається процес обов’язкової евакуації музейних фондів? Скільки одиниць зберігання зі скількох музеїв вдалося евакуювати?

— У цьому контексті один із ключових фокусів нашої уваги зараз — це пошук місць, куди можна безпечно евакуювати музейні фонди. І мій профільний заступник Іван Вербицький, і всі наші колеги в регіонах активно проводять аудит локацій для цього. Ми також працюємо з фондом Держмайна для того, щоби отримати нові приміщення для зберігання евакуйованих музейних фондів. Також, ведучи переговори з партнерами по Українському фонду культурної спадщини, ми акцентуємо, що частина залучених коштів буде витрачена на побудову й облаштування нових фондосховищ.

— Тобто йдеться про два паралельні напрями: переобладнання наявних місць зберігання та створення нових. Так?

— Саме так. Тож пошук місць для зберігання евакуйованих музейних творів — наш ключовий фокус наразі.

Стосовно динаміки та темпів евакуації музейних фондів. Зараз ми активно працюємо з музеями з регіонів, комунікуємо, пояснюємо, як саме має виконуватися постанова та як ухвалювати рішення щодо евакуації колекцій.

Про конкретні ж показники евакуації музейних фондів ми зможемо говорити трохи пізніше.

— Ще один напрямок, над яким міністерство працює спільно з Офісом президента, — це тема ідентичності. Від 2023 року реалізується стратегія утвердження української національної ідентичності, нещодавно ж з’явилося рішення про проведення року ідентичності. На засіданні Координаційної ради з питань ідентичності торік ви говорили, що «через мистецтво, літературу, традиції, історичну спадщину та сучасний контент ми формуємо спільні сенси. Тепер черга це все об’єднати у спільну політику та план дій». Яким є бачення держави щодо цієї спільної політики?

— Ми дійсно активно співпрацюємо над реалізацією стратегії ідентичності — і не лише зі згаданим вами Офісом президента, але й з іншими державними інституціями, зокрема з Міністерством молоді та спорту. Зі свого боку ми як Міністерство культури розуміємо, що нашим найбільш масштабним інструментом в цьому плані є державна програма підтримки культури «Тисячовесна», тому що в ній вже закладене коло пріоритетних тематик.

Нещодавно ми провели дослідження споживання культурного контенту, і його результати свідчать, що українці мають потужний запит на культурний продукт, який стосується історії та ідентичності. Цей запит — про пошук точки опори та глибинне бажання досліджувати власну ідентичність. І саме програма «Тисячовесна» — це чудовий спосіб показати українцям, що у нас як нації є що цінувати і за що боротися. Тож ця державна програма є надзвичайно важливою в контексті плекання нашої ідентичності.

— Цими днями проводиться Венеційська бієнале, яка цьогоріч ще до офіційного відкриття відзначилася поверненням туди Росії. Міністерство культури спільно з МЗС доклало великих зусиль задля обмеження участі Росії у бієнале: зокрема було запроваджено персональні санкції проти п’яти представників цьогорічного російського павільйону. Яким є цей санкційний механізм?

— Так, насправді репрезентація України на Венеційській бієнале є «двовимірною». По-перше, ми показуємо, що таке українське мистецтво та які глибокі сенси воно несе.

Проєкт цьогорічного українського національного павільйону має назву «Гарантії безпеки», що відсилає нас до обіцяних свого часу Україні за Будапештським меморандумом гарантій безпеки, які, на жаль, так ніколи і не були реалізовані. Це скульптура відомої української художниці Жанни Кадирової «Оригамі Олень», створена в 2019 році у Покровську як мистецький об’єкт у публічному просторі. Згодом, коли лінія фронту наблизилася до міста, Оленя евакуювали. Таким чином ця скульптура, як і мільйони українців за останні роки, через події війни зазнала досвіду вимушеного переміщення.

Відтак перше ключове завдання національної репрезентації України у Венеції — показати силу українського мистецтва та порушити важливе питання про те, наскільки «паперовими» можуть бути в сучасному світі гарантії безпеки та якими страшними є наслідки їхньої відсутності.

Друге ж важливе завдання — звернути увагу світу на те, що участь Росії як країни-агресорки у Венеційській бієнале є неприпустимою, адже це — дуже небезпечна нормалізація війни. І над цим ми працюємо як спільно з Міністерством закордонних справ, Офісом президента, РНБО, СБУ, так і з міжнародними партнерами.

— 23 країни на державному рівні підтримали Україну та висловилися проти участі Росії у Венеційській бієнале.

— Саме так. Окрім офіційних заяв, Єврокомісія також поставила під питання фінансування ЄС Венеційської бієнале на 2028 рік, якщо участь Росії у ній не буде обмежена. Цьогорічна ж бієнале відкриється вже днями, тож часу, аби обмежити участь Росії там, залишається все менше.

— Була нашвидкуруч вигадана компромісна форма «присутньої відсутності» Росії в Венеції — їхній проєкт працюватиме лише в дні прев’ю, а надалі транслюватиметься на динаміках та екранах. Це дивовижна метафора, коли Росії в Джардіні нібито нема, але направду її гібридна, повзуча присутність усе одно дуже помітна.

— На жаль, так і є. Але у нас усе ще є час до кінця Венеційської бієнале, аби таки домогтися справедливості. Якщо осіб, причетних до створення російського павільйону, внесуть до європейського санкційного списку — це стане важливою перемогою України на шляху захисту своїх інтересів у міжнародному правовому полі.

Також ми готувалися до серйозної роботи на самому бієнале. Спільно з міністрами культури Європи й інших країн ми представили маніфест про недопустимість участі Росії у бієнале.

Виклик тут полягає в тому, що багатьом європейцям часом не дуже зрозумілі речі, які для нас, українців, є абсолютно очевидними. Зокрема, там не завжди усвідомлюють, що свої життя через війну нині втрачають не лише українські військові, але і люди культури, митці, спортсмени, інтелектуали, журналісти тощо. Саме тому ми говоримо, що українську державність у цій війні відстоюють люди абсолютно різних професій, а також що Росія продовжує щодня вбивати наших митців, таким чином завдаючи величезної шкоди українській культурі.

— Вочевидь, тут треба пояснювати світу, що в нас воює не лише армія (якій ми, втім, довіку будемо вдячні), але й уся нація.

— Безперечно. Під час днів відкриття бієнале я матиму багато інтерв’ю та ввімкнень у міжнародних медіа та планую говорити саме про це. Так само європейцям треба більше розповідати про те, як насправді може виглядати війна в сучасних реаліях. Що це далеко не завжди піхота, яка йде мирними містами, а часом і повітряні атаки дронами й ракетами, що летять за сотні й тисячі кілометрів.

— Чи планує Міністерство культури масштабувати застосований у венеційському прикладі санкційний механізм, аби виключити Росію і з інших важливих міжнародних культурних майданчиків?

— Так, звісно. Наразі ми вже працюємо в цьому контексті з низкою ключових світових літературних ярмарків і мистецьких майданчиків. Величезна робота тут полягає в тому, аби зібрати фактаж для запровадження санкцій. Тож ми працюємо над цим не лише командою міністерства — великих зусиль на цьому треку докладають також і колеги з Офісу президента, СБУ, РНБО, також ми залучаємо незалежні експертні агенції, як-от OSINT-агенція Molfar Intelligence. Дуже багато фахівців та інституцій — як урядових, так і незалежних — роблять усе можливе, аби виключити можливість участі Росії на міжнародних культурних майданчиках.

— Нещодавно в управлінській команді міністерства відбулися оновлення: Івана Вербицького було призначено першим заступником міністра, а Євгена Лавра — заступником. У культурній спільноті нині активно говорять про можливе призначення ще одного вашого заступника. Коли воно може відбутися, чи вже можна називати ім’я нового члена вашої команди та яким буде профіль цього заступника?

— У нас справді не так давно відбулися важливі кадрові призначення. Проте нині команда настільки активно працює, а робочих треків стає так багато, що нам потрібно додаткове підсилення. Тож я можу підтвердити, що невдовзі справді буде призначено ще одного заступника міністра культури. Щодо його профілю: нам дуже хочеться вивести на якісно новий рівень сферу креативних індустрій (і тут я говорю передовсім не про культурні інституції, а про приватний культурний сектор, про економічний потенціал креативних індустрій). Наші плани тут дуже амбітні: ми ставимо собі за мету, аби частка ВВП культурних індустрій зросла з 3% до 5% до 2030 року. І я переконана, що це абсолютно досяжне завдання. Це виведе вітчизняні культурні індустрії на абсолютно новий рівень, і наша мета тут — запропонувати дієві інструменти для цього. Стратегічне ж завдання полягає в тому, аби створити умови для розвитку культурної екосистеми.

Також нам ідеться про напрямки стратегічного руху Міністерства культури та про сектор сучасного візуального мистецтва. Ось ці три напрямки й мають стати ключовими у роботі нового заступника міністра культури.