У березні 2021 року, майже за рік до початку повномасштабної війни, в Україні для протидії російській дезінформації та пропаганді в Україні створили два спеціальні органи. Зокрема, при РНБО було створено Центр протидії дезінформації, а у складі Мінкульту — Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

На момент створення Центру при РНБО заступник голови Виконавчого комітету реформ Національної ради реформ Олександр Ольшанський говорив, що Центр координуватиме роботу різних гілок влади, зокрема Міністерства культури та інформаційної політики, Національного інституту стратегічних досліджень і спецслужб. Тодішній секретар РНБО Олексій Данилов пояснював, що «до Центру будуть залучені представники всієї розвідспільноти, відповідні міністерства та відомства», а також що в межах Центру буде створено підрозділ із моніторингу. Він також додав, що це не буде закрита інституція — про її роботу регулярно інформуватимуть. Хоча на початку існування Центру поставало багато питань щодо правових підстав його діяльності та в чому саме вони могли полягати.

Першою очільницею Міжнародного центру протидії дезінформації стала юристка Поліна Лисенко, яка щонайменше протягом двох місяців була єдиною його співробітницею та працювала на волонтерських засадах (хоча Олексій Данилов назвав її слова «некоректними»). У той час робота Центру здебільшого полягала в аналізі інформації та координації роботи профільних експертів.

У серпні 2021 року Поліна Лисенко пішла в декрет і виконувачем обов’язків став перший заступник керівника ЦПД Андрій Шаповалов, медійник із Луганська. Коли він очолив Центр, за словами Олексія Данилова, в ньому працювало 15 людей. Він пропрацював на цій посаді до кінця січня 2024 року, коли на його місце президент призначив його заступника — також журналіста та піарника, лейтенанта ЗСУ Андрія Коваленка.

«Детектор медіа» уже розповідав про роботу цього органу, коли його очолив Коваленко, а також часто публікує інформацію про російську брехню, яку виявляє ЦПД. Тепер ми поговорили з його очільником Андрієм Коваленком про те, які ключові завдання ставить собі Центр, як змінився характер російської дезінформації та як її сприймає українське суспільство.

— Андрію, більшість читачів, скоріш за все, не знає деталей вашої біографії. Тож розкажіть, будь ласка, чим ви займалися до того, як очолили ЦПД.

— У мене була достатньо тривала медійна історія до вступу на посаду, на яку я був призначений указом президента Володимира Зеленського. В медіа працюю ще з 2010 року. Також як військовий я мав свій блог із загальною аудиторією до мільйона підписників у різних соцмережах. Охоплення було досить велике, відповідно була певна впізнаваність. А зі студентських років працював журналістом. По суті, починав як спортивний журналіст, потім перейшов у політичну журналістику, очолював сайт Depo, свого часу також працював у виданнях «Сьогодні», «Коментарі», на телеканалі «Еспресо», який тоді був фактично головним медіа Майдану, — якраз був у команді, яка його запускала безпосередньо. Так само в державних органах працював, у комунікаціях, ну і, скажімо так, у політичних комунікаціях.

Коли почалася війна, я вступив до добровольчого підрозділу, потім був у Силах оборони, мобілізований військовий, і вів свій блог, про який уже вище згадав.

— Які напрямки й головні цілі роботи ЦПД на даний момент?

— Публічну сторону бачать — вона і в наших соцмережах, і в медіа. Це окремий блок. Запустили також ютюб-канал «Мордор», який за два місяці виріс до 10 тисяч підписників без жодної реклами. Це про культурні й історичні фейки росіян.

У нас з’явився департамент медіаграмотності. Він відповідає за частину медійних продуктів і не тільки.

Зараз дуже важливо поглиблювати напрямок OSINT для того, щоб ми могли робити більше досліджень — таких, як ми робили про Африку, зокрема про розповсюдження фейків. Як працює там російська дезінформація, яким чином вони купують публікації в медіа, яких журналістів видумують, як вони підставляють людей, які перебувають у Росії, називаючи їх африканськими журналістами. Те саме Росія робить на Близькому Сході, в Китаї — нам треба більше досліджувати, як саме працює ця їхня система. І аналізуємо загалом багато про міжнародку, роботу росіян на різних континентах, прогнозуємо їхні кампанії та наші дії у відповідь.

— Що ви змінили в роботі центру з того часу, як очолили його?

— До мого приходу центр був доволі непублічний. Тобто, коли я його очолив, багато хто питав, що це за структура. Не було впізнаваності. Я ще коли зайшов заступником керівника центру, одразу мав завдання наростити публічну діяльність. Ми запустили тоді певні продукти. Я загалом вважаю, що якщо установа займається протидією дезінформації, то вона має нарощувати власну довіру в суспільстві, в медіа, співпрацювати з медіа, і щоб її голос був усе ж таки потужним, вона має бути публічною, мати свою позицію. Якщо ця структура матиме репутацію та довіру, то до неї будуть прислухатися. Тоді той чи той сигнал можна розповсюджувати на широкі верстви суспільства, протидіяти російським вкидам і кампаніям. Тобто перше завдання було підвищити публічність.

— І саме так ви визначаєте ефективність роботи Центру?

— Це тільки один із показників. За період з 1 січня по 15 липня цього року загальне охоплення загалом усіх наших ресурсів — 410 мільйонів. Якщо порівнювати, наприклад, період із грудня по лютий, то кількість охоплень за ці місяці була більша, ніж загалом у центру за два роки його існування до цього. Це стало можливим завдяки й моїй публічній діяльності як керівника Центру, і завдяки таким продуктам, як «Станція Краматорськ», яку ведуть Костя та Влада Ліберови на Укрінформі, іншим продуктам і загалом співпраці з медіа в поширенні наших повідомлень. Це один момент.

Другий момент — коли я вже став керівником, ми почали співпрацю з Bihus.info, з United24, з платформою іномовлення, щоб виходити на іноземну аудиторію з нашими повідомленнями та дослідженнями. Працюємо також з інфлюенсерами, які на волонтерських засадах готові допомагати нам протидіяти дезінформації.

І робиться велика непублічна робота. З американськими партнерами працюємо щодо протидії дезінформації, з німецькими, французькими, почали обмінюватися інформацією з європейськими партнерами, країнами-членами НАТО. Це дає змогу отримувати від них більшу підтримку, ніж була раніше. Плюс — намагаємося бути координаційним органом, який працює з усіма спецслужбами й оперативно реагує на загрози в закритому режимі, адже частина нашої роботи пов’язана з закритою інформацією щодо загроз не тільки всередині країни, а й в інфополі на глобальному рівні, що стосується інтересів України.

— А яким чином ви співпрацюєте з Bihus.info?

— Є продукти з протидії дезінформації, відповідно, на основі наших аналітичних звітів у Bihus.info вони виходять в інстаграмі та в тіктоці. 

— Недавно у The Guardian був опублікований відкритий лист представників низки університетів Європи та США про те, чому Україну не варто запрошувати до НАТО. Це свідчить про те, що росіяни активно працюють не тільки на маси, а ще й на еліти — наукові, культурні, бізнесові. Що ми можемо цьому протиставити?

— Росіяни активно залучають свої фінансові можливості та зусилля служби зовнішньої розвідки в будь-яких країнах, а також людей, які часто є співробітниками їхніх посольств. У нас як у країни немає стільки грошей на таку роботу, тому я скажу так: ми можемо протиставити їм якість. Та сама дипломатія, як її називають, через WhatsApp, фактично швидкий і прямий контакт із лідерами країн, налагодження людських стосунків, посилення наших посольств, посилення якості підготовки наших дипломатів. Зараз посольства відкриваються в Африці, наприклад, завдяки збільшенню мережі наших партнерів. Вони будуть нам допомагати й так само відстоювати інтереси України у партнерських стосунках на різних континентах. Ми не переб’ємо росіян в кількості грошей, ми не переб’ємо їх, на жаль, поки що в кількості доходів, які вони попри санкції все одно отримують з нафтодоларів, тому якість — це наш єдиний вихід. Саме тому нам треба постійно розширювати можливості України в цьому плані й у плані OSINT, і в плані боротьби з дезінформацією. Ворог відкриває організації «Россотрудничества», різні культурні центри в країнах для просування власних інтересів і розвідки.

Якщо в Європі це стало складно робити, вони переносять це в Латинську Америку, на Близький Схід, відкривають культурні доми, як вони це називають, усюди, де є така можливість, а гроші на це у них є. Росія всюди намагається розбудовувати свою агентурну мережу. Щоб виявляти такі речі, зараз ми як Центр можемо посилювати саме напрямок виявлення і публічної розвідки. Ми зокрема підписали меморандум з «Мольфаром» і вони допомагають нам у проведенні важливих закритих розслідувань, які йдуть на РНБО, і не тільки.

— Думаю, далеко не всі читачі розуміють, чому є Стратком ЗСУ, є ще Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Мінкульті і є ваша структура при РНБО. Тому поясніть, будь ласка, чим відрізняєтеся стратегічно та як ви ділите між собою цю велику область роботи?

— Інші центри не мають доступу до держтаємниці. Ми маємо цей доступ, працюємо з розвідками. Ми робимо велику роботу в закритому режимі, і ця робота достатньо секретна, з застосуванням відповідного софту, доступ до якого мають наші партнери, маємо ми. Саме ми часто радимо і цим організаціям зокрема, як комунікаційно реагувати на вкиди, які робить Росія. Наприклад, зараз дуже активно росіяни дезінформують з питань енергетики, маючи ціль стимулювання виїзду людей з України, залякуючи тим, що буде «чорна зима» та світла не буде взагалі, тому що Україна продає, мовляв, електроенергію за кордон. Ми фіксуємо цю кампанію, ми її аналізуємо і рекомендуємо, наприклад, яка комунікація потрібна, що потрібно людям пояснити, щоб російська дезінформація не досягала результатів. Відповідно, таким чином ми комунікуємо з різними структурами та з Міністерством енергетики, зокрема радимо, як цю проблему коментувати з погляду дезінформаційних моментів.

— Як ви взаємодієте, наприклад, з Офісом президента, з іншими міністерствами?

— З Офісом президента безпосередніх відносин ми не маємо. Ми є робочим органом РНБО. Наша інформація щодо ворожих вкидів і загроз використовується для Ставки президента. Тому що в нас є інструментарій для швидкого виявлення й аналізу загроз, відповідний софт зі штучним інтелектом, чого немає в багатьох Міністерствах. Відповідно, ми попереджаємо, даємо аналітичні звіти. Взаємодія з різними органами влади вибудована повноцінно, але в межах наших задач, тобто протидії дезінформації, яка є основою інформаційної війни.

— Російська дезінформація справді працює потужно й очевидно, що вона змінюється. Можливо, ви зафіксували якісь тенденції, зміни у їхніх підходах?

— Як головну платформу для розгонів своєї дезінформації вони почали використовувати тікток зараз. А вже звідти це все перетікає у фейсбук, ютуб, телеграм і вайбер. Але в чому головні зміни? Зараз росіяни займаються винятково резонуванням проблеми, але вони вже не задають порядок денний. Тобто коли працювали канали Медведчука, вони фактично формували на цих телеканалах конкретний інфопривід.

— Наприклад, про біолабораторії?

— Так. Або щось інше, політичне. Вони безпосередньо створювали його там, а потім його розганяли. Канали Медведчука закриті. Зараз медіа, яке б створювало ці дезінформаційні приводи, немає. Такими інструментами були також телеграм-канали «Легітимний», «Резидент», але до 24 лютого 22-го року. Тоді вони також виступали інструментами, які могли частково створювати якийсь порядок денний, і росіяни через них діяли. Зараз це хіба що лише роздування наявних тем. Є конкретна проблема, яку вони бачать, аналізують. Це, наприклад, енергетика, мобілізація і так далі. Вони підключають всю свою інфраструктуру, виробляють наративи, які можуть зачепити емоції у суспільстві, та намагаються їх розганяти, намагаються масштабувати певні проблеми. Це зараз основний метод роботи росіян, поки у них не з’явиться умовної «Медузи». Є також низка певних ютуб-блогерів, які частково можуть виконувати ці задачі. Наприклад, вони намагаються використовувати Юрія Швеця як людину, яка може створити якийсь інфопривід, але він відверто погано працює.

Проте у них створена масштабна інфраструктура саме для резонування цих проблем в Україні.

У нас є дві ключові теми, проти яких ми будемо боротися весь цей рік і наступний рік. Це тема мобілізації, яка буде з різних сторін іти. З одного боку, вона буде пов’язана з темою війни та здатності Сил оборони здобувати перемоги. Вони будуть намагатися видати це так, що всіх людей відправляють «на м’ясо», будуть максимально залякувати, аби зривати її та позбавляти Сили оборони резервів. Це — традиційна російська історія.

— Ви про війну «до останнього українця»?

— Так-так. Другий момент — це енергетика.

Тема нібито нелегітимності української влади не спрацювала якраз завдяки вчасній і вдалій реакції зокрема нашого Центру разом із ГУР.

Головна загроза міжнародна — інформаційне поле Близького Сходу та загалом Глобального півдня. Там дуже сильна інфраструктура у росіян, а в нас практично немає ресурсів для того, щоб агресивно протидіяти цьому. Наприклад, у них є RT Arabic, який вони будуть розширювати з 2025 року. Вони закладають більший бюджет на 2025 рік, збільшують штат, вони розуміють важливість цього поля. І, знову ж таки, Латинська Америка й Африка. Вони розширюватимуть там свої телеканали. В Африці створюють значну кількість телеграм-каналів — і це дуже серйозно.

— Останнє опитування Центру Разумкова на замовлення «Дзеркала тижня» показує, що 45% респондентів в Україні хочуть переговорів, але 83% з них — щоб це було на наших умовах. Як би ви прокоментували такі результати соціологічного опитування?

— Зараз війна торкнулася всіх українців і незручності відчули навіть у тих містах, де не відчували їх у 2022-му. Я зараз про відімкнення світла кажу. Тому українці інколи ловляться на цю наживку росіян про прості сценарії, коли кажуть «час уже домовлятися про мир» — те, що закидують росіяни. Вони ж кажуть, що можна домовитися про мир, а це буцімто українська влада цього не хоче. Але вони не кажуть, що за цим стоїть. А за цим стоять вимоги Путіна, тобто капітуляція України. На це ведуться здебільшого якраз українці, які мало цікавляться історією. Бо якщо вивчити історію навіть лише 20-го століття, не кажучи вже про часи Боголюбського та інше, не заглиблюватися до часів Івана Грозного, то можна легко зрозуміти, що за простим миром стоїть знищення держави, окупація і навіть знищення тих людей, які вибрали цей простий сценарій. Голодомор, геноцид… Удари по енергетиці зараз — це той самий геноцид.

Росіяни дуже цього хочуть, але у них немає на це ресурсів, немає сил. Проте вони чітко розуміють, що має бути Російська імперія — і ніякої України, ніяких українців узагалі. Історично Росія очищає територію від людей для того, щоб заселити своє населення, ну і зберегти частину лояльних представників на тих територіях, як обслуговий персонал.

Але в цьому, знову ж таки, є цікава історія — українці хочуть кордони 1991 року. Але чи готові ці українці не вимагати, скажімо так, щоб це досягалося зусиллями тих, хто воює з 22-го року, а самі долучатися до війська? Це питання дуже доросле. Якщо ти збираєшся йти до перемоги, ти не маєш ховатися від мобілізації. Це чесно, а все інше — це ознаки інфантильного суспільства, на жаль. Ми ніколи не підемо на сценарії з втратою територій, суверенітету й територіальної цілісності — це ключовий момент, має бути тільки так. Відповідно, тут ми маємо схвалити доросле рішення. Перше — Україна може існувати, якщо ми будемо боротися. Зараз нам не залишають іншого вибору. Друге — щодо питання кордонів 1991 року. Ти маєш право про це публічно заявляти, якщо ти або справді працюєш на економіку та постійно працюєш на перемогу, або ти воюєш.

— У продовження теми. Ми всі бачили, як тези про «швидкий мир» поширили блогери й інфлюенсери. На вашу думку, вони написали це, не подумавши, бо від них цього чекали їхні підписники, чи це справді свідоме підігрування російській пропаганді?

— Ми досліджували загалом усю цю історію. І ще до ситуації з блогерами повідомляли про початок російської кампанії під назвою «Мир». Ми зафіксували ще раніше вкиди від Юрія Швеця, від тих, хто асоціюється з росіянами, про нібито початок таємних переговорів — це традиційний конспірологічний вкид. Частина суспільства заточена якраз на конспірологію і цю наживку зазвичай ковтають люди без критичного мислення. Потім ці вкиди активно поширювали в тіктоці й навіть були блогери-мільйонники, які говорили про нібито початок таємних мирних переговорів. І це створило велику надію в частині суспільства, яке втомилося від війни, що ці таємні переговори справді йдуть.

Частина українців справді могла втомитися. Не будемо відкидати це. Вони повірили в початок таємних переговорів як у те, що от скоро вже, ще трошки потерпіти треба. Їм байдуже на території — так уже влаштована психіка деяких людей. І серед цих людей опинилися певні блогери. Тож коли прилетіло по «Охматдиту», то на емоціях вони зреагували. Терор завжди націлений на примус до миру на їхніх умовах. Росіяни цей терор здійснюють для того, щоб зламати суспільство психологічно та примусити йти на умови терориста. От ці блогери емоційно зрезонували на ці меседжі, які вкидав Швець і йому подібні. Авдиторія одного блогера зреагувала йому в коментарях зі схваленням. Інший блогер подивився на ці коментарі, зрозумів, що тема хайпова, і пішов далі. Так воронка й закрутилася. А все через неосвіченість багатьох цих блогерів, нерозуміння, незнання історії України, а життя винятково на рівні хайпу.

— Останнім часом ми бачимо в медіапросторі багато нарікань на українське командування, які з’явилися практично синхронно. Наприклад, у цьому відзначилася народна депутатка Мар’яна Безугла. Що ви думаєте про її дописи й про те, що багато хто вважає, що вона насправді висловлює позицію Банкової?

— Якщо я не помиляюся, якраз у день, коли ми з вами говоримо, вона вийшла з фракції «Слуги народу». Мені здається, що це може бути її особиста думка. Але в цілому, я думаю, що всі ці питання можна було розв’язувати в діалозі й із паном Сирським, і раніше з Залужним. Тут важко аналізувати, оскільки я намагаюся не лізти в політичні питання.

— Але оцю тему з командуванням порушували багато відомих журналістів, громадські діячі й навіть деякі військові — люди, яких важко звинуватити у свідомому підігруванні росіянам.

— Армія — це зріз суспільства. Коли країна в такій важкій війні тривалий час, у всіх накопичуються емоції. Інколи потрібно спустити пару багатьом військовим, які публічні, й просто написати цей допис у твіттері чи ще десь. Головне, щоб воно не шкодило обороноздатності безпосередньо. Певні публічні дописи не можуть зашкодити обороноздатності. Це можна сприймати так, що ми спустили пару.

Другий момент — коли про армію говорять військові та це не шкодить обороноздатності, то все чесно. Чи мають право щось про дії командирів говорити цивільні, які не мобілізовані? Не думаю.

— Але щодо військових діють певні обмеження, заборона обговорювати рішення вищого командування. Тому, наприклад, ці питання порушували воєнкори, які їздять на фронт, спілкуються з військовими.

— Я маю на увазі цивільних, які взагалі не дотичні жодним чином до армії. Воєнкори все-таки дотичні, так само і волонтери, які їздять на фронт. Я кажу, що погано, коли ракетні удари коментує блогер Олександр Волошин — усе-таки він не експерт і не йому судити про це. І таких історій багато, про різні військові теми.

— Перейдімо до блокування ютуб-каналів. Поясніть, будь ласка, як це працює? Чому вони заблоковані, наприклад, тільки на території України, але за межами України не заблоковані? Чи видаляє все-таки Ютуб повністю, на ваше прохання, якісь канали?

— Усе робить конкретна адміністрація, конкретно соцмережа. Вона блокує, вона визначає, з якої країни видно, з якої не видно. Це їхні рішення, їхні дії. Не можу розкривати нічого про ютуб — такі правила.

— Чи буде якась співпраця з адміністрацією Телеграму? Як ви її бачите? Чи можливо видалити якісь телеграм-канали?

— Якщо говорити про телеграм, то є загроза безпеки використання його як месенджера для спілкування, зокрема для пересилки файлів, оскільки ніхто не може гарантувати, що ці файли не осідають у росіян. Частина серверів так чи так, подейкують, розташовані в Росії, частина нібито в Дубаї. Тому чиновникам дуже небажано спілкуватися в цьому месенджері. І цю історію варто було б опрацювати.

Стосовно бану як соцмережі — є певні важливі проєкти, наприклад, ГУР використовує телеграм для роботи з тимчасово окупованими територіями.

Блокування та санкціонування — це все ж таки історія не про нашу компетенцію, ми не блокуємо, санкції може накладати РНБО, наприклад. Ми не можемо запроваджувати санкції. 

Плюс у телеграмі багато саме проукраїнських каналів, тому якщо ти тільки читаєш цей месенджер, а не використовуєш його для роботи з документами, загроз менше.

— А що можете сказати про тікток? Чи є якийсь діалог?

— Центр протидії дезінформації є першим державним органом в Україні, який працює безпосередньо з Тіктоком. Ми спілкуємося з європейським офісом Тіктоку й за багатьма питаннями є взаєморозуміння. Зокрема, в питаннях певних деструктивних каналів, які поширювали заклики виходити на площі та скидати владу. Тікток доволі оперативно реагував на відгуки та розцінював це як дезінформацію. Хотілося б більше такого.

Ми хотіли б отримувати швидшу реакцію зараз від офісу компанії. А ще ми просимо відкрити офіс у Києві, зробити штат хоча б із десяти людей, які б працювали з нами винятково щодо дезінформації, яку сюди закидає Росія. Також ми б хотіли переналаштування алгоритму під Україну, щоб російські відео не потрапляли в рекомендації українцям. Цей діалог є — чекаємо на реакцію адміністрації Тіктоку.

— Ви не раз казали, що тікток містить більше загроз, ніж телеграм. Чому?

— Стосовно порівняння тіктоку й телеграму ми аналізували кількість аудиторії, яка є там. У тіктоку понад 16 мільйонів українських акаунтів, деякі можуть дублюватися, а в телеграмі — 10 мільйонів. Відповідно, різниця як мінімум у кількості. У телеграмі ти хоча б сам собі стрічку підбираєш, а в тіктоці це робить алгоритм — це важливий момент. Головна проблема у тому, що тікток простий для роботи росіян. Вони створюють нульовий акаунт, заливають туди одне відео, запустивши на нього оперативно в перші 30 секунд ботоферму з українських акаунтів — у росіян їх багато. Алгоритм тікток сприймає це як органічні заходи та дає це відео далі в рекомендації на українських користувачів. Таким чином росіянам дуже легко поширювати свої вкиди. В телеграмі таке неможливо.

Плюс протидія дезінформації з погляду наявності великої кількості українського контенту в тіктоку — це проблема. У телеграмі проукраїнських каналів багато. В тіктоці українського контенту неспівмірно мало, на жаль. Тобто там дуже мало проукраїнських блогерів і вони губляться в цьому потоці, який агресивно створює Росія.

— Окремі рішення окремих посадових осіб самі дають шанс російській пропаганді, не даючи показати правду. Наприклад, коли росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, журналістів не пускали знімати наслідки навіть у тих місцях, де були цивільні. Коли стався обстріл «Охматдиту», працівники поліції не допускали туди журналістів зі словами на кшталт «ви хочете заробляти на чужій крові». Але ж насправді нам важливо демонструвати російські воєнні злочини — це дуже сильний аргумент. Та чому цього розуміння немає в багатьох уповноважених осіб і як це змінити?

— Є певні питання безпеки. Коли стається така трагедія як з «Охматдитом», ми маємо пам’ятати, що там створюється великий натовп і там можуть бути ті самі корегувальники. Потрібен час для роботи спецслужб. Тож питання безпеки мають бути на першому місці. Але я там також був, і там було багато журналістів, не бачив, щоб журналістам заважали працювати. Чесно, вважаю, що під час такої війни й таких ситуацій держава і журналісти працюють максимально ефективно.

Водночас я вважаю, що все ж таки доцільно, щоб у нас на державному рівні існував саме інститут воєнкорів як складова Сил оборони безпосередньо. Так, хтось каже, що ми будемо копіювати росіян. Але так чи так певні блогери-воєнкори й так працюють і приносять користь державі. Деякі з них, я знаю, точно хотіли б займатися тим самим у Силах оборони. І якби це зробити якісно, то це б посилило нас на інформаційному рівні, зокрема в питаннях висвітлення діяльності Сил оборони й усього, що стосується воєнної тематики.

— У нас бувають прильоти далеко в тилу, наприклад, у Львові були. І навіть там у фотокореспондентів вимагали акредитацію Генштабу ЗСУ. Але її мають журналісти, які їздять на фронт. Тобто російський воєнний злочин може трапитися будь-де і логічно надати право показати це не лише воєнкорам, а й місцевим кореспондентам.

— Деякі журналісти — не будемо називати прізвища, — називають себе «народними журналістами». Тобто вони не зареєстровані як журналісти й штампують собі оці акредитації — це проблема. Все, що стосується висвітлення прильотів, є питанням безпеки. Оскільки російська розвідка робить OSINT (розвідка з відкритих джерел, зокрема, з інтернету — «ДМ») і коригує удари за допомогою контенту, який з‘являється з місць прильотів.

Робота журналістів важлива. Це також і відповідальність. Ще раз скажу, медіа все ж мають можливість висвітлювати такі події. Деякі речі дозволено висвітлювати з затримкою через питання безпеки.

— Кажуть, у влади є ідея про необхідність ухвалити закон про дезінформацію. Є припущення, що, можливо, на основі законопроєкту Бородянського 2019 року. Чи ви про це чули і як ви до цього ставитеся?

— Я такого не чув і про цей законопроєкт не можу нічого сказати. Але я вважаю, що українське законодавство не відповідає нинішнім реаліям. Зокрема, там немає термінології, потрібної для визначення дезінформації — того, про що ми говоримо часто з міжнародними партнерами. Відповідно, росіяни маніпулюють поняттями, наприклад, питанням свободи слова. Вони підлаштовують свої інформаційні кампанії так, щоб у випадку чогось кричати про «захист свободи слова», якщо якісь медіа чи журналістів маркуватимуть пропагандистами. Тому я вважаю, що в законодавство слід внести відповідну термінологію — дезінформація, пропаганда і так далі — все чітко розкласти та внормувати. Чому ми змушені це робити? Тому що інформаційна війна в найближчі роки лише посилиться і ми повинні мати більше інструментів для боротьби.