«Детектор медіа» підбиває підсумки медіароку-2023 традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Усі тексти читайте за тегом «#Підсумки року 2023». Нині ми публікуємо огляд 20 найбільш популярних матеріалів «ДМ» за 2023 рік.

Особливу популярність мали дослідження російської пропаганди, які робили протягом року аналітики й аналітикині «Детектора медіа». Зокрема, дезінформації в соціальних мережах щодо жінок, людей, які живуть на окупованих територіях, українських дітей і представників національних меншин. Не залишилися без уваги читачів і моніторинг контенту регіональних українських телеканалів, і дотримання стандартів нашими медіа, і нові серіали та фільми. А в трійку найбільш популярних матеріалів за минулий рік потрапили стаття Дмитра Десятерика про фільм «Драм», колонка експертки зі стратегічних комунікацій Ярини Ключковської про провал державної комунікації щодо підриву Каховської ГЕС і стаття про пропагандистку Діану Панченко, яка тепер працює на Росію.

1. «Людей навмисно зібрали в театрі й стратили». В Україні відбулася прем’єра фільму про воєнний злочин росіян у Маріуполі (61 тисяча переглядів)

16 березня 2022 року російські війська розбомбили будівлю маріупольського Драмтеатру, де ховалися від обстрілів сотні людей. Скільки людей загинуло — і досі невідомо. За різними даними, йдеться про 300–600 убитих. Світ дізнався про трагедію з українських і світових медіа. А режисер і продюсер Юліан Улибін зняв про неї документальний повнометражний фільм «Драм». Кінооглядач Дмитро Десятерик побував на українській прем’єрі стрічки та розповів, чому фільм, де фактично немає крові чи надто жорстоких сцен, є не менш дієвим, ніж новинна фіксація трагедії.

2. «Ми не змогли перевірити інформації, наданої сторонами». Як світові медіа подають знищення росіянами Каховської ГЕС (26,4 тисячі переглядів)

Підрив греблі Каховської ГЕС, який стався вночі 6 червня 2023 року, є не тільки черговим прикладом російських воєнних злочинів в Україні, етноциду та порушення будь-яких міжнародних (та й загальнолюдських) норм. Він ще продемонстрував нездатність світових медіа розрізнити жертву й агресора внаслідок намагань «тримати баланс». Саме тому, вважає спеціалістка з комунікацій Ярина Ключковська, багато відомих видань писали, що «Україна та Росія звинувачують одна одну» в підриві ГЕС, чим урівняли заяви російських пропагандистів і української влади. Але цю проблему можна було б розв’язати, вважає Ключковська, якби українська влада допускала журналістів до фронту, а також мала б комунікаційну стратегію на випадок катастрофи, яка хоч і не була на 100% гарантованою, але була, на жаль, очікуваною.

3. Погана пропагандистка. Як Діана Панченко почула Донбас (24,8 тисячі переглядів)

Колишня ведуча медведчуківських каналів Діана Панченко встановила рекорд за перевзуванням у повітрі: багато років вона просувала російські наративи, після початку війни трішечки писала щось патріотичне в мережах, потім всі ці повідомлення повидаляла та перебралася в Донецьк, аби знову розповідати глядачам про «нацистів “Азова”» та «клоуна Зеленського». Там вона почала свою нову-стару кар’єру пропагандистки з фільму про життя в Донецьку та Маріуполі під час повномасштабного вторгнення та записувала інтерв’ю (хоча цей жанр відео не можна так називати) з українськими військовополоненими. І от що цікаво: де б Панченко не працювала, пропагандистка з неї вийшла посередня — ні вогню, ні нових прийомів, ні якихось одкровень. Хоча, судячи з кількості переглядів на її ютуб-каналі, росіянам заходить.

4. Етноцид угорців та єврейська змова. Російська дезінформація щодо національних спільнот у соціальних мережах (24,1 тисячі переглядів)

Команда аналітиків та аналітикинь Центру досліджень «Детектора медіа» системно аналізує російську пропаганду під час повномасштабного вторгнення. Цього разу вони дослідили, що пропагандисти розповідають про угорців, євреїв, поляків, ромів, русинів, росіян і кримських татар в Україні. Передбачувано, що українці в пропагандистів — «еталонне зло», росіяни — «захисники Донбасу», які страждають від «русофобії», разом із ними страждають від «етноциду» угорці, а євреї, звісно, керують світом. А знаєте, хто головний окупант України, за визначенням російської пропаганди? Поляки. В дослідженні є ще багато цікавого.

5. «Рогулестан», «нацисти» і «безмозка влада»: якими меседжами «український» блогер-мільйонник Анатолій Шарій ділився протягом року великої війни (22,1 тисячі переглядів)

Ще одне велике дослідження в переліку найбільш популярних матеріалів «Детектора медіа» за минулий рік — цього разу персональне, присвячене тому, як змінилася риторика проросійського блогера Анатолія Шарія за рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І попри те, що він намагається вдавати, що тримає «нейтралітет», дослідження демонструє: Шарій явно прихильніший до Росії та російської влади. І не тому, що веде свій блог російською. А тому, що вважає українську культуру меншовартісною й нацистською; висміює Україну, українців та українських політиків. Натомість Росію Шарій не висміює, а росіян як народ не принижує, як робить це з українцями. Лише інколи критикує російську владу й насміхається з деяких її рішень.

6. «Помста за дітей Донбасу». Як Росія виправдовує депортацію та інші воєнні злочини в Україні (22 тисячі переглядів)

У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав ордер на арешт Путіна, якого підозрюють у депортації українських дітей. Це — воєнний злочин. Але Росія не лише краде українських дітей — вона ще використовує їх у пропагандистських цілях. Центр досліджень «Детектора медіа» проаналізував дев’ять тисяч дописів у соцмережах, аби визначити, як саме російська пропаганда протягом восьми років війни та вже після початку повномасштабного вторгнення маніпулювала та використовувала в інформаційній війні проти України окрему категорію українських дітей — «діти Донбасу». Саме твердженням про «захист дітей Донбасу» російська пропаганда виправдовувала війну, звинувачувала Україну в їхній загибелі, мотивувала своїх громадян вбивати українців у «помсту за дитячі страждання» та пояснювала необхідність депортації дітей в Росію. І, звісно, замовчувала головне: що діти і Донбасу, і будь-яких інших регіонів України гинули та страждали винятково з вини Росії, яка у 2014 році почала загарбницьку війну.

7. «Зеленський кидає ракети на Україну, аби отримати гуманітарну допомогу». Огляд російської дезінформації за 4–10 вересня 2023 року (20,9 тисячі переглядів)

З початку повномасштабного вторгнення російська пропаганда втратила остаточний зв’язок із реальністю, вигадавши бойових комарів, біологічну зброю проти слов’ян, українську брудну бомбу та укронацистів-сатаністів. І озвучувала ці хворобливі вигадки на засіданнях ООН та інших міжнародних самітах. Але фабрика пропаганди працює кожен день, і не завжди її копірайтери вигадують щось настільки смішне, що б залишилося в пам’яті надовго. Є і рутинна робота пропаганди, яка швидко забувається — і згадати її можна лише завдяки ретельній фіксації та розвінчуванню російської дезінформації в моніторингах, над якими працюють аналітики та аналітикині «Детектора медіа». Один із таких моніторингів увійшов до десятки найбільш популярних матеріалів видання за 2023 рік.

8. «За славних дідів, проти бойових комарів». Як Росія виправдовувала й пояснювала вторгнення в Україну впродовж року повномасштабної війни (18,6 тисячі переглядів)

Велике дослідження російської пропаганди за перший рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Команда дослідників і дослідниць «Детектора медіа» проаналізувала близько 100 тисяч повідомлень в українському та російському сегментах телеграму й дослідила ключові повідомлення й тези пропаганди, якою вона намагається виправдати загарбницьку війну. В досліджені виокремлені політичні, історичні, економічні, військові аргументи, якими послуговується пропаганда, аби пояснити внутрішній і зовнішній аудиторії, чому Росія вбиває українців, окуповує українські території та збирається знищити українську державу.

9. Телеканал NTA (Львівська область) під час війни: родинний бізнес Дмитра Добродомова (18,1 тисячі переглядів)

«Детектор медіа» під час великої війни продовжує масштабне дослідження якості контенту регіональних телеканалів. Один із найпопулярніших матеріалів 2023 року — аналіз роботи львівського приватного каналу NTA, структури його власності та програм, які на ньому виходять. Авторка матеріалу Мар’яна Олійник дійшла висновку, що канал не оминає конфліктних тем, але не завжди дотримується балансу думок.

10. «Ви, хохли, знатні ждуни». Дослідження дезінформації про людей з окупованих і звільнених територій у соціальних мережах (17,9 тисячі переглядів)

Під час війни мільйони українців опинилися в окупації, частина з них пережила її та зараз живе на звільнених територіях. «Детектор медіа» проаналізував майже 60 тисяч дописів у трьох соцмережах в українському та російському сегменті, аби показати, як російська пропаганда вепонізує проблематику жителів окупованих, деокупованих і прифронтових регіонів України, які ворожі образи вона створює та яку потенційну загрозу це становить.

«Ждунами» російська пропаганда називає людей, які на їхню думку недостатньо лояльні окупаційній владі чи російським загарбникам. Їм погрожують, їх репресують, їх примушують брати російські паспорти. І залякують тим, що начебто отримання медичної чи навіть гуманітарної допомоги буде кваліфіковане як колабораціонізм у випадку, якщо вони повернуться в Україну чи українська армія звільніть їхні міста. З іншого боку, в українському сегменті соцмереж «ждунами» називають людей із проросійськими поглядами чи тих, хто не хоче евакуйовуватися із зон бойових дій. А пропаганда намагається розколоти українське суспільство, маніпулюючи болісними темами окупації, мови, релігії та різних соціальних проблем, із якими зіткнулися українці під час повномасштабного вторгнення.

11. «Медіачек» про «ТСН», «Кореспондент» і «Коло»

«Детектор медіа» разом з Інститутом масової інформації створив ініціативу «Медіачек», яка дозволяє читачам, глядачам чи слухачам анонімно або під своїм ім’ям поскаржитися на матеріалу, які, на думку заявника, порушують журналістські стандарти чи Закон про медіа. Медіаексперти розглядають ці скарги, виносять висновки щодо обґрунтованості цих скарг і публікують своє рішення з зауваженнями до матеріалу. Попри війну (а можливо і через війну, оскільки професійність роботи медіа під час війни стає ще більш важливою, ніж у мирні часи) люди продовжують стежити за якістю журналістських матеріалів, які виходять в українських медіа. І одразу три рішення «Медіачеку» увійшли до двадцятки найбільш популярних матеріалів на «Детекторі медіа». Це рішення щодо матеріалу «ТСН» про звернення українських військових до Костянтина Жеваго (17,7 тисячі переглядів); рішення щодо матеріалів полтавського видання «Коло» (17,4 тисячі переглядів) та рішення щодо матеріалу «Кореспондента» про банки (15,8 тисячі переглядів).

12. Художній фільм «Юрик» і щоденні новини: хто кого переграє (17,5 тисячі переглядів)

Показ фільму «Юрик», умовно заснований на реальній історії хлопчика, який самостійно добирався з окупованого Маріуполя до кордону, аби його там зустріли родичі, викликав хвилю критики у соцмережах і медіа, а також змусив висловлюватися в.о. міністра культури Ростислава Карандєєва й інших офіційних осіб. У фільму були непогані показники перегляду, але при цьому його критикували за неправдиве зображення умов, у яких перебували жителі окупованого Маріуполя. Всі ці претензії в коментарі Суспільному підсумувала директорка міського департаменту культури Маріуполя Діана Трима, яка більше як два тижні перебувала в окупованому місті. Вона не змогла додивитися фільм не тому, що він її травмував, а через неправду на екрані. Фільм викликав нарікання і своєю художньою якістю. У підсумку замовник стрічки канал СТБ під тиском негативних відгуків перепросив у глядачів, вилучив фільм із показу та доручив авторам переробити його. А от письменник і сценарист Андрій Кокотюха побачив у фільмі не тільки недоліки, а й переваги, про які написав у своїй колонці.

13. Чому «Вагітна у 16» на СТБ у 2022 році — це не ОК (17,5 тисячі переглядів)

Колонка медіаекспертки, членкині Комісії журналістської етики Лізи Кузьменко, яка простими словами пояснює всім (зокрема, каналу СТБ), чому не варто випускати в ефір черговий сезон «культового», як його називають на каналі, шоу. На думку експертки, це шоу і до війни недоречно смакувало деталі та робило сенсації з історій неповнолітніх дівчат, які завагітніли. А з огляду на контекст війни, кількості випадків сексуального насильства, яке вчинили російські воєнні злочинці, шоу взагалі стає недоречним. Хоча б тому, що знімали його ще до війни, і жодного урахування колективної та індивідуальних травм, які вона принесла українцям, у ньому не зроблено. До речі, після критики канал СТБ переніс показ шоу на невизначений термін, про що повідомив «Детектору медіа» в ексклюзивному коментарі. І це стало однією з найпопулярніших новин на сайті.

14. Тупик історії. Антифукуяма, або Сім рівнів війни (16,7 тисячі переглядів)

Авторська колонка медіаексперта, виконавчого директора громадської організації «Інститут постінформаційного суспільства» Дмитра Золотухіна про екзистенційний вимір війни Росії проти України. На думку автора, який полемізує з американським філософом і політичним економістом Френсісом Фукуямою, це в першу чергу ціннісна війна. Не тільки й не стільки війна Росії проти України, але ще й війна НАТО з «СРСР», протистояння США та Китаю, а ще війна за цінності — самого Заходу проти невизначеності, конфлікт геополітичного світогляду з геоекономічним, війна української ідентичності за свою суб’єктність і в решті решт — війна добра зі злом.

15. Війна і битва наративів: Як російська пропаганда діє в медійному просторі Глобального Півдня (16,3 тисячі переглядів)

Упродовж двох місяців команди «Детектора медіа» та LetsData щоденно моніторили новинні потоки в медійному просторі 11 держав Глобального Півдня та виокремлювали ключові повідомлення про Україну й російську агресію, зокрема проросійські й токсичні, які можуть шкодити Україні. В досліджені проаналізовані 2,7 тисячі найпопулярніших медіа Індії, Індонезії, Казахстану, Туреччини, Гани, Єгипту, Кенії, Нігерії, Бразилії й Аргентини.

Як свідчать результати дослідження, в медійному просторі цих держав переважає точка зору, що кожен, хто протистоїть Заходу, є другом Глобального Півдня. Зокрема, і Росія. Кремль, який роками просував свої пропагандистські твердження в країнах Глобального Півдня, вміло використав постколоніальні травми цих держав і представив вторгнення в Україну як реакцію на «експансіоністське втручання Заходу» та протистояння НАТО. І це загрожує тим, що знижує значущість України у власному захисті та нівелює її роль як суб’єкта геополітики й міжнародних відносин.

16. За кого не голосуй — Польщі все одно кінець». Як Росія намагається впливати на парламентські вибори в Польщі через телеграм (16 тисяч переглядів)

Телеграм посідає друге місце серед месенджерів за популярністю в Польщі. Так само, як в Україні, російська пропаганда використовує його для просування потрібних тез і для розколювання самого польського суспільства, і зниження підтримки України в Польщі. Напередодні виборів у країні аналітик Центру досліджень «Детектора медіа» Артур Колдомасов проаналізував роботу трьох найбільших проросійських телеграм-каналів польською мовою та виокремив найбільш конспірологічні й антиукраїнські повідомлення, які вони просували. Зокрема, вони намагалися знизити довіру до виборів, критикували проєвропейських політиків і саму ідею Євросоюзу, представляли українських біженців основною проблемою Польщі та навіть вигадали уявну державу Укрополін, яка начебто поглине Польщу.

17. Тернопільський телеканал «TV-4» під час війни: виявляється, так теж можна (16 тисяч переглядів)

Ще один матеріал із довгострокового дослідження «Детектора медіа» контенту регіональних телеканалів у переліку найбільш популярних статей. Цього разу про тернопільський канал TV-4. І одразу попередимо: у каналу все окей. І новини у нього адекватні та якісні, і багато власного контенту, і нові проєкти, і помилок мало, а цікавих тем і програм — багато.

18. Російський актор зник із «чорного списку» Мінкульту й опинився в ефірі українського каналу (16 тисяч переглядів)

Майже десять років триває війна Росії проти України — але і досі російські актори чи навіть режисери періодично з’являються на українському телебаченні. Перші вісім років із цього приводу навіть точилися дискусії, а після 24 лютого 2022 року, здавалося б, всі визначилися. Але ніт. Наприклад, колишня компанія Влада Ряшина, яка багато років працювала і в Україні, і в Росії, а тепер має назву Star Cinema, влітку 2023 року показала фільм із російським актором Олексієм Кравченком «Ти завжди будеш зі мною». Кравченко був до 2021 року у «Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці» через свою участь в ядерному пропагандистському фільмі «Солнцепек», але чомусь його вилучили з цього переліку за зверненням СБУ. І тепер, очевидно, деякі компанії вважають, що показувати фільм за участю російських акторів — цілком припустимо.

19. Чому пропагандисти говорять про Україну й українок як про повій, або Мізогінний вимір російського агітпропу (14,9 тисячі переглядів)

У вересні Центр досліджень «Детектора медіа» опублікував аналіз соцмереж, у якому показав, як російський агітпроп намагається дискредитувати українських жінок. Аналітикині й аналітики Центру досліджень «Детектора медіа» проаналізували 51,5 тисячі дописів із соцмереж і виокремили декілька категорій токсичних тверджень. Ось деякі з них: українські біженки є утриманками та розлучницями; українки не відповідають канону «традиційних цінностей»; треба боротися з фемінізмом як із загрозою західного впливу; в ЗСУ не треба жінок, бо війна — «не жіноча справа»; Україна мобілізує жінок, зокрема й вагітних, а потім їх ґвалтують в армії. Аналітикиня Центру Леся Бідочко розповіла у своїй колонці про головні повідомлення цієї дезінформаційної кампанії та пояснила, до чого призводить поширення гендерних стереотипів.

20. Серіал «Жіночий лікар» більше не безхатній (14,9 тисячі переглядів)

П’ять сезонів «Жіночий лікар» був типовим серіальним продуктом, який виробляли в Україні, але з «урахуванням» потреб російського ринку: на провідних ролях — часто російські актори, російська мова, узагальнена українсько-російська реальність: уявні міста, яких не існує, уявне місце дії, де все влаштовано так, аби глядач з умовної Тули міг вважати, що події відбуваються в Москві, а глядач із Сум — що в Києві. Але врешті решт, після початку повномасштабного вторгнення, команда творців серіалу зробила «Жіночого лікаря» власне українським серіалом — і зміни в серіалі відбулися настільки суттєві, що його навіть не назвали шостим сезоном, а перезапустили з назвою «Жіночий лікар. Нове життя». І назва багатозначна: з одного боку, це серіал про пологовий і про появу нових життів. З іншого — про нове життя власне серіалу. А ще — про наше спільне нове життя в умовах війни, тривог і бомбардувань. Про нашу нову реальність.

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»