Чому пропагандисти говорять про Україну й українок як про повій, або Мізогінний вимір російського агітпропу

Чому пропагандисти говорять про Україну й українок як про повій, або Мізогінний вимір російського агітпропу

23 Вересня 2023
15659
23 Вересня 2023
09:00

Чому пропагандисти говорять про Україну й українок як про повій, або Мізогінний вимір російського агітпропу

15659
Жінка, берегиня, повія, війна: розбираємося, як російський агітпроп в українському сегменті соціальних мереж атакує українських жінок. Для цього команда «Детектора медіа» проаналізувала більше 50 тисяч постів із відповідної тематики.
Чому пропагандисти говорять про Україну й українок як про повій, або Мізогінний вимір російського агітпропу
Чому пропагандисти говорять про Україну й українок як про повій, або Мізогінний вимір російського агітпропу

In English

Жінки складають більшу частину людства, але в багатьох державах досі залишаються пригніченою частиною суспільства. Жінки як соціальна група мають ознаки меншини, адже в них є власна історія боротьби за свої права, вони володіють значно меншою кількістю ресурсів, ніж чоловіки, та зазнають різноманітних форм дискримінації. Навіть у розвинених країнах із прогресивною політикою жінки отримують нижчу зарплату за однаковий обсяг роботи, виконують неоплачувану домашню працю, менше представлені в органах влади, бізнесі й на керівних посадах, а також у рази частіше потерпають від фізичного та сексуального насильства. За даними Світового банку, близько 2,4 мільярда жінок працездатного віку не мають рівних економічних можливостей, а 178 країн досі мають правові бар’єри, які перешкоджають їхній повноцінній участі в економіці. У 86 країнах жінки стикаються з певною формою обмеження праці, а 95 країн не гарантують рівну оплату за однаковий обсяг роботи. У всьому світі жінки все ще мають лише три чверті законних прав, наданих чоловікам, — загальна оцінка 76,5 із 100 можливих (де 100 — повна юридична рівність).

За інформацією ПРООН, від фізичного домашнього насильства в Україні страждає близько 2 мільйонів людей, у понад 80 % це насильство чоловіків щодо жінок. Щороку від домашнього насильства гинуть 600 українських жінок. В Україні жінок із вищою освітою більше, ніж чоловіків, — 47 % і 36 % відповідно — але при цьому є нерівність у зарплатах. Розрив в оплаті праці жінок і чоловіків в Україні становить 18,6 % (для порівняння: середній гендерний розрив у заробітній платі в Євросоюзі складає 13 %), хоча впродовж останніх декількох років Міністерство економіки фіксує зниження цього відсотка. Окрім цього, Україна перебуває на 110-му місці у світі за гендерною рівністю у вищих ешелонах влади: у Верховній Раді жінок 21 %. У європейських країнах жінок-парламентарок майже 28 %, у скандинавських країнах — 41 %.

Сталі гендерні стереотипи призводять до того, що саме жінка часом виконує «невидиму» працю — догляд за дітьми й іншими членами родини, хатні обов’язки. На жінок припадає 75 % неоплачуваної домашньої роботи, вони витрачають на неї від трьох до шести годин щодня. Частка жінок на ринку праці зростає, втім, це не супроводжується збільшенням внеску чоловіків у виконання домашніх обов’язків — просто збільшується сумарна тривалість робочого дня жінок.

Із розвитком демократії прав жінок мали би краще дотримуватися, а гендерна рівність мала би стати нормою. Поборники демократії та прав жінок могли би йти пліч-о-пліч, адже вони, по-перше, виступають за рівність, по-друге, за підсилення голосу та прав меншин, по-третє, за повалення ієрархічних практик прийняття рішень, характерних для патріархату. Так, демократичні суспільства запроваджують квоти, намагаються врівноважити права й можливості жінок і чоловіків, але часто привілеї певних груп (приміром, освічених білих цисгендерних чоловіків середнього класу) сприяють відтворенню ієрархій у відкритих і начебто горизонтальних спільнот. Питання не лише в тому, хто формально володіє рівним доступом до певного блага чи посади, але хто, по-перше, має більше видимості та чий голос краще чують, а по-друге, чию точку зору серйозніше сприймають.

З початком повномасштабного вторгнення становище українських жінок змінилося: в рази більше стало внутрішньо переміщених осіб і біженок, одиноких матерів, удів, родичок ветеранів і жінок-військових. Жінки, які раніше боролися за свої права, зараз борються за фізичне виживання — своє та своїх дітей. У захисниць прав жінок змінилися пріоритети — тепер вони витрачають більше зусиль на гуманітарну місію, ніж на проведення заходів чи законотворчість. Багато жінок опинилося на тимчасово окупованих територіях, де вони зазнають фізичного й сексуального насильства, тортур, усіляких можливих форм дискримінації. Ба більше, перебуваючи у правовому полі Росії, українські жінки є менш юридично захищеними від аб’юзу — шість років тому Путін декриміналізував домашнє насильство, що значно погіршило становище жінки в суспільстві (згадаймо справу проти сестер Хачатурян).

Парадоксально, але модерні держави, що прийшли на зміну монархіям, у яких жінки не мали рівності з чоловіками, часто символічно зображувалися не в образі чоловіків (які реально керували цими державами), а в образі жінок. Деякі дослідники вважають, що коріння традиції фемінних образів спільнот губиться в додержавних родоплемінних суспільствах, у яких існувала матрилінійність — визначення спорідненості за материнською лінією. У модерні часи першими такий образ сформували французи — революційну Францію уособлювала Маріанна, символ «liberté, égalité, fraternité». Під впливом європейських романтично-націоналістичних уявлень образ України як жінки виринає у творчості Тараса Шевченка та Лесі Українки. У ХХ ст. радянська влада постійно зверталася до образу Батьківщини-Матері. На пропагандистських плакатах УРСР зазвичай фігурувала у вигляді україночки з паляницею, а на березі Дніпра було зведено чи не найбільш войовничий її варіант. Образ України як жінки «перекочував» у незалежну Україну, мабуть, один із найяскравіших прикладів цього є Монумент Незалежності, колона, увінчана фігурою жінки «Берегині». До війни Україна-жінка виглядала радше берегинею домашнього вогнища, російська агресія викликала образ жінки-воїтельки, валькірії, амазонки. Закономірним результатом цього переосмислення була реконструкція та намір перейменувати скульптуру «Батьківщини-матері».

Жіночий образ України був об’єктом атак російської пропаганди ще з часів Помаранчевої революції, коли українці серед іншого відстоювали європейський вектор розвитку. У кривому дзеркалі агітпропу Україна постає невірною жінкою, «повією», яка зрадила своєму судженому старшому брату — Росії (попахує інцестом) і «пішла по руках» на Заході. А що треба зробити з невірною жінкою? Покарати й повернути назад навіть проти її волі. Апофеозом жінконенависницьких конотацій у російській пропаганді стали слова Путіна про Україну в контексті дотримання нею Мінських угод «нравится, не нравится, терпи, моя красавица», що відсилає нас до російського вульгарного фольклору чи цитати пісні гурту «Красная плесень», де йдеться про сексуальний примус.

Нині ж російський агітпроп таргетує українських жінок за національною ознакою, всіляко розлюднюючи їх, і заохочує насилля проти них. Також за соціальною ознакою — атакує біженок, які буцімто «крадуть» чоловіків у європейок і забирають їхні робочі місця. Цинічно виправдовує страждання тих, хто втратив рідних на війні, та спонукає зловтішатися над жертвами російської агресії. В уявленні пропагандистів українська жінка — повія, яку цікавлять європейські «трусики з мереживом», місце якої — кухня, а не політика, нерозсудлива нацистка, безсуб’єктна «самка» та придаток свого чоловіка. Агітпроп завзято знеславлює жінок, які є в Силах оборони України. Українське суспільство давно перестало сприймати жінку в армії як аномалію, тоді як агітпроп, будучи рознощиком патріархального світогляду, закидає, що «війна — не жіноча справа», а українські військовослужбовиці — «фемінні оболонки з чорним чоловічим нутром» (цитата з анонімного телеграм-каналу).

Аналітикині й аналітики Центру досліджень «Детектора медіа» проаналізували 51,5 тисячі постів із соцмереж, щоб дослідити мізогінний вимір російського агітпропу. Ми виокремили декілька категорій токсичних меседжів, ось деякі з них: українські біженки є утриманками та розлучницями; українки не відповідають канону «традиційних цінностей»; треба боротися з фемінізмом як із загрозою західного впливу; в ЗСУ не треба жінок, бо війна — «не жіноча справа»; Україна мобілізує жінок, зокрема й вагітних, а потім їх ґвалтують в армії. Про це детальніше в нашому дослідженні, яке невдовзі опублікуємо.

Ілюстрація: «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15659
Читайте також
30.08.2023 09:00
Леся Бідочко
Костянтин Задирака
Олександра Котенко
Олексій Півторак
Павло Рудь
Олександр С'єдін
Орест Сливенко
«Детектор медіа»
6 039
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду