«Тексти» проаналізували, як змінилася риторика Путіна про Україну, Захід та православ’я за роки правління

«Тексти» проаналізували, як змінилася риторика Путіна про Україну, Захід та православ’я за роки правління

1 Червня 2023
3865
1 Червня 2023
15:22

«Тексти» проаналізували, як змінилася риторика Путіна про Україну, Захід та православ’я за роки правління

3865
Риторика Путіна щодо Заходу та європейських цінностей різко змінилась у другій половині 2000-х років з доволі приязної на щораз більш ворожу.
«Тексти» проаналізували, як змінилася риторика Путіна про Україну, Захід та православ’я за роки правління
«Тексти» проаналізували, як змінилася риторика Путіна про Україну, Захід та православ’я за роки правління

Видання «Тексти» проаналізувало понад 10 тисяч стенограм з виступами президента Росії Володимира Путіна і визначило, як змінювалася його риторика щодо України, США, Заходу чи Китаю і які основні пропагандистські штампи він вживав за 22 роки правління.

Видання зазначає, що риторика Путіна щодо Заходу та європейських цінностей різко змінилась у другій половині 2000-х років з доволі приязної на щораз більш ворожу.

«У чому причина зміни риторики? Є кілька факторів. Ціни на нафту різко зросли, Росія розв'язала проблему Кавказу і повернулася до клубу світових гравців. … Тож утворився ядучий коктейль: піднесення Росії, яка за короткий час свободи не намагалася позбутися зневажливого ставлення до колонізованих народів, поєдналося з особистими амбіціями Путіна. Авторитет США у світі після вторгнення в Ірак упав. І Путін вирішив, що це його шанс підлаштувати світ під себе», — коментують автори дослідження.

За їхніми словами, «російська пропаганда активно підхоплює слова Путіна й доносить їх російському суспільству. Проте ці штампи несталі, вони змінюються в орвелівському стилі — наративи трансформуються відповідно до політики Путіна».

Редакція проаналізувала риторику російського диктатора щодо України, США, країн Європи, Китаю та низки інших країн, зокрема Туреччини, Сирії, Афганстану тощо.

Як ідеться в матеріалі, Україна завжди посідала одне з головних місць у путінській політиці.

У час президентства Леоніда Кучми Путін заохочував Україну та Росію до економічної кооперації в різних галузях. Президенти Росії й України організовували спільні військові паради, обговорювали створення спільної газотранспортної системи. Путін намагався заманити Україну стати членом Євразійського економічного союзу. Стосунки між Путіним та Кучмою розвивалися в стилі партнерства, однак без особливих «зізнань у безмежній дружбі» один одному.

Після Помаранчевої революції, коли російські посадові особи критикували обрання Віктора Ющенка та звинувачували Захід у поразці Януковича, Путін спершу намагався публічно демонструвати прагнення до співпраці. Однак у 2005 році почався «газовий конфлікт», Путін звинуватив Київ у крадіжці газу. Ющенка він характеризував як корупціонера й націоналіста.

Після приходу до влади Віктора Януковича відносини між Україною та Росією налагодилися. Проте Путін почав критикувати керівництво України у 2013 році, коли Україна була готова підписати Угоду про асоціацію з ЄС. На словах він начебто нічого не мав проти європейського курсу України, заявляючи навіть, що Україна може стати «мостом між Росією та Європою».

Саме тоді Путін дедалі частіше став розповідати про єдине походження українців і росіян від «дніпровської купелі» і про те, що Україна начебто отримала свої території в часи СРСР коштом Росії.

Після Революції гідності у промовах Путіна з'явилися наративи, які стали домінантними в антиукраїнській пропаганді: мовляв, Майдан — це «антиконституційний переворот і збройне захоплення влади», анексія Криму — це «волевиявлення на законних основах», а війна на сході України — це «громадянська війна, спровокована державним переворотом», а винні у всьому американці.

Після анексії Криму Путін цинічно заявив, що хвилюється за долю України, і запевнив, що «Россия территориальную целостность Украины поддерживает».

На початку президентської каденції Петра Порошенка Путін висловлював сподівання домовитися з Києвом, однак коли ці спроби було провалено, риторика стала ворожою. Прихід до влади Володимира Зеленського у 2019 році дав Путіну змогу говорити про нові домовленості, утім початок коронавірусної пандемії змусив його на певний час забути про Україну.

Проте вже у 2021 році риторика знову набула формату ворожості й погроз. У липні Путін опублікував статтю «Про історичну єдність росіян та українців», де заперечив самостійність українського народу, назвав українців молодшими братами росіян, відмовився визнати український суверенітет поза межами «русского мира». Він повторював наративи про зовнішнє управління, розгул русофобії й націоналізму та перетворення України на «анти-Росію».

У питанні ставлення до Заходу — у перші роки правління Путіна було приязне ставлення до світових лідерів та організацій. Тоді він оголосив початок демократії в Росії, на словах відстоював свободу слова, хоча в реальності поступово встановлював повний контроль над російськими медіа.

США для Росії тоді були одними з головних партнерів. У ті роки Путін не критикував створення нових військових баз США за кордоном. Росія налагоджувала відносини з блоком НАТО, а Путін заявляв, що вона й сама не проти долучитися до Альянсу.

Але поступово ситуація почала змінюватися. Путін був незадоволений зростанням проамериканських настроїв на пострадянському просторі. Він звинуватив США та європейські країни в організації «кольорових революцій» в Україні та Грузії. На критику антидемократичних тенденцій у Росії відповідав критикою демократичних систем на Заході.

У 2007 році Путін виголосив відому «Мюнхенську промову», де виступив проти «однополярного» світу, у якому, на його думку, домінують єдині США. Він розкритикував Захід за втручання у справи інших і заявив про право Росії на суверенітет.

У період 2008–2012 років, коли президентом Росії тимчасово став Дмитро Медведєв, Путін менше висловлювався на міжнародні теми, а згодом повернувся до «мюнхенської» риторики. Вже після Революції гідності в Україні Захід на чолі зі США перетворився на головного антагоніста для Путіна.

Щодо Європи, то на початку каденції Путін неодноразово наголошував, що Росія — європейська країна: «Мы исходим из того, что Россия — это европейская страна. Это территориально евроазиатское государство, но по культуре, по ментальности, Россия, конечно, — это европейская страна».

Він агітував західних інвесторів активно вкладати в Росію. Головними її партнерами в Європі були Німеччина та Франція. Німеччина стала головним європейським торговим партнером Росії та лобістом економічної інтеграції з Москвою. У Франції ж Росія вбачала також  союзника у боротьбі з впливами США в рамках НАТО. Амбіції Еммануеля Макрона створити європейську автономію від США та слова про смерть мозку НАТО відповідали інтересам Путіна.

Східні країни — Китай, Індія та Японія — часто фігурують у публічних виступах Путіна як країни, з якими Росія прагне розвивати відносини та співпрацювати фінансово.

У час перших двох президентських каденцій співпраця між Росією та Китаєм лише зароджувалася й не мала конкретного наповнення. Від 2016 року через значне погіршення відносин із Заходом Китай постійно перебував у переліку країн, які Путін найчастіше згадував у промовах та інтерв’ю. У 2020–2022 роках Москва намагалася продемонструвати єдність Росії та Китаю в антизахідній боротьбі. Після початку війни проти України прокитайська риторика Путіна лише посилилась. Лідера Китаю Сі Цзіньпіна президент РФ узявся називати добрим другом, а Пекін — союзником Росії.

Серед головних пропагандистських тем у риториці Путіна аналітики відзначили Велику вітчизняну війну, православ’я, традиційні цінності та ядерну зброю.

Щодо «Великої вітчизняної», у перші роки свого правління, коли Москва намагалася налагодити відносини з Європою і США, Путін називав Захід головним союзником СРСР і ділив перемогу зі США, відзначаючи роль лендлізу та другого фронту. Він засуджував факт підписання пакту Молотова–Ріббентропа і поруч з терміном «Великая отечественная война» вживав і «Вторая мировая война».

Утім, з погіршенням відносин із Заходом змінювалося й трактування історії. Путін став заявляти, що фашизм не вдалося повністю перемогти й він повертається на історичну арену, і  на цій ідеологічній основі намагається об’єднати навколо себе росіян і симпатиків з інших країн задля підтримки війни проти України. 

Православ’я для Путіна — один з елементів «традиційних цінностей». Так, у лютому 2013 року на зустрічі Архієрейського собору Путін наголосив на важливості зміцнення морального стрижня суспільства.

Російська влада жваво просуває наратив про те, що всі релігії працюють над швидкою перемогою Росії у війні, а РПЦ є локомотивом цього процесу. Через православ'я Путін намагається історично прив’язати Україну до Росії, кажучи, що українські території поєднанні з Москвою спільним релігійним минулим.

Ще два пропагандистські штампи — «русофобія» та «геноцид» — почали звучати з уст Путіна лише останні 4–5 років. Поняття «русофобія» в його лексиці з'явилося у 2014 році. Путін застосував його, щоб охарактеризувати події на Майдані. Через кілька років, відповідно до виступів Путіна, з українцями в «русофобії» почали конкурувати американці. З часом Путін став іноді називати «русофобами» всіх незгодних з його політикою або тих, хто критикує Росію.

Видання також коротко проаналізувало риторику Путіна щодо всіх президентів України та США. Дослідники визначили тенденцію, що Путін намагається публічно не називати імен своїх головних противників чи ворогів. Зокрема, нині це стосується таких осіб, як Джо Байден чи Володимир Зеленський. Серед тих, кого Путін найчастіше все ж називав на ім'я, позитивний баланс згадок мають лише Джордж Буш-молодший, Дональд Трамп і Леонід Кучма.

Повний текст дослідження читайте тут: Параноя Путіна. ТЕКСТИ проаналізували 10 тис. стенограм з виступами Путіна за 22 роки його правління

Фото: Getty Images

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3865
Читайте також
19.04.2023 10:00
Леся Бідочко
Олексій Півторак
Павло Худіш
Анна Рощина
«Детектор медіа»
19 368
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду