Цілком можливо, що вже за місяць — 11 вересня — Росія спробує провести «референдум» на окупованих територіях. На цю дату призначені різнорівневі вибори в самій Росії, тож синхронізація з потенційними «новими областями» має символічне значення. Та й коли, як не 11 вересня, державі-терористці вчиняти новий злочин. 

Із наближенням осені у пропагандиських медіа розгортається справжня кампанія за «референдум». Інформаційна агенція «РИА Новости» видає на цю тему більше двадцяти повідомлень на тиждень. Окупаційні телеграм-канали починають розповідати про довгоочікуване «голосування». Сайт російських бойовиків тримає в курсі: «Женский актив "Луганской телефонной компании" (ЛТК) поддержал идею о проведении референдума».

І оскільки йдеться про Росію, меседжі кампанії балансують десь між Орвеллом та божевіллям. Lenta.ru не соромиться повідомляти, що російські війська захистять Запоріжжя від зовнішньої агресії. Гауляйтер Євген Балицький доводить, що жителі окупованих територій хочуть стати частиною Росії, щоб не доводилося їздити на заробітки в Росію. Усе це «волевиявлення» виглядає наче смішний анекдот. Якби ж тільки загроза не була настільки реальною.

Навіщо той референдум?

«Город Херсон — это Россия, никаких ХНР на территории Херсонской области создаваться не будет, референдумов не будет», — заявив 11 травня колаборант Кирило Стремоусов та оголосив «звернення» до Путіна, аби той приєднав стремоусових до Росії. Якщо ви стежили за цими подіями, то могли помітити, що, ймовірно, у Кремлі добряче імпровізували. Адже за місяць до заяви колаборанта робочим планом ще було створення «ХНР». А за два тижні після публічної відмови від референдуму Стремоусов сам анонсував «голосування» та навіть його результати: «В Херсонской области проведут референдум, на котором как минимум 60–70% жителей проголосуют за вхождение в Россию».  

Подібні публічні нестиковки супроводжують окупацію весь час. Наприклад, на початку червня ставленики Кремля в Запорізькій області заявили, що обговорюють ідею «референдуму», але «пока имеет смысл подождать». І в той самий день гауляйтерка Мелітополя, районного центру Запорізької області, оголосила, що вже готується до «голосування». Російський бойовик Пасічник заговорив про референдум на сході України ще 27 березня. Проте вже за годину з Держдуми повідомили: «Пока нецелесообразно». І ближче до вечора колаборант заперечив власні слова. Насправді ситуація на сході досі змінюється. Станом на 9 серпня луганські маріонетки обіцяють не проводити «референдум», поки не дочекаються «звільнення» донецьких. Тобто ніколи. 

І це все не кажучи про численні виправдання. Раніше Москва та її маріонетки стверджували, що про референдум не можна говорити під обстрілами. Що голосувати в Запорізькій області, не контролюючи Запоріжжя, немає сенсу. Що на окупованих територіях відсутня надто велика частина мешканців. Що волевиявлення буде лише після завершення «операції» або «повної стабілізації». Ще у квітні до окупованих територій у Держдумі висували купу вимог: «Восстановить дееспособную власть, социальные службы, разработать новые программы обучения детей, которым мозги промывали восемь лет, начать восстановление инфраструктуры, жилья, социальных объектов, и только после этого можно объявлять референдумы». Усі ці проблеми досі актуальні, проте хтось десь передумав і тепер російська пропаганда ігнорує власні слова та готується до «голосування». Гауляйтер Запорізької області 8 серпня підписав указ про референдум.  

Щоб майбутнім прокурорам було легше, указ записали  на відео

Судячи з усього, Росія намагається використати саме «референдум», аби вкотре зняти з себе відповідальність.  Усі пропагандиські медіа подають ситуацію так, наче ініціатива приєднання до Росії йде виключно від місцевих жителів. А Кремль просто визнає право народу на самовизначення. Що, звісно ж, абсурдно, причому навіть у межах власних російських повідомлень. В одному й тому ж абзаці «Вести» визнають, що «военные РФ взяли под контроль приазовскую часть Запорожской области и Херсонскую область». Додають, що в регіоні «начато вещание радиостанций и телеканалов России». Але стверджують, начебто «освобожденные регионы заявили о своих планах стать субъектами РФ». Тобто люди, яких контролює армія іншої держави, начебто добровільно бажають приєднатися до цієї самої держави. 

Подібні повідомлення в російських медіа трапляються весь час. У цьому тексті ви можете прочитати, що українці ідентифікують себе із Росією, але чомусь лише там, «куда наши танки доберутся». Тут буквально заявляють, що російська армія — це «гарант свободного волеизъявления». Оцей матеріал розповідає, що люди повинні обрати самі, але «убеждать их явно надо». Цей допис в окупаційному телеграм-каналі показує, як на окупованих територіях усі білборди завішані агітацією за приєднання до Росії, але «"мы будем с уважением относиться к любому выбору" (Владимир Путин)». В іншому пості колаборанти визнають, що Росія вже прийняла рішення про приєднання. Проте воно відбудеться через референдум. 

Російське видання «Медуза» стверджує, що станом на середину липня лише 30% жителів, які лишилися на окупованому півдні України, підтримують приєднання до Росії. Тим часом в усіх меседжах чистих пропагандистів опитування передбачає лише один реалістичний варіант: «… пойдут и проголосуют за вступление в состав Российской Федерации». Як кажуть депутати Держдуми, «здесь никто ничего не навязывает, тем более Россия никогда никому ничего не навязывала».

Увесь референдум однією картинкою

Російська дезінформація щиро намагається дистанціювати Росію від «плебісциту». Наприклад, «влада» окупованої частини Запоріжжя — Євген Балицький — стверджує, що поспілкувався з мешканцями регіону та особисто прийняв рішення про проведення «референдуму». Але цікаво, хто саме делегував йому «владу» в регіоні під контролем російської армії. Точно не Україна: у нас цей невдаха не зміг пройти навіть у Верховну Раду від свого округу. Окупаційний телеграм іде далі та розповідає, що «влада Херсона» підтримала ідею «влади Запоріжжя» щодо «референдуму» в один день. Тобто тепер на окупованому Півдні вже дві «незалежні» від Росії влади. А щоб ви не сумнівалися, що вони справді незалежні, колаборанти лише «можуть» звернутися до Москви по допомогу з голосуванням. Очевидно, зараз вона ніяк не залучена до приєднання території, яку «взяла под контроль». 

Друга складова відбілювання Кремля — це симуляція підтримки референдуму місцевими жителями. Ймовірно, найбільш жалюгідна частина всієї кампанії. Адже в цьому розділі нас чекають новини про відділення від України за допомогою голосування руками. Вигадані «делегати» Запорізької області, що одностайно підтримують референдум. Асоціація десяти ветеранів (і це ще «расширенный пленум»), які виступають за окупацію. Підтримка опитування від «совета женщин при администрации Старобельского района». Твердження окупантів, що отримання російський паспортів — це і є своєрідний референдум (тобто, підтримка Росії складає 1%?). І, мабуть, найкраще — «хвиля пікетів» за приєднання до Росії. Проблема лише в тому, що якісь недоброзичливці сфотографували та додали цю «хвилю» до новин.

 Який референдум, такий і пікет

Остання дрібниця — це легітимність. Навряд чи хтось у світі, крім представників Північної Кореї та Еритреї, визнає «референдуми» на окупованих територіях України. Але Росія все одно намагається доводити, що не здійснює окупацію, а виконує волю народу. На пропагандистських ресурсах можна побачити, наприклад, матеріали про інші прецеденти відділення територій та звинувачення Заходу в подвійних стандартах. Не заглиблюючись в інші численні маніпуляції, там скрізь ідеться про оголошення незалежності, а не приєднання до іншої країни під наглядом її армії. 

Колаборанти тим часом наполягають, що опитування буде «справедливим, чесним та законним». І якщо вам цікаво, за яким же це законом окрема область може перейти у склад іншої країни, то в більшості новин наголошують: «Возвращение запорожской земли домой, в Россию, будет строго соответствовать российскому законодательству». Цей аргумент явно розрахований не на Міжнародний суд ООН. Так само, як і твердження, що опитуванням на Запоріжжі вже «заинтересовались наблюдатели из-за границы». Підозрюємо, йдеться про Росію, Стівена Сігала та місто Мелітополь.  

Наостанок варто процитувати аргументи за проведення референдуму, які просто занадто смішні. Наприклад, переконання окупантів Луганська, що опитування «подтвердит мировому сообществу, которое еще сомневается, что ЛНР самостоятельна». Та думки Дениса Пушиліна про приєднання до Росії: «Без мнения народа, без мнения людей, зафиксированного, легитимного, максимально открытого, это было бы названо оккупацией».  І не кажи, Денисе, і не кажи. 

Навіщо та Росія?

«На Украине победить чисто военной операцией невозможно, без идеологического перевеса и доминирования. Жителям Украины мы должны сказать — мы восстанавливаем то Отечество, за которое отдали жизни ваши деды и прадеды», — розкривають карти в Державній думі. І справді, крім примусового проведення референдуму, в Москві займаються також агітацією за правильний варіант. Щоби зменшити спротив мешканців окупованих територій та зробити майбутні результати більш правдоподібними. 

Перший та поки що головний аргумент бути з Росією — не бути з Україною. Якщо вірити дезінформаторам, то наша держава мститься окупованим територіям, немов «жена  ушедшему мужу». І тексти про «референдум» частенько супроводжуються брехнею про тероризм, нацизм та інші обстріли мирних людей, які просто хочуть бути з Росією. Останнім часом окупанти прив’язують до «голосування» майже всі гучні інформаційні події. Евакуація — це спроба знизити явку на референдумі. Удари HIMARS — це спроба зірвати підготовку опитування. Обстріл ЗАЕС — це помста за волевиявлення. І так далі. Крім актуальних «злочинів», пропагандисти частенько люблять звинувачувати Україну у «восьми годах узаконенного Западом бандеровского террора». Який би вигляд це не мало на території Херсонщини.

Що ще? Ну, Україна начебто змушувала дітей починати уроки фізкультури з нацистських привітань. Забороняла покупцям спілкуватися російською в магазинах. Псувала економічні зв’язки з Кримом: «В период тотального “украинства” их пытались разрушить». І якщо ви обурюєтеся, бо насправді в руйнуванні зв’язків із Кримом очевидно винна Росія та загарбання півострова, то вам важко буде читати наступну цитату колаборанта Володимира Рогова: «Из-за атак ВСУ у фермеров сгорела часть урожая, поля оказались заминированы [...] Помощь пришла со стороны российских регионов».

Костянтин із Мелітополя вісім років не міг сходити в кафе

Захист від української «агресії» — це ще один популярний аргумент проголосувати «за» Росію. Комусь варто лишитися під окупацією, бо Україна «угрожает им репрессиями за якобы “предательство” и “коллаборационизм”». Інших закликають «провести референдумы, чтобы защититься от территориальных претензий». Вау. І, звісно, російська армія постійно наполягає на своїй важливій гуманітарній місії: мовляв, вона не може покинути окуповані території, бо тоді «начнется большой кровавый конфликт населения». Цікаве твердження, враховуючи, що на території України не було таких проблем до приходу Росії у 2014 році. У конкретно цій цитаті йдеться про південні області, де жодних «кривавих конфліктів» не було ще пів року тому. І взагалі, єдині, з ким Україна конфліктує, — це самі росіяни. Та якщо вірити пропаганді, то реальний вибір під час референдуму буде: Росія або смерть.

 Кривавий конфлікт на Херсонщині. Нацистка заживо шрамує кавун

Найпопулярніші причини приєднатися саме до Росії в матеріалах про референдум можна розділити на три категорії.

Перший блок — історичний. Різноманітні окупанти не втомлюються повторювати, що південь України — це «исконно русские земли», які освоювали «великие люди». У пропаганді більшість часу звучить формулювання «возз’єднання» з Росією, а не «приєднання». Євген Балицький радісно перераховує, що українці жили за царів, жили в СРСР, а тепер будуть жити в Росії. Один із найпопулярніших аргументів — мовний: «Русский — это тот, кто говорит по-русски с рождения. Как вы знаете, даже жители Львова по-русски говорят с рождения». Здається, це вторгнення вплине на кар’єру російської мови в Україні так само, як на кар’єру проросійських політиків. 

Другий блок — економічний. Окупанти не надто налягають на брехню про благополуччя у складі Росії, мабуть, навіть для них вона занадто нереалістична. Але інколи колаборанти обіцяють, наприклад, що «земли Херсонщины наконец перестанут распродавать по кускам». Не хочеться нікого лякати, але в Росії теж діє ринок землі. В іншому повідомлені стверджують, що з Росією більше можливостей для розвитку, ніж із Європою та США, бо вона «может принять значительное количество сельхозпродукции». У ще одному тексті окупованим українцям обіцяють можливість кредитування, яке в них і так було до вторгнення Росії. Насправді це один із найпопулярніших видів «агітації», коли окупанти пропонують людям те, що в них і так було до приходу окупантів: «Начата выплата пособий, пенсий и зарплат [...] запускаются банковская система и предприятия».

Третій блок — моральний. «ЛГБТ-пропаганда, "гендерный" беспредел, легализация наркотиков, деструктивные секты», — від чого тільки не захищає втрата свободи. Якщо вірити колаборантам, то інтеграція з Росією принесе людям «нормальный русский порядок», під яким чомусь мають на увазі верховенство права. Хоча у відповідному індексі Україна якраз на двадцять п’ять позицій випереджає Росію. Також у цьому контексті часто лунає аргумент про самочуття окупованих українців: «Мы наконец-то станем полноценной территорией, которая будет принадлежать государству, а не принадлежать каким-то резидентам». Ось вона, мрія вільних людей у XXI сторіччі — належати. 

Навіщо це Росії?

«Решения, связанные с будущим ЛНР, ДНР, Херсонской и Запорожской областей, примут сами жители регионов. Позже Песков также обратил внимание на то, что решение о референдумах принимает не Москва», — звітує російське видання «Вести». Та, як і інші подібні джерела, вдає, що сама Росія взагалі не має голосу в цьому «референдумі». 

Пропаганда так намагається дистанціювати Кремль від голосування, що практично не публікує матеріалів про позицію Росії. Окуповані території можуть прийняти рішення про входження у склад Федерації, якщо «такое решение не противоречит их конституциям», — вважають у Раді Федерації. Уявіть, якби чотири області іншої держави бажали би приєднатися до України. Наші медіа явно писали би не про їхні «конституції», а про наслідки та бажання нашої держави. Тривала би грандіозна внутрішня дискусія, публікувалася соціологія, політики сварилися між собою. У внутрішніх російських медіа, крім специфічних винятків, немає навіть симуляції такого обговорення. Росіян буквально не питають.

Власне, винятки — це видання «Царьград», що марить імперськими комплексами. Та «Украина.ру», яку цікавить радше упокорення окупованих територій.

Тексти «Царьграда» можна надсилати відразу прокурору та психіатру. Там на повному серйозі пишуть про «Русскую Реконкисту» та що «вослед за Христом и Россия восстаёт из мёртвых к новой жизни». Доводять, начебто окуповані території треба інтегрувати, а не створювати нові «республіки», інакше там, не приведи господь, запуститься власний етногенез, як в Україні. Міркують, як події після розпаду СРСР стали розплатою Росії за «отказ имперского центра нести своё сложнейшее имперское бремя». Стверджують, що треба захопити все до Одеси, а «кого не устраивает жить в России — для них есть Львов».

Загалом ви зрозуміли: «Царьград» агітує за окупацію України, тиснучи на імперське мислення та самозакоханість росіян. У повідомленнях ресурсу окупація нашої держави часто подається як бажане досягнення, виконання історичного призначення чи навіть просто доля Росії. Коли сайт заграється, він навіть визнає, що це Кремль ніколи не хотів миру: «…Украинская пропаганда, регулярно вбрасывавшая фейки о каких-то скрытых переговорах и договорённостях, которые-де вот-вот повлекут за собой остановку освободительной операции в Донбассе». 

Автори «Царьграда» справді вміють. Текст про необхідність війни. Голуб миру на обкладинці

Тексти «Украина.ру», на перший погляд, не настільки божевільні й стосуються радше життя після «референдуму». Наприклад, хто буде керувати окупованими територіями. Чи — найчастіше — потреби у зросійщенні українців. Один із таких матеріалів радує читачів міркуваннями автора: «А с какой это радости люди на освобождённых территориях должны воспринимать именно Украину как оккупационный режим? Они жили в этом государстве тридцать лет». І правда. Інший переймається, що Росія інтегрує мільйони людей із «очень отсталой страны с очень вредными социальными привычками». Як приклад наводиться корупція, хоча, знову ж, наш індекс сприйняття корупції кращий, ніж у Росії.

Проте подекуди в цих текстах трапляються справді страшні анонси. Наприклад, оцей матеріал середини липня розпалює ксенофобію до пересічних українців. Зокрема, стверджує, що вони ще гірші, ніж бандерівці, адже «искренне уверены, что они свои, что они “русее русских”». Також автор звинувачує українців у тому, що ті «не понимают, что ощущают себя иными», хоч би що це значило. Але висновок усе одно один — проти них доведеться використовувати «государственное насилие». Традиційний геніальний російський план: окупувати інакших людей, звинуватити їх в інакшості, репресувати за це.

То, може, ну його? 

Поки що єдина помітна підготовка самих росіян до «референдумів», якою займається пропаганда, — це перетворення окупації на досягнення та прогнозування нових проблем. Цитуючи «Царьград», Росія все одно отримає нові санкції, але «так хоть будет за что».

Референдум у кожен дім

Новоокуповані території України — не єдине місце, де Росії за останні пів року ввижалися референдуми. Пропагандисти активно святкували та ставили у приклад «голосування» на території українського Криму. Прогнозували відділення Шотландії, після якого та начебто визнає незалежність залежних від Росії маріонеток. Проте найцікавішими були події в Південній Осетії. 

Наприкінці березня місцеві представники Москви вирішили проводити референдум за приєднання до Росії. 13 травня, до того, як це стало мейнстримом, колаборанти навіть видали з цього приводу указ. Причому їхні аргументи, у викладі «РИА Новости», практично не відрізнялися від пропаганди про Україну: «общая история», «отношения двух братьев», «идем домой». І оскільки це теж «референдум», то, логічно, теж мало би бути волевиявлення народу, який може сам приймати рішення про свій статус і так далі, і все, що любить розповідати про окуповані території України Дмитро Пєсков. Але.

Цього разу Росія показово холодно сприйняла ідею. 30 травня нова фейкова влада Південної Осетії вирішила відмовитися від голосування. «Единственное препятствие для референдума — это необходимость считаться с Москвой и ее мнением [...] Придет время, Москва подаст знак — и мы все сделаем очень грамотно и красиво», — пояснили окупанти.

Висвітлюючи цю історію, Росія сама спростувала свою паралельну брехню про Україну: вона причетна до референдумів і жодні голосування без її «знаку» не відбудуться. Окупаційна адміністрація Запорізької області, яка уникає додатку «військова», аби «уйти от напоминаний о конфликте» (серйозно), сама по собі просто додаток до російських військ. Жодні окуповані області не можуть «выразить стремления», бо виражають лише прагнення Кремля. 24 лютого Володимир Путін брехав, що в його плани «не входит оккупация украинских территорий». А якщо когось справді цікавить думка українців, просто згадайте протести в Херсоні. 

Незважаючи на абсурдність пропаганди, «референдуми», на жаль, все ще можуть бути доволі небезпечними. «Опора» перераховує можливі загрози: від зросійщення територій аж до погроз ядерною зброєю за напад на нові «російські землі». Інтенсивність дезінформації показує, що Кремль серйозно налаштований щодо окупації. А якість брехні — що росіянам усе одно, що про них думає міжнародне право. 

Із хорошого: Україна та світ усе ж мають важелі впливу на агресора. Якщо не пам’ятаєте, то ще у квітні пропагандисти говорили про референдум і на Харківщині. Але після контрнаступу української армії якось замовкли.

Колаж: «Детектор медіа»