Перед початком великої війни медіаекспертна спільнота непокоїлась через плани влади перетворити телеканал «Дом», за початковою концепцією адресований мешканцям окупованих територій, на всеукраїнський російськомовний телеканал. Внаслідок російського вторгнення, окрім російськомовного «Дома», який працює на базі Мультимедійної платформи іномовлення України, з’явився російськомовний марафон «FreeДом». Цей марафон запустили на базі іномовлення UATV як засіб «відкривання очей росіянам і російськомовним людям у світі», хоча, за спостереженнями оглядачів «Детектора медіа» Ярослава Зубченка і Андрія Любарця, він радше адресований українцям. Контент для «FreeДома» створюють UATV та чотири комерційні медіагрупи, отримуючи на це гроші з державного бюджету. І, за інформацією джерел «Детектора медіа», канал таки мають переорієнтувати на цільову аудиторію українців.

Про роботу UATV під час війни та майбутнє українського іномовлення, намагання достукатись до росіян, виробництво марафону та новоспечених патріотів, які багато років працювали проти України, ми поговорили з шефредактором та журналістом UATV, засновником «Донецького інституту інформації» Олексієм Мацукою.

— Олексію, війна все змінює й багато що скасовує. Чи буде цього року Donbas Media Forum, який ви організовуєте?

— Поки що я не можу сказати, відбудеться він чи ні, але ми плануємо його у грудні. Якщо ми зможемо його провести, то поки що невідомо, в якому форматі — онлайн чи офлайн. Хочемо, звісно, провести форум офлайн.

— Яка буде тема цього року?

— Напевне, така сама, як у першого форуму 2015 року: війна. Зараз це знов актуально, але тепер зона бойових дій розповсюдилася на більші території, більше журналістів страждає від обстрілів, більше журналістів намагається вижити у складних умовах.

— А як працює видання «Донецького інституту інформації» «Новости Донбасса»?

— Додались якісь активності – наприклад, зараз робиться відео. Журналісти зі Слов’янська, Маріуполя, Краматорська переїхали з окупованої чи прифронтової території в безпечніші міста, перевезли обладнання і зараз виїжджають на Донбас на ротацію. Тобто фактично змінилося лише «місце сидіння», скажімо так. Ніхто не постраждав, ніхто в полон не потратив, усі в Україні — хтось у західних областях, хтось у центрі. Але ми всі давно звикли так працювати. Коли почалася епідемія коронавірусної хвороби, для таких редакцій, як «Новости Донбасса», це теж не було несподіванкою: ми в такому  режимі віддаленої роботи працюємо, по суті, з 2014 року.

Побільшало DDoS-атак та спроб зламати наші сторінки, але, здається, це в усіх так. Посилилась дискредитація в російських медіа наших публікацій, людей, із якими ми працюємо.

— Зараз ви не лише ведучий та один із керівників каналу UATV, а ще й працюєте журналістом того ж каналу, робите репортажі з Донбасу. Як це сталося?

— Коли в листопаді минулого року я оголосив, що іду з позиції шефредактора телеканалу «Дом», я був у пошуку творчих, журналістських занять. І почав розмірковувати, як повинно виглядати українське іномовлення. У нас є державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України», яке володіє ліцензією на мовлення за кордоном під брендом UA (йому ж належить ліцензія на мовлення телеканалу «Дом»).  І  ще до війни я запропонував керівництву МПІУ своє бачення розвитку українського іномовлення. Я вважав, що необхідно працювати в Росії задля зниження рівня агресії проти України серед звичайних росіян. Тобто пояснити їм, що вони опинилися в центрі дезінформаційної кампанії проти України й українців, і давати можливість їм почути те, що ми самі про себе думаємо, російською мовою. Ми ставимо за мету зниження рівня агресії звичайних росіян до нашої моделі управління державою, до нашого вибору, розуміння нашого суверенітету, незалежності тощо. Це мав бути не новинний, а більш культурний канал, де пояснювали би складі речі. А також, на мою думку, потрібно працювати за порядком денним самої Росії: розповідати про  репресії, про корупцію тамтешнього керівництва.

Я почав працювати над оформленням стратегії іномовлення, і раптом почалася війна. І фактично я у прискореному режимі став менеджером організації іномовлення України російською мовою за форматом, який пропонував. Окрім нього ми також маємо англійське та арабське іномовлення. Зараз ми робимо інформаційну студію і сюжети трьома мовами. Контент, який виробляється російською, транслюється через супутник, а мовлення арабською та англійською — лише в соцмережах і ютубі. Зараз у нас на фейсбуці та ютубі майже 430 тисяч підписників. І, наприклад, у нас із початку року по березень включно  було сукупно на двох платформах близько 27 мільйонів переглядів. У травні цей показник сягнув 88 мільйонів переглядів. Коли ми побачили зростання трафіку саме з Росії,  я зрозумів, що ми влучаємо саме в російську аудиторію.

Щодо моїх репортажів: я і редактор, і журналіст, можу працювати і в полі, і в студії. Іноді я можу поїхати в поле. І я завжди їду — бо я привожу історії, працюю з небезпечними, складними темами. У студії я намагаюся бути рідше, бо в нас є інші ведучі та журналісти, які теж можуть працювати в ефірі. До того ж, до створення марафону для іномовлення підключилися комерційні медіагрупи.

— Пояснімо читачам, що зараз транслюють два канали «Мультимедійної платформи іномовлення» — «Дом» та UATV, і чим вони відрізняються.

— Канал «Дом» був створений у 2019 році для окупованих територій. Він і задумувався, і був таким каналом для української аудиторії, яка мешкає на окупованих територіях, до 2021 року. І я прийшов туди як журналіст, який працює з темою Донбасу. А потім пішов із нього у листопаді 2021 року, коли вже канал «Дом» був стабільно працюючим інструментом, наповнювався контентом, і вже не було потрібно інституційно над ним працювати.

Потім почалася війна і з’явилося російськомовне іномовлення — для аудиторії, яка мешкає в Росії або говорить російською в країнах Європи.

У каналів «Дом» та UATV різні супутникові сигнали. Просто так історично склалося,  що юридична особа ДП МПІУ володіє двома ліцензіями. І це два різних канали. Хоча з 2019 року UATV ретранслював частину контенту каналу «Дом», але сітка мовлення UATV була власна.

Коли я пішов із каналу «Дом», я запропонував створювати окремий потік на UATV. Він повинен працювати не з українським порядком денним, а з міжнародним, але проукраїнським, проєвропейським. Тобто щоб мітити в аудиторію, яка в Росії слухає «Ехо Москви», дивиться «Дождь» і так далі. Щоб у цієї аудиторії була можливість отримати російськомовний контент із Києва, але релевантний для глобальної аудиторії, яка розуміє російську мову. В цьому була ідея. Зрозуміло, що порядок денний UATV російською цікавий і в Україні. Але мовлення всередині України у UATV немає.

Зараз на UATV виходить марафон «FreeДом» виробництва UATV та залучених комерційних медіагруп, які отримали контракти на виробництво контенту саме для марафону. Той, хто хоче, може подивитися марафон «FreeДом» на ютубі.

— А канал «Дом» долучається до створення марафону «FreeДом»?

— Ні. Зараз канал «Дом» транслює український марафон «Єдині новини», як і всі інші канали для аудиторії всередині країни. А FreeДом — це виключно російськомовний марафон для закордонної аудиторії, яка розуміє російську мову. У нас є дослідження аудиторії, що дивиться  російськомовне іномовлення  онлайн, тобто у фейсбуці та ютубі. Більшість — чоловіки (62%) 55–64 років (43%). 93% нашої аудиторії користується російською мовою, 42% мешкає в Росії і лише 17% — в Україні, інші — в інших країнах, де є російськомовні, від Казахстану до США.

— Контент для «FreeДома»  виробляють StarLight Media, «Інтер», «1+1» і «Україна». А яка частинка контенту виробляється власне UATV?

— Загалом марафон іде 17 годин на добу, в ньому в кожного каналу є свої слоти, але іномовлення робить основну частину. Щодня буває від 5 до 9 годин.

— А хто керує розподілом цих годин, який канал скільки виробляє та що саме? І скільки людей зараз працює на UATV?

— Про кількість людей не скажу, бо не знаю. Це радше питання до генеральної директорки МПІУ Юлії Островської. Вона підписантка ліцензії, вона юридично відповідає за дотримання її умов перед Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення. Вона ж добирає контент, що надають комерційні групи.

В марафоні є свої рубрики, є програми, є логіка побудови наративів. Є редакційні планерки, є обговорення загальних тем, довгострокове планування, є обмін інформацією. Наприклад, якщо я працюю у Слов’янську, то я можу включитися в слот «Плюсів» і розповісти з місця подій, що відбувається в місті. Але я буду підписаний як представник телеканалу UATV. І у нас позивний такий: «Марафон FreeДом в ефірі каналу UA». Такого немає, що це ефір «1+1» чи чийсь іще — це виключно в ефірі UA.

— І фактично шефредакторкою цього марафону є Юлія Островська?

— Так, вона юридично за все відповідає.

— А хто відповідає за сам контент?

— Кожна медіагрупа подає своє медіапланування, ми дивимося все це, зрозуміло, ставимо запитання, які в кого творчі плани. Комерційні мовники — виробники контенту підзвітні нам у будь-якому випадку.

— У вас є спільні наради з комерційними каналами, які виробляють контент для «FreeДома»?

— Звичайно. Ми постійно онлайн, постійно в переговорах, я регулярно готую аналітичні записки, якщо тема важка, то ми розподіляємо роботу між каналами. Надаємо їм моніторинги телеграм-каналів про російські пропагандистські наративи від Центру протидії дезінформації, щоб вони все це при плануванні враховували. Ми їм постійно говоримо про наше бачення контенту, оскільки ми державний мовник, тому ми всі повинні дотримуватися стандартів, етики, формуємо загальноконцептуальні речі – що це за мовлення, яка в нас аудиторія. Ми також через диджитал-платформу отримуємо фідбек, аналітичну інформацію, радимо, як краще розділяти слоти по часу, наприклад,  щоб наша диджитал-група вирізала більш зрозумілі відео для користувачів у ютубі. Розумієте, багато в кого з комерційних каналів телевізійне мислення — вони враховують праймтайм, слоти… А ми мовимо через супутник і робимо акцент на диджитал-мислення.

— А каналом «Дом» також керує Юлія Островська?

— Зараз «Дом» лише ретранслює український марафон — і все. Юлія Островська відповідає за юридичні питання, але там навіть, здається, немає шефредактора. Взагалі, зараз відбувається дискусія про канал «Дом», але я не вповноважений коментувати про «Дом» взагалі нічого, оскільки зараз я до цього проєкту взагалі не маю стосунку. Моя зона відповідальності — іномовлення, російська й англійська версії. Це все. І навіть у марафоні «FreeДом» я можу  відповідати лише за ту частину, яку я або сам зняв, або як редактор частини марафону, що виробляє канал UA. Все інше надають зовнішні постачальники контенту.

— Який зараз у каналу бюджет?

— Не знаю. Я так розумію, що на створення марафону бюджет виділяється додатково, тобто ці 165 мільйонів гривень для комерційних мовників, про які відомо. Про все інше потрібно питати Юлію Островську. 

— Що зараз  UATV виробляє поза тими 17 годинами на добу марафону?

— Є і інші програми, які канал робить: це і студійні програми, наприклад, «Давайте проверим»; показуємо фільми, на які в нас є права. Крім того, в нас є повтори найцікавіших моментів марафону… Зараз ми багато експериментуємо.

— Я бачила деякі ваші репортажі з незвичною, як для українського телебачення, афектацію, але звичною для російських програм. Ви розраховуєте бути ближчими до російської аудиторії таким чином?

— Я в постійному експерименті, ми постійно шукаємо нові форми, жанри, способи подачі. Я бачу різні оцінки аудиторії з різних груп на різні формати. Для мене це просто експеримент.

— Як виглядає контент для англомовної та арабськомовної аудиторії? Він поширюється лише в соцмережах?

— Так, це контент для соцмереж: фейсбука, телеграма і ютуба. Наш англомовний ютуб-канал має триста тисяч підписників. Арабська редакція в основному бере український порядок денний, її головна відмінність від інших наших каналів у тому, що арабськомовна аудиторія має взагалі інше розуміння державного  мовлення, ніж у європейської аудиторії. Вони сприймають його як джерело офіційної інформації. Тому UATV арабською — це офіційна позиція уряду України, арабською в першу чергу перекладаються офіційні урядові повідомлення, роз’яснюються позиції щодо візових, безпекових питань для громадян арабських країн. Тобто там менше розважального контенту, більше суто перекладного та офіційного.

— Зараз, коли ви були на Донбасі, ви бачили, що люди розрізняють ці канали, або взагалі знають про ці канали? Вони, скажімо так, споживають контент каналів «Дом» та UATV?

— Я скажу так: на окупованих територіях були дні, коли по телевізору транслювався лише канал «Дом». Реально. Це було пов’язано зі влучанням у телевежу, і весь Донецьк дивився тільки марафон «Єдині новини». А потім окупанти щось відновили і знов почалося російське мовлення. А на вільних територіях усі знають і «Дом», і російськомовний «FreeДом». Люди, наскільки я бачу, розрізняють ці канали. Я навіть бачу, що коли в групах Слов’янська, Бахмута, Соледара постять і обговорюють мої репортажі, то люди пишуть, що це саме «FreeДом», телеканал російською мовою, — тобто відрізняють його від інших. І знаходять його онлайн, хоча вони і не є цільовою аудиторією каналу, і контент цей робиться в першу чергу з урахуванням потреб мешканців Росії. Внутрішня аудиторія може бути задоволена українськими телеканалами — комерційними, суспільними, вибір великий. Тим не менш, контент із «FreeДома»  потрапляє до внутрішньої аудиторії: по-перше, їй цікаво, а по-друге, в цих регіонах дуже популярна російська мова, зрозуміло, що російською дуже багато хто отримує новини.

— У нас, напевне, найуважніший глядач у світі — раз він розбирається зараз у марафонах із двома, а іноді і трьома назвами каналів в одному ефірі.

— Так, ми плануємо зробити на сайті UATV програмну сітку, де позначалося б, хто за що відповідає, щоб людина могла в цьому розібратися. З іншого боку, що таке для жителів Хабаровська «Україна 24»? Нічого. А хто такий Голованов? Хто такий Мацука? Ніхто там цього не знає. Тому що роби програмну сітку, що не роби, для Хабаровська головне — цікавий контент, а не хто саме його створив.

— Ви виробляєте для іномовлення щось для конкретних регіонів чи стежите за загальноросійськими темами?

— Я хочу робити сегментований контент — наприклад, для Казахстану окремий, для інших постколоніальних країн — окремий, і окремий для Росії. Але як це розділяти в ефірі, я поки що не знаю. Це обговорювалося з експертами ще до війни, і напрацювання є. Але зараз весь час іде на те, щоб бути на передовій. Тому що Росія багато робить із передової, а в нас менше цього контенту — і я хочу, аби його було більше. Тому що моя гіпотеза полягає в тому,  що через особисті історії людей із Донбасу і півдня України, які зараз страждають, ми зможемо достукатися до аудиторії Росії. Показати таких самих людей, але які живуть у стражданнях, які несе їм Росія. Тому що більше буде гуманітарного зрізу в новинах, то швидше ми достукаємося до аудиторії в Росії.

— Напевне, ви бачили публікації, в яких найближчі родичі дзвонили і розповідали своїм близьким у Росії, що  з ними роблять росіяни, але ті не вірили. Чи можна сподіватися на те, що їх переконає телевізор? Що можна змінити телевізором ставлення до України?

— Я думаю, це можливо зробити. Мене постійно питають про місію каналу. Я думаю, що головне — це зниження рейтингу Володимира Путіна і збільшення кількості тих, хто не хоче йти у лави російської армії воювати проти України. Це дві головні цифри, які мають бути індикатором роботи українського іномовлення. Це мій суб’єктивний погляд, цього немає в офіційних документах. Але що менший рейтинг і що більше відмов, то ефективнішим є іномовлення.

— Багато питань щодо обох марафонів стосується участі в них людей, які дискредитували професію, працювали на проросійських телеканалах, просували кремлівські наративи та дезінформацію, а тепер оголосили себе патріотами. Чи потрібна нам люстрація?

— Для мене важливе в першу чергу чесне визнання, чесна дискусія всередині нашої журналістської спільноти: чи є гарантії, що подібне більше не буде повторюватися? І така дискусія має бути прямо зараз. Але її нема, бо поки що всі зайняті виживанням і створенням контенту. Багато наших громадян живуть в умовах війни, і ми маємо про це постійно говорити. Але професійні організації — «Детектор медіа», Інститут масової інформації, — мають розпочати дискусію про те, що, власне, означає сьогоднішній стан української журналістики з моральної точки зору. Тому що інститут репутації, на жаль, для багатьох в українській аудиторії ніби нічого не значить. І мене це турбує. Тому що я багато років відстоюю позицію визнання власних помилок, подачі контенту через призму конфлікт-чутливої журналістики, дотримання стандартів, принципів етики. Але така практика не є поширеною в українській медіаспільноті. Тому сьогодні, поки ми виробляємо контент на передовій, ви маєте починати цю дискусію. І на цій дискусії повинні бути присутні ті, кого ці обвинувачення стосуються. Чесно кажучи, я б теж із зацікавленістю поставив би їм питання і сам би відповів на їхні. Я знаю, що для багатьох із тих, хто працює на великих каналах, логіка відповідальної журналістики, про яку я зараз кажу, є лише приводом посміятися. І мене це завжди принижувало. І я не хочу, щоби це тривало далі. Я хочу, щоби професійний та відповідальний погляд був мейнстримним. І зараз у нас є шанс це зробити.

Так само я вважаю, що попри те, що в нас війна, важливо все ж таки завершити деолігархізацію наших медіа. Вона навіть повинна бути прискорена.

— Війна майже нічому не заважає: ані піару влади, ані піару власників каналів.

— І мене це дуже непокоїть. Це все повернення до стану, коли начебто війни нема, а є ніби мирне життя. Тому головне зараз — фінальна деоліграхізація медіасектору. Саме зараз час розпочати дискусію про перезавантаження  суспільного договору щодо сфери медіа. Це важлива робота. Так само, як зараз ідуть процеси деколонізації України, відмови від імперського російського «здобутку», має бути процес переосмислення впливів капіталу на медіаринок.

— Ви вважаєте за необхідне посилення державного впливу на медіа?

— Ні,  я за посилення стандартів, балансу та саморегуляції, а не регуляції з боку власників. У нас є чудові приклади роботи Суспільного, в нас є чудові приклади роботи навіть нашого державного мовлення у форматі іномовлення. Яке я, як редактор, підпорядковую логіці стандартів та журналістської етики. А в Суспільного відповідальність — крізь процедури і практику. Це дуже маленькі приклади — але де інші? Де вони? Я не бачу.

Взагалі, вплив держави на виробництво журналістського контенту повинен бути мінімізований. Я проти будь-яких нормативів і наказів із боку держави редакціям комерційних, суспільних, громадських ЗМІ. Я проти втручання в редакційну політику і практику з боку держави. Я завжди вірив у саморегуляцію. Мають бути редакційні ради, і ми зможемо знайти баланс самостійно. Головне — розуміти місію та завдання, покладені на те чи інше медіа.

Роль держави може полягати в допомозі. Наприклад зараз, коли ми намагаємося працювати на передовій, необхідно, щоб держава захищала наші права, і не порушувала наше право на роботу в зоні бойових дій. Я з цим постійно стикаюся і борюся за те, щоб журналістів каналу UA пропускали будь-де, де ми хочемо працювати. Але державні органи створюють обмеження задля безпеки — і їх можна зрозуміти, але ми шукаємо шляхи, можливості заїжджати туди, де нам треба.

— Але держава під час війни  фактично стала єдиним замовником, великим інвестором і контролюючим органом в інформаційній сфері. Чи це не є проблемою?

— Я думаю, що ці питання потрібно ставити тим, хто є в чаті «Єдиних новин» — колегам, які з цим безпосередньо стикаються. Я з такою практикою не стикаюся. Я не знаю, які умови замовлення перед каналами, які працюють над створенням телемарафону,  ставить держава і що саме вони мають робити. Я замовлень не отримую і мені не ставлять завдань, що мені потрібно зробити і в якому обсязі, яких спікерів я маю показувати і скільки часу. А як це відбувається в марафоні «Єдині новини», я не знаю.

Головне фото зі сторінки Донецького інституту інформації