Без грамотної інформаційної політики можуть загинути Тичина та Бажан

Без грамотної інформаційної політики можуть загинути Тичина та Бажан

6 Травня 2022
1844
6 Травня 2022
20:34

Без грамотної інформаційної політики можуть загинути Тичина та Бажан

1844
До кожного прізвища в «санкційному списку» під час дерадянізації України потрібен індивідуальний підхід.
Без грамотної інформаційної політики можуть загинути Тичина та Бажан
Без грамотної інформаційної політики можуть загинути Тичина та Бажан

«Василь Чумак потрапив до санкційного списку Київської мерії, де названо імена тих, кому не місце, на думку невігласних дуроломів, на топографічній мапі столиці України», — написав у фейсбуку знаний кінознавець Сергій Тримбач. Навіть постійним читачам його сторінки, де можна знайти чимало розвідок про українське кіно й культуру та мистецтво загалом, навряд що скаже прізвище юнака, розстріляного 1919 року в Києві. Натомість він писав вірші, включені не менш знаним видавцем та поетом Іваном Малковичем у товстелезну поетичну антологію «Від Тичини до Жадана». При тому, що розстріляний юний митець належав до комуністичного підпілля.

Як Тримбача і Малковича, мене неможливо запідозрити в симпатіях до комунізму та всього й усіх, пов`язаних із ним. Те саме можна сказати і про відомого журналіста Віталія Портникова. Проте він одним із перших почав протестувати проти пропозиції київської влади перейменувати частину вулиць на хвилі декомунізації, дерусифікації та дерадянізації. Сама по собі ініціатива красива і корисна. Але під роздачу може потрапити цілий пласт питомо української культури.

 «Це різні люди, яких поєднує тільки те, що всі вони є діячами української РАДЯНСЬКОЇ культури. Ми повністю від неї відмовляємося? Добре, але чому тоді не від усієї? Чим великий український актор Амвросій Бучма гірший за Леоніда Бикова чи гроно українських РАДЯНСЬКИХ оперних співаків? Чому може залишитися прізвище Олеся Гончара, а Бажана - ні? Академіків й професорів я не перевіряв - там їх десятки. Але просто хочу зрозуміти - ми точно відмовляємося від усіх УКРАЇНСЬКИХ вчених, які працювали у радянський період? Якщо так, то за яким критерієм? Мені здається, це важліві й концептуальні питання», — написав Віталій Портников.

Патріотів у фейсбуку це питання харапудить уже тиждень і далі буде. З`являються й дописи учасників бойових дій, суть яких: «Вам там що в тилу, більше робити нема чого? Вже перемогли Росію?» Та все ж орієнтовані на культуру спільноти почали писати колективні листи до керівництва Києва. В одному з них, підписаному більш як двома десятками непозбувно збентежених, ідеться: «Водночас у втіленні цієї ініціативи вкрай важливо уникнути самооскоплення української культури, не вихлюпнувши разом із водою дитину, а разом із Александром Пушкіним та Львом Толстим – Павла Тичину та Миколу Бажана. Дорікати що Павлові Тичині, що Миколі Бажану у колаборації із радянським режимом, може лише той, хто жив з ними в один час, і хто створив хоч щось співставне. Найкращі твори Тичини та Бажана по праву належать до скарбниці української поезії. Їхній внесок в українську літературу неможливо ані скасувати, ані навіть применшити, наводячи їхні гірші, кон’юнктурні твори».

У всьому цьому неабияк хвилює та напружує позиція влади. Точніше – її відсутність. Згоден, топоніміка київських вулиць – не в компетенції президента чи його офісу, особливо під час гарячої фази війни з Росією. Їм є чим зайнятися і вони займаються. Натомість Міністерство культури та інформаційної політки, яке очолює Олександр Ткаченко, і Міністерство освіти та науки, яке очолює Сергій Шкарлет, можуть і повинні відреагувати. Причому не в режимі «якось», а взятися за повноцінну інформаційну та просвітницьку кампанію. У бажаній перспективі – внести суттєві корективи у гуманітарну освіту, передусім шкільну.

Зі слів Віталія Портникова, київський міській голова Віталій Кличко після наведеного вище допису подзвонив йому особисто. І пояснив: список вулиць для перейменування – лише перелік депутатських пропозицій. Остаточно нічого не вирішено, кожна позиція буде обговорюватися. Але джина вже випустили з пляшки, причому ті люди, які дотепер подібних питань не обговорювали ніколи й ніде. Й з ними про це ніхто ніколи не говорив. Маю на увазі середню школу, вузи, мейнстримові ЗМІ — взагалі ніхто.

Культурну політику провалили задовго навіть не до 24 лютого 2022 року, а до грудня 2013 року, коли звалили київського Леніна. Разом із інформаційною: ніхто ніколи й ніде на жодному з рівнів системно не намагався розкласти по поличках українську радянську культурно-мистецьку спадщину. Тобто були спроби. Але стосувалися вони передусім доведення цінності окремих пам`ятників Леніну, пам`ятника Щорсу, якого ліпили з молодого Леоніда Кравчука, мозаїчних панно з червоноармійцями-визволителями на станціях метро та фасадах різних споруд (одне таке знайшов письменник і блогер Анатолій Дністровий у нинішньому Тернополі), погрудь російському поетові Пушкіну тощо.

Не тішу себе ілюзіями щодо загального рівня поінформованості суспільства про українські культурні цінності, здобутки та втрати. Маю щодо певних персонажів власну думку, якою поділюся нижче. Але високих матерій просвітництво тут не вимагає й не потребує. Та й міністерство культури та інформаційної політики може обмежитися простеньким реманентом, якщо державна структура зволить, нарешті, звернути на проблему свою увагу.

Тож спробую коротко й по суті пояснити, як, на мій погляд, мала б виглядати інформаційна підтримка декомунізації й дерадянізації, які вкотре на часі.  І як при цьому зберегти він зачисток справжні здобутки. Правдиву класику, дискредитовану російською окупацією.

Найперше слід остаточно й безповоротно засудити комунізм і все, що з ним пов`язане. Разом із тим варто прийняти той беззаперечний факт, що в лавах Червоної армії в ХХ столітті воювали, чинили подвиги та виявляли звитягу також українці. Інакше роль українців у перемозі над німецьким нацизмом нівелюється, а саме на цьому не раз наголошував російський диктатор Путін. Мовляв, СРСР і без України переміг би в Другій світовій. При цьому слід зважати: українці воювали з нацизмом не лише на боці СРСР, а й в інших арміях світу. Про це навіть є книжка «Від Рейхстагу до Іводзіми», підготована до друку Українським інститутом національної пам`яті ще за головування Володимира В`ятровича.

Беручи за основу наведену аналогію, слід проєктувати такий самий підхід і на українську радянську культурну спадщину. Тут найскладніше — пояснити, чому, наприклад, майже всі діячі Розстріляного Відродження в часи свого творчого розквіту й піднесення були активними членами Компартії України. Їх розстріляли, бо вони були комуністами? Чи спершу виключили з партії, а потім розстріляли? Чи вони вступили в партію, аби розвалити її зсередини? Чи просто пристосовувалися, шукали теплі й ситі місцини? Відповідей на ці та подібні питання українська середня освіта школярам не дасть. Студентам-гуманітаріям також досі не все зрозуміло. А ЗМІ ігнорували й досі ігнорують будь-які предметні, навіть навмисно спрощені розмови про це.

Як випускник української радянської школи, знаю популярну примовку: «Краще з`їсти кірпичину, ніж читать Павла Тичину». Бо шкільна програма акцентувала на пропагандистські агітці «Партія веде!» і рядках на кшталт «Трактор в полі дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир». Але ані тоді, ані тепер не наголошують на тому, що Тичина служив у війську Української народної республіки. Його ранні твори — правдива українська поетична класика й нове слово в ліриці. І тим більше не чутно серйозної розмови, що Тичину ламали і зламали в застінках НКВС. Налякали на все життя, що залишилось. Таким чином, поет — не пропагандист, а жертва радянської влади.

Ми ж не проти, коли наші вулиці й сквери називатимуть на честь загиблих від російських куль, снарядів та ракет? Отож. Переважна більшість українських постатей, запропонованих навиліт із українських просторів – жертви власних помилок, жертви російської більшовицької системи.

Є винятки, про які варто говорити окремо і довкола яких так само точаться суперечки. Наприклад, Оболонський проспект у Києві колись носив ім`я драматурга Олександра Корнійчука. Досі живі його сучасники, не обов`язково літератори, які називають Корнійчука відданим слугою радянської влади, колаборантом та агентом НКВС-КДБ. Зрештою, п`ять Сталінських премій в активі – красномовний факт. Якщо не радянські, не пропагандистські за змістом твори Тичини, Бажана, Сосюри й Рильського нині вивчають, читають, навіть кладуть на музику, драматургічну спадщину Корнійчука давно не ставлять на сценах. Те саме можна й треба говорити про ще одного лауреата Сталінської премії — Олеся Гончара. Наріжним каменем у суперечках зазвичай є роман «Собор», який був забороненим за радянських часів. Проте заборона не позначилася на кар`єрі Гончара-комуніста й депутата Верховної Ради УРСР. Так, 1990 року він публічно здав партквиток. Але в його шухлядах не знайшли рукописів, написаних потай, не для друку, антирадянського або нерадянського змісту. Його спадщина так само не актуальна, як спадок Корнійчука та подібних до нього. Проте тут є нюанс: це не означає, що вулиці Гончара в Києві та десь інде не мало би бути. Пам`ятник теж не варто чіпати. Натомість розповідати про нього слід максимально правдиво, не уникаючи неприємних моментів співпраці митця з радянською владою.

Отже, все одно виходимо на потребу в індивідуальному підході до кожного кандидата «на виліт». Без інформаційної підтримки та загалом інформаційної політики в такій делікатній сфері не обійтися. Що довше мовчать МКІП та Міносвіти, то більше шансів втратити згадки про українських митців на картах українських міст. І початок серйозної розмови можливий лише тоді, коли російський радянський режим офіційно визнають окупаційним. З усіма трагедіями, що несе з собою окупація. Й реальними, а не дутими трагічними постатями, які в окупації жили й творили.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1844
Читайте також
21.05.2022 11:15
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
1 934
11.05.2022 12:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 880
23.04.2022 11:31
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
2 346
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду