У середу 16 лютого, у День єднання більшість центральних телеканалів та радіо показали наживо загальнонаціональний телемарафон єднання  #UAразом. День єднання започаткував президент  Володимир Зеленський, перше його відзначення відбувається 16 лютого 2022 року – у день, який західні розвідки  називали днем потенційного нового вторгнення Росії в Україну.

У День єднання марафон показали СТБ, ICTV, «1+1», УНІАН, «Україна», «Украіна 24», «Інтер», НТН, «UA: Перший», «UA: Крим», «UA: Культура», всі регіональні філії Суспільного, «Дом», «канал 24», «5 канал», «Прямий», «Еспресо», «4 канал», «Рада», канал «Київ», «Правда тут Київ», «Правда Тут Львів», «Перший західний», ІНТБ; «Типовий Київ», «Конкурент TV», «Рівне 1», ITV, «Донбас онлайн», ATR, «Дом», «Рада» та інші. Транслювався ж марафон з парламентської студії телеканалу «Рада».  

Джерела «Детектора медіа» стверджують, що напередодні відбулася зустріч прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, міністра культури Олександра Ткаченка і голови Нацради Ольги Герасим'юк з двома десятками представників телегруп та теле і радіоканалів. Зокрема, були представники «Медіа групи України», «1+1 медіа», Starlightmedia, Cуспільного, 5 каналу та ін. Мовників просили долучитися до спільного марафону до Дня єднання, мотивуючи це складною інформаційною ситуацією, що склалася через небезпеку ймовірного нападу Росії.  

Спецефір розпочався виконанням Гімну України, після чого із власного дому виступив президент Зеленський.

«Детектор медіа» запитав у медіаекспертів, як вони оцінюють сам факт проведення телеканалами за ініціативою влади єдиного марафону та його зміст.  

Відповідають: Олексій Мацука, Олексій Мустафін, Галина Петренко, Сергій Гузь, Ярина Ключковська, Діана Дуцик. Чекаємо на відповіді також інших експертів.

Олексій Мацука, редактор телеканалу іномовлення України UATV:

— Про заснування нового Дня єднання стало відомо дві доби тому. Менеджменту телеканалів можна було б виявити більше ініціативності щодо організації підготовки інформаційного та аналітичного контенту з цього приводу.

Є така форма, як спільне регулювання - редакторським колективам можна частіше вдаватися до цієї форми планування, оскільки це допомагає зміцнювати співтовариство і озиратися на себе, звіряти свій контент.

Певна річ, що дві доби мало для організації, але я як керівник різних медіа можу точно сказати, що існують можливості для творчості завжди. З іншого боку, в умовах, у яких ми перебуваємо зараз, розуміння внутрішньої інформаційної політики тими, хто формує її, а це медіа організації та медіа-персони – теж ключ до тієї самої інформаційної безпеки.

І те, що канали транслювали сьогодні з 8-ї ранку однаковий контент, говорить про те, як редактори розуміють принцип єднання. На мою думку, потрібна дискусія про ці принципи – тому що для багатьох це можуть різні принципи і для нас, українських журналістів, це привід розпочати діалог з аудиторією про розуміння єднання як феномена.

Яка роль цієї дискусії для різних гравців - інфлюенсерів, блогерів, публічних людей? Розцінюю сьогоднішній марафон як старт нового діалогу, а яким буде його дизайн - це і наша, медіа-менеджерів, редакторів відповідальність.

Медіаконсультант Олексій Мустафін:

 — Мені здається, що сьогодні день ганьби українського телебачення. Тому що з’ясувалося, що ані менеджмент, ані власники, ані журналісти - для них немає жодної цінності у вільних медіа. Всі як один радісно пішли радянським шляхом. Це в Радянському Союзі був один державний телеканал, потім було декілька. Навіть тоді було декілька. Був такий анекдот: «я вам попереключаю».

Приблизно те, що сьогодні відбулося. Виявилося, що незважаючи на всі запевнення про те, що ми йдемо європейським ліберальним шляхом, перетворити, одержавити телебачення виявилося легше, ніж навіть у Росії чи Білорусі. Це зробили одним помахом просто, і всі радісно в це включилися. Ось моя оцінка того, що відбулося сьогодні. І тепер наступного разу, коли будуть якісь розмови про свободу слова, про плюралізм, можна просто буде мовчки показати телеефір за 16 лютого 2022 року як доказ, що це не варто навіть повітря, яке струшують цими словами про свободу слова і все інше.

Що стосується якості.. Можна сперечатися, дискутувати, але великого сенсу немає. Глобальна ціль цього всього — продемонструвати, що влада може робити з медіа все, що захоче. Це найголовніша мета і мотив цих дій. Влада свого досягла.

Комунікація з народом не має жодного стосунку до цієї ганьби, тому що комунікація полягає у зворотному зв’язку. А який тут зворотній зв’язок, якщо людям нав’язують одну картинку? Звичайно, коли кажуть про те, що у нас війна, нам треба демонструвати єдність. Єдність демонструється в іншому, а не так, як це зробили влада та телеканали. Звичайно, в умовах війни є засоби повідомлення про небезпеку, є необхідність трохи по-іншому діяти, ніж у мирний час. Але телемарафон на всіх каналах з однією картинкою не має до цього жодного стосунку. Він ніяк не допомагає боротьбі з ворогом, ніяк не демонструє єдність, ціннісну єдність українців. Тим більше, що це війна за свободу і незалежність нашої країни й людей а це крок — абсолютно протилежний.

Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа»:

— Сьогодні зранку я почула від телеглядачів полярні думки про ранкову частину марафону #UAразом: від стривоженого запитання, чому по всіх телеканалах одночасно показують якесь «Лебедине озеро» і де дізнатися, що насправді в цей час відбувається в країні. До захоплених вражень, що побачене й почуте нарешті заспокоїло їхню тривогу, викликану новинним порядком денним останніх тижнів і особливо днів. А від професійних медійників – не менш полярні думки про те, що це початок державної цензури, бо марафон показують телеканали навіть опозиційних власників, чи що це просто маленька поступка приватних телеканалів владі, яка нічого не означає.

Особисто для мене цей марафон є не першим таким прикладом єднання приватних телеканалів довкола бажання показувати спродюсований на замовлення влади контент. І навіть не другим: згадайте минулорічний концерт до Дня незалежності чи шкільні телеуроки початку ковідних часів. Але будьмо відвертими: вироблений потужностями телеканалу «Рада» нинішній марафон у стилі чиновницьких звітно-виборчих промов здатен утримувати увагу аудиторії виключно через винятковий порядок денний в країні і викликану ним емоційну гойдалку телеглядачів. У спокійніші часи його би просто вимкнули, обравши натомість яке-небудь відеоінтерв’ю на YouTube, трансляцію CNN чи порання на городі.

Цікавіше для мене сьогодні буде спостерігати, як приватні телеканали використовуватимуть цю підвищену увагу глядачів поза межами кількох годин марафону. Яких альтернативних президенту Володимиру Зеленському рятівників нації нам запропонують під час репортажів і прямих включень з, умовно кажучи, Маріуполя, Дніпра, Харкова чи київських пагорбів. І що саме казатимуть ці рятівники. Адже президентську команду зранку ми вже почули і знаємо, наприклад, що вчора Верховна Рада безпрецедентно об’єдналася задля ухвалення надважливих для країни законів – зокрема, про державну підтримку кіно. Вам здається, що це не настільки важливий закон, щоб займатися ним у такий поворотний для України історичний момент? Вам просто здається. У сучасному світі гібридних воєн і політичних телешоу контент – це ті самі «Джавеліни», які влучають точно в свої цілі задовго до того, як починає говорити справжня зброя.

Сергій Гузь, журналіст, член КЖЕ, керівник Незалежної медіа-профспілки України в 2004-2008 роках:

— Те, що відбулося сьогодні зранку на національних телеканалах є неприйнятним з кількох причин, і мало б визвати обурення у самих журналістів. Адже, на мою думку, всі професійні журналісти, всі редакції телеканалів мають достатню кваліфікацію, аби самостійно висвітлити День єднання так, як вони вважають важливим для своєї аудиторії. І тим більше держава не має права нав’язувати єдиної «картинки» для всіх телеканалів.

Бо це відкидає нас до найгіршої доби радянської пропаганди. І саме таку картинку сьогодні зранку побачили глядачі по всій країні. Не знаю як у кого, а в мене це викликало справжній шок. Не вірилося, що таке може статися після 30 років розбудови демократії в Україні.

Небезпека ще й в тому, що це створює спокуси для влади встановити ще більший контроль над засобами масової інформації.

Ярина Ключковська, експертка з комунікацій:

— Вчора підприємство, на якому я працюю, отримало телефонограми від двох районних виконкомів з рознарядкою - інакше це не назвеш – вивісити прапор і організувати виконання гімну трудовим колективом. У цей момент склалося враження, що я випадково прокинулась десь у 1983 році. Єднання народу перед загрозою війни – правильна річ, і месидж правильний.

Наприклад, в американських медіа це стало дуже хорошим тлом для звернення Президента Байдена: український народ хоче захистити своє право на самовизначення – і ось, єднається. Тільки ж отак, нахрапом народ не об'єднаєш. Ані указом Президента, ані примусовим виспівуванням гімну посеред робочого дня. Цінність об'єднання – у виборі людей робити щось разом.

Коли цього вибору немає, то й саме єднання вихолощується і втрачає сенс, чи то йдеться при вивішування прапора, чи про наповнення ефірного часу контентом. Люди об'єднуються або на противагу загрозі, або навколо сенсів. Загроза є. Від влади залишилось сформувати об'єднавчі сенси. І тоді не буде потреби у «спусканні» акцій і тем адміністративним шляхом.

Діана Дуцик, виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації: 

— Цей марафон викликав змішані почуття. І далі я говоритиму не лише про марафон. Марафон – це дзеркало комунікаційних проблем. Я дивилася вранці лише частину, бо в принципі він був не цікавий. Не думаю, що влада досягла мети, яка була заявлена – єднання. Цікаво буде згодом подивитися рейтинги телеканалів у цей час, тобто зрозуміти, чи багато людей дивилося його.  Президент мав би розуміти, що єднання – це складний і довгий процес, він не відбудеться в один день.

Насправді наше суспільство потребувало і далі потребує важливих роз'яснень, хорошої комунікації ще задовго до всіх подій, ще тоді, коли з'явилися перші заяви західних партнерів про ризики вторгнення. Натомість влада тоді мовчала. Паніка наростала і досягла піку після повідомлень про перенесення низки посольству у Львів, а також про виліт з країни олігархів. Цифра 20 чартерних рейсів вразила усіх. І всі меседжі, які йшли після цього усього, не мали сенсу, вони були запізнілі. Бо насправді влада не мала б допустити в принципі такої ситуації. А щоб її не допустити, потрібна була комунікація, не лише публічна, але й непублічна з різними суспільними групами, в тому числі з тим же великим бізнесом. А замість комунікації було якесь інформаційне провалля.

Багато колег у соцмережах пишуть, що цей марафон повернення в радянські часи, тиск на ЗМІ і так далі. Я ж думаю, що просто люди, які відповідають за інформаційну політику у нинішній владній команді, не відчувають тривог суспільства і не вміють підібрати меседжі та формати, які б відповідали цьому історичному моменту. Тому вони йдуть такими простими шляхами – оголосити свято, провести марафон. Це питання про професійну придатність.

На жаль, це питання в умовах гібридної війни створює додаткові ризики, бо породжує турбулентність не там, де треба. Замість очікуваної єдності. Вони не розуміють, що люди, суспільство дуже тонко відчувають нещирість. Цей марафон – про нещирість. Принаймні таке моє відчуття. Хоча загалом, на моє переконання, телебачення все ще могло б зробити значний вклад у питання єдності  та консолідації українського суспільства, але не в такий спосіб.