Свобода слова: в кожного своя? Медіапідсумки 16–22 вересня 2019 року
Свобода слова: в кожного своя? Медіапідсумки 16–22 вересня 2019 року
Цей тиждень підвів мене до дещо парадоксальної думки: уже два державні органи займаються питаннями свободи слова та прав журналістів, але не факт, що це допоможе журналістам, котрі чесно працюють та сумлінно виконують свою роботу.
Офіс президента (ОП) утворив Раду з питань свободи слова та захисту журналістів. Зрозуміти ОП мені поки не вдається, такі мінливі там настрої. То журналісти не потрібні як посередники для комунікації з суспільством, то потрібні радники, щоб їх захищати. То президент Володимир Зеленський анонсує, що джерела фінансування партії й телеканалів з орбіти Віктора Медведчука — це «буде дуже гучна історія, яка погано закінчиться», то до ради при ОП входять представники двох із трьох цих телеканалів. Не дивно, що варто було тільки комусь сказати, що на установчих зборах цієї ради згадували про єдину національну прескарту, як журналісти почали думати, що видавати її має намір саме ОП. А що ще вони мають думати, якщо того ж дня вийшло інтерв’ю голови ОП Андрія Богдана, який сказав, що журналістика як «четверта влада» є «глибоко корумпованою», а тому потребує «очищення»?
На противагу ОП, Комітет свободи слова виглядає добрим поліцейським. Не всі журналісти змогли потрапити до будівлі Верховної Ради в перший день роботи парламенту? Комітет вступиться та попросить у майбутньому пропускати їх через віп-під’їзд. Журналістів лякає думка, що про прескарту заговорили саме в ОП? Голова Комітету свободи слова Нестор Шуфрич особисто виступить проти і прескарти, і загалом конкуруючої президентської ради. А ще розгорне кипучу діяльність та ініціює проведення парламентських слухань про безпеку журналістів. Але як ви думаєте, що за акценти можуть бути у слухань, ініційованих «Опозиційною платформою — За життя», якщо із засідань Комітету свободи слова затято роблять репортажі все ті ж телеканали з орбіти Віктора Медведчука?
Складна та заполітизована тема свободи слова цього разу не далася й Савіку Шустеру, який планував присвятити їй свою «Свободу слова…», але для неї не зібралися гості. Може, якби не це, то в новому випуску програми стільки часу не обговорювали би «Приватбанк», так сильно не розпалили б Ігоря Коломойського та не дійшли би в питанні суперечки між «Савік Шустер Студія» та телеканалом «1+1» до підвищеного градусу. Але що би зараз не думав Рінат Ахметов про своє рішення укласти контракт із паном Шустером, рекорду Ігоря Коломойського, який припинив транслювати програму після другого випуску, він уже не поб’є.
Свобода слова не може бути в кожного своя: вона або є, або її немає. Намагання політиків використовувати розмови про свободу слова як інструмент для маніпулятивного досягнення власних цілей є цинічними та небезпечними. Бо вони вбивають власне свободу слова — як право людини, мету, вищу цінність, а не засіб.
Фото: Укрінформ