12:30
Четвер, 19 Вересня 2019

На каву й по книжки до Львова: 13 новинок до Book Forum від журналістів

Українські та польські репортажі, публіцистика Йозефа Рота та Ґабріеля Ґарсія Маркеса, книжки авторів «Детектора медіа» та інші варті уваги видання – в огляді.
На каву й по книжки до Львова: 13 новинок до Book Forum від журналістів
На каву й по книжки до Львова: 13 новинок до Book Forum від журналістів

18 вересня стартував 26-й Book Forum у Львові – він триватиме до 22 вересня. Хоча погоду обіцяють холодну, фестиваль, як завжди, сповнений теплих зустрічей із книжками, їхніми авторами та однодумцями.

Фокусна тема фестивалю цьогоріч цитує назву поеми Грицька Чубая «Відшукування причетного». Програма книжкового дійства налічує понад 700 заходів, 21 з яких відбуватимуться в рамках медіакластеру «Територія свободи: ЗМІ». На традиційній книжковій ярмарці у Палаці Потоцьких можна буде знайти більш ніж 700 новинок – деякі щойно з типографій.

Аби ви не розгубилися, що нового з-під пера чи клавіатури колег-журналістів вийшло друком в українських видавництвах – пропонуємо свій список.

Знакова перекладна публіцистика

У «Видавництві Анетти Антоненко» виходить публіцистика чи не найвідомішого письменника Латинської Америки Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950 – 1984)». Лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року зазначав, що хоче, щоби про нього пам’ятали не як про автора «Ста років самотності», а як про репортера. Він навіть називав журналістику «найкращим на світі ремеслом».

Усього до книжки увійшло 50 текстів. Більшість – журналістські: репортажі, колонки, есеї, портрети, чимало з яких були опубліковані в газеті El Pais. Про що вони? Про резонансні політичні події і специфіку письменницької роботи, світське життя та подорожі світом. Є тут рефлексії автора й щодо розслідування однієї смерті, до якої, найімовірніше, причетні політичні та артистичні еліти країни, репортажі про торгівлю людьми з Європи до Латинської Америки та багато іншого. До збірки також увійшло кілька літературних творів майстра магічного реалізму. Редактор Крістобаль Пера зазначає, що вибирав тексти, «де латентно присутнє це наративне розходження між журналістикою та літературою, де шви реальності розлазяться через його нестримний наративний імпульс, даруючи читачам можливість ще раз насолодитися творчістю “оповідача історій”». Тож – читати й надихатися.

У «Видавництві 21» вийшла книжка «Міста і люди» Йозефа Рота – відомого австрійського письменника та журналіста першої половини ХХ століття. До неї увійшли фейлетони, есеї та репортажі, більшість із яких свого часу публікувалися у Frankfurter Zeitung та інших виданнях. За словами дослідника Гельмута Нюрнберґера, у своїх журналістських текстах Рот «малював обличчя часу початку ХХ століття».

Збірка складається з чотирьох частин. Три присвячені подорожам автора Францією, Радянським Союзом та Балканами у 1920-х роках і його метким спостереженням за різними містами та його мешканцями. А четверта – долі східноєвропейських євреїв після Першої світової війни, у якій, до речі, сам автор брав участь. Останню частину книжки можна назвати зворушливим пам’ятником тим, кого автор найкраще знав від самого дитинства, адже народився в 1884 року в Бродах (нині Львівщина). У цьому есеї Йозеф Рот, зокрема, змальовує міста, куди євреї Сходу розпорошилися після Першої світової війни, – Відень, Берлін, Париж, Нью-Йорк. Тож насправді вся ця книжка – це захоплива подорож.

Українському читачеві Йозеф Рот відомий за перекладами книжок «Марш Радецького», «Фальшива вага», «Йов», «Готель Савой». Саме час познайомитися з його нехудожніми текстами.

Новинки українського репортажу

Видавництво «Човен» підготувало дві новинки від українських репортерок. Книжка співзасновниці та головреда журналу Reporters, викладачки Школи журналістики УКУ Марічки Паплаускайте називається «Бог дивовижних людей та інших грішників». До неї увійшли 11 репортажів, які не публікувалися в медіа. «Я шукала людей, які присвятили життя свідченню Бога та служінню Йому. Хотіла зрозуміти, що керує ними і чи вони свідомі свого вибору та чи щасливі в ньому», – пояснює авторка в передмові. І зізнається, що хотіла б вірити, але не може – в сучасному світі, повному катаклізмів.

Серед героїв – пастор, який урятував сотні наркозалежних дітей у Маріуполі, науковець, який побував у полоні «ДНР», успішна бізнесвумен, яка втратила дочку, засуджений за вбивства та зґвалтування християнин і навіть відомий поет Юрій Іздрик. А ще це книжка про помилки й дива, силу духу й любов.

Репортерка-фрілансерка Світлана Ославська написала книжку «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» про Туреччину, яку вона досліджує вже п’ять років. Збірка з 11 текстів показує українському читачеві країну поза добре знаним форматом all inclusive. Своїми історіями зі Світланою поділилися різні «нетипові» мешканці Туреччини: християни, єзиди, біженці, «терористи», дисиденти.

Авторка описує здебільшого східну Туреччину, де в горах живуть курдські сепаратисти й куди через кордон приходять ісламісти із Сирії, – тобто ту частину країни, якої побоюються навіть мешканці столиці. Світлана зазначає, що це книжка «про Близький Схід, який досі існує на території цієї країни. Його жителів розшарпують, з одного боку, потяг до західної культури, а з другого — власні традиції». Тексти репортерки вводять читача в непростий контекст життя Туреччини наших днів, і там його чекає багато відкриттів – зокрема і щодо перетинів з Україною. Тексти Світлани Ославської супроводжують її ж світлини.

Також днями у видавництві «Темпора» вийшла друком книжка «(Не)воля» донецької журналістки Єлизавети Гончарової. Вона перемагала в конкурсі художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець» і написала книжку «Десь поруч війна» про Донбас. Друга книжка авторки присвячена звільненню різних людей за різних – але завжди непростих – життєвих обставин.

Герої Єлизавети знову зі сходу України, де найбільша в країні кількість тюрем і сиротинців, а тепер і незаконні утримання полонених на окупованих територіях та прифронтові населені пункти, життя в яких також не є вільним. Серед співрозмовників журналістки – діти, які живуть в інтернатах і понад усе прагнуть стати «звичайними», і колишні полонені, які діляться своїми болісними спогадами.

Зібрані Єлизаветою 18 історій драматичні, проте не безнадійні. Крім того, книжка яскраво описує сьогоднішні містечка Донбасу, в які мало хто з нас доїжджає: «І ця воля до життя бринить у повітрі Луганська, Світлодарська, Авдіївки чи Курдюмівки ароматом абрикосів, дитячими пустощами, гомоном свійської птиці та домашньої худоби, і місцеві вже майже не чують звуки війни».

Польські репортери

Видавництво «Човен» також презентує на Book Forum книжку польського репортера Войцеха Яґельського «Усі війни Лари». Автор – журналіст тижневика Tygodnik Powszechny, який раніше працював у Gazety Wyborczej, ВВС і Le Monde, а також видав книжки репортажів про Кавказ, Афганістан та країни Африки.

Книга «Усі війни Лари», яка номінувалася на престижну премію імені Ришарда Капусцінського, розповідає історію життя однієї кістинки. Вона народилася в долині Панкісі, яка територіально належить Грузії, та мешкають там мусульмани-кістинці – нащадки чеченців, які переселилися в цю місцевість. Кістинці спілкуються чеченською мовою і здавна у приязних стосунках із грузинами. Так вийшло, що свою власну сім’ю Лара створює вже в Грозному – живе в цьому великому й сучасному місті з чоловіком та двома синами, мріє грати в театрі. Але всі плани руйнує чеченська війна. Лара забирає синів до себе додому, але ні там, ні навіть відпустивши їх до Європи, їй не вдалося їх уберегти – вони вирішили стати моджахедами.

Найбільше вражає, як близько Войцеху Яґельському вдалося підібратися до своєї героїні – оповідаючи йому про своє життя, вона буквально впустила його у свою душу – душу матері, яка живе надіями й страхами своїх дітей. Це майстерно написана й дуже людяна книжка, з якої дізнаєшся багато нової інформації як про регіон, так і про людину.

У видавництві «Темпора» вийшла друком книжка «Бєженство 1915. Забуті вигнанці» Анети Примаки-Онішк, яка отримала численні нагороди. Авторка пише для Gazeta Wyborczа, Polityka, National Geographic та є співзасновницею Центру науки Коперника.

Її репортаж присвячено долі людей, які в 1915 році, рятуючись від наступу німецьких та австро-угорських військ, мусили втікати вглиб Росії. Це торкнулося мешканців Гродненської, Сувальської, Варшавської губерній, Холмщини та деяких інших земель. Залишити дім і назважди змінити життя, рушивши в напрямку невідомого, довелося людям різних національностей, віри й соціального статусу.

Авторка досліджувала, як саме вони йшли, скільки людей загинуло в дорозі, де вони жили й що чекало вигнанців у місцях, куди вони прямували. Адже й досі – через понад 100 років – ми знаємо про цю сторінку нашої спільної з сусідніми країнами історії так мало, а говоримо – так рідко. Окрім тексту книжка містить фотографії.

Есеїстика українських авторок

Продюсерка «Радіо Культура», журналістка та перекладачка Ірина Славінська дебютувала в есеїстиці з книжкою «Мої запасні життя» («Видавництво Старого Лева»). «Ця книжка — клаптикова ковдра, зібрана зі спогадів, рефлексій та міркувань», – ідеться в анотації, і краще й не скажеш. Тут знайшлося місце й історіям з часів Майдану та початку війни на Донбасі, і дуже особистим сторінкам «із сімейного альбому», і роздумам про професію. Промовистим сценкам з подорожей, думкам про мовне питання, а також наші буденні звичаї та звички…Багато уваги авторка присвячує історії та пам’яті – людини, роду, країни, не почутим голосам, не проговореним травмам і, навпаки, перемогам. «Клаптики» її ковдри – різні за формою, кольором і фактурою, читаються з цікавістю й водночас спонукають до міркувань, до погляду всередину себе і проведення певних паралелей.

У цьому ж видавництві вийшла книжка відомої телеведучої, першої заступниці голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольги Герасим’юк «Я повернулася. Люблю». Це збірка з понад півсотні есеїв та подорожніх нотаток, написаних за період з 2007 до 2019 року. Пані Ольга бере читача із собою в різні міста та країни, де він зможе познайомитися з їхньою історією та культурою, а ще мати незабутні зустрічі – і розмови – з цікавими людьми. Уважна до деталей та нюансів людської психології, авторка пише живо й мальовничо. Прочитати цю книжку – означає скористатися нагодою вирушити в подорож: до Одеси, Неаполя, Страсбурга, Ньюфаундленда – чи навіть на край світу. І, що важливо, в приємній компанії.

Осмислення викликів інформаційного простору

«Детектор медіа» презентує на форумі книжку доктора філологічних наук, професора та письменника Георгія Почепцова «(Дез)інформація». Це збірка статей науковця, написаних у 2018-2019 роках та опублікованих на «Детекторі медіа». «Сьогоднішній світ будується не лише з допомогою інформації, але й дезінформації. Чим серйозніша подія, тим більше про неї зявляється дезінформації, яка намагається викривити реальність. Однак у людини немає здатності відрізняти інформацію від дезінформації. Цього слід навчатися, чому й присвячена ця книга», – йдеться в анотації.

У видавництві «Фоліо» вийшла друком ще одна книжка Георгія Почепцова «Когнітивні війни в соцмедіа, масовій культурі й масових комунікаціях». Автор розповідає, коли й чому світ переніс воєнні дії з фізичного простору у віртуальний, як епоха фейків замінила епоху книги і ТБ, а також якою зброєю користуються сторони в когнітивній війні. Автор підкреслює, що психологічна війна – одна з найбільш витончених форм інформаційної, адже покладається на людський інтелект та його здатність усвідомлювати успішні дії, контролюючи засоби комунікації. Соціальні медіа автор називає не прямим, а опосередкованим гравцем у політиці, економіці та соціальному житті. І – могутнім гравцем.

Власне, цій же темі присвячено книжку британського журналіста Дейвида Патрикаракоса «Війна у 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють військовий конфлікт у ХХІ столітті» (Yakaboo Publishing). Дейвид висвітлював конфлікти в різних країнах, перш ніж приїхати у 2014 році до України. Саме тут він яскраво помітив радикальний злам у парадигмі ведення війни – її перехід у кіберпростір. Про звільнення Слов’янська йому стало відомо не з ВВС чи інших новинних медіа, а з Twitter. Уже тоді він помічав у соцмережі згуртованість та активність проросійських акаунтів, які запускали фейки й користувалися своєю брехливою термінологією. Детальні дані про інформаційну кампанію у Twitter, яка відбувалася з фабрикою тролів у РФ, стали відомими значно пізніше. «Я спостерігав не просування пропаганди, а перевинайдення реальності» – пише автор і додає, що це книжка про наративи конфліктів та конфлікт наративів. Які, на думку автора, стають важливішими за фізичне протистояння. Це дуже потрібна книжка, де крім спостережень автора за конфліктами ХХІ століття в Палестині, в Україні й на територіях ІДІЛ, є й спроба пошуку рішення щодо протидії онлайн-небезпекам, яке світові доведеться ухвалити.

Інтерв’ю

Під час 26-го Book Forum авторка «Детектора медіа» Олена Холоденко представить свою книжку «Мені погано, коли мовчу. Журналістика незалежної України: інтерв’ю відомих медійників». До першої частини видання увійшло 15 світоглядних розмов, які були опубліковані в «Детекторі медіа». Це бесіди з Олександром Швецем, Юлією Мостовою, Олександром Мартиненком, Миколою Вереснем, Олександром Ткаченком, Миколою Княжицьким, Віталієм Портниковим, Андрієм Куликовим, Інною Кузнецовою, Ігорем Юрченком, Наталією Лигачовою, Дмитром Гордоном, Ігорем Померанцевим, Володимиром Мостовим та Олександром Крамаренком. Співрозмовники Олени зокрема поділилися власним баченням, як це – бути журналістом, що таке честь професії і в чому її головні небезпеки, а також якими є складові успіху. Пізніше планується вихід і другої частини, куди увійдуть інтерв’ю ще із 16-ма журналістами.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1248
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду