Цього тижня політики, політтехнологи та інші бійці видимого та невидимого інформаційного фронту повернулися з травневого відпочинку і неслабо розхитали журналістську спільноту публікацією на сайті «Миротворець» персональних даних близько 4 тисяч журналістів із різних країн світу, що отримували «акредитацію» в так званих «ДНР/ЛНР», звинувативши їх у співпраці з сепаратистами. Строго кажучи, сайт опублікував ці дані ще 7 травня, але справжній поштовх скандалу дав нардеп Антон Геращенко та деякі інші його колеги з «Народного фронту», що цього тижня активно просували інформацію про списки.

11 травня 36 українських та іноземних журналістів виступили з вимогою до сайту «Миротворець» видалити з вільного доступу персональні дані журналістів. Ще трохи згодом прокуратура Києва за фактом перешкоджання професійній діяльності журналістів шляхом оприлюднення їхніх персональних даних розпочала кримінальне провадження. 13 травня «Миротворець» заявив про своє закриття, попутно звинувативши в цькуванні себе «антиукраїнськи налаштованих журналістів на чолі з заступником міністра інформаційної політики України Т. Поповою». Тепер Антон Геращенко закликає усіх небайдужих підтримати «Миротворець».

Весь цей час пан Геращенко не дуже-то приховував, до чого він веде. Він пропонує встановити державний контроль за контентом ефірних та кабельних телеканалів, а також за акредитацією журналістів російських ЗМІ в Україні, організувати законодавчу та технічну можливість блокування інтернет-ресурсів, «що розпалюють ворожнечу, ненависть і підривають національну безпеку України», та виділити «достатнє фінансування на проведення інформаційної роботи з громадянами нашої держави, які перебувають на тимчасово окупованій території в Криму та в Донбасі».

Цікаво, що начебто внутрішньоцехова дискусія про допустимість акредитації журналістів незаконною владою на окупованих територіях швидко вийшла за межі журналістського кола: українські громадяни фактично отримали образ «нового ворога» в особі узагальненого поняття «український журналіст-зрадник». Наприклад, у мене є знайомі, котрі не мають жодного професійного стосунку до ЗМІ та на відлунні цього скандалу цілком підтримали вчинок «Миротворця». Коли я запитала в них, яким чином вони збираються отримувати інформацію з окупованих територій, якщо там не буде наших журналістів, вони мені відповіли: «Є ж інші канали інформації». Вочевидь, вони мали на увазі спецслужби та офіційні державні комунікації. Моя думка з цього приводу є однозначною: в світі немає такого уряду, якому в подібній ситуації варто довірити монополію на інформацію. І тим паче не слід довіряти її нашим можновладцям з їхнім кумівством, схильністю до корупції та широко розповсюдженим непрофесіоналізмом. Свою країну потрібно любити, а державу – поважати, але за урядовцями необхідно наглядати. І ніхто не зробить це краще за журналістів.

Тим більше, що свою відразу до відкритості наші державні мужі демонструють регулярно. 10 травня Верховна Рада відхилила проект закону №2043а «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення державного контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації, захист персональних даних та звернення громадян». Він, зокрема, пропонував ввести для військовослужбовців адмінвідповідальність на загальних підставах за порушення права на інформацію та звернення, а також за порушення ними законодавства у сфері захисту персональних даних. А 11 травня парламент повернув на доопрацювання законопроект №1591 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення відкритості та доступу до інформації про діяльність Верховної Ради України, її комітетів та народних депутатів України». Мова в документі йшла, серед іншого, про запровадження обов’язкової прямої інтернет-трансляції пленарних засідань Верховної Ради, оприлюднення протоколів та стенограм засідань Погоджувальної ради, повних текстів депутатських запитів та відповідей на них тощо.

Зате цього тижня Кабмін зареєстрував законопроект №4629 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», який називають реінкарнацією відкликаного в середині квітня МЕРТ-івського законопроекту №3353. Свого часу медіаюристи критикували його за те, що, на їхню думку, він несе загрозу свободі слова, і наполягали, щоб до переліку комітетів, які мають розглядати цей законопроект, був внесений Комітет свободи слова. Спробуйте вгадати з одного разу, чи включили цей комітет до процедури розгляду проекту №4629. Відповідь: ні.

Дуже лихоманило на тижні, що минає, і «Громадське телебачення». Про розірвання партнерства з «Громадським ТБ» заявили «Громадське ТБ Запоріжжя» та «Громадське ТБ Одеси». Обидва звинуватили «Громадське ТБ» в «упередженості під час вибору партнерів». І зовсім трагічний випадок стався на «Громадському ТБ Полтава»: його журналіста Анатолія Мележика знайшли повішеним у квартирі, яку він наймав. 11 травня з'явився його пост у Facebook, запрограмований наперед. Як походить із запису, журналіст скоїв самогубство через особисті обставини, які зашкодили його репутації. З коментарів у соціальних мережах відомо, що раніше колега Анатолія Мележика Богдан Звягольський звинуватив його в крадіжці 20 тис. грн. За фактом смерті Анатолія Мележика полтавська поліція порушила кримінальне провадження за ст. 120 Кримінального кодексу України (доведення до самогубства).

Але на завершення розповіді про підсумки цього тижня хочу все-таки дати вам трохи надії на те, що наше суспільство – і, зокрема, настрої телеменеджерів – змінюються на краще: 9 травня більшість телеканалів відмовилися від трансляції радянських фільмів, натомість зробивши ставку або на голлівудські блокбастери (ICTV, Новий, частково «1+1»), або на традиційний для кожного конкретного каналу контент (СТБ, теж частково «1+1»). Геть іншим шляхом пішов «Інтер», який, зокрема, активно просував святковий «концерт для ветеранів» з радянськими військовими піснями. Здогадайтеся, який підхід переміг? Протягом 9 травня «Інтер» подивилися 13,3 млн українців старше 18 років, і це поставило канал на друге місце за кількістю аудиторії після «1+1», який подивилися 14,2 млн українців старше 18 років (показники для інших каналів: «Україна» – 11,3 млн, СТБ – 10,8 млн, ICTV – 10 млн, НТН – 7,2 млн). Ось така вона, Україна, де просто зараз нове бореться зі старим.

І щиро дякуємо Джамалі та всій її команді, які своєю перемогою в «Євробаченні-2016» досягли більшого, ніж могли б зробити найкращі дипломати: повернули до України європейських туристів.

Фото - www.inman.com