Вислів, зацитований паном Чекмишевим, що став уже крилатим. Можна, звісно, розвинути синонімічний ряд і додати: „Від політиків необхідно не залишати навіть мокрого місця”. Або: „Політиків необхідно поставити до стінки”. Або: „З політиків необхідно здирати шкіру живцем”, чи „Політиків необхідно мочити в сортирі”. Або багато ще чого. Мова не лише про те, що „пускати на фарш” за стилістикою та емоційним забарвленням мало чим відрізняється від „морди”. Мова про те, що в такому вигляді й у такому контексті „пускати на фарш” виглядає як самоціль.

Уже більше, ніж місяць, радіо „Ера”, що на першому радіоканалі, транслює один і той самий ролик Віталія Журавського: „Християнсько-демократична партія проти адміністративно-територіальної реформи. Бо вона призведе до закриття тисяч шкіл, сотень лікарень”. Жодних аргументів, жодних доказів. От призведе, і все тут. І дарма, що на конкретиці планів адміністративно-територіальної реформи не знається, здається, навіть сам Роман Безсмертний. Дарма, що подробиць цієї реформи громадяни не знають. Зрозуміло, що рафіновані інтелектуали-журналісти все це пропускатимуть повз вуха. Заплатив пан Журавський - і хай собі йде його реклама, ніби це така нова „Кока-кола”. Але чи пересічний громадянин зробить так само? Якщо йому, цьому пересічному громадянинові, день за днем утовкмачувати: нова влада хоче позбавити вас можливості освіти та медичної допомоги? Чи не проголосує той самий пересічний громадянин у підсумку хоч за чорта лисого, аби тільки лікарні та школи не закривалися? Це – теж пускання влади на фарш.

А тепер от з’явився новий ролик пана Журавського, де він стверджує: адміністративно-територіальна реформа призведе до збільшення витрат кожної шостої родини на 121 гривню. Така от точність – і знову без жодних викладок, без надання результатів жодних арифметичних чи алгебраїчних вправ. І це – теж пускання влади на фарш. А ще голова Комітету виборців України Ігор Попов заявив радіо „Свобода”, що місця в списках ЧИ НЕ ВСІХ партій, що боротимуться за місця в парламенті, можна купити, й коштуватимуть вони дорожче, ніж на попередніх виборах; називав Попов і конкретні цифри. А от ТРК „Україна” («События», 4 серпня, 21:00) каже, що, за словами Попова у програмі радіо „Свобода”, „місце у виборчому списку ПРОВЛАДНОЇ (виділено мною – Б.Б.) партії може коштувати від 2 до 14 мільйонів доларів”. І це – також пускання влади на фарш. Зрозуміло, що пан Чекмишев мав на увазі зовсім не це, але ж... Шляхетна мета, як відомо, виправдовує засоби – навіть і такі.

І тут полягає головне, а може, й єдине запитання: чи достатньо вже доказів того, що нову владу зі щирою совістю можна назвати антинародним режимом? Причому, більш антинародним, ніж попередній? Чи достатньо вже доказів того, що всі вади влади – то не помилки чи „дитячі хвороби лівизни”, а цілеспрямована, до того ж корислива, політична лінія? Чи достатньо вже доказів того, що новій владі начхати на громадян, а цікавлять її лише власні статки чи інші преференції? Ні, не достатньо? Тоді, панове журналісти, чи не варто поки що припинити виносити вироки та вимагати негайної сатисфакції, тобто, виконання цих вироків? Чи не варто припинити ставити владі діагнози: „Хвора безнадійно, лікуванню не підлягає, треба негайно видалити”, а спробувати-таки лікувати владу? Вибачення, принесене Віктором Ющенком Сергієву Лещенку, обнадіює: пацієнт є здібним і приписи лікарів намагається виконувати. (От якби лише те вибачення здобуло такий самий суспільний розголос, що й звинувачення!) Тепер словo за лікарями: хочуть вони таки вилікувати пацієнта – чи залікувати його до кінця? Хочуть вони отримати в підсумку людяну владу (знову ж таки: всі передумови для цього є) чи лише здобути собі лаври непримиренних борців із усім на світі – а там після нас хай хоч потоп? Звісно, не можна ставити на одну дошку моральні принципи стосунків влади з суспільством, із одного боку, та електоральні перспективи, з іншого. Але, шановні пані й панове, політика – це є мистецтво можливого. (Адже політичні журналісти – хоч як патетично це звучить, але насправді так і є – це теж суб’єкти політичної діяльності!) Класичний, загальновідомий вислів. В іншому вигляді та сама думка виглядає так: вище від голови не стрибнеш. Україна не отримає ідеальну владу невідомо звідки, ідеальна влада не зійде з небес, така влада не з’явиться за першим бажанням. І головне – реальних кандидатів на таку владу поки що не видно. Найближчим часом (а вже точно навесні наступного року, під час парламентських виборів) Україна матиме єдину альтернативу: або влада теперішня – або влада попередня. Третьої сили не з’явиться. А якщо навіть і з’явиться, то в ній неважко буде впізнати давно знайомі вже обличчя Петра Симоненка та Наталії Вітренко. Або ще когось із вічних політичних аутсайдерів. Так, теперішня влада (як, зрештою, й будь-яка влада, й – ширше – будь-яка людина, хоч при владі, хоч поза нею) є злом. Із двох зол обирай найменше – так приписує Коран. То чи може хтось із переконаних демократів сьогодні в Україні сказати, що нинішня влада є злом найбільшим? Скажете, все це лише оздоровлює суспільство та його стосунки з владою? Не кажіть. Адже Україна – то не лише Київ (про що багато з-поміж столичних журналістів воліють згадувати, тільки коли припече). А в тому самому Донбасі досі впевнені, що над Києвом тільки-но почав (і дякувати за це Богові, що нарешті-таки почав) розвіюватися помаранчевий туман. У тому самому Донбасі й досі дуже багато людей Президента та Прем’єр-міністра називають лише образливими прізвиськами. От додайте до цих людей тих, хто після всіх „пускань влади на фарш” зневірився в ній і тепер не перегляне своєї думки нізащо – й не дивуйтеся потім, якщо на парламентських виборах переможе колишня влада, причому переможе з тріском. Після того вільна преса з усіма її фаршопускальними амбіціями, як казав колись Олександр Лукашенко, житиме погано, але недовго.

А ще – бажання будь-що прищучити нову владу, будь-що розмазати її по стінці щодалі більше унеможливлює спокійний, виважений діалог між владою та пресою. Адже будь-хто, кому пообіцяли пустити його на фарш, остерігатиметься того, хто це пообіцяв. Він навряд чи повірить у благі наміри „м’ясника”, хоч би як той у них клявся. Чи хоче преса, щоб влада сприймала її як засадничого ворога? Не опонента, не критика, а саме ворога? Чи хоче преса, щоб влада рефлексивно, на рівні автоматичної дії, відкидала всю критику, що виходить від преси, та сприймала її під єдиним кутом зору – як черговий намір фаршмейкінгу, як черговий нічний жах, як чергові дріб’язкові прискіпування та намагання зробити з мухи слона? Якщо так і буде, то Віктор Ющенко в підсумку перетвориться на Леоніда Кучму-дубль-два, а Юлія Тимошенко, враховуючи певні риси її характеру, – на українського Лукашенка. І винна в цьому буде передусім преса. Бо не пам’ятала найпершої лікарської заповіді: не зашкодь! Бо не пам’ятала загальновідомої істини: найнеслухняніші діти виростають не в тих сім’ях, де їм усе дозволяють, а в тих, де їм усе забороняють і „виховують” їх, що називається, у хвіст та в гриву. Де „пускання на фарш” саме й перетворено на самоціль.

То що ж, вихваляти владу на всі голоси? Боюся, що саме так вищевикладене й сприймуть. Але – я зовсім не про це. У пресі має бути критика влади. Так, критика. Критика нищівна. Але – якщо є для того адекватний привід. Утім, саме критика, а не полювання. Не заганяння в куток. Не обкладання червоними прапорцями. Не змагання: хто болючіше вдарить. Не прагнення зробити собі на цьому ім’я. І не пускання на фарш.

Читайте також:

Президент готовий до дискусії з журналістами

Прем’єр Юлія Тимошенко закликає журналістів та політиків вибачати один одного

“The Independent” про скандал навколо сина Ющенка: «Влада в Україні просто перейшла від прорадянського олігархату новій еліті»

БЕЗ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ

Ющенко ледь не викинув телефон свого сина

Звернення до Президента України

Журналісти вже навчилися поважати себе, але ще не вміють поважати свою країну

Запитaння „ТК”: Як ви оцінюєте реакцію Віктора Ющенка на публікації в «Українській правді» щодо його сина, Андрія? Поясніть вашу точку зору? Яка б реакція, на вашу думку, була б оптимальною – наявна чи якась інша?

Мыкола Вересень: Реакция журналистов на критику Ющенко слишком жесткая

ВИМОГА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА

Лист Віктора Ющенка до "Української правди"

Лубченко: Ющенко дал карт-бланш чиновникам, которые грубят журналистам

Особенности Украинской правды

ЮЩЕНКО ВЛАСНОРУЧ СТВОРИВ СОБІ ПРОБЛЕМУ

Віктор Ющенко про скандал з сином: "Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!"

Запитання «ТК»: - Протягом двох днів жоден iз телеканалів не повідомив своїх глядачів про скандал у зв'язку з публікацією „Української правди” щодо любові сина Ющенка до дорогих машин, ресторанів, вин тощо. Як ви вважаєте, чому?

Скандал закінчено, забути не виходить

Тільки початок

«Четверта влада» у затінку першої

“Журналіст проти журналістів”

“Українська правда” створила журналістську диктатуру?

Справжні уроки конфлікту, у якому ніхто не програв Житие вождей: никаких «точек» - тотальный контроль!

Сумніви, сумніви...

Коли б’ють нашого, треба ставати на захист. Відповідь колезі

“Українська правда” допоможе Януковичу виграти вибори?

“Українська правда” забула, що таке українська правда