Вельми показовим є коментар Артура Рудзицького «Чому журналіст-політик не може бути членом профспілки?», в якому президент «Всеукраинской ассоциации издателей и распространителей прессы» захищає право одного відомого депутата вступити до КНМП.

 

«Вообще нужно ли нам, членам профессионального объединения журналистов, выносить на суд общественности эту тему? Ведь сегодня наверняка есть более важные вопросы, чем то, могут или не могут журналисты, учитывая такой их грех, как участие в большой политике, в то же время состоять в нашем Независимом медиа-профсоюзе», – вважає пан президент. І це одразу демонструє його уявлення про роботу громадської організації як такої, де можна робити якісь справи тишком-нишком. Я вже висловив свою думку з цього приводу («Чи потрібно мити руки перед вживанням їжі?»): саме такі уявлення і привели профспілку на межу розколу. Бо в світі не існує дійсно громадської організації, органи якої утаємничують свої справи від найширшого загалу.

 

Тепер до конкретної проблеми. Прошу пригадати навалу безперервної нахабної несамовитої бездоказової брехні, яку несли десятки «народних» депутатів (я не про всіх, але про багатьох – незалежно від кольорів) по всіх телеканалах. Пригадали? А тепер уявіть, що такі політичні супротивники поливають багнюкою один одного не просто так, а під прапором медіапрофспілки. Якою організацією предстане КНМП в очах суспільства, у що вона перетвориться?

 

Артур Рудзицький вважає, що з призупиненням членства у спілці журналістів, які обрані депутатами, «мы потеряли свое влияние на процессы в законодательной и исполнительной власти, теперь нам будет намного сложнее отстаивать свои права и лоббировать интересы журналистского сообщества».

 

Виходить, що депутат відмовиться любіювати наші інтереси тільки тому, що тимчасово відмовився від права голосу у своїй професійній спілці? А якщо матиме прес-карту, то лобіюватиме? Якщо вага прес-карти переважає вагу моральності особи і професійної етики, то гріш ціна такому депутату-лобісту.

 

Тож хто на кого втратив вплив? Профспілка на депутатів чи депутати на профспілку? Для мене відповідь очевидна. Якщо хтось ще цього не розуміє, то тут проблема в інтелектуальному рівні. Якщо ж розуміє, але наполягає на такому варіанті, то в поясненні можуть бути варіанти. Один із них – навмисна спроба дискредитувати і зруйнувати профспілку. А може, просто покласти до кишені. Не можу стверджувати, що пан президент керується саме таким підступним наміром. Але не в намірах проблема, а в невідворотних результатах такої лінії.

 

Якими ж аргументами автор захищає помилку комітету КНМП? В першому абзаці зазначає, що депутатка – журналіст «за освітою і за попередньою практикою». В останньому абзаці закликає приймати до профспілки всіх, хто є журналістом «за освітою і повсякденною практикою». Попередня і повсякденна практика, погодьтеся, мають певні відмінності. Аж особливо ці відмінності всім відомі у випадку з тією самою депутаткою, яку комітет КНМП помилково прийняв було до наших лав. І це рішення, яке прямо суперечить Статуту профспілки, дивним чином збіглося в часі із багатотисячними пожертвами на рахунок профспілки від представників тієї політичної сили, спікером якої виступає саме ця депутатка.

 

Одного цього збігу було би досить, щоб затиснути носа і не дихати. Пан Рудзицький так не вважає. Та й провідні активісти КНМП, на жаль, досі не визнають, що припустилися серйозної помилки. Якщо не визнають тому, що просто «вперлися» і незручно визнати помилку, це ще півбіди – з часом мине. Якщо ж досі щиро не розуміють, чому їхнє рішення призвело до скандалу, то це значно гірше. Це означає, що розбіг думок опонентів відбувається на глибинному, світоглядному рівні, і за однаковими словами ми розуміємо зовсім інші речі.

 

Наприклад, пан Артур Рудзицький цілком слушно закликає: «Где же наша корпоративная этика и, по-хорошему, сильная «круговая порука», которая существует среди врачей и судей? Неужели мы должны превратить и отраслевой союз, коим является наш общий профсоюз работников СМИ, в балаган и место для сведения узкополитических частных счетов?!». Я цілком згоден із цим закликом. Але ж цілком очевидно, що ми двоє за цими словами розуміємо практично протилежні речі. Бо наші погляди на фундаментальні основи життя настільки різні, що нам важко зрозуміти один одного. Настільки важко, що працювати в одній організації навряд чи можливо. Це й не дивно: Артур Рудзицький – видавець, який став чомусь членом КНМП. Як журналіст за освітою і попередньою практикою? А як же він вирішує сьогоднішній конфлікт інтересів?

 

Відповідь на запитання – його публікація: потрапивши до спілки, він, уже зсередини, вимагає прочинити двері до неї ще й політикам. Оце вже буде другий цирк – після Верховної Ради.