12—14 вересня в Києві відбулася XVI Всеукраїнська конференція журналістів-розслідувачів, яку проводить Інститут розвитку регіональної преси за підтримки донорів.  Під час конференції відбулася низка дискусій про роботу журналістів-розслідувачів, стосунки з владою та інші проблеми, які виникають під час війни. 

«Детектор медіа» ще опублікує матеріали про панельні дискусії на конференції. А також в кулуарах заходу ми поговорили з журналістами-розслідувачами та поставили їм чотири запитання:

• Як змінився фокус розслідувань за роки війни?
• Чи є у вас табуйовані теми, чи існує у вашій роботі самоцезура?
• Які теми найважливіші для розслідувачів зараз?
• Чи відчуваєте ви погіршення або покращення ставлення влади до розслідувачів і розслідувань?

Анна Бабінець, керівниця проєкту «Слідство.інфо»:

— Перші місяці війни журналісти-розслідувачі переважно зосередилися на ідентифікації росіян, документуванні їхніх злочинів. Це, звісно, було найважливіше на той момент, куди ми могли докластися зі своїми вміннями. Але під кінець першого року війни стало зрозуміло, що є багато питань і до української влади — зокрема, чи добре чиновники роблять свою роботу під час війни. І все частіше ми почали бачити зловживання, спроби збагатитися на війні. І, звісно, багато розслідувачів або частково, або повністю повернулися до викриттів, повʼязаних із корупцією. Ми у «Слідстві. Інфо» намагаємося тримати баланс — робимо й історії, пов’язані з війною, і викриваємо корупцію у владі. Як на мене, і той, і той напрямки однаково важливі зараз. Без контрольованої, доброчесної влади нам не виграти війну з найменшими втратами. Без документування злочинів росіян у нас не буде надії на справедливість у майбутньому.

Табуйованих тем у нас немає, але, звісно, кожну тему детально обговорюємо на нарадах, намагаючись передбачити ефект і наслідки від публікації.

Погіршення ставлення влади до журналістів останнім часом не лише на рівні відчуттів, це перетворилося на публічні скандали. Тільки цього року нападки на журналіста Юрія Ніколова, стеження за журналістами Bihus.Info, переслідування з залученням ТЦК журналіста «Слідства.Інфо», постійні напади на Михайла Ткача. Це все відбувається за участі влади, а коли журналісти викривають своїх кривдників, офіційні розслідування просто завмирають і ніхто нічого не робить. Це теж нам сигнал від влади, що ніхто не збирається карати тих, хто перешкоджає журналістам.

Олег Онисько, головний редактор NGL.media:

— До кінця 2022 року NGL.media займалося практично лише ідентифікацією російських військових злочинців, проте уже наступного року ми почали повертатися до антикорупційних розслідувань. Ми продовжуємо документувати російські злочини (як-от вивезення зерна чи музейних цінностей), але фокус змінився на розслідування зловживань чиновників і великого бізнесу в Україні.

Табуйованими я б назвав теми, пов’язані з нашими людськими втратами у цій війні (вбиті, полонені, зниклі безвісти), а також конкретні втрати в енергоінфраструктурі. В принципі, це можна зробити, але цим майже напевне скористаються росіяни, а для українців ця інформація додасть зайвої тривожності. Самоцензури як такої у нас нема, але оскільки ми працюємо в жанрі журналістських розслідувань, а не публіцистики чи репортажу, то кожне твердження у статті має мати документальне підґрунтя. Якщо цього нема, то і твердження не можуть бути настільки категоричними, як хотілося б.

Очевидно, для нас важливі всі «корупційні» теми, але особливий інтерес викликає постачання ЗСУ — мова не про зброю, а про цивільні товари й послуги. Також треба пильно стежити за процесом відновлення зруйнованого за час війни.

З погляду реакції на розслідування я б оцінив ситуацію позитивно — на розслідування реагують більш адекватно, іноді (не так часто, як хотілося б) це призводить до конкретних змін — відставок, звільнень чи кримінальних справ. Натомість ставлення влади до розслідувачів прогресує у негативному напрямку — від цькування в провладних анонімних телеграм-каналах до відвертих спецоперацій проти розслідувачів (тут досить згадати ситуацію з Bihus.info).

Юрій Ніколов, головний редактор видання «Наші гроші»:

— Фокус розслідувань за роки війни за великим рахунком не змінився. Просто раніше предмети закупівель були здебільшого цивільного призначення, а зараз більше стало військових штучок.

Табуйованих тем і самоцензури у нас уже нема. У перші місяці вторгнення було свідоме небажання взагалі займатися корупційними історіями. І це було притаманно всім розслідувальним редакціям України. Але наша мовчанка стала для корупціонерів «індульгенцією». І приблизно з поверненням Херсона я перестав табуювати жодні корупційні історії.

5 мільйонів гривень можуть стати маржою у будівельному кошторисі, на яку злодій купить новий мерседес. А можуть стати новим дроном-дальнобоєм, який розвалить НПЗ в тилу рашистів. Тому для мене стежити за грошима стало ще важливіше, ніж до вторгнення.

Я точно бачу, що вплив розслідувань збільшився з двох причин: люди під час вторгнення менш толерантні до корупціонерів, і західні донори більш уважні до цих історій. А гірше чи краще ставиться влада до мене і колег — мені все одно. Головне, що реагують.

Марія Землянська, журналістка Bihus.info:

— Звісно, після початку повномасштабного вторгнення наша редакція була змушена змінити формат роботи. Перші кілька місяців ми взагалі вирішили сконцентруватися на фіксації воєнних злочинів росіян, викритті дезінформації та пропаганди Росії, робили розслідування про російських воєнних злочинців — ціла рубрика була «Йобла війни». Десь улітку ми зрозуміли, що редакції варто повертатися і до «традиційних» тем. Бо внутрішня корупція нікуди, на жаль, не поділася. Понад те, вона розвалює нашу країну зсередини та значно відтерміновує нашу перемогу.

І звісно ж, наші герої та героїні на передовій воюють за майбутнє — але це майбутнє має бути в успішній і незалежній Україні.

Ми постійно самоцензуруємося. Для цього кожна тема, над якою працює кожен журналіст редакції, обговорюється на редакційних нарадах. Головна наша мета — не нашкодь. При виборі теми для нас є ключовим суспільний інтерес — не в сенсі цікавості, а в сенсі важливості, а також — чи наше розслідування може вплинути, покращити чи виправити ситуацію.

Ми бачимо хороші результати за нашими темами, що стосуються  «відбудови». Тому це один із напрямків, який ми постійно моніторимо та намагаємося контролювати.

Важко об’єктивно дати відповідь на це запитання після історії зі стеженням працівників СБУ за нашою редакцією. Але, як на мене, в тих реаліях, в яких ми нині перебуваємо, в цілому ситуація у нас доволі непогана. І сказати про погіршення ставлення влади до журналістів я точно не можу.

Олеся Біда, журналістка The Kyiv Independent:

— До повномасштабної війни я працювала на Громадському з соціальними темами, з темами порушення прав людини, гендерної рівності й усім навколо цього. А вже з повномасштабною війною я перейшла у відділ розслідувань видання The Kyiv Independent і займаюся винятково розслідуваннями воєнних злочинів. Відповідно я вважаю цю тему зараз, під час війни, ключовою для себе і важливою. Це, напевно, єдине, що мене тримає нині.

Я рада, що мої колеги висвітлюють тему корупції, що вони до цього повернулися. Це на часі й це також частина нашої боротьби, шлях до перемоги. У нас немає табуйованих тем.

У нас часто запитують, чому ми не розслідуємо злочини нашої армії, нібито таким чином ми б мали дотримуватися балансу — в сенсі розслідуємо злочини російської армії, тому мали б розслідувати злочини й нашої армії. В нас на це дуже чітка відповідь: якщо ми побачимо, що це вчиняється системно, ми теж будемо це робити — це не табуйована тема.

А щодо ставлення влади — ми всі бачимо приклади, коли наші колеги потерпають від переслідувань, є перешкоджання їхній роботі. У наших розслідуваннях ми цього не бачимо, але були певні дзвіночки й для нашої редакції. Знову ж таки я сподіваюся, що ми не будемо говорити про системність цього і що влада все ж буде реагувати на тиск на журналістів. 

Михайло Ткач, журналіст «Української правди»:

— На початку вторгнення ми одразу взяли за пріоритет розслідування про російські еліти, активи й так далі. Перші півтора року ми активно над цим працювали і продовжуємо працювати, наприклад, на початку року ми робили матеріал про те, що російська агропродукція через Білорусь іде до Польщі. Тоді вийшов матеріал і після нього Сейм Польщі проголосував за заборону цього транзиту. Тому так, фокус розслідувань змінився. Дуже важливо, мені здається, працювати в цьому напрямку й шукати, як росіяни обходять санкції. Авжеж додалася складова оборонної теми, хоча все, що пов’язане з оборонкою, — це такі засекречені теми. Також ми пріоритезуємося на відбудові, тому що це також доволі закрита сфера, де, очевидно, також є зловживання.Табуйованих тем для нас немає.

Всі теми важливі і я не можу сказати, якась більш чи менш важлива. І внутрішня корупція — це теж ворог, який, очевидно, не сидить, склавши руки, і шкодить країні, як може. Тому складно виокремити якусь одну тему — все це важливо.

Щодо ставлення влади — загалом ми бачимо, що ставлення не дуже. Зокрема, наприклад, ми це бачимо з реакції президента на останній пресконференції, коли журналіст «Української правди» озвучив запитання, яке дійсно турбує суспільство. Бо є великі сумніви, що можливо справді ефективно керувати державою, якщо є така моновлада, зосереджена в руках кількох людей, навіть якщо вони дуже професійні та геніальні — в такому разі в успішних країнах не розвивали б інституції...

Тому хотілося б, щоб було усвідомлення у представників влади того, наскільки важлива розслідувальна журналістика, для чого вона існує — зокрема й у їхніх інтересах, бо більшість правоохоронних органів не працюють так, як мали б працювати. Мені здається, що було б правильно владі це розуміти, оскільки ми всі в одному човні й кожен на своєму місці має боротися за незалежність і стійкість України. А незалежною та стійкою України може бути, тільки якщо вона буде сильною, а сильною — якщо у нас буде якомога менше корупції.

Валерій Болган, голова Центру публічних розслідувань (Одеса):

— Якщо перший рік широкомасштабного вторгнення був фактично присвячений воєнним злочинам, то з 2023 року ми повернулися до класичних тем, присвяченим корупції, владі тощо. 

Табуйованих тем практично не залишилося, але дуже обережно ставимося до тем, пов’язаних із ЗСУ. 

Відчуваємо суттєве погіршення навіть не відношення, а взагалі роботи системи влади — прозорості, підзвітності тощо.

Оксана Петрук, головна редакторка Центру журналістських розслідувань «Сила правди» (Луцьк):

— Для такого локального медіа з тилового регіону як «Сила правди» фокус розслідувань докорінно не змінився. Ми все ще фокусуємося на корупції. Але у наше поле зору потрапили нові сюжети. До прикладу, виїзд військовозобовʼязаних чоловіків за кордон під прикриттям волонтерства або ж підприємницької діяльності в галузі міжнародних перевезень. На початку повномасштабної війни глибоко досліджували бізнес із російським і білоруським капіталом на теренах Волині. Одна з чільних тем — публічні закупівлі та недоречні витрати з місцевих бюджетів під час війни. Зараз працюємо над дослідженням зупинених судами кримінальних справ через мобілізацію обвинувачених.

Наша редакційна політика не передбачає табуйованих тем. Однак ми намагаємося не брати в роботу теми, які зачіпають приватні інтереси однієї або ж всього кількох осіб. Ми орієнтуємося на суспільний інтерес. 

Щодо самоцензури, то вона, звісно, є: як у кожного окремого автора чи авторки, так і в редакції загалом. Але, на наш погляд, вона досить здорова.

Найважливіші теми зараз — це боротьба з корупцією і захист прав людини в умовах війни та поза нею. 

Ставлення влади до розслідувачів, на мій погляд, не змінилося. Воно в основному зневажливе і вороже. Воєнний стан став нагодою виправдати приховування від суспільства важливої інформації. Ще у січні цього року суд задовольнив мій позов проти ДП «Ліси України» про доступ до інформації про зарплати посадовців Поліського лісового офісу, але підприємство досі не виконало цього рішення. Влада відмовляється від коментарів словами «пишіть запит», але у відповідь ми знову і знову отримуємо полотна посилань на законодавчі норми та внутрішні документи, якими маніпулюють із метою приховування інформації.

Проте є й позитивні тенденції. Останнім часом наші розслідування спричиняють відкриття кримінальних проваджень. Наведу кілька прикладів. З 2020 року ми пишемо про незадекларовані статки колишнього начальника Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства, а нині директора Поліського лісового офісу Олександра Кватирка. І лишень цього року ДБР відкрило кримінальне провадження за фактом незаконного збагачення. А розслідування про засудженого на шість років увʼязнення винуватця смертельної ДТП, який під прикриттям лікарів уникає відбування покарання, спонукало Рівненську окружну прокуратуру перевірити Городоцький виправний центр, повернути засудженого під варту та відкрити ще дві кримінальні справи: за фактом ухилення від виконання вироку і за зберігання наркотиків.

Ми пишаємося цими результатами.

Юлія Дукач, журналістка Texty.org.ua:

— Від початку повномасштабного вторгнення ми стали ще глибше і ще активніше досліджувати дезінформацію. Переорієнтувалися на дослідження російського інформаційного простору з українського. Хоча зараз усе частіше повертаємося до «своїх», внутрішніх маніпуляцій.

Також стали частіше працювати з супутниковими знімками та створенням карт (думаю, можна не пояснювати, чому).

Під час вибору теми ми, певно, як і більшість українських редакцій, рефлексуємо, чи не нашкодимо або, наприклад, чи не ризикуємо висвітлити проблему однобоко. Навіть на етапі візуалізації даних намагаємося передбачити всі можливі зловживання даними, навіть якщо мова про лише потенційно чутливі теми — як, наприклад, коли наносили на карту школи, які вчаться онлайн та офлайн. Моя колежанка Євгенія Дроздова тоді зробила все, щоб ніхто не зміг завантажити точні координати шкіл із карти. З цього ж міркування зум у статті на карті також дещо обмежили: його достатньо, щоб побачити й зрозуміти загальну картину, але не наблизитися впритул до місця розташування кожної окремої школи. В таких випадках краще відчувати себе параноїком, зате мати чисту совість.

Ну і ніколи не пишемо про українські інформаційні операції — навіть якщо натикаємося на них під час аналізу російського інфопростору.

Олег Оганов, головний редактор Nikcenter (Миколаїв):

— У нас змінився фокус розслідувань під час війни в напрямку розслідування воєнних злочинів, скоєних Росією. Якщо раніше наші розслідування були зосереджені в основному на антикорупції або порушеннях прав людей чи соціальних явищах, то зараз ми додали компонент розслідування воєнних злочинів.

У нас немає табуйованих тем. Але перед тим, як публікувати матеріал, ми в першу чергу зважаємо, чи не зашкодить це інтересам безпеки людей, захисників. Це є головним критерієм, чи варто відкривати якусь інформацію, чи ні.

Зважаючи на те, що, наприклад, Миколаївщина вже майже звільнена від окупантів, у Херсоні також зараз більш-менш тихо, для нас пріоритетна тема — антикорупція та відновлення України, зокрема Миколаївщини, Одещини, Херсонщини. Зокрема, ми стежимо за прозорістю так званого освоєння коштів закордонних партнерів.

Ми все ж таки, якщо бути об’єктивними, відчуваємо погіршення ставлення влади до розслідувачів і розслідувань загалом. По-перше, є закритість інформації — й здебільшого штучна, бо ми, наприклад, отримуємо відмови у задоволенні наших запитів на доступ до публічної інформації, посилаючись лише на воєнний стан або можливу шкоду, яку може заподіяти ця інформація, хоча вона ніяким чином не стосується бойових дій або оборони держави. Особливо це помітно в Одеській області. Також будь-яка критика сприймається як упередженість чи замовленість, і доходить навіть до звинувачень або прихованих погроз. Наприклад, мер Миколаєва Сєнкевич цитував Аль Капоне, що найкращий та ефективний спосіб спілкування з опонентами, а це саме журналісти, — це постріл, як він висловився, у дупу.

Євген Лісічкін, співзасновник Харківського антикорупційного центру:

— У нас на початку повномасштабної війни фокус був більше на спростування роспропаганди, ідентифікацію колаборантів, воєнних злочинців. Десь наприкінці літа 2022 року ми почали повертатися до антикорупційної тематики, теми публічних закупівель.

А у 2024 році ми зрозуміли, що і теми зловживань навколо армії не можна не висвітлювати, бо це напряму впливає на нашу ефективність, я маю на увазі ефективність усієї країни у протидії ворогу. Звісно, враховуючи те, що суспільна користь від теми, розслідування має бути вищою, ніж потенційні ризики нашкодити.

Знову ж таки ми оцінюємо перед написанням розслідування потенційні ризики, потенційну користь, суспільну важливість. Самоцензурування є в контексті того, що ми не публікуємо, наприклад, адреси будинків, де проводять реконструкцію після російських обстрілів. Або не чіпаємо судові справи, в яких оцінюється ефективність дії командування певної бригади на фронті.

Самоцензура полягає в тому, щоб не публікувати дані та інформацію, якою може скористатися ворог.

Найважливіші теми зараз ті, які будуть наближати нашу перемогу. А це теми, які так чи так пов’язані з армією, оборонкою, щоб цю сферу зробити ще ефективнішою. Звісно, це і теми відновлення житлової, соціальної сфери. Суспільство, донори мають бачити прозорий процес ремонтів. Це не завжди українські кошти, це і допомога інших країн, люди в цих країнах платять податки, з яких частково йде відновлення у нас — і вони точно не хочуть бачити схематоз. Тому будуть фахові розслідування, з фактами — це допоможе ефективніше використовувати кошти й в оборонній сфері, й у сфері відновлення.

Влада ніколи не буде з суперсимпатією ставитися до розслідувачів, бо склалось у влади ставлення, що «ви нас повчаєте, а ми самі не дурні, знаємо як треба». Але насправді ніхто повчати не збирається, ми намагаємося зробити державу ефективнішою.

Володимир Торбіч, головний редактор онлайн-медіа «Четверта влада» (Рівне):

— Фокус розслідувань за роки війни ніяк не змінився. Оскільки наш регіон в тилу, ми продовжуємо робити антикорупційні розслідування. Єдине, що додалися розслідування про розкрадання на закупівлях, що пов’язані з війною.

Табуйованих тем немає. Якщо нам стане відомо про правопорушення у військових, ми про це теж досліджуватимемо. Але навмисне не шукаємо, що в них не так.

Найважливіші теми для розслідувачів зараз пов’язані як із війною, так і з корупцією. Бо корупція — це як внутрішня війна, яка підриває суспільство зсередини.

Відчуваємо, що влада як до війни, так і нині не рада, що її діяльність розслідують.

Катерина Рождественська, головна редакторка інтернет-видання «Soda» (Запоріжжя):

— Додалося багато OSINT-розслідувань з викриття російських військових і колаборантів. Ми стали звертати увагу на теми відновлення, ремонту укриттів і будівництва підземних шкіл. Також висвітлюємо наслідки війни для довкілля та розкрадання гуманітарної допомоги.

Табуйованих тем як таких у нас немає, тому що треба спостерігати за всім, що відбувається. Найважливішими темами для розслідувачів напевно є ті, що стосуються розкрадань на відбудові, щоб ці процеси відбувалися прозоро і без корупції. 

Щодо ставлення влади до розслідувачів, я не можу сказати, що відбувається погіршення чи покращення. Ставлення таке, яке і було. Єдине, зараз коли надсилаєш запити на публічну інформацію, розпорядники не дають повних відповідей і прикриваються питаннями безпеки. Наприклад, міська рада може поставити на голосування виділення земельних ділянок, але не вказати адрес. Але це неправильно, тому що це не є інформацією, яку треба закривати. Є підозра, що це закривається в суто чиїхось інтересах.

Титульне фото: Getty Images