Олександра Коваль: «Чи повинна культура закопатися в землю під час війни та чекати, поки її відкопають після перемоги?»

Олександра Коваль: «Чи повинна культура закопатися в землю під час війни та чекати, поки її відкопають після перемоги?»

19 Вересня 2023
1662

Олександра Коваль: «Чи повинна культура закопатися в землю під час війни та чекати, поки її відкопають після перемоги?»

1662
Директорка Українського інституту книги — про нову інституцію, яка захищає українську книгу та продовжує популяризувати книгочитання під час війни Росії проти Україні.
Олександра Коваль: «Чи повинна культура закопатися в землю під час війни та чекати, поки її відкопають після перемоги?»
Олександра Коваль: «Чи повинна культура закопатися в землю під час війни та чекати, поки її відкопають після перемоги?»

Український інститут книги продовжує працювати під час війни, пристосовуючись до нових реалій. Інститут створений при Міністерстві культури та інформаційної політики, відповідає за формування державної політики у книжковій галузі. Окрім промоції книгочитання, УІК підтримує книговидавничу справу та перекладання, українських авторів, а також популяризує українську книгу за кордоном.

Директорка Інституту Олександра Коваль розуміє, що в пріоритетах державного фінансування — Збройні сили України. Водночас не згодна з тим, що галузь культури не потрібно фінансувати з держбюджету. Ця галузь особливо потребує підтримки держави під час війни. Тому що рашисти століттями перекручували нашу історію, зневажали українську культуру, мову. І Україні потрібно продовжувати видавати книжки, заміняти ними стару радянську літературу в бібліотечних фондах. Треба продовжувати розповідати про українську літературу в світі, перекладати її різними мовами та поширювати серед людей інших країн.

За словами пані Коваль, колектив УІК (а це трохи більш як 40 працівників) робить максимум корисних речей для української культури за ті порівняно невеликі кошти, які Інститут отримав цьогоріч від держави. І шукає фінансування з інших джерел. Зокрема, організатори міжнародних книжкових виставок на час війни пропонують УІК безплатну участь. Інститут знайшов іноземних партнерів для друку українських книжок за кордоном. У рамках цього проєкту були видані 300 тисяч дитячих книжок українською мовою в понад 20 країнах і безплатно розповсюджені серед дітей вимушених переселенців. Також стартував пілотний проєкт «Національні книжкові полиці в українських бібліотеках». «Ми звернулися до урядів країн, щоб у стратегії win-win вони виконали свою місію та забезпечили наші бібліотеки своєю літературою в українських перекладах, а для нас це поповнення фондів і знайомство з літературою і культурою інших країн. У Польщі виділили 150 тисяч євро, і за ці кошти буде надруковано 20 назв книжок для 1,5 тисячі бібліотек», — розповіла Олександра Коваль.

Через брак фінансування УІК поки не може роздавати прописані в законі сертифікати на книжки та поповнювати в необхідних обсягах бібліотечні фонди. Але Інститут на другому році повномасштабної війни підтримує видання українських авторів. 134 книжки мають бути видані, профінансовані й потрапити приблизно в тисячу українських бібліотек.

А також переклади української літератури іноземними мовами. Кошти на це передбачені. «Маю надію, що відібрані 74 заявки з 22 країн будуть профінансовані», — каже директорка.

Через кілька днів після інтерв’ю з Олександрою Коваль Кабмін вніс до парламенту проєкт держбюджету на 2024 рік. Стало відомо, що видатки держбюджету на Український інститут книги буде збільшено майже у п’ять разів. Про це повідомив т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв. Ще тиждень тому, в попередній редакції проєкту бюджету-2024 на УІК планувалось виділити 72,4 млн грн. За словами пана Карандеєва, активна позиція громадськості та чіткі аргументи Міністерства культури дозволили Міністерству фінансів при опрацюванні документа збільшити цю суму до 466 млн грн.

— Пані Олександро, нещодавня відставка міністра культури Олександра Ткаченка, каталізатором якої став скандал зі спрямуванням державних коштів на фільми й серіали, призвела до ще глобальнішої дискусії в країні. Чи потрібно під час війни виділяти державні кошти на культуру, чи краще все віддавати на армію, на ті ж дрони. На вашу думку, чи потрібно спрямовувати державні кошти під час війни на культуру?

— Ніхто не зазіхає на кошти, які мають іти на армію. Це недоторканне. Це основа, збереження незалежності України, наших життів. Ми всі про це пам’ятаємо, усвідомлюємо та як можемо допомагаємо армії, бо розуміємо, що бюджетних коштів не вистачає. Але чи повинна культура закопатися в землю під час війни й чекати, поки її відкопають після перемоги? Я з цим категорично не можу погодитися. Тому що поки ми живі й поки дихаємо, ми живемо й дихаємо культурою. Не можуть сучасні діти, які зараз починають вчитися читати, залізти в шафу дідусів і бабусь і взяти звідти буквар 1960 року, в якому на першій сторінці буде «хлопчик із ясними очима» (Володимир Ленін. — «ДМ»). Мені від цього стає сумно. Тому що зараз нова країна, нові реалії. Ніхто з дітей не буде читати, як раніше, про босоногих пастушків. Їх це не захоплює. Тому ми мусимо дати новий культурний продукт. Люди крім страху, переживань повинні отримати якусь радість, задоволення. Культурний продукт — це те, що їх рятує. Рятує ментально. Допомагає вижити, розслабитися, побачити, що не все так безнадійно, що завжди є вихід, що можна адаптуватися. І творити власними руками чи власним інтелектом якісь нові речі. Це й є культура. І вона має бути. І держава, і суспільство мусять її підтримувати. Думаю, що тим, хто виступає проти фінансування культури, так промили мозок із російського боку, що вони просто не усвідомлюють, наскільки діють проти української держави.

Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги

Зневажливе ставлення до української історії й культури в Донецькій і Луганській областях призвело до окупації, яка почалася у 2014 році. Відторгнення людини від культурного життя робить її роботом, який не має ні критичного, ні аналітичного мислення. Держава в такі важкі часи просто зобов’язана підтримати культуру.

— Нещодавно у вас створено наглядову раду, до якої ввійшли троє народних депутаток. Яким документом прописано створення наглядової ради УІК? Чи вважаєте ви вашу наглядову раду незалежною?

— Створення наглядової ради Інституту прописано в законі, вона призначається рішенням міністра культури та інформаційної політики. Функції НР також прописані в законі. Члени нашої попередньої наглядової ради, повноваження якої закінчилися в липні, а тим більше нової, де троє народних депутаток, мені здається, почуваються достатньо незалежними. Але побачимо, як буде далі. Склад нашої наглядової ради видається достатньо сильним, і вона є, на мою думку, незалежною. Вони тільки почали виконувати свої обов’язки. У нас відбулося одне засідання, на якому були затверджені результати мистецьких конкурсів УІК, що входить до обов’язків НР. Зараз наглядова рада занепокоїлася малим обсягом коштів, які виділяються з держбюджету на УІК на 2024 рік, і виступила зі зверненням до керівництва країни.

— У вас коротка, але дуже зрозуміла стратегія, у якій зазначено, що ви розповідаєте світові про українську літературу. У який спосіб ви це робите?

— У нас є два напрямки роботи. Перший — це популяризація української літератури й читання в Україні та світі. І другий — це підтримка та розвиток видавничого ринку. І саме популяризацією української літератури в світі ми займаємося, використовуючи два інструменти. Перший — це присутність України на найголовніших світових книжкових ярмарках, налагодження комунікації та співпраці, ознайомлення іноземних видавців, публіки, перекладачів із нашою літературою, авторами. А другий — це програма підтримки перекладів української літератури іноземними мовами. Власне комбінація цих двох напрямків може давати дуже непогані результати. Але ми взагалі перебуваємо тільки на старті цієї роботи. Програма підтримки перекладів вперше запрацювала у 2020 році. У 2022-му була скасована через секвестр бюджету. У 2023 році, сподіваємося, книжки будуть видані, бо кошти на це передбачені. Маю надію, що відібрані 74 заявки із 22 країн будуть профінансовані. У нас є ще інші напрямки, чекаємо на завершення проєктів і на фінансування. Це, наприклад, підтримка видань українських авторів. 134 книжки мають бути видані, профінансовані та потрапити приблизно в тисячу українських бібліотек. Це на тлі того, що в нас забрали фінансування на наповнення бібліотечних фондів. Це є маленька можливість, щоб нові книжки в бібліотеки потрапили. З нетерпінням чекаємо кінця року й фінансування.

Колектив Українського інституту книги: Роман Рущенко, Тетяна Попова Ірина Кузьменко, Олександра Коваль, Альона Кохно, Олена Одинока

— Ви згадали книжкові ярмарки. Як ви їх обираєте, їх же багато?

— Відомих і важливих у світі близько двадцяти. Ми обираємо менше, цього року десять. Не всі вони входять до топу, але частина з них увійшла до певних політичних пріоритетів. Наприклад, ярмарки в Будапешті, Стамбулі та Гвадалахарі, Буенос-Айресі, куди, зрештою, жоден із нас так і не потрапив, бо не знайшлося коштів на цю поїздку. Нас запросили взяти участь у межах стенду, який на різних ярмарках організовує дирекція Франкфуртського ярмарку. Тобто Україна там була представлена. Але не коштом платників податків України, а коштом Франкфуртського ярмарку. А основних у нас є кілька. Це насамперед Франкфуртський ярмарок, до якого ми зараз активно готуємося, Лондонський, ярмарок дитячої книги в Болоньї. Дуже важливим вважаю Варшавський, як країни-сусідки, яка найбільше підтримує Україну, з якою у нас дуже тісні культурні зв’язки. Виявився дуже цікавим і перспективним книжковий ярмарок у Лейпцігу. І невеликий ярмарок у Вільнюсі, який важливий для країн Балтії. Нас туди дуже тепло запрошували, зокрема й перша леді Литви, яка нещодавно відвідала наш Інститут.

Ірина Кузьменко, начальник відділу промоції читання 

— У який спосіб ви берете участь у цих ярмарках?

— Ми як Інститут книги беремо участь у міжнародних ярмарках з 2018 року. Інститут формує стенд, на який ми запрошуємо тих українських видавців, які відповідають певним критеріям, найважливішим із яких є готовність до міжнародної співпраці, знання мов, уміння комунікувати на міжнародному ринку. У 2018-19 роках УІК оплачував стенд, обладнання — все, що стосується програми. У 2020-21 роках через CoViD більшість ярмарків не відбулися й ми нікуди не їздили. А у 2022 році після повномасштабного вторгнення під час Болонського книжкового ярмарку організатори кількох найважливіших ярмарків підписали декларацію про те, що надаватимуть Україні можливість брати участь безплатно. У деяких випадках це дуже обмежена можливість як за площею, так і за обладнанням. Вони можуть фінансувати приїзд одного-двох авторів. Найбільші фінансові можливості має Франкфуртський книжковий ярмарок, і його дирекція виявляє надзвичайну зацікавленість і приязнь. Торік ми мали там стометровий стенд, насичену програму, це було повністю профінансовано німецькою стороною з урядових коштів. Цього року ми теж маємо пропозицію майже від усіх ярмарків про безплатну площу та обладнання. Але нам уже хочеться мати більше. Наприклад, щоб гідно представити Україну на цьогорічному ярмарку у Варшаві як почесну гостю, нам довелося сплатити за додаткову площу й обладнання, так само участь у Франкфурті вимагає певного дофінансування. Нам були надані бюджетні кошти цього року, щоб забезпечити гідну презентацію, ми витрачаємо їх дуже мало й ощадливо. Маємо гарні результати. У країнах, де проводять ярмарки, величезна зацікавленість політиків, журналістів. Жоден не відбувся без візиту чи президента, чи прем’єр-міністра. Учасників нашої програми, авторів, просто миттєво розбирають на інтерв’ю. І це справді потужно. Велика увага публіки, не кажучи вже про українських тимчасово переміщених осіб, просто місцевих людей. Було велике зворушення, коли в Болоньї приходили італійці з дітьми, щоб купити українські дитячі книжки. Їх запитали, навіщо, це ж українською мовою. «Я хочу, щоб моя дитина знала хоч трохи по-українськи, тому що це буде вас підтримувати. Ми хочемо знати вашу мову», — відповіли вони. Це викликало сльози. Поляки у Варшаві теж казали, що ми хочемо, щоб наші діти трохи знали українську мову, бо в нас живе так багато українців.

Тетяна Попова, заступниця директорки Українського інституту книги

— Яким чином ви допомагаєте видавати нові книжки?

— Цього року ми проводимо мистецький конкурс, раніше ми цього не робили. Міністерство фінансів погодило через Порядок використання бюджетних коштів проведення мистецьких конкурсів, на які видавці подають заявки на фінансування нових книжок, а досвідчені експерти їх оцінюють. Із цих оцінок формується рейтинг і визначаються ті книжки, видання яких буде профінансоване. Весь профінансований наклад буде розвезений у бібліотеки.

А хто входить до вашої експертної ради?

— Дуже багато людей: літературознавці, книгознавці, бібліотекарі, науковці, громадські діячі. Загалом близько 60 осіб. Прізвища ми не розголошуємо, щоб не було на них зовнішнього впливу. Домовитися з такою кількістю осіб нереально.

Експертний відбір проходить у два етапи. На кожному етапі є свої критерії відбору. Туди входять: ідея вперше написаного твору, актуальність, відповідність читацькому запитові, вартість проєкту тощо.

Ми в інституті дуже дбаємо про те, щоб публічні кошти були використані максимально ефективно, і просто б’ємося за кожну гривню в кошторисах. Вимагаємо обґрунтування всіх витрат. Ми хочемо, щоб книжки були якісні, а всі рішення — максимально прозорими.

Роман Рущенко, начальник відділу підтримки бібліотек і книговидання 

— Скільки вдалося перекласти українських авторів іноземними мовами? Яких саме авторів? Хто саме це робить? Якими мовами?

— Цього року на конкурсний відбір видавці подали 121 заявку, 15 із яких було відхилено на етапі технічного відбору з огляду на їхню невідповідність вимогам. Серед авторів є як класики української літератури, так і сучасні автори. Приміром, у переліку є твори Лесі Українки й Івана Франка. Із сучасників — Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Софія Андрухович, Оксана Забужко, Вахтанг Кіпіані, Ірина Славінська та багато інших.

— Яким чином ви поповнюєте фонди публічних бібліотек? Скільки видань, які саме бібліотеки?

— Цього року й торік програми поповнення не було. Загалом із 2018 по 2021-й ми поповнили приблизно на 2 млн 345 тисяч примірників. Це десь 1500 бібліотек у різні роки отримали книжки. І звичайно, це крапля в морі, порівняно з потребою. А за потребу ми визнаємо нормативно встановлений відсоток поповнення бібліотечних фондів — 5 % від усього фонду в Україні. Тобто нам треба збільшити закупівлі в десятки разів, щоб досягти цього нормативного показника. До війни він був на рівні 0,1–0,2 %. У Польщі, наприклад, бібліотечні фонди поповнюються на 3–5 млн примірників щороку. Навіть коли на цю програму спрямовували кошти, то щороку їх ставало все менше. Тобто для уряду це ніколи не було пріоритетом. У 2022 році було заборонено придбання книжок навіть за кошти місцевих бюджетів. Цього року це вже можливо, але ці закупівлі відбуваються на місцевому рівні, а не через інститут, бо нам на поповнення фондів коштів не спрямували, і нема певності, що спрямують у 2024 році. Ми боремося за це, так само і за надання коштів на сертифікати на придбання книжок, на кшталт «Є-підтримки». Не буду хвалитися, але сертифікати як інструмент підвищення зацікавленості читанням ми запропонували ще у 2019 році. Нам вдалося їх внести до закону в 2020-му і, здається, сама «Є-підтримка» з’явилася саме в результаті наших переконувань Мінцифри, що це має спрацювати. Словом, законні підстави вже є, залишилося знайти кошти в бюджеті.

Олена Одинока, заступниця директорки Українського інституту книги

— Річ у тім, що наш бюджет фінансується і коштами міжнародної донорської підтримки. І саме ці донорські кошти Україна не може витрачати на армію.

— Звісно, ні ви, ні ми, ні інші, хто виробляє культурний чи інформаційний продукт, не вважають, що це має відбуватися ціною зменшення витрат на армію, оборону чи захист цивільного населення. Це очевидно, що для нас є пріоритетом.

— Чи маєте ви кошти на виконання своєї статутної діяльності?

— Це питання, яке нас якраз зараз збентежило. Фінансування нашої статутної діяльності в цьому році становило приблизно 72 млн і ще 12 млн на зарплату з нарахуваннями. Цього року після довгих наполягань і переговорів МКІП довело нам цифру до 72 млн, разом із зарплатою, яка в цьому році має бути проіндексована згідно із вказівками Мінфіна. Тобто недофінансування порівняно з минулим роком зараз становить приблизно 16,5 млн грн. Уже майже місяць точиться наша локальна битва за бюджет. На самому початку МКІП вирішив нам спрямувати 15,5 млн грн, лише на зарплату з нарахуваннями. На щастя, з Мінфіну надійшов лист, що вони стурбовані відсутністю фінансування статутної діяльності УІК, тож нам іще додали, але виступили категорично проти фінансування участі в міжнародних ярмарках. Хочу наголосити, що кошти, які спрямовують на всю роботу УІК, не становлять навіть 1 % від гранично доведених видатків МКІП — близько 8,5 млрд. Тобто цілий УІК, вважайте, вся книжкова галузь, поповнення бібліотечних фондів, підтримка авторів, міжнародна книжкова активність — менш ніж 1 %. Ми просимо залишити нам фінансування хоча б у межах цього року, а краще додати туди ще 600–700 млн грн на сертифікати й поповнення бібліотечних фондів.

— Яким чином ви досліджуєте книжковий ринок?

— Замовляємо проведення опитувань і досліджень. У нас на сайті є результати опитувань 2020 і 2021 років. Зараз ми знайшли фінансування в МФ «Відродження» та провели дослідження спільно з громадською організацією «Форум видавців», яка уклала угоду з компанією «Інфосапієнс», результати будуть оприлюднені в кінці вересня.

 Альона Кохно, Тетяна Попова, Олена Одинока

— Чи достатньо уваги, на вашу думку, приділяє влада популяризації читання?

— Влада має усвідомити необхідність розвитку читання. Саме це, сподіваюся, і було підтверджено, коли в березні 2023 року постановою Кабміну була затверджена Стратегія розвитку читання до 2032 року. За затвердженням Стратегії мало початися спрямування коштів, оскільки інакше показники не будуть досягнуті. У 2021 році в мене були великі надії після слухань у Комітеті гуманітарної та інформаційної політики. На 2022 рік нам надали досить прийнятний бюджет, щось близько 350 млн грн. Тоді планувалося справді хороше поповнення і бібліотечних фондів, і заходи популяризації читання. Але капітальні видатки, якими вважається закупівля книжок, із початком повномасштабного вторгнення заборонили. Для того, щоб серйозно говорити про популяризацію та розвиток читання, треба розуміти, що це величезна щоденна робота за дуже різними напрямами. Як у напрямі культури, тобто бібліотек, книговидання, підтримки авторів, інформування читачів, так і в освітньому. Дітей слід призвичаювати до книжки й читання з наймолодшого віку. Також потрібен вільний доступ до книжок у книгарнях і в бібліотеках. Якщо хоч якийсь із цих напрямів не виконується, то ми не можемо очікувати стійкого результату. Тобто можуть бути певні сплески де-не-де, але коли ми, наприклад, говоримо, що ми проведемо десять заходів із популяризації читання й отримаємо результат, то це смішно. Тому що в межах нашої країни таких заходів має бути не менше 10 на день у кожному місті. Тобто їх треба робити десятки тисяч на рік. Очевидно, що не всі заходи потребують якогось окремого фінансування. Але якщо ми хочемо, щоб автори відвідували бібліотеки й не тільки в центрі Києва, а їздили в районні центри, містечка, села, то треба оплатити їм хоча б дорогу, проживання та харчування, а хотілося би ще й гонорар, тому що це час, підготовка, публічний виступ. Тобто на один невеликий захід кошти, може, й невеликі, але в масштабі країни — величезні. А результат від заходів, хоч і нешвидкий, але дуже стійкий.

— На вашу думку, що більше сприяє книгочитанню: такі заходи чи сімейні традиції?

— Сімейні традиції — наше все. Але якщо ми будемо спиратися тільки на них, то поміркуймо, що очікує на частину дітей, які не винні, що зростають у неблагополучних сім’ях. Колись у Львові проводили дослідження структури вільного часу і виявилося, що з дітьми охоче проводять дозвілля лише 8–10 % батьків. Це було добрих десять років тому, а зараз ця кількість може бути ще менша. Бо тепер вони ніби поруч із дітьми, але в цей час усі витріщаються в телефони. А це не те спілкування, яке сприяє розвиткові дитини. Тому я тут дуже вірю в потенціал школи. У школі діти проводять по 6–8 годин на день, і там вони вже не мають вільного доступу до інтернету, як удома. І тому, якщо ми привчимо дітей за допомогою школи, що треба читати хоча би 20 хвилин на день, але не підручник, а книжку для свого задоволення та розвитку, то в результаті ми отримаємо набагато більше читачів у середньому шкільному віці. І, можливо, навіть удасться не втратити їх повністю в студентські роки. Книжка в дорослому житті вже не буде для них екзотикою, до якої треба звикати, а буде звичною річчю. Спілкування з авторами на заходах дуже стимулює дітей і молодь, тому що автори зацікавлюють і надихають, власним прикладом показують, якого успіху можна досягти в житті. Це теж стимулює більше читати і дітей, і молодь, і дорослих, пов’язувати своє життя з книжками, ними надихатись і ними керуватись у житті.

— Які законодавчі ініціативи були ухвалені останніми роками для підтримання української книги? Які ще готуються?

— Робота інституту регулюється законом «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». До нього нещодавно були внесені певні зміни. Зараз ми готуємо технічні зміни щодо надання сертифікатів. Також цього року Президент України підписав закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України», який парламент ухвалив торік.

Рішення по сертифікатах має бути максимально простим. Але максимально просте рішення виявляється потім занадто складним і ризикованим для нас з огляду на контроль і відповідальність за цільове використання коштів. Ми планували, що сертифікати видаватимуться двом категоріям: батькам новонароджених і дітям, які досягають 14-річного віку й уперше отримують свій тимчасовий паспорт. Але вже зрозуміло, що виникають питання щодо ідентифікації отримувачів, обмежених можливостей відкриття карток у банківських установах тощо. Швидше за все, будуть внесені зміни до закону, і це буде фінансова допомога на придбання книжок громадянам, які досягли 18-річного віку. Такі зміни ми зараз підготували, а МКІП подав на розгляд профільного комітету з питань гуманітарної та інформполітики. Технічні питання  ще узгоджуються з фахівцями з Мінцифри.

Ще готується якийсь нормативний акт про боротьбу з піратством і контрафактом, але це не наша сфера відповідальності. Гіпотетично щось має змінитися на краще, практично ж залежить від змісту підзаконних актів і того, на кого буде покладена відповідальність за виявлення та боротьбу з цим піратством. Поки що все виглядає досить сумно.

— На одній із дискусійних панелей на цьогорічному фестивалі KyivBookFest генеральний директор харківського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький розповів про проблему піратського бізнесу в Україні, та сказав, що прочитав незаконну копію книжки Стівена Кінга, яку завезли в Україну ще до появи законного накладу від українського «КСД», оскільки «не хотів чекати ще два місяці». Розгорілася чергова дуже гаряча дискусія щодо цього. У коментарі «Детектору медіа» він сказав, що вивчав піратське видання, «щоби зрозуміти, чи це комп’ютерний переклад, зроблений аматорами, чи професійна діяльність перекладача та видавництва». Йому закидали, що піратські видання будуть доти, доки на них буде попит, і що він як видавець мав би про це знати. Що ви думаєте з цього приводу?

— Я згодна з тим, що доки буде попит, доти будуть піратські видання. І як людина, яка має таку вагу в суспільстві, яку обожнюють читачі, покупці книжок його видавництва, він подав дуже поганий приклад. Колись я читала, що найкращим способом боротьби з піратським відеоконтентом у Німеччині було штрафування тих, хто це відео переглядає. І дуже швидко відпала всяка охота це робити. Штрафувати покупців на тисячі чи десятки тисяч гривень, конфіскувати наклади у продавців, конфіскувати друкарське обладнання в підпільних друкарень. Думаю, що на другий раз усі любителі піратства задумаються, а після третього припинять.

— Хто ваші партнери у владі? У громадському секторі? Серед медіа? Донорів?

— У владі нас підтримує парламентський гуманітарний комітет. Серед медіа та громадських організацій — «Детектор медіа», Суспільне, «Українська правда», «Читомо», Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів, Українська бібліотечна асоціація, «PEN Україна», ГО «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «Мистецький арсенал», Український інститут, «Гете інститут — Україна», міжнародний фонд «Відродження» та інші.

Щодо донорів, то є певна проблема. Нам як державній установі дуже складно, практично неможливо отримати на свій рахунок донорські кошти, тому доводиться знаходити партнерів, які погодяться адмініструвати ці кошти. Так, ми зараз разом із польським Інститутом книжки реалізовуємо перший пілотний проєкт «Національні книжкові полиці в українських бібліотеках», ініційований нами торік для того, щоби сприяти деколонізації бібліотечних полиць, тому що треба вилучати звідти застарілі книжки і книжки з антиукраїнським змістом. Ми звернулися до урядів країн, щоб у стратегії win-win вони виконали свою місію та забезпечили наші бібліотеки своєю літературою в українських перекладах, а для нас це поповнення фондів і знайомство з літературою та культурою інших країн. У Польщі надали 150 тисяч євро, і за ці кошти буде надруковано 20 назв книжок для 1,5 тисячі бібліотек. Якщо цей проєкт буде успішним, бібліотекарі будуть популяризувати, а читачі будуть зацікавлені, тоді нададуть кошти і наступного року. 2024-го буде така сама німецька поличка, на яку німецький уряд вже спрямував 120 тисяч євро. Зацікавилися також австрійці, з якими зараз ведемо перемовини. Я дуже сподіваюся, що й інші країни зможуть долучитися, оскільки іншого способу наповнити бібліотеки перекладною літературою зараз нема. Але це велика робота. З німцями почали дискутувати на цю тему ще торік у липні.

Торік Український інститут книги реалізував, на мій погляд, потрібний і успішний проєкт — «Книжки без кордонів», у рамках якого 300 тисяч дитячих книжок українською мовою за допомогою наших іноземних партнерів були видані в понад 20 країнах і безплатно розповсюджені серед дітей переселенців.

— Чи багато в медіа є програм, рубрик, присвячених українській книжці?

— На жаль, ні. Системно цю сферу висвітлює Суспільне, «Лівий берег». Ми були би раді, щоб цій тематиці приділяли більше уваги, тому що ми надсилаємо якісь новини, але нечасто бачимо їх у медіа. Тобто в системі пріоритетів українських видань немає питань культури. Але, на щастя, є ініціативні люди, блогери. І блоги про книжки кількох десятків із них є дуже успішними. Нам, очевидно, треба менше покладатися на медіа, а більше працювати з окремими блогерами та поширювати важливу інформацію різними каналами. Головне — досягти читача.

— У січні цього року письменниці та письменники (Ірен Роздобудько, Тамара Горіха Зерня, Оксана Забужко, Юрій Винничук, Андрій Кокотюха, Андрій Курков), видавці (Мар’яна Савка, Олександр Красовицький), громадські діячі, журналісти й артисти (Олександр Афонін, Ганна Гопко, Вахтанг Кіпіані, Ірма Вітовська) та інші виступили із заявою, що невиконання законів про підтримку української книжки є загрозою національній безпеці. Тоді підписанти зазначили, що вважають неприйнятною оприлюднену Українським інститутом книги офіційну позицію щодо закону № 2313-ІХ про книжкові сертифікати для дітей і субсидії для українських книгарень. Ви відповіли тоді, що УІК не може виконати закон через брак коштів. Чи змінилася ситуація зараз? Чи є шанси, що наступного року будуть спрямовані на це кошти? Уже відомо, який у вас може бути бюджет?

— Питання про спрямування коштів на субсидії книгарням за оренду навіть зараз не розглядається. Зауважу, що це досить незначна сума, близько 50 млн грн, порівняно з іншими, які нам хотілося б отримати (на поповнення бібліотек чи на сертифікати). Я вважаю закиди на адресу УІК несправедливими й образливими, тому що більшість «підписантів» чудово знали, що коштів на субсидії просто немає в бюджеті. Міністерство фінансів запропонувало, щоб норми про субсидії книгарням набули чинності через 6 місяців після закінчення воєнного стану. Сподіваюся, що люди, які нас затято цькували, більше цього не робитимуть.

— Звідки ви отримуєте інформацію, новини? Телебачення, радіо, сайти, соцмережі? Які?

— Звісно, я переглядаю «Українську правду», NV, Lb.ua, «Збруч». Намагаюся не читати телеграм-канали, хочеться більше аналітики. Телебачення я не дивлюся вже багато років. Радіо часом слухаю.

— Чи дивитеся ви телемарафон?

— Я там деколи виступаю і вдячна, якщо мене запрошують. Дивилася перші кілька тижнів, а потім перестала, просто нема на це часу. Вважаю, що марафон успішно виконав свою місію, а каналам слід повертатися до нормального мовлення, створювати свої продукти.

— Що ви плануєте реалізувати ще цього року?

— Взяти участь у Франкфуртському ярмарку 18–22 жовтня, провести національний тиждень читання у грудні. Можливо, взяти участь у ярмарках у Монреалі, Гвадалахарі та Стамбулі. Найголовніше — ми чекаємо завершення наших мистецьких конкурсів. Сподіваюся, отримаємо чудові книжки, яким зрадіють читачі в 1000 бібліотек по всій країні, проведемо заходи популяризації читання. Чекаємо на польську книжкову полицю.

— Якщо все складеться якнайкраще, скільки на виході буде книжок після мистецьких конкурсів?

— 130 тисяч примірників. Думаю, бібліотеки, які отримають ці книжки, будуть щасливі. Буде що читати і старим, і малим.

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1662
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду