Програма «Вінілосховище» виходить в ефірі локального радіо ReLIFE FM, яке мовить у Решетилівці. Веде її голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький. Політтехнолог за фахом захопився музикою та вініловими платівками, вирішив винести своє хобі на більш професійний рівень та стати радіоведучим. Спершу у програмі Олександра звучала музика: він приносив на радіо платівки, запрошував у студію музикантів. Під час війни програма змінилася: тепер в ефірах Олександра стало більше експертних розмов на теми, які турбують слухачів та слухачок, і менше музики. «Детектор медіа» поспілкувався з Олександром Біленьким про концепцію програми; комунікацію з колегами-чиновниками в радіоефірі та для чого в радіостудії потрібен вініловий програвач.

— Олександре, розкажіть, як почалася історія «Вінілосховища».

—  У 2020 році у Решетилівці завдяки перемозі в конкурсі «Мовлення громад» з’явилася власна радіостанція. Керівник радіо — мій друг. Після перемоги потрібно було створювати власний контент, й оскільки я мав стосунок до створення радіо, живу в Решетилівці — вирішив також долучитися до цього. Почати кар’єру на радіо я вирішив із музичного шоу. Мені подобається рок 70–80-х років, і саме з нього все й почалося в моїй програмі.

Чому «Вінілосховище»? Якраз у той час я захопився вініловими платівками, почав їх колекціонувати, купив програвач. Спершу музика в програмі звучала саме з вінілу, і я почав шукати для неї назву. Одного разу я відкрив Вікіпедію й побачив, що там внизу написано «вінілосховище». Думаю: «О, це ж те, що треба!». Насправді там було слово «вікісховище», але я прочитав це по-своєму. Так «вінілосховище» й стало назвою для ефіру.

Ми проводили програми раз на тиждень, у п’ятницю. Й крім того, що ставили музику з вінілів, інколи запрошували в студію музикантів, влаштовували такі собі «квартирники». У нас у студії були Сергій Міхалок, Zdob Si Zdub…

— Це війна спонукала забути про музику, винести вініловий програвач зі студії й говорити з людьми на серйозні теми?

— Так. Команда шоу, як і більшість українців та українок, була спантеличена. Ми не могли просто проводити далі музичне шоу, тому переформатували його. Віримо, що це буде тимчасовий проєкт і невдовзі ми зможемо повернути музику з вінілу та розмови про неї в наш ефір.

Одна з проблем, із якою стикнулося суспільство, коли розпочалася війна, — комунікаційна. Було багато чуток, домислів щодо того, що відбувалося. Було й багато спекуляцій щодо того, що керівництво держави виїхало; що ми залишилися наодинці з ворогом. Ми ж хотіли показати, що всі на місці, всі працюють. Ми запрошували на ефір представників місцевої влади, говорили на серйозні теми.

— Не плануєте повертатися до музичного формату? Тобто вести дві програми: і музичну, й розмовну?

— Я думав над цим. Але поки що не готовий повертатися до музичних ефірів. На якийсь час усе залишиться так, як зараз: розмови з гостями на різні теми, трохи музики.

— При підборі матеріалу для музичної програми опиралися на власний смак? Чи працювали над цим разом із музичним редактором?

—  У нас працює небагато людей і немає музичного редактора. Я політтехнолог за фахом і до радіо маю опосередкований стосунок. Готуючи свій ефір, покладався на свій музичний смак. Ми проводили опитування серед слухачів та слухачок. Запитували, яку музику вони хочуть чути, чи відрізняють поп від року, як ставляться до російської музики. Усі відповіді на 90% збігаюся з тим, що слухаю я. Так ми сформували плейлист, а потім розбавляли його сучаснішою музикою. Проте музики Алли Пугачової чи Олега Винника в нас в ефірі не почуєш. Також не звучить російська музика. Інколи звучали російські колективи, які були популярні в радянський час і в якийсь період, скажімо, мені подобались. Ідеться про колективи, музика яких мені здавалася протестною.

— Це загалом на радіо така позиція щодо музики, яка йде в ротацію, чи лише щодо того, що звучить саме у вашому ефірі?

— Йдеться виключно про мою програму. Я до того, що звучить поза нею, не маю стосунку. Там є свій керівник, своє бачення того, що має звучати в ефірі. Я не завжди з ним погоджуюся.

— Вініли, які ви ставили у програмі, всі з вашої особистої колекції? Чи, може, радіо теж долучалося до цього, купувало платівки?

— Моя колекція не надто велика: 100 чи 120 платівок. Не всі платівки, які я хотів, було легко придбати. Деякі ми замовляли з Німеччини чи зі США. Пізніше ми запропонували нашим слухачам та слухачкам доєднатися до формування колекції. Люди могли надсилати нам вінілові платівки. Десь 70 платівок із колекції нам прислали люди, які нас дивляться та слухають. Інколи платівки бувають не в надто хорошому стані: ми їх миємо, замінюємо пакети, в яких вони зберігаються. Виходить, що колекція формується спільними зусиллями: щось купую я, щось надсилають слухачі й слухачки, щось присилають друзі.

— Як поставилося керівництво радіо до того, що у студії з’явився вініловий програвач? Чи не було суперечок через те, що якість того, що звучить в ефірі з вініла, може бути гіршою за те, що звучить у цифрі?

— Керівник радіо — мій друг. Фактично ідея щодо вінілів була спільною. Він шукав технічне рішення, як би ми могли це все організувати, а я, власне, відбирав самі вініли. Для мене вінілові платівки стали частиною життя, я пропагую вінілову культуру. Люди вже розуміють, чим я займаюся і що мені подобається, тому знають, що дарувати мені на день народження. Я навіть у робочому кабінеті облаштував такий «вініловий куточок»: поставив програвач, колонки. Люди часто приходять і кажуть: «О, круто! У мене теж є платівки».

— Якщо говорити про слухацьку аудиторію, після переформатування програми вона стала більшою? Чи, навпаки, меншою? І як реагували слухачі й слухачки на те, що ваше шоу із музичного перетворилося на розмовне, та ще й на досить серйозні теми?

— На першому етапі аудиторія складалася з фанатів музики певного напряму. А потім, коли розпочалася війна й ми перепрофілювалася, аудиторія достатньо розширилася. Вона переважно складається з людей, які живуть у Решетилівці. Долучаються й люди з інших міст та сіл, які підписані на мене в соціальних мережах.

Якщо говорити про самих гостей — вони теж різні. Ми запрошували представників органів місцевого самоврядування, почали запрошувати голів громад Полтавщини, воєнної адміністрації Полтавської області, спілкувалися і з керівництвом інших областей. Нещодавно, наприклад, в ефірі була голова Запорізької обласної ради Олена Жук.

Також ми запрошуємо експертів та експерток, які можуть коментувати різні вузькопрофільні теми: тарифи на комунальні послуги, ситуацію з газом в Україні в умовах війни тощо.

— А як щодо радіоремесла? Ви казали, що за фахом — політтехнолог. Важко було опановувати якісь радійні навички? Й чи були у вас, під час створення концепції програми, якісь приклади радіопрограм, на які хотілося рівнятися?

— Я працюю інтуїтивно. Я в цьому не фахівець, такий собі радіолюбитель. Як приклад я слухав ефіри Андрія Куликова, в автомобілі слухав радіо «НВ». Не можна казати, що я копіював цих ведучих. Просто брав із них приклад, якийсь стандарт ефіру, структуру. Я забуваю про деякі речі, наприклад, що треба кілька разів озвучувати тему розмови з гостем тощо. У мене є основна робота, якій я приділяю багато часу. Наприклад, нещодавно я головував на сесії, а потім приїхав на радіо. Думки були про інше, про бюджет, який треба прийняти, язик заплітався. Але потрібно було вести ефір та щоб усім було цікаво. Це також обов’язок, бо гості приїжджають на радіо з інших міст чи сіл, інколи проїжджають близько 100 кілометрів.

— Ви виходите не тільки в FM, а й викладаєте програму на різних цифрових майданчиках. Зокрема, в ютубі вона теж іде у прямому ефірі. На який спосіб поширення ви зараз робити найбільшу ставку? Для чого зараз радіо потрібно відео?

— Наше радіо мовить не на всю країну, тому ми просуваємо наш контент у соцмережах. Зокрема, в ютубі, щоби розширити нашу аудиторію і на слухачів з інших міст та областей. Як на мене, соцмережі — це найпростіший та найдешевший спосіб знайти свою аудиторію. Також ми плануємо співпрацю з місцевим телеканалом, готовим транслювати наші випуски у своєму ефірі.

— Які гості й теми зараз для вашої аудиторії є найцікавішими?

— Напевно, якби ми заявили, що обговорюватимемо в ефірах деталі бомбардувань, наша аудиторія б різко зросла. Люди розуміють, що ведучий має доступ до інформації, можливо, якихось інсайдів, ексклюзивних коментарів, то вони б це слухали. Але ми не говоримо на такі теми. Із того, що є, слухачів та слухачок цікавлять ефіри із фахівцями, які предметно можуть коментувати свою тему. Фокус ми робимо на темі місцевого спрямування. Цікаво, що розмови з керівниками громад чи керівником області набирають більше переглядів, ніж розмови з артистами. Але вгадати, що сподобається аудиторії в конкретний момент, дуже складно.

— У вас в ефірі були спікери з обласної військової адміністрації. Вони охоче йдуть на контакт?

— У мене в ефірі був голова Полтавської ОВА Дмитро Лунін. Він відповідав на всі мої запитання. Комунікація в нас дуже гарна. Я просто не бачу сенсу запрошувати кого-небудь іншого, щоби спілкуватися про ситуацію в області. Це спікер номер один. Цей ефір сподобався людям, він набрав нормальну кількість переглядів.

— Як вважаєте, чи є ця спрощена комунікація із владою наслідком того, що ви й сам є представником влади?

— Можливо. У мене є певні контакти, я знайомий з усіма головами громад області. Мені досить просто з ними комунікувати, вони сприймають мене як колегу.

— Кажете, що інтерв’ю з керівником ОВА набрало «нормальну» кількість переглядів. Яка цифра для вас є нормальною і яких ви прагнете?

— Ми не женемося за якимись захмарними показниками. Проте я дав завдання своїй команді: дійти до рівня, щоби під час прямого ефіру нас дивилося близько 100 людей.

— Чи є у вас рекламні інтеграції й чи припускаєте ви, що вони можуть бути потрібними для розвитку програми?

— Ми не комунікуємо з рекламодавцями й не плануємо цього. Одного разу лише розповідали в ефірі про невеликий магазин патріотичних товарів. Влаштовували розіграші. Але реклама нам поки що не потрібна.