В Італії 29 вересня розпочався апеляційний процес в справі українського військового Віталія Марківа. Його 12 липня 2019 року суд Павії засудив до 24 років в'язниці через нібито причетність до вбивства в травні 2014 року італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та його російського перекладача Андрія Миронова поблизу Слов'янська в Донецькій області. Розгляд апеляційної скарги, яку Україна подала 20 листопада 2019 року, мав розпочатися ще навесні 2020 року, проте був заблокований через пандемію коронавірусної інфекції.

Попри загрозу COVID-19, українські, італійські й навіть російські медіа приїхали до Мілана висвітлювати справу нацгвардійця. Співрозмовники «Детектора медіа» не беруться порахувати точну кількість журналістів, але кажуть про зростання інтересу до справи, порівняно із судом у Павії. Серед інших на апеляцію у справі пана Марківа прийшли журналісти італійських ЗМІ – агенції ANSA.it, каналів Rai 3 та La7, Radio Radicale, видання MilanoToday, газет Il Giorno та Domani; російські пропагандисти з Russia Today та «Россия 1».

Українські медіа представляли спецкореспондентка ТСН Наталія Фібріг; незалежні журналісти в Італії Наталія Кудрик та Олесь Городецький, які співпрацюють з українськими ЗМІ та стежать за процесом у цій справі. «Детектор медіа» поговорив з ним про те, як проходили перші засідання в справі – 29 вересня та 1 жовтня; про ставлення представників Андреа Роккеллі до медійників з України; про зміни «інформаційного клімату» в Італії.

Віталій Марків у суді. Фото Наталії Фібріг

Хаос і неорганізованість у суді

Проблеми в журналістів почалися ще на етапі акредитації. Попри любов італійського суду до забюрократизованого процесу допуску, там не надто активно відповідають на листи та надають підтвердження. «Проблема була лише в акредитації. Я за місяць відправила акредитаційний лист, написаний італійською мовою. Протягом місяця, практично раз на тиждень, я дзвонила й мені казали: "Ще не ухвалене", "Ще не ухвалене рішення про доступ до зали суду". Лише 29 вересня я дізналась остаточно», – згадує Наталія Кудрик.

Хвилювання журналістки викликали коронавірусні обмеження та можливе посилення заходів безпеки через перебування на засіданнях офіційних осіб. Поставало питання – чи купувати квитки, не маючи остаточного підтвердження акредитації. Пані Кудрик каже, що проблеми з комунікацією були й у суду Павії, але тоді не було пандемії та й інтерес преси до засідань був менший.

Знімальна група «1+1» про проблему зі своєю акредитацією дізналася безпосередньо перед входом до суду. Замість Наталії Фібріг на засідання акредитували випускову редакторку ТСН Мар'яну Воронович, яка надсилала до суду лист із проханням про допуск. Через таку неуважність канцелярії суду спецкореспондентці довелося пояснювати не одному карабінеру, що вона не пані Воронович і на яких підставах зайшла до судової зали.

Попри казуси трьом українським журналістам вдалося потрапити на засідання та в «список обраних». Адже суддя обмежила кількість журналістів – допускали лише 12, а також адвокатів та двох представників від кожної сторони процесу.

Зайти змогли майже всі охочі медійники, крім Russia Today, згадує Олесь Городецький. Він зазначив, що свій ліміт журналісти вичерпали, тому суддя пропонувала їм змінювати один одного – один виходить із зали, інший може зайти. Та охочих ротуватися з колегами серед присутніх не було. Це викликано ще й тим, що суд за першої можливості легко відволікався від справи. Наприклад, на засіданні 29 вересня було заборонено фотографувати, тому журналістів просили не діставати телефони, щоб суддя не «переключилася» на вирішення цих питань. А під час засідання 1 жовтня чимало часу забрало вирішення питання, хто буде проводити відеозапис. Питання трансляції взагалі принесло багато головного болю як суду, так і самим журналістам.

В Апеляційному суді Мілану не поширена практика трансляцій засідань. На прохання пана Городецького про стрім у канцелярії відповіли, що не мають для цього технічних можливостей. «У мене склалося враження, що тема висвітлення цього процесу не була достатньо вивчена й підготовлена», – сказала Наталія Кудрик.

Суд думав, що знайшов вихід, коли в перший день дозволив Radio Radicale вести аудіозапис засідання, а італійському суспільному телеканалу RAI 3 – відеозапис. Камера RAI 3 була єдиною в залі, інших операторів не пустили. «RAI 3 зобов’язали роздати відео, але все це завершилося повним хаосом. Оператор був фрілансером – він зняв, віддав і пішов. І на каналі ніхто й нічого не знав. Ми мусили через власні контакти отримувати відео», – каже Наталія Фібріг.

Пані Кудрик повідомила, що в перший день були жорсткіші обмеження, а вже другого дня режим послабили. Ці слова підтверджує й спецекореспондетка ТСН, сказавши, що на засіданні 1 жовтня вже дозволили фотографувати, зокрема – Віталія Марківа.

Проте проблеми з відеофіксацією того дня набрали ще більших обертів: на засіданні була довга дискусія – хто має транслювати процес. Через відсутність камери RAI 3 суддя вирішила взагалі відмовитися від зйомки.

«Оператор не з’явився. І довго обговорювали – як так, хто буде записувати. Така колізія вийшла: була камера "1+1", яка могла записати, але сторона обвинувачення почала протестувати – вони дуже агресивно ставляться до протилежної сторони», – розповіла пані Кудрик.

За словами Наталі Фібріг, родина Андреа Роккеллі обурилася, що процес зніматимуть українські журналісти, та вимагала дозволити відеозапис виключно національним каналам Італії. Ба більше, суддя зажадала гарантій, що «1+1» зніматиме кожне засідання від початку до кінця. Журналісти українського телеканалу, звісно, не змогли цього гарантувати, як і їхні італійські колеги з La7 та RAI 3 (оператор якого все ж прийшов на засідання). «Дуже хаотичний і неорганізований процес. Не було все нормально сплановано. Я такого ще не бачила, щоб такий дурдом…», – згадує пані Фібріг.

Попри це, знімальній групі каналу «1+1» вдалося відзняти близько години засідання. По його завершенні «плюсівці» роздали свої візитівки колегам і запевнили, що готові поділитися відео.

Наталія Кудрик сказала, що питання трансляції на наступному засіданні лишається відкритим. Суддя звернулася до італійських медіа, щоб вирішити це питання. Однак на самому засіданні охочих не знайшлося.

Не задовольнили такі проблеми з відеофіксацією й українську сторону в справі, каже заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.

Українські журналісти сподіваються, що на наступних засіданнях проблеми з доступом та роботою журналістів будуть вирішені. «Зараз вони починають змінювати рішення під час процесу, тому, можливо, щось і зміниться», – сподівається пані Кудрик. Вона розраховує, що під час засідання, на якому оголошуватимуть рішення, режим зроблять ліберальнішим і пустять більше камер.

Зала суду. Фото Наталії Кудрик

Ворожість до українських ЗМІ

Напруга між сторонами в справі досі витає в повітрі, зазначає пані Кудрик. Роботу українських журналістів ускладнює ворожість та упереджене ставлення представників сторони обвинувачення та родини загиблого репортера. За словами журналістки, адвокатка та родина Андреа Роккеллі не йдуть на контакт і категорично відмовляються спілкуватися з українськими ЗМІ. Ба більше, за словами Олеся Городецького, коментарі від них складно отримати й медіа Італії, які висвітлюють цю справу збалансовано, без переваги на бік обвинувачення.

Не вдалося представникам Андреа Роккеллі втримати бурхливих емоцій і під час засідання апеляційного суду. Наталія Фібріг помітила, що навіть журналісти в судовій залі поділилися на два табори. «Перші, які з нами спілкуються, мають стосунок до фільму (документальний фільм про справу Віталія Марківа «Не в тому місці, не в той час». – ДМ). Натомість хотіла поговорити з журналістами профспілки Італії, які позиваються проти України. Бачу, що комунікації не відбувається. Навіть у залі розділилися», – сказала вона.

Зміна інтонації італійських медіа

Українські журналісти бачать зростання інтересу італійських журналістів до процесу над українським військовим після виходу фільму The Wrong Place («Не в тому місці, не в той час») режисера Крістіано Тінацці. «Після виходу фільму в італійських журналістів сильно змінилося висвітлення та інформаційний супровід цього процесу. Цей фільм підняв інтерес до самого процесу і тепер немає цих викривлень – історичних, політичних, які допускалися раніше», – каже пан Городецький.

Антон Геращенко вважає, що цьому також посприяла пресконференція Міністерства внутрішніх справ України, на якій міністр Арсен Аваков презентував результати експертиз і нові докази невинуватості Віталія Марківа. За його словами, захід синхронно перекладали для італійської сторони. Він також розповів, що представники медіа Італії часто просять українського міністра прокоментувати справу Віталія Марківа, проте пік цієї журналістської активності лишився у 2019 році.

Наталія Кудрик та Олесь Городецький кажуть, що зсув до збалансованості та неупередженості італійських журналістів почався лише зараз: журналісти почали подавати позицію захисту нацгвардійця та української сторони. «Раніше вони описували історію самого репортера Роккеллі, емоційну сторону цієї ситуації. Багато приділяли уваги ролі журналіста на війні. Натомість зараз почали подавати точку зору іншої сторони. Змінилась інтонація щодо опису української громади – раніше писали про "націоналістів з націоналістичними гаслами 'Слава Україні'", а зараз кажуть про "людей з української громади, які приходять підтримати свого співвітчизника"; вони вже в "симпатичних сорочках"», – каже пані Кудрик.

Олесь Городецький теж говорить про зміну в «інформаційному кліматі» Італії. За його спостереженнями, зараз справу почали висвітлювати об’єктивно. «Раніше давали виключно позицію прокуратури в російському наративі. Позиція обвинувачення, яка супроводжувалася підбірками Russia Today», – пояснив він.

Наталія Кудрик вказала на ще один важливий елемент змін: «Багато італійських журналістів почали писати про цю справу, ставлячи запитання – чи справді він винний; чи справді італійський суд першої інстанції все зробив, щоб винести вирок; чи не криється бажання помсти та бажання призначити винного за гарними гаслами про захист свободи преси в умовах війни».

Перед початком апеляційного процесу всі великі газети країни написали про справу пана Віталія Марківа. Зокрема, провідна італійська газета Corriere della Sera за тиждень випустила два матеріали щодо українського військового – про фільм та про справу. Важливо нагадати, що з цієї газети фактично почалася справа: журналістка Іларія Морані поговорила з Віталієм Марківим і випустила статтю наступного дня після загибелі Андреа Роккеллі та Андрія Миронова. Згодом слова нібито українського військового із цього матеріалу – «зазвичай ми не стріляємо в напрямку цивільних, однак коли бачимо рух, заряджаємо важку артилерію» – стали для суду «зізнанням солдата та важливим елементом доказової бази обвинувачення». Іларія Морані пізніше сказала, що це була не цитата, а нібито «загальний зміст» слів Віталія Марківа. Наталія Кудрик каже, що після тієї розмови з італійською журналісткою Віталій Марків став стриманішим у висловлюваннях. Коли вона з ним спілкувалася в Павії, він обережно добирав слова й перепитував, чи не записують його.

Фото: «Укрінформ»